ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ла інтеграція до ЄС як ключовий напрям, що крім іншого передбачає вимогу стосовно адаптації законодавства України до законодавства ЄС (п. 1 розділу Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 11.06.1998 р. № 615/91812). Основою для розвитку взаємин між Україною та ЄС сьогодні виступає Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС від 14.06.1994 р. Хоча наведена Угода була ратифікована Законом України 10.11.1994 р., вона набула чинності лише 01.03.1998 р.

Метою статті є: проаналізувати та встановити перспективи розвитку зовнішньо-економічної діяльності в Україні.

До універсальних факторів, що впливають на кількість та якість державної зовнішньоекономічної політики в цьому аспекті, що мають розглядатися комплексно та системно можна віднести:

• Інтеграційні процеси в ЄС , що розвиваються іноді за власними, непередбачуваними напрямами, виходячи із складностей, що виникають в середині цього утворення.

• Світова фінансово-економічна криза.

• Інформаційно-технологічна революція, розвиток транспорту та зв'язку, що призводить до подолання кордонів та загострення енергетичної та продовольчої проблеми.

• Загострення екологічної проблеми.

• Зміцнення взаємозалежності національно-економічних систем та національної політики окремих держав.

• Поглиблення диференціації в рівнях доходів між індустріальними розвинутими країнами та країнами, що розвиваються.

• Активізація процесів конвергенції, що базуються на універсальних економічних, культурних, моральних, правових, гуманітарних ціннісних орієнтаціях, визнаних світовим товариством кінця XX ст.

• Нераціональна господарська діяльність і виснаження природних ресурсів як наслідок суцільної комерціалізації суспільного життя.

• Лібералізація світової торгівлі та введення у зв'язку з цим політики обмежень, пов'язаних з правовими вимогами.

• Високий рівень зовнішньої заборгованості та фінансова залежність країн.

• Економічні блокади і санкції, непередбачені рішенням ООН, що вживаються розвинутими країнами, в тому числі США та Великою Британією.

• Відсутність доступу країн, що розвиваються, до новітніх технологій і свободи вибору економічної політики.

Окрім наведених економічних факторів не можна не враховувати міжнародні політичні фактори, що впливають так чи інакше на державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі на відповідні правові засоби реалізації зовнішньоекономічної політики як частіше зовнішньої політики держави:

• Розпад світової соціалістичної системи і поява нових держав, як остаточно не визначилися із своєю політикою, не усвідомили політичні та національні економічні інтереси, виборюють власний суверенітет чи власне місце у світовому економічному співтоваристві.

• Посилення протистояння на стику мусульманської та християнської культур завдяки розквіту екстремальних рухів; міжнародний тероризм та засоби боротьби з ним.

• Зміцнення політичної і соціальної єдності ЄС та стратегічні перспективи його розширення.

• Інтенсивність і характер зусиль, спрямованих на вироблення як глобальних, так і регіональних, угод з питань військової, політичної та економічної безпеки.

• Роль США та НАТО в глобальній політиці, оскільки їх домінуючі позиції в сучасному однополюсному світі дають змогу значно впливати на динаміку світового політичного процесу і розвиток світогосподарських процесів.

• Намагання таких країн, як Китай та Російська Федерація утворити паритет військових, демографічних, соціальних та політичних інтересів на противагу HATО, США та країнам Західної Європи.

Таким чином, система регулювання промислового комплексу в регіоні повинна містити гнучке поєднання програмно-цільових методів і підходів по удосконаленню правових відносин і поліпшенню інвестиційного клімату, підкріплених механізмами стимулювання зовнішньоекономічної діяльності. Такий підхід дає можливість швидкого взаємоузгодження інтересів державного і регіонального рівнів і дозволить здійснювати «оперативне маневрування» з використанням комбінацій різних методів забезпечення промислового зростання, найбільш адекватних певним етапам в економічному житті України.

 

Література:

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – С. 380-418.

2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – ст. 356.

3. Господарський кодекс України: Закон України вiд 16.01.2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №18-22. – Ст. 144.

4. Щербіна В.С. Господарське право України: Підручник / Щербіна В.С. – [2-е вид., перероб. і доп.]. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 592 с.

Науковий керівник:

к.е.н., доц. Яворська Л.М.