ОСОБЛИВОСТІ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПЕРЕВІЗНИКІВ НА МОРСЬКОМУ ТРАНСПОРТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Одним із прав, що гарантовані у статті 50 Конституції України, є право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення [1]. Така інформація ніким не може бути засекречена. Для України, як ні для якої країни світу, існування такої норми в основному Законі є глибко усвідомленим,оскільки, насамперед, пов’язано зі страшною трагедією планетарного масштабу – Чорнобильською катастрофою, подолання наслідків якої визнано конституційним обов’язком держави Україна.

Україна за коефіцієнтом транзитності посідає перше місце в Європі і могла б за певних умов відігравати одну із провідних ролей у системі міжнародних транспортних перевезень. Нині її транспортний комплекс включає 3 морські пароплавства, АТ «Укррічфлот» , 67 авіакомпаній, 800 підприємств автомобільного транспорту, 50 тис. км. трубопроводів. Морський флот налічує 240 суден загальним дедвейтом 3,5 млн. т. Портове господарство складається із 20 морських і 10 річкових портів.

При цьому всьому ми навіть не задумуємося як ми шкодимо навколишньому середовищу. Викиди відпрацьованих газів на автомобільному, авіаційному, залізничному транспорті, різні види аварій, а особливо аварії на морському транспорті, значним чином завдають великої шкоди водним ресурсам нашої планети. У цей час проблема забруднення водних об’єктів (рік, озер, морів,ґрунтових вод і т. д.) є найбільш актуальною ,тому що всім відомий вислів «вода – це життя». Без води людина не може прожити більше трьох діб, але навіть розуміючи всю важливість ролі води в своєму житті, вона однаково продовжує жорстоко експлуатувати водні об’єкти, безповоротно змінюючи їхній природний режим скиданнями й відходами.

Діюче законодавство передбачає кримінальну, адміністративну, цивільну відповідальність перевізників на морському транспорті за скоєні екологічні правопорушення на морі. Оскільки наслідками таких правопорушень часто бувають аварії, катастрофи, нещасні випадки з людьми ,що спричиняють шкідливі наслідки для здоров’я і майна людей, навколишнього природного середовища або викликають загрозу для них, Кримінальний Кодекс містить цілий розділ, який має назву «Злочини проти навколишнього середовища».

Об’єктивна сторона злочину на морському транспорті складається з порушення правил з охорони вод, забруднення водних ресурсів, викликаючи небезпеку для життя і здоров’я людей і навколишнього середовища. Суб’єктивна сторона злочину може характеризуватися як умисна, так і випадкової форми вини. Суб’єктом даного злочину може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку. Дії посадових осіб класифікуються по сукупності злочинів, якщо це допущено по (халатності), то по ст. 367 і 243 КК України. Санкція статті полягає в обкладенні особи, яка скоїла злочин, штрафом в розмірі від 300 до 800 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або ж обмеженням чи позбавленням волі на термін до 3 років. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель або захворювання людей, масову гибель об’єктів тваринного та рослинного світу або інші тяжкі наслідки караються обмеженням або позбавленням волі на термін до 5 років.

Власник судна відповідає за шкоду від забруднення, заподіяну внаслідок витоку з його судна або скиду з нього нафти чи інших речовин, шкідливих для здоров’я людей або живих ресурсів моря (далі – забруднюючі речовини), за винятком випадків, передбачених ст. 306 Кодексу торгового мореплавства України.

Шкода від забруднення – це шкода, заподіяна за межами судна забруднюючими речовинами морському середовищу, узбережжю або будь-яким іншим об’єктам (суднам, рибопромисловим знаряддям тощо). Вона включає також вартість розумних заходів, вжитих будь-якою особою після події, що могла спричинити або спричинила витік чи скид забруднюючих речовин, для відвернення або зменшення шкоди від забруднення, а також збитки, заподіяні внаслідок вжиття таких заходів [2].

Підводячи підсумок, можна сказати, що національне законодавство та міжнародні угоди покладають безумовну відповідальність за викиди небезпечних речовин у навколишнє середовище за принципом «платить осквернитель». При цьому заподіювач шкоди повинен компенсувати не лише прямі втрати, а й на очищення забруднених водойм та ґрунту. Регулярний механізм формується відповідним нормативно-правовим забезпеченням: наказами, постановами, інструментами, методиками. Сьогодні юридичні гарантії відшкодування збитків, завданих забруднення довкілля та зниженням якості природних ресурсів, не забезпечені цим механізмом належним чином.

Література:

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР [зі змінами та доповненнями внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV] // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 50.

2. Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995 № 176/95. –Ст. 304.

Науковий керівник:

к.е.н., доц. Яворська Л.М.