ПІДГОТОВКА ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ ДО РОБОТИ В НАЦІОНАЛЬНИХ ШКОЛАХ В КОНТЕКСТІ ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ СТОСУНКІВ У 20-30 РР. ХХ СТ. В УКРАЇНІ.

Людство, як і більшість державницьких, національних спільнот, розв’язуючи нагальні проблеми, не є однорідною масою, йому властиве розмаїття світоглядів, традицій, стилю життя і характеру взаємозв’язків на рівні етносів і полікультурності.

У сучасних умовах розвитку української національної освіти й культури, водночас як і розв’язання проблем виховання культури міжнаціональних стосунків, вимагають вивчення досвіду минулого. Особливої уваги заслуговує питання національно-культурного та освітнього будівництва у 20-х -30-х рр. XX століття. У більшості історико-педагогічних дослідженнях, присвя­чених розвитку національного шкільництва на Україні (І.А. Балуба.О.Б. Бистрицька, О.О. Войналович, СІ. Очеретянко, Н.А. Сейко), підготовка педагогічних кадрів тракту­ється як одна з найбільш вагомих освіт­ніх проблем. Ми пропонуємо розгляну­ти особливості процесу підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів до роботи в національних школах в контексті виховання культури міжнаціональних стосунків у 20-30 рр. в Україні.

Важливим завданням реформування системи освіти на початку 20-х років було забезпечення навчальних закладів педагогічними кадрами та організація їхньої перепідготовки відповідно до нових радянських реалій. За роки революції і громадянської війни вчительські кадри були розпорошені. Економічні негаразди і голод змушували педагогів залишати навчальні заклади і влаштовуватися службовцями у різноманітні установи.

Так на Всеукраїнській конференції Єврейських інспектур губ. та окр. В.Н.О. відзначався низький матеріальний стан шкіл і вчительства. Більшість єврейських вчителів утримувалась за так звані спеціальні кошти. Наприклад, з 92 єврейських учителів Шепетовської округи на утриманні місцевого бюджету були лише 37 чоловік. Вказувалося на те що вчительство жило дуже погано бо спеціальні кошти (платня за навчання) через убогість батьків (школу відвідують виключно діти робітників, кустарів, єврейська біднота, що живе за рахунок соцзабезу, посилок з Америки)[6; с.46].

 Тому вже у 1920 р. Народний комісаріат освіти України розгорнув роботу щодо збереження вчительських кадрів і працевлаштування їх у мережі закладів соціального виховання, що швидко розширювалася. У лютому 1921 р. РНКУРСР прийняла постанову «Про облік культурно-освітніх працівників», що передбачала проведення обліку педагогів дошкільних і позашкільних закладів, а також учителів загальноосвітніх шкіл.

Підготовка педагогічних кадрів для молодшого концентру політехнічної школи національних меншин, для дошкільних установ, масової позашкільної роботи серед дітей здійснювалась в системі Народного Комісаріату Освіти України, головним чином, педагогічними технікумами.

Проте мережа національних закладів для польської, німецької і інших національностей — була недостатньо поширена; всього на Україні, наприклад, існували два польські педагогічних технікуми, які щороку мали приблизно випуск — 50 осіб; для забезпечення російських шкіл молодшого концентру — лише 3 навчальних одиниці, що нараховували 280 студентів, а у випуску в 1933 році дали лише 55 осіб. Ще гірша була справа з підготовки педагогічних кадрів для таких національностей, як чеська, татарська.

Лише в 1933 році нацменпедтехнікуми одержали стабільні учбові плани та програми, хоч справа з забезпеченням національних педтехнікумів програмами з рідної мови й літератури й надалі стояло погано.

Виникала потреба в більш кваліфікованих кадрах, які повинні були замінити тих, що не здібні як слід виховувати молоде покоління в дусі поваги і толерантного ставлення до представників інших національностей.

Нестача в національних педкадрах сталася тому, що процес організації національних педтехнікумів йшов нерівномірно з розвитком мережі шкіл окремих нацменшостей.

Відомості про розгортання педтехнікумів з 1931 по 1934 р. стверджують цей факт.

У 1933-34 н. р, організовано ще 5 нових національних педтехнікумів, а саме: татарський — в Кадієвці, російський — в Рубіжном (Донбас), польський — в Мархлівському, єврейський — в Сталіндорфі та німецький —в Карлсруе. Крім цього організовано 8 російських секторів, а саме: при Вінницькому, Луганському, Мелітопольському, Миколаївському, Охтирському, Вовчанському, Червоноградському та при Новгород-Сіверському укрпедтехнікумах. У Вінницькій області за ініціативою ОблВНО відкрито російський сектор поза планом.

Також НКО змушений був вживати заходів до  підготовки вчителів ще й лінією курсів підготовки вчителів — річних і навіть більш коротких.

В наслідок недовиконання планів по підготовці вчителів, особливо польських і німецьких (між іншим недовиконання відноситься найбільш до Київської та Одеської областей), стався дефіцит в національних педкадрах у кількості 200-300 чол., молодшого концентру.

Не можна обійти помилки НКО, який зовсім не передбачив в 1933 році підготовки системою короткотермінових курсів і вчителів для нацменшкіл II концентру. Дефіцит стався також з причин неуважного ставлення до педкадрів з боку окремих обласних і районних організацій. Наприклад, відібрали від єврейського педтехнікума більш половини наявних приміщень, те ж само зроблено з Маріупольським грецьким педтехнікумом[7; с.94].

Контингенти нацменпедвишів збільшились: в 1928-29 р. було 418 студентів, в 1932-33 році —1205, а в 1933-34—1825; з них: євреїв — 620, німців — 195, поляків — 422, росіян — 570, болгар — 80.

Збільшилась також і мережа заочних відділів при нацменпедвишах. В 1932-33 році було 4 заочних сектори, в 1933-34 році —10[7; с.95].

Питання підвищення авторитету вчителя ставало однією з основних освітніх проблем. Революційні зміни в країні дещо доповнювали і навіть змінювали обов’язки вчителя.

Так, у Житомирському повіті, щоб відібрати кадри, здатні впроваджувати ідеї нової трудової школи, у вересні-жовтні 1921 р. створено комісію для перегляду складу вчителів. Як наслідок роботи комісії у 1921 р. 87 учителів Житомирського повіту, тобто 15% від загального вчительського складу, остаточно були усунуті від педагогічної праці[4]. Тих учителів, котрі були допущені до педагогічної діяльності, потрібно було, так би мовити, «ідейно загартувати», готуючи до виконання нової місії. Першим кроком планової ідеологізації вчительства мали стати заходи, спрямовані на перепідготовку і підвищення кваліфікації педагогічного персоналу. Народний комісаріат освіти вважав цю справу одним із стратегічних напрямів у забезпеченні навчальних закладів кваліфікованими педагогічними кадрами[3].

Водночас з’явилась і така форма перепідготовки вчителів, як самокурси. В основу цієї форми закладалась нова методика самостійного набуття знань, необхідних для здійснення навчального процесу за спеціально розробленим і затвердженим індивідуальним планом. Найбільш популярними були короткотривалі курси, що проводилися переважно влітку. Сюди направляли молодих педагогів, які ще не мали необхідного педагогічного досвіду.

Головним завданням перед керівництвом НКО стояла перепідготовка педагогічних кадрів, яка була спрямована так само на удосконалення їхньої педагогічної майстерності, засвоєння нових методик навчання, підвищення загальноосвітнього рівня вчителів. Разом із тим ідеологічні аспекти навчання систематично вкраплювались у педагогіку і методику навчального процесу як невід’ємна складова державної освітньої політики.

Але коли такі причини вимагали перепідготувати вчителів взагалі, то ще складніші обставини зумовлювали справу перекваліфікації серед педперсоналу національних шкіл.

«Завдання партії полягає в тому, щоб допомогти трудовим масам народів не великоросів наздогнати центральну Росію, що пішла вперед, допомогти їм: а) розвинути і укріпити у себе радянську державність у формах, відповідних національно-побутовим умовам цих народностей; б) розвинути і укріпити у себе, що діють на рідній мові суд, адміністрацію, органи господарства, органи влади, складені з людей місцевих, знаючий побут і психологію, місцевого населення; у) розвинути у себе хрінниці, школу, театр, клубну справу і взагалі культурно-просвітнецькі установи на рідній мові; г) поставити і розвинути широку мережу курсів і шкіл як освітнього, так і професійно-технічного характеру на рідній мові»[9; с.80].

На початку 20-х років ХХ століття рівень роботи з багатонаціональним контингентом в школі був в край низькому становищі. Це і не дивно. За вчителя у школі був у своїй масі, молодий інтелігент відповідної нацменшини, що закінчив, в кращому разі, середню школу. Значна ж частина педперсоналу - це був молодий робітник або робітниця, що пробули три або шість місяців на короткотермінових курсах соцвиху[5; с.50].

Отже зрозуміло, чому перепідготовці вчителів зайнятих в справі вихованні культури міжнаціональних стосунків у учнівської молоді приділяли важливе значення надаючи особливих форм і змісту.

Перший рік перепідготовки відбувався під знаком засвоєння основних політичних знань, основ марксизму та ленінізму. Оскільки завдання на цьому етапі були однакові, тому перепідготовка вчительства провадилась на загальних курсах, у загальних гуртках,  колективах та семінарах.

У 1924 р. створюється бюро з перепідготовки вчителів у центрі, губерніях і округах. Поряд із перепідготовкою вчителів українських і російських шкіл Народний комісаріат освіти здійснював роботу з перепідготовки вчителів для національних шкіл: єврейських, німецьких, польських, болгарських та ін. Протягом 1924-1925 рр., як зазначають звіти Волинської окружної інспектури народної освіти, організовано і проведено 4 конференції національних робітників: польських (1), єврейських (2), німецьких (1) [1]. До порядку денного конференцій включались різні питання, зокрема: міжнародне становище, дитячий рух, звіти губернських та окружних інспекторів, політична праця на селі і, нарешті, питання про перепідготовку педагогів для національних шкіл. У резолюціях, прийнятих конференціями, відбиті й такі проблеми, як відкриття інтернатів при семирічних школах для національних меншин; забезпечення їх необхідною кількістю учнів. Проте через відсутність коштів більшість із цих намірів не були втілені в життя. Так, у середині 20-х років чеських учителів у окрузі налічувалось лише чотири, і тому питання їхньої перепідготовки вирішувалось на загальних конференціях учителів інших національних спільнот, зокрема німецьких, польських тощо.

У 1925-1926 рр. перепідготовка вчителів для національних шкіл здійснювалася завдяки діяльності 26-денних курсів, включаючи німецькі та єврейські секції. На німецьких курсах проводилося викладання таких дисциплін, як рідна мова з методикою викладання, природознавство та низки предметів сільськогосподарського спрямування. Слід відзначити, що єврейські учительські курси передбачали вивчення більшості дисциплін рідною мовою, крім таких предметів, як елементи рефлексології, педагогіки, енциклопедії виробництва й дисциплін сільськогосподарського циклу [2].

Маючи на увазі необхідність довести якість роботи культосвітніх установ нацмену до рівня загальних та виконання постанови Малої Президії ВУЦВКу з дня 10 серпня б. р., протокол № 126/268,—Наркомосвіта запропонувала вжити належних заходів для підвищення кваліфікації вчительства та політосвітніх робітників нацмен, зокрема польських шляхом місцевих курсів перепідготовки, посилання робітників Нацмену на центральні курси, а також забезпечення їх методичною літературою мовами нацмен.

Особливо зверталась увага на необхідність зміцнити політосвітню роботу з національними меншинами через підвищення матеріальної бази хат-читалень та їхнього забезпечення мінімальною кількістю штатних робітників[8; с.40].

Отже, у 20-х роках XX століття було здійснено значну роботу з організації діяльності всеукраїнських, окружних та районних курсів підвищення кваліфікації вчителів для національних шкіл. Найбільш характерною ознакою цього напряму педагогічної освіти можна вважати те, що значна увага приділялась не професійній підготовці вчителів, а підвищенню їхньої політичної свідомості. Саме цей факт більшість дослідників вважають однією з причин низької ефективності педагогічних курсів. Питання співвідношення національного і політичного, раціонального й ідеологічного постійно домінувало при вирішенні питань кадрових призначень у освітніх закладах національних громад протягом 20-30-х років XX століття.

Література:

1. Державний архів Житомирської області (далі ДАЖО)- Ф. Р-266. - Оп.1. - Спр.20. -Арк.24.
2. ДАЖО- Ф. Р-266. - Оп.1. - Спр.31. - Арк.67 зв.
3. ДАЖО - Ф. Р 2594. - Оп.1. -Спр.119.-Арк.21.
4. ДАЖО - Ф. Р 2594. - Оп.1. -Спр.119.-Арк.22.
5. Макогон А. Перепідготування вчительства нацменшостей//Робітник освіти. – 1925. - №3. – С.50-52
6. Макогон А. Всеукраїнська конференція Єврейської інспектури губ. та окр. В.Н.О. //Робітник освіти. – 1925. - №6. – С.45-46
7. Нейман Н.К. Забезпечімо політехнічну школу нацменшостей педагогічними кадрами//Комуністична освіта. – 1934. - №2 – С.91-96
8. Про забезпечення установ Нацмену кваліфікованим педперсоналом та матеріальне їх забезпечення.15 вересня 1926 року № 49801/км.13// Бюлетень НКО України. – 1926. - №13. – С.40
9. Тахо-Годи А. Подготовка вузовских кадров нацмен// Революция и национальности. – 1930. - №6. – С.80-87