ОСНОВНІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ЩОДО РОЗУМІННЯ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ОСОБИСТОСТІ У ПСИХОЛОГІЇ.

Людство вступило у ХХІ століття з новими надіями на перспективи розвитку суспільства. Але техногенні катастрофи, локальні воєнні конфлікти, безробіття ставлять питання : «Чи стає світ кращим?»

Учені – психологи прогнозують розповсюдження « сучасної епідемії депресії»і вже назвали ХХІ століття «віком меланхолії» [4].

Дійсно, сучасний спосіб життя з його поступовим посиленням індивідуалізму, згасанням підтримки з боку суспільства і великої сім’ї послаблюють духовні ресурси людини і у 3 – 4 рази підвищують ризик набути важку форму депресії.

Як зазначає відомий представник гуманістичної психології Маслоу, люди залишаються напруженими, невротичними і тривожними тому, що вони не розуміють себе і один одного. Вчений висловлює думку, що із збільшенням кількості людей, які досягли самоактуалізації, змогли б змінитися потреби людства в цілому.Таким чином, Маслоу вказав шлях, що дозволяє піднятися у наших відносинах на дійсно гуманістичний рівень. І цей шлях заснований на досягненнях психології [10].

У спробі прогнозування психологічних дослідженнях ХХІ століття правомірно буде звернутися до психології розвитку. Згідно з теорією рекапітуляції Е. Геккеля і С.Холла, людина в період дитинства проходить увесь розвиток людства від первісного дикунства до сучасної культури [8].

На нашу думку, можна зробити й навпаки, тобто розповсюдити закони вікової періодизації дитини на весь антропогенез. Відомо, що кожен віковий етап розвитку дитини завершується появою новоутворень, які є основним результатом провідної діяльності, що розвивається в межах конкретної ситуації розвитку і розгорнута в часі. Ці нові психологічні здобутки з’являються в кризові періоди, що завершують стабільний етап і обумовлюють злам у псхічному розвитку.

За Д.Б.Ельконіним,діяльність дитини охоплює два взаємопов’язаних вектори : взаємозв’язок із світом речей та взаємодію з світом людей. На його думку, в кожному віковому періоді один вектор домінує, а в межах наступного – змінюється на інший. Відбувається своєрідне чергування періодів з переважним розвитком потребово-мотиваційної сфери і періодів з переважним ровитком інтелектуально-пізнавальних сил. І саме зміна домінуючого вектора на субдомінантний і визначає почток нового вікового етапу  в психічному розвитку дитини[8].

Зрозуміло, що домінантним  вектором ХХ століття у поглядах суспільства на людський потенціал є когнітивні здібності та засоби їх вимірювання: коефіцієнт розумового розвитку IQ і тести на визначення цього коефіцієнту.

Та в надрах минулого століття вже визрівала думка про необхідність дослідження тих сторін особистості і поведінки, які раніше не підлягали ідентифікації, оцінці, але мали важливе значення для ефективного функціонування як у професійній, так і у особистісній сферах.

Як вважає знаменитий психолог Д. Гоулман,однією з причин, чому люди так погано володіють головним умінням жити, полягає в тому, що вони не забезпечили навчання кожної дитини необхідним навичкам подолання гніву, не навчили їх виявляти співчуття, контролювати спонукання і не познайомили з основними принципами емоційної компетентності.

Вчений окреслив перспективний напрям у психологічних дослідженнях емоційної  сфери. Він вважає,що коефіцієнт розумового розвитку не пояснює, чому люди з однаковими задатками і можливостями мають різний талан. Д.Гоулман простежив життєвий шлях 95 студентів Гарварда 1940-х років і помітив, що в середньому віці чоловіки з найвищими оцінками на екзаменах в університетах були менш успішними в кар’єрі порівняно з їх менш обдарованими однолітками. Вони також не були задоволені життям, стосунками з друзями та сім’ями. Аналогічні дані і в наведеному Гоулманом дослідженні за участю 81 кращого учня середніх шкіл в Іллінойсі [4].

З цього можна припустити, що академічний розум не забезпечує готовність індивіда використовувати життєві можливості, як і не готує до подолання життєвих негараздів.Для нашої власної долі велике значення має емоційна обдарованість-метаздібність, яка й визначає, на скільки добре ми уміємо користуватися будь-якими  іншими навичками і вміннями. Емоційно обдаровані люди задоволені й успішні, а вміння встановлювати контроль над своїм емоційним життям сприяє підвищенню їх власної продуктивності [4].

Наведені вище фактори свідчать про наявність чинників, важливіших за високий рівень академічних або професійних знань. Ці чинники позначають у психології відносно новими поняттями, які перебувають у процесі розвитку й уточнення. Це – емоційний інтелект, емоційна компетентність, емоційна культура.

Феномен емоційної культури, на думку Л. Б. Нікіфорової, займає неабияке місце в процесі розвитку особистості. Під емоційною культурою Л. Б. Нікіфорова розуміє складну інтегративно- динамічну якість особистості з багатою емотивністю, що охоплює процеси самоуправління та саморегуляцію емоційним станом та емоційними реакціями, а також здатність до емпатії, що дає змогу усвідомлювати власні переживання та переживання навколишніх, а отже, функціонально забезпечувати адекватний вияв поведінки та активне включення суб’єкта в певний суспільний простір [7].

До структури емоційної культури Л. Б. Нікіфорова вводить такі компоненти: потребнісно- мотиваційний, що означає інтерес до власної емоційної сфери; ціннісно- теоретичний, що акумулює знання про загальну емоційну спрямованість; комунікативний, що забезпечує уміння користуватися запасом знань для саморегуляції, для встановлення емоційного контакту; саморегулюючий, що детермінує уміння адекватно виражати й передавати свої емоції, настрої, відчуття; уміння регулювати свій емоційний стан [7].

В інших дослідженнях емоційна культура трактикується як яскраве вираження та розвиток почуттів (В. Л. Поплужний, В.Я. Семке) ; як вияв і певний рівень культури емоцій ( Л.М. Сбітнєва, Л.Е. Соколова); як різноманітність переживань (О.С. Бєлкін); як цілісна система емоційно-во-льової культури особистості (І.М. Сілютіна).

Різноманітність трактувань вказує на те, що це поняття вже має свою історію  розвитку в ХХ столітті, яку й буде доречно розглянуто.

Так, з 1980 р. в цьому напрямку починає працювати д-р Реувен Бар-Он, ізраїльський психолог американського походження. Він вводить в обіг термін «емоційний коефіцієнт» (EQ) як засіб вимірювання емоційного інтелекту на основі моделі, яку він розробляв, і самої цієї моделі. Власне, емоційний інтелект Реувен Бар- Он розуміє як сукупність некогнітивних (емоційних і соціальних) здібностей, знань і умінь, що  впливають на можливість індивіда успішно відповідати вимогам навколишнього середовища і протистояти його тиску [9].

Сама ж модель емоційного інтелекту Бар- Она складається з п’яти сфер і п’ятнадцяти шкал. Так, внутрішньоособистісна сфера, як здатність розуміти і керувати собою, включає в себе самоаналіз, асертивність, незалежність, самоповагу і самоактуалізацію. Наступна, міжособистісна сфера характеризує здатність взаємодіяти з іншими людьми і складається з трьох шкал: емпатії, соціальної відповідальності та міжособистісних відносин. Розглядаючи сферу адаптивності, виділяють три шкали: оцінку дійсності, гнучкість та вміння вирішувати проблеми. Сфера управління стресом, як здатність протистояти стресу і контролювати свою імпульсивність, налічує дві шкали: толерантність до стресу та контроль імпульсивності. І насамкінець, сфера загального настрою має дві шкали: оптимізм та задоволеність життям [9].

Отже, емоційний інтелект містить в собі визнані в будь-якому середовищі норми людської поведінки. Він може бути застосованим до всіх культур, професійних груп та інших аспектів людського буття.

Поступово погляд на емоції, як на інтелект розповсюджується в науковому середовищі, і в 1990 р. термін «емоційний інтелект» вперше почали застосовувати д-р Пітер Саловей, професор психології і декан вищої школи наук і мистецтв Йейльського університету, і д-р Джон Майер- професор Нью- Гемпширського університету. А після виходу в 1995 р. книги Деніела Гоулмана «Емоційний інтелект» цей термін став загальновживаним [2].

Введенню цього поняття, як зазначає Г.М. Бреслав, передувала зміна підходу до співвідношення емоційних і пізнавальних процесів. Йдеться про концентрацію уваги на повному комплексі індивідуальних здібностей чи рис, які відповідають за те, наскільки вплив емоційних явищ виявляється конструктивним чи деструктивним для поведінки людини [6].

Модель емоційного інтелекту Майера- Саловея- Карузо заснована на моделі здібностей.

Ця модель складається з чотирьох характерних зон: сприйняття і вираз емоцій, розуміння емоцій, посилення мислення за допомогою емоцій, керування емоціями [2].

Ці вчені дають таке офіційне визначення емоційного інтелекту: «… здатність аналізувати свої емоції з метою покращання процесу мислення. Включає уміння безпомилково сприймати емоції, оцінювати і генерувати їх таким чином, щоб допомагати мисленню, розуміти емоції й ідентифікувати їх, а також рефлекторно скеровувати емоції з тим, щоб сприяти своєму емоційному й інтелектуальному зростанню» [9].

Поряд з поняттям «емоційний інтелект» у психології використовується поняття «емоційна компетентність». На думку Д.Гоулмана, емоційна компетентність має дві основні складові: особиста компетентність ( у керуванні собою), куди, в свою чергу, входять розуміння себе, саморегуляція і мотивація, і соціальна компетентність (у становленні взаємин), яка охоплює емпатію та соціальні навички [5].

Нарешті Г.Г. Горськова зазначає, що емоції відображують відношення людини до різних сфер життя і до самої себе, і саме інтелект дозволяє зрозуміти ці відношення. Тому емоції можуть бути об’єктом інтелектуальних операцій.

І.Н.Андрєєва дотримується такого визначення емоційного інтелекту як сукупності ментальних здібностей до розуміння власних емоцій і емоцій інших людей, а також до керування емоційною сферою. Увагу вчених до емоційного інтелекту вона пояснює тим, що емоційний інтелект є передумовою соціальної або іншої позитивної поведінки, і його розвиток оптимізує міжособистісну взаємодію. Так, високий ЕІ сприяє теплим взаєминам батьків і дітей, емоційно благополучним сімейним стосункам. У той же час ЕІ негативно корелює з проблемами в поведінці, такими, як агресивні прояви: жорстокість, вживання наркотиків, куріння, антисоціальна поведінка [1].

Можна підсумувати, що розвиток емоційного інтелекту особистості є важливим фактором адаптації в соціальному середовищі.

З приводу самої можливості розвитку ЕІ в психології існують різні думки.

Так, низка вчених, наприклад, Джон Майер, вважають що підвищити рівень ЕІ практично неможливо, оскільки це відносно стійка здібність. Але емоційні знання, тобто вид інформації, якою оперує емоційний інтелект, відносно легко набуваються, в тому числі і в процесі навчання.

Інша точка зору полягає в тому, що емоційний інтелект можна і потрібно розвивати.

Зокрема, Д.Гоулман наводить таку аргументацію: нервові шляхи мозку продовжують розвиватися аж до середини людського життя, тому можливий і емоційний розвиток, який  виявляється в усвідомленому регулюванні емоцій.

Д.Гоулман закликає не гаяти часу і допомогти дітям «прожити своє життя краще». Для цього їм потрібно розвивати здібності, які він називає «емоційним інтелектом», а саме: самоконтроль, завзяття і наполегливість, а також уміння мотивувати свої дії.

У підтвердження такої теорії виступає і Г.П.Березовська, результати емпіричного дослідження якої переконливо доводять можливість розвитку емоційного інтелекту шляхом спеціально організованого навчання і виховання. В її дослідженні встановлено, що навчання сценічній діяльності сприяє розширенню емоційної компетентності старшокласників у цілому, і, зокрема, в юнаків розвитку здібності розпізнавати емоції інших людей і емпатії, а у дівчат – розвитку довільності в управлінні емоційною сферою. Можна припустити, що навчання дітей в школі з театральним ухилом уможливлює розвиток андрогенних психологічних характеристик у осіб обох статей, що сприяє підвищенню ЕІ [1].

Дослідниця І.Андрєєва вказує на необхідність розробки наукової основи для розвитку ЕІ, спираючись на знання його передумов.

До біологічних передумов ЕІ Андрєєва відносить рівень емоційного інтелекту батьків, правопівкульовий тип мислення, спадкові задатки емоційної сприйнятливості, властивості темпераменту, особливості переробки інформації. До соціальних передумов емоційного інтелекту належать: сингонія, що закономірно змінюється раціоналізацією; впевненість у своїй емоційній компетентності; рівень освіти батьків і сімейний добробут; емоційно благополучні стосунки між батьками; андрогінність; зовнішній локус контролю та релігійність [1].

Кінцевим продуктом емоційного інтелекту, за Г.Горськовою, є прийняття рішень на основі відображення й осмислення емоцій, які є диференційованою оцінкою подій, що мають особистісний зміст. Емоційний інтелект продукує неочевидні способи активності для досягнення цілей і задоволення потреб, відображає внутрішній світ і його зв’язки з поведінкою особистості та взаємодію з реальністю [3].

Отже, незважаючи на спірність питання про можливість розвитку емоційного інтелекту людини, фахівці дійшли згоди, що емоційні знання і навички можуть набуватися в процесі спеціального навчання. Така «емоційна освіта» має базуватися на знанні біологічних і соціальних передумов емоційного інтелекту індивіда, і може здійснюватись як через пряме навчання, так і шляхом створення певного психологічного клімату, залучення учнів, учителів та батьків до спільної діяльності.

Зрозуміло, що емоційний інтелект, емоційна компетентність є важливими чинниками, що забезпечують успішну самореалізацію людини.

Грунтовні дослідження в області розвитку емоційної сфери, що проводилися в США, призвели до появи провідних моделей емоційного інтелекту Бар-Она, Майера- Саловея- Карузо та Д.Гоулмана.

На пострадянському просторі плідно досліджують емоційний інтелект І.Андрєєва, Г.Горськова, Г.Березовська, що свідчить про зацікавленість вчених цією проблемою та вказує на перспективність подальших досліджень.

Література:

1. Андрєєва И.Н. Предпосылки развития эмоционального интеллекта // Вопросы психологии, 2007. –№ 5.-С. 57 – 65.
2. Бреслав Г.М. Психология эмоций. – М.:Смысл. Издательский центр «Академия», 2007.-С.136-137.
3. Варій М.И. Загальна психологія. – К.: «Центр учбової літератури», 2007.
4. Гоулман, Д. Эмоциональный интеллект. – М.: АСТ; АСТ Москва; Хранитель, 2008.-С.10-443.
5. Ильин Е.П. Эмоции и чувства.-СПб.: Питер, 2008.-С.241-243.
6. Кириленко Т.С. Психологія: емоційна сфера особистості. – К.:Либідь, 2007.-С.180-181.
7. Нікіфорова Л.Б. Структура та функції емоційної культури особистості // Гуманітарні науки. Науково – практичний журнал. 2007. –№ 2 (14). С. 150 – 154.
8. Психология человека от рождения до смерти. Полный курс психологии развития / Под ред. А.А. Реана – СПб.: «Прайм – ЕВРОЗНАК», 2003.
9. Стейн, Стивен Дж. Преимущества EQ: Эмоциональный интеллект и ваши успехи. – Д.: Баланс Бизнес Букс, 2007.-С.12-289.
10. Хьелл, Зиглер Д. Теории личности. – СПб.: Питер, 2001.-С.496-521.