МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ (США)

У 30-ті роки минулого століття в США надзвичайно гостро постали проблеми ерозії ґрунтів у сільському господарстві, які посилили суспільне опікування охороною землі. У відповідь на пилові бурі, посухи та інші екологічні негаразди уряд США ініціював низку заходів щодо подолання наслідків деградації землі.

Починаючи з 1933 р., у структурі Федерального уряду було створено Службу ерозії ґрунтів у внутрішньому департаменті США. Відповідно до Акту охорони ґрунтів та внутрішнього розподілу, прийнятого в 1935 р., зазначену агенцію було введено до складу ДСГ США як Службу охорони ґрунтів (Беннетт, 1936).

З середини 30-х років Служба охорони ґрунтів започаткувала перші демонстраційні проекти з охорони ґрунтів на приватних та громадських землях у басейнах річок на базі взаємодії фермерів і урядових агенцій (Хелмс, 1991).

У кінці 30-х – на початку 40-х років відбувалося формування інституцій з охорони земель. Так, Служба охорони ґрунтів ініціювала створення спеціальних районів охорони ґрунтів як локальних утворень, організованих місцевими жителями для збереження земельних і водних ресурсів. Уже 1947 р. майже 2000 районів охорони ґрунтів увійшли до Національної асоціації районів охорони ґрунтів з понад 1 мільярдом акрів приватних сільськогосподарських земель (Хелмс, 1991).

У 50-ті роки створено низку добровільних програм використання природних ресурсів на національному й регіональному рівнях, головними з яких були:

• Програма охорони резерву (ПОР) і Програма консервації землі (ПКЗ), затверджені в Сільськогосподарському законі в 1956 році.

• Програма збереження великих рівнин, затверджена в Суспільному законі в 1957 році.

Дві окремі програми щодо консервації земель, ПОР і ПКЗ, відомі у США як Програма банку ґрунтів, було спрямовано на консервацію землі й зменшення надлишкового виробництва сільгосппродукції. (Хелмс, 1991 р.). Унаслідок цього понад 20 млн акрів землі законсервували протягом 1957-1964 років (Хеймліх, 2002 р.).

Програму збереження великих рівнин було запроваджено для попередження ерозії і адаптації використання ріллі до умов клімату на великих рівнинах на засадах укладення довгострокових контрактів з фермерами щодо запровадження й підтримки агроекологічних практик господарювання протягом 1957-1972 років.

У кінці 60-х – на початку 70-х років збільшення цін на сільгосппродукцію призвело до посилення проблем ерозії та виснаження ґрунтів на цілинних землях. Цінове зростання на врожай зернових культур у 70-х роках спричинило значне розширення площі ріллі, особливо під кукурудзу, сою, пшеницю. Як наслідок, значно посилився суспільний запит на охорону землі.

Прийняття Закону охорони ґрунтів і водних ресурсів у 1977 р. обумовило розробку та запровадження подальших агроекологічних програм, їхній розвиток і періодичне поновлення урядовими агенціями на основі національного обстеження природних ресурсів і оцінки ресурсних проблем. Уже 1982 р. 27 агроекологічних програм реалізовували вісім агенцій ДСГ США, до яких також були залучені дослідження, освіта, технічна підтримка, кредитування охорони землі.

У середині 80-х років концепція аграрної політики вже поєднувала питання охорони й сільського господарства в аграрних програмах і спрямовувалася на зменшення надлишкового виробництва й збиткової сільгосппродукції та підтримку фермерів. Подальший розвиток агроекологічної політики в сільському господарстві здійснювався в напрямі дещо ширшого охоплення природних ресурсів та запровадження новітніх програм, зокрема щодо охорони біорізноманіття тощо.

Сільськогосподарський закон продовольчої безпеки 1986 р. визначив засади для більшості чинних агроекологічних програм для попередження використання високоерозійних земель і водно-болотних угідь для виробництва сільськогосподарської продукції. У цьому ж законі найбільшу за масштабами в історії США Програму консервації земель було відновлено не лише задля призупинення ерозії, а й для попередження надлишкового виробництва сільськогосподарської продукції.

У політиці охорони землі 90-х років дещо ширшу увагу приділяли зміні акцентів від цінової підтримки до прямої підтримки землевласників та землекористувачів. У 1994 р. Службу охорони ґрунтів було перейменовано в Службу охорони природних ресурсів (СОПР), аби охопити не лише ґрунти, а й решту природних ресурсів у сільському господарстві.

Положення «Про охорону» в сільськогосподарських законах (1990, 1996 рр.) задіяло нові програми:

• Програму охорони водно-болотних угідь (ПОВБУ), визначену в продовольчому, сільськогосподарському, охоронному й торговельному законах 1990 р.;

• Програму стимулювання екологічної якості, визначену в Законі федерального удосконалення й реформи сільського господарства 1996 р.;

• Програму стимулювання охорони біорізноманіття, визначену в Законі федерального удосконалення й реформи сільського господарства 1996 р.;

• Програму збереження фермерських земель, визначену в Законі федерального удосконалення й реформи сільського господарства 1996 р.

Головні федеральні агроекологічні програми періодично оцінюють, переглядають і затверджують у п’ятирічному сільськогосподарському законі (Вомач, 2006).

Основними охоронними цілями сучасних агроекологічних програм є:

• довготривала консервація екологічно-вразливих та деградованих сільгоспземель;

• відтворення земельних ресурсів, що безпосередньо перебувають у сільгоспвиробництві (рілля, кормові угіддя тощо).

Як наслідок, агроекологічні програми США поділяються на:

• програми консервації землі, що є високо еродованими або екологічно вразливими;

• програми охорони сільгоспугідь, що безпосередньо використовують у сільському господарстві (в подальшому – програми охорони сільгоспугідь).

Загалом нараховується понад 20 федеральних екологічних програм, які регулює ДСГ США.

Агроекологічні програми теж класифікуються як:

добровільні програми (ПКР, ПВБУ, ПБО, ПСЕЯ, ПОБ, ПЗФЗ, ПКНС, ПКПКУ);

адміністративні (регуляторні) програми (закон чистої води, закон чистого повітря інші законодавчі регуляторні програми й заходи);

агроохоронна угода (охоронна угода, угода охорони ріллі (високоеродованої ріллі) та угода охорони водно-болотних угідь.

Переважна більшість агроекологічних програм – добровільні, стимулюючі, що передбачають додержання агроохоронних угод.

Література:

1. Аграрне право України / В.З. Янчук, В.І. Андрейцев, С.Ф. Василюк та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 720 с.

2. Аграрне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / В. М. Гайворонський, В. П. Жушман, В. М. Корнієнко та ін.; За ред. В. М. Гайворонського та В. П. Жушмана. – X.: Право, 2003. – 240 с.

3. Державне право зарубіжних країн: Навч. посібн. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 504 с.

4. Кучер О. Агроекологічна Політика й Програми в США: досвід для України / Кучер О. / Рада з вивчення продуктивних сил України НАНУ, Україна, Огайський державний університет, США [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.propozitsiya.com/?page=149&itemid=2333&number=75

5. Теоретичні основи державного земельного кадастру: Навч. посібн. / М.Г. Ступень, Р.Й. Гулько, О.Я. Микула та ін.; За заг. ред. М. Г. Ступеня. – 2-ге вид., стереотип. – Львів: «Новий Світ-2000», 2006. – 336 с.