МЕТОДОЛОГІЯ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ НА ГОНАРТРОЗ

Актуальність даної теми пов’язана з тим, що за останні роки кількість хворих на остеоартроз невпинно зростає, крім того, розвиток науки і техніки вносить свої коректури в існуючу систему лікування та фізичної реабілітації хворих цієї категорії, що вимагає наукового підходу до вивчення та дослідження даного питання.

Робота виконана за планом НДР Волинського національного університету імені Лесі Українки.

При побудові теоретико-методологічної моделі фізичної реабілітації хворих на гонартроз ми виходили з того, що методологія (від грецьк. methodos – шлях дослідження чи пізнання; logos – вчення) – це систематизована сукупність принципів, засобів організації, підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети та побудови концепції [2].

Такою метою у фізичній реабілітації хворих на гонартроз є наукове пізнання етіологічних та патогенетичних механізмів розвитку захворювання, побудова схеми лікування та фізичної реабілітації, перевірка гіпотези в експерименті чи спостереженні.

До найважливіших завдань сучасної фізичної реабілітації належить реалізація системи заходів, спрямованих на збільшення тривалості і покращення якості життя, збільшення періоду трудової активності людей (працездатності), зміцнення здоров'я та підвищення тренованості людей. У хворих на гонартроз в якості відновлення працездатності ми розуміємо процес пристосування до виробничого та побутового життя.

Гонартроз – хронічне прогресуюче незапальне захворювання колінних суглобів різної етіології, що характеризується дегенеративно-дистрофічними змінами суглобового апарату, основними симптомами яких є ранкова скутість та больові відчуття [1].

При розвитку остеоартрозу виникає необхідність забезпечити спокій ураженим суглобам. Проте при проведенні фізичної реабілітації ми не розглядали спокій і рух як протилежні режими. Спокій і виконання фізичних прав повинні доповнювати один одного [3].

Засоби фізичної реабілітації мають властивість одночасно активізувати різні органи і системи, провокуючи як взаємостимулюючий, так і гальмівний ефекти, що негативно впливатиме на швидкість відновлення та одужання. При виборі компонентів, які входили б до комплексної фізичної реабілітації, треба враховувати, що слабкий подразник не викликає активних процесів відновлення, і організм людини, адаптуючись до них, через певний період часу перестає реагувати на монотонні і одноманітні подразники. Виходячи з цього, ми пропонуємо включати до програми фізичної реабілітації оптимально варіабельні і взаємодоповнюючі засоби та методи, які сприяли б покращенню обмінних процесів та відновленню функціональної можливості суглобів.

Під час планування й проведення лікування та фізичної реабілітації хворих на гонартроз основною метою є: зниження (усунення) больового відчуття; зменшення (усунення) ранкової скутості; покращення метаболічних процесів як в суглобі, так і в організмі загалом; надання допомоги у контролі над симптомами гонартрозу та у підтриманні досягнутого стану; надання допомоги в усуненні причин, які сприяють загостренню захворювання; надання допомоги у підтримці фізичного стану хворого, його рухових можливостей; сприяння підтримці рівня фізичної активності хворого; зменшення негативного впливу медикаментозного лікування на організм хворого; запобігання розвитку контрактур; розвантаження суглобів; корекція порушень статики і ходи; запобігання оперативному лікуванню гонартрозу.

З метою підбору та складання програми фізичної реабілітації, яка б індивідуально підходила конкретному пацієнтові, ми проводимо анкетування, бесіди, опитування для з'ясування існуючих проблем кожного хворого. Паралельно з індивідуальною картою хворого запропоновано кожному хворому вести щоденник, де зазначається динаміка симптомів, самопочуття тощо. Це дозволяє складати індивідуальний план самоконтролю.

Індивідуальне навчання має ступеневий підхід, базовою основою його є партнерські взаємовідносини, взаємодовіра. Саме довіра до лікаря, реабілітолога є обов’язковим компонентом виконання запропонованої програми реабілітації, а отже й ефективності її. «Відкритість» відносин між хворим і лікарем, реабілітологом, дає змогу з’ясувати та вирішити найрізноманітніші питання, адже розмова хворого і лікаря – це не просто періодичний обмін інформацією, це обговорення отриманих результатів, планування подальшої програми лікування та реабілітації.

При налагоджені наших партнерських взаємовідносин з хворими ми намагаємось дотримуватись таких основних елементів: а) підтримки; б) розуміння; в) поваги; г) співчуття.

У хворих основної групи стимулом дотримуватись програми фізичної реабілітації, є бажання позбутися основних симптомів хвороби, які погіршують якість їхнього життя: біль, ранкова скутість, обмеження рухливості суглобів. Важливим важелем є аргументи щодо незадовільного ефекту лікування, наявність побічних дій від прийому протизапальних препаратів, вартість хондропротекторів. Хворі намагаються засвоїти чітку схему застосування фізичних вправ, придатних для виконання в домашніх умовах.

У запропонованій теоретико-методологічній моделі, яка є основою цілісної концепції лікування та фізичної реабілітації хворих на гонартроз, окрім медикаментозного лікування, засобів фізичної реабілітації (ЛФК, лікувального масажу, механотерапії, фізіотерапії) належне місце повинні займати освітні програми, психологічна підтримка та дієтотерапія.

Освітньо-психологічні програми є невід’ємною частиною лікування та реабілітації й передбачають безпосередні індивідуальні та малогрупові бесіди, роз’яснювальні консультації, вивчення друкованої продукції, технічне навчання. Робота проводиться як з хворими, так і з їх родичами.

Звичайно, надання психологічної підтримки має за мету цілеспрямовано, за допомогою системи впливів на психологію хворого, досягнути лікувального та профілактичного ефекту на весь організм хворого та його спосіб життя. Навчання хворих основним методам самоконтролю, розуміння ситуації, яка склалась у зв’язку з хворобою, значно підвищує ефективність лікування та реабілітації, покращує якість життя, побутову та виробничу адаптацію.

Зрозуміло, що будь-яка освітньо-психологічна робота буде успішно реалізована при умові, що вона побудована на науковому рівні, проводиться систематично і послідовно.

Враховуючи результати обстеження хворих на гонартроз, нами розроблені методичні рекомендації для проведення програми фізичної реабілітації. Основні положення: своєчасна діагностика захворювання і раннє застосування засобів фізичної реабілітації: лікувальна фізична культура, лікувальний масаж та самомасаж, фізіотерапія, механотерапія; лікування повинно бути патогенетично направлене. Щодо лікування, то розрізняють медикаментозне та немедикаментозне лікування, до яких належать системна фармакотерапія, місцева фармакотерапія (аплікації, внутрішньо суглобове введення ліків) та хірургічне лікування. Згідно з рекомендаціями Європейської антиревматичної ліги (EULAR) до схеми лікування гонартрозу повинні бути включені препарати, які справляють модифікуючу дію на суглобовий хрящ: глюкозамін, хондроітин; комплексний підхід до лікування та реабілітації, включаючи медикаментозну терапію, дієтотерапію, освітні програми, психологічну підтримку; застосування різних форм ЛФК (ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна гімнастика, самостійні заняття, лікувальна ходьба, теренкур) з загальнорозвиваючими та спеціальними фізичними вправами, які направлені на загальне та спеціальне фізичне тренування; свідома і активна участь хворого в лікувальному та реабілітаційному процесі.

Формування комплексу фізичної реабілітації необхідно проводити індивідуально. В основу побудови приватних (індивідуальних) методик закладено фундаментальні положення: 1) інтегральний підхід до оцінки стану здоров'я хворого з врахуванням особливостей протікання остеоартрозу; 2) обов’язкове врахування патогенетичних і клінічних характеристик гонартрозу, віку і тренованості хворого; 3) визначення лікувальної та реабілітаційної мети, яку необхідно досягнути з конкретним хворим та прогноз результатів; 4) планування заняття, систематизація спеціальних вправ, направлених на відновлення функцій опорно-рухового апарату; 5) раціональне комбінування спеціальних фізичних вправ загально зміцнюючими з метою підвищити тренованість всього організму; 6) реалізація запланованої програми; 7) лікарський контроль; 8) корекція.

Отже, методологія фізичної реабілітації повинна мати цілісний характер, базуватися на цілеспрямованому використанні комплексного психолого-педагогічного та лікувально-реабілітаційного підходів, бути індивідуально підібраною з врахуванням рентгенологічної стадії та функціонального стану, тяжкості гонартрозу, рівня якості життя та стану здоров’я хворих.

Література:

1. Коваленко В. Н. Остеоартроз. Практическое руководство / В. Н. Коваленко, О. П. Борткевич. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Морион, 2005. – 592 с.

2. Крушельницька О. В. Методологія та організація наукових досліджень: навч. посібник / О. В. Крушельницька. – К.: Кондор, 2003. – 192 с.

3. Мурза В. П. Фізичні вправи і здоров'я / В. П. Мурза. – К.: Здоров'я, 1991. – 256 с.