ПРОБЛЕМА САМОСТВЕРДЖЕННЯ ПІДЛІТКА В СУЧАСНИХ УМОВАХ.

Самоствердження — це закономірно виникаючий соціалізації підлітка, що виявляється в спрямованості його особистості на виділення і реалізацію своєї  «самосії» (унікальності) в системі соціальних зв'язків. Постійні взаємодії з однолітками породжують у підлітка прагнення зайняти гідне місце серед них. Потреба в самоствердженні настільки сильна, що заради визнання себе однолітками, підліток здатний на будь-які вчинки: він може поступитися своїми поглядами і переконаннями, може здійснити дії всупереч своїм моральним установкам. Потребою в самоствердженні можна пояснити і трансформації естетичної сторони образу «Я». В залежності від історичного часу, покоління підлітків стверджуються по-різному. Так, характерним є самоствердження за рахунок зовнішності: підлітки то відпускають довге волосся, то стрижуть його фасонно, то бриються наголо. В одязі віддають перевагу або дуже вузькому стилю, або носять, навпаки, хламиди. В сучасний час з'явилася нова тенденція: розмальовувати обличчя різними смужками, зображеннями, захисними символами; наносити на тіло татуювання і символічні тексти [6, 45-48, 58-62].

Мотив самоствердження часто визначає психологічну залежність підлітка від однолітків. Разом з тим він ефективно може поєднувати егоцентричну позицію: «Я не такий, як усі», «Я не типовий представник .», «Не плутайте мене з іншими» з позицією конформіста: «Я буду діяти, як усі», «Ми всі так думаємо». Полярні позиції визначають суперечливість самоутвердження підлітків, що може демонструвати різне в поведінці: від глибинної ідентифікації з іншими до різкого відчуження від них; від альтруїзму до жорстокості; від страху смерті до нестямного ризику; від захопленості життям до суїциду. Всі ці позиції можуть переломлюватися в самосвідомості підлітка і виступати як умови реалізації його домагань на визнання, як самоствердження. Взагалі, сутність самоствердження підлітка пов'язана з відчуттям своєї «самості» і «відокремленості» від інших; з прагненням до рольового самовизначення; з потребою бути самооцінним, визнаним, незалежним; «показати» себе, стати предметом уваги інших; відстояти особистісну гідність; досягнути переваг; мати владу над собою та іншими; набути впевненості у собі. На процес самоствердження підлітка дуже сильно впливає його самооцінка. Особливості самооцінки впливають на всі сторони життя підлітка: на емоційне самопочуття і взаємини з оточуючими, на розвиток творчих здібностей і на успіхи в навчанні. При низькій самооцінці підліток недооцінює свої можливості і прагне до виконання тільки самих простих завдань, що заважає його самоствердженню. При завищеній самооцінці він може переоцінювати свої можливості і братися за ті справи, які не в змозі виконати, що також стає не дуже сприятливим засобом ствердження. Сьогодні найбільшу турботу науковців викликають не ті підлітки, у яких самооцінка дуже висока, а ті, в кого вона середня чи низька. На подібних самооцінках ґрунтуються середні і низькі домагання. Такі підлітки ні до чого не прагнуть, нічого не хочуть, мало на що реагують. Шлях до саморозвитку і самоствердження у цієї категорії підлітків закритий. Психологи вважають, що найбільш продуктивною є висока і дуже висока самооцінка підлітка, яка перевищує його реальні можливості. Підлітки з таким типом самооцінки характеризуються здатністю ставити перед собою складні і достатньо віддалені цілі і прикладати вольові зусилля для їх досягнення [2, 11-15].

Однак в період дорослішання, у більшості випадків, будь-яка самооцінка має нестійкий характер. Ця обставина робить підлітка мало захищеним від зовнішніх впливів. Часто можна помітити нічим невмотивовані реакції підлітків на, здавалося б, незначні, але справедливі зауваження оточуючих. Так, на спокійне прохання вчительки підняти з підлоги папірні, які дівчинка ненароком розкидала біля парти, та раптом почала грубити, шпурляти на підлогу зошити, а потім вибігла з класу. Або після незначного зауваження батька про те, що математичну задачу можна було б вирішити набагато коротшим способом, підліток червоніє, починає хвилюватися, а потім кричить: «Вас просто вчили по-іншому, а зараз тільки так треба робити!». Такі гострі емоційні реакції спостерігаються тоді, коли в самооцінці підлітка стикаються дуже високі домагання і сильна невпевненість у собі. Цей феномен має назву «афект неадекватності». Підлітки з таким афектом хочуть бути у всьому першими, навіть тоді, коли ця вищість не має для них ніякого сенсу. «Афект неадекватності» не тільки перешкоджає правильному ставленню підлітка до себе, але й викривляє його зв'язки з довкіллям, виробляє установки на очікування від інших каверз, недоброзичливості. Будь-яку, навіть нейтральну, ситуацію вони схильні сприймати як погрозливу. Особливо складними для них бувають ситуації перевірок компетентності — тести, екзамени, будь-який контроль знань [2].

Найбільш яскравим зовнішнім проявом, за яким можна розпізнати цей феномен, виступає неадекватна реакція на свою невдачу. Неуспіх не просто ігнорується підлітком, але, ще вражає, може навіть підвищити його самооцінку. Замісті реального розвитку здібностей, які могли б привести до успіху він може створювати надуманий «образ Я». Наприклад, не вирішивши завдання, підліток починає пояснювати це нетривіальним підходом до його вирішення, яке він, начебто володіючи особливими аналітичними здібностями, запропонував, кинувши виклик простому рішенню, доступному кожному Підліток не тільки не аналізує невдачі, він закриває очі на різні прорахунки і знаходить нібито об'єктивні пояснення своїм невдачам, більше того — може стати у позицію звинувачувача Ясно, що такі ситуації ніяк не сприяють самоствердженню [7, 167-178].

Характерно, що у взаєминах оцінки у цих підлітків можуть бути спрямовані не на особистісні риси, поведінку, діяльність, а на повинність: «Я повинен», «Так треба», «Так прийнято». Часто так: оцінні позиції приймаються без критики і можуть проявлятися в ціннісних орієнтаціях і поведінці. І все ж таки, саме в період дорослішання людина більше звертається до свого «Я» і прагне самоствердитися. Часто на передній план в самооцінці підлітка виступає фіксація на реальних чи уявних інтелектуальних і вольових недоліках «Некрасивий», «нерозумний», «безвільний» та інші оцінки можуть звучати з його вуст. Порівняння з однолітками, яке він робить, може також обертатися проти нього. Все це і дає поштовх для розвитку особистісної рефлексії, яка спрямовує як на переживання з приводу власної недосконалості, так і на мотивацію до самовдосконалення, самоствердження самопізнання [8].

В процесі пошуків свого «Я» (цінностей, ідеалів, поглядів), набуття ідентичності, самоствердження і саморозвитку у підлітків на рівні самоусвідомлення формується система внутрішньо узгоджених уявлень про себе, образів «Я»— «Я-концепції» [5, 237-254].

«Я-концепція» — це система уявлень про самого себе або «установка відносно власної особистості». У перехідний період - це є динамічна психологічна величина, яка дуже залежна від глобальних суспільних відносин та змін безпосереднього соціального оточення зокрема. Формування «Я-концепції» підлітка відрізняється від становлення «Я» та ідентичності. «Я-концепція» розвивається під впливом первинного досвіду соціалізації в сім'ї. З віком в її становленні набувають значення позасімейні фактори: школа, однолітки, суспільство. «Я-концепція» — це результат взаємодій біологічних, психологічних і психосоціальних факторів в ході особистісного зростання людини. Перш за все це основа почуття самоцінності особистості підлітка, яке є важливим в формуванні його особистого становища у суспільстві[6, 45-48, 58-62; 8].

Пізнання себе, своїх особистісних якостей призводить до формування кількох образів «Я». Різні аспекти Я, які виникають у самосвідомості підлітка, відображають різнопланові уявлення про себе — як реальні, так і ідеальні.

Реальні уявлення про власну зовнішність, привабливість чи відсутність її, уявлення про свій розум, здібності в різних галузях, про силу характеру, комунікабельність, доброту чи жорсткість та інші якості, поєднуючись, утворюють значне нашарування в «Я-концепції» — так зване «реальне Я». «Реальне Я» підлітка завжди пов'язане з оцінним уявленням про себе: когнітивним, вольовим і поведінковим. Для нього завжди важливо знати, який він є насправді і наскільки значущі його індивідуальні особливості. Оцінка своїх якостей залежить певною мірою від системи цінностей, які склалися під впливом суспільних інститутів (сім'ї, школи; міста, села; групи однолітків, друзів тощо) [7, 167-178].

Між тим «Реальне Я» не передбачає, що в цілому «Я-концепція» підлітка реалістична і позитивна. Адже важливу роль в її формуванні відіграє і власна точка зору, і власна оцінка. Так, дослідження «важких» підлітків, які потрапили в сферу уваги правових організацій, засвідчують, що це уявлення про себе позитивні. Вони виділяють у себе такі якості як: впевненість у собі, тенденцію до ризику, відсутність боязкості, вміння відстояти себе, прагнення до успіху. Однак усі ці якості розвиваються на фоні негативної «Я-концепції», яка визначає асоціальність поведінки молодих правопорушників[7, 167-178].

Підлітки не тільки прагнуть розвинути у собі бажані якості Вони спрямовані на досягнення можливого — мріють про те якими вони будуть у близькому майбутньому. По-перше, уявленнях відбуваються «примірювання» різноманітних ролер тобто закріплюється позиція рольового самовизначення. По-друге, в кінці перехідного віку виникає особистісне утворення — самовизначення. Воно вже відрізняється від простого прогнозування свого майбутнього життя, від мрій, пов'язаних з бажаним, можливим. Самовизначення утворюється на стійких інтересах і прагненнях підлітка, коли він враховує всі свої можливості і зовнішні обставини; воно спирається на світогляд  підлітка, який формується, і пов'язане з вибором професії. Однак істинне самовизначення не закінчується в цей період і остаточно формується в юнацькому віці, завершуючи останній етап онтогенетичного розвитку особистості дитини[5, 237-254; 7, 167-178].

Ідея вибору життєвого шляху, вибору ціннісних орієнтацій, свого ідеалу, свого друга, своєї професії стає основною метою підлітків[8].

Зрозумівши глибинний смисл і цінність вибору, як самостійного і вольового акту, вони прагнуть до ствердження власного «Я», власних починань, набувають особистісного ідентичності, розвивають «Я-концепцію» і виявляють готовність брати на себе відповідальність за власний вибір[8].

Ще одна важлива характеристика свідомості підлітків — висока сенситивність до опанування системою прав і обов'язків. Більшість з них зорієнтована на розвиток почуття відповідальності за себе та інших, на необхідність самостійно приймати рішення в повсякденному житті, в екстремальних ситуаціях, а також на здійснення громадянського вибору. Для багатьох цілком доступне і можливе засвоєння змісту поняття честі і обов'язку як громадянських обов'язків перед суспільством. Підліток здатний зрозуміти і прийняти значення вибору як елементу сучасної культури.

«Підлітковий вік — це період, коли людина «проростає» з дитинства у новий стан, переживаючи початок становлення своєї особистості. У цей період відбувається інтенсивний розвиток особистості у двох напрямках: 1) прагнення до засвоєння і оволодіння діапазоном соціального простору (від підліткових груп до життя в країні та за її межами); 2) прагнення до особистісної рефлексії на свій внутрішній, інтимний світ (через автономію від близьких) [7, 167-178].

Тенденція до особистісного зростання починає проявлятися саме у підлітковому віці, коли людина, відкриваючи себе, докладає зусиль до становлення своєї індивідуальності[5, 237-254].

В умовах сучасного українського суспільства становлення самоствердження молодої людини відбувається  досить варіативно. Сучасна психологічна наука не в змозі « запропонувати » молоді адекватні засоби для їх самоствердження, і в результаті чого вона змушена самостійно здійснювати пошук шляхів входження в соціальний простір, з тим, щоб вирішувати власні проблеми та водночас використовувати в житті ті засоби, які їй більше імпонують. Процес самоствердження особистості в період її дорослішання, зокрема в підлітковий період обумовлений, на думку вчених, двома факторами. По-перше, соціально-економічними та  психологічними змінами, що значуще впливають на розвиток особистості, по-друге, неординарністю сімейно-побутових умов, і, по-третє психологічними трансформаціями, що складають рівні розвитку емоційно-ціннісної сфери підлітка[5, 237-254].

У повсякденних умовах  підростаюча особистість поступово втрачає соціально-культурні та морально-ціннісні орієнтири, що негативно починає впливати на вибір нею засобів самоствердження. Швидкоплинні зміни в суспільстві ціннісного потенціалу призводять до того, що підлітки не встигають конструктивно «переключитися» на нові способи життєіснування, а також « звертатися » до адекватних форм поведінки, позитивних манер спілкування й засобів утвердження «Я» [9, 144-146].

У ракурсі вивчення засобів самоствердження підлітків значущими виступають психологічні, внутрішньо особистісні зміни, які невід'ємно впливають на їх процеси самовизначення та самоствердження у навколишній дійсності. Проблема самоствердження особистості підлітка цікавила багатьох російських вчених (Б.І.Рзаєв, Т.В.Драгунова, А.Г.Грецов, І.С. Кон, Д.Й. Фельдштейн, Є.П. Нікітін, М.Є.Харламенкова  та ін.), які безпосередньо акцентували свою увагу на їх засобах. За позиціями вчених, засоби самоствердження особистості в період дорослішання набувають найрізноманітніших модульностей в соціальному просторі. Аналізуючи результати дослідницької діяльності психологів, треба відмітити, що засоби самоствердження в учнів підліткового віку можуть бути з переважанням конструктивного чи деструктивного параметру в міжособистісних взаємодіях[2].

Оригінальної позиції щодо засобів самоствердження особистості в період дорослішання дотримувався А.Г. Грецов. Передусім вчений акцентував увагу на ієрархії потреб : інтелектуальних, що з'являються в прагненнях  підлітка до музики, історії, літератури ; накопичувальних потребах - своєрідному колекціонуванні предметів та речей; егоцентричних потреб, що проявляються через концентрацію уваги на власному «Я» та демонстрування зовнішньої атрибутики, і, нарешті, інформаційно-комунікативних потребах молодої людини, що відображаються в її прагненнях до контакту  з Інтернетом, що пов'язані з переглядом телепередач, читанням літературних джерел. На думку І.С.Кона, особистість саме в цей період яскраво презентує себе, самоутверджується та « своєрідно» проявляє себе  в неформальній групі, оскільки в останній можна отримати визнання, повагу з боку однолітків, а також «вільно» спілкуватися, використовуючи сленг, займатися різними видами діяльності, які або схвалюються, або не схвалюються суспільством. Крім того у роботах цього вченого акцентувалася увага на сімейному чиннику та впливу шкільного середовища на підростаюче покоління[6, 45-48, 58-62].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алфимов В.Н., Пономаренко В.Н. “Развитие личности школьника”// Советская педагогика, 1992 — № 2. – 23-28.
2. Бех Д.І. “Психологічні особливості розвитку моральних властивостей особистості”// Радянська школа, 1987 — № 12 — 11-15 с.
3. Боришевський М.И. “Психологічні механізми розвитку особистості”// Педагогіка і психологія, 1996 — № 3 — 26-33 с.
4. Грецов А.Г. Тренинг общения для подростков.-СПб.: Питер,2006.-160с.
5. Драгунова Т.В. В поисках себя: Личность и ее самосознание.- М.: Политиздат, 1994-335с.
6. Кон И.С. Психология старшеклассника. М.: Просвещение, 2002. – 354 с.
7. Кон Игорь Семенович. Междисциплинарные исследования. Социология. Психология. Сексология. Антропология: Сб.. — Ростов н/Д. : Феникс, 2006. — 605с. — ISBN 5-222-08626-7.
8. Мостова Т.І. “Особистість” (психологічний аспект)// Радянська школа, 1988 — № 5 — 44-47 с.
9. Никитин Е. П., Харламенкова Н. Е. Феномен человеческого самоутверждения. — СПб. : Алетейя, 2000. — 224с. — ISBN 5-89329-226-X.
10. Ситнікова Наталія Євгеніївна. Соціальне самоствердження особистості старшокласників за умов системної диференціації навчання. — Т. : Економічна думка, 2004. — 140с. : рис. — Бібліогр.: с. 107-116. — ISBN 966-654-025-8.