ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ ТА ЇХ ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ У ПРОЗІ ЛАРИСИ ДЕНИСЕНКО

Розвиток мови – об’єктивний процес, зумовлений поступальним рухом людського суспільства взагалі і кожної особистості зокрема. Проблема лінгвального освоєння дійсності (як гносеологічний чинник), закономірне прагнення до поглиблення інформативності та місткості висловлення (як чинник інтелектуалізації мовлення), зближення культурологічних сфер народів світу (як історичний чинник) є каталізаторами постійних змін у мові.

Найвиразніше відбиває динаміку мови її лексико-семантичний рівень, на розвиток якого значно впливає позамовна дійсність. Будь-які нові поняття, що стають набутком колективного мовного мислення нової епохи, потребують номінації; поява нових результатів людської діяльності приводить до виникання нових назв, формування нових галузей науки стимулює творення нових термінів i т.д. Поряд із зовнішніми чинниками розвиток лексики визначають і внутрішні мовні фактори: характер словотвірного потенціалу; системні взаємозв’язки всередині різних тематичних груп слiв; переносне вживання слова зі стилістичною метою. Поповнення лексики відбувається постійно i є одним iз виявів життя мови. Ця діяльність (свідома й несвідома) мовців триває з покоління в поколiння.

Інноваційні процеси в лексико-семантичному складі української мови неодноразово були об’єктом аналізу на окремих часових зрізах. Зокрема, розвиток словникового складу української літературної мови в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. досліджували П.Тимошенко, О.Муромцева; шляхи і засоби збагачення лексики української мови в першій половині ХХ ст. вивчав І.Співак; зміни в словниковому складі української мови за період Другої світової війни були об’єктом уваги І.Тараненка; процес неологізації української мови в 50-70-х рр. ХХ ст. аналізували А.Москаленко, П.Доценко, Ю.Редько, В.Токар, В.Присяжнюк, М.Фещенко, О.Терещенко, І.Шишкін та ін.; В.Коломієць розглядала зміни в лексиці української мови за післявоєнний період, на тлі інших слов’янських мов. Поповнення лексичного складу української мови новими словами та значеннями особливо активізувалося в останнє десятиліття ХХ ст. (праці В.Герман, І.Самойлової, О.Стишова).

Для широкого і повного опису лексико-семантичної системи української літературної мови необхідно здійснити дослідження текстів окремих літературних творів, окремих авторів. Виходячи з сучасного стану вивчення стилістики, можна сказати, що в українському мовознавстві лексеми, які функціонують у творах певних письменників, а також індивідуальний стиль, особливо письменників нового покоління, вивчені недостатньо. Тому, мета нашої роботи полягає в дослідженні закономірностей використання лексико-семантичних інновацій у прозі Л. Денисенко.

Сучасна художня проза широко послуговується розмовними засобами, тому значний науковий інтерес становить дослідження «розмовного» словотворення. У мові прози Л.Денисенко виразно виявляють свої стилістичні властивості ті словотворчі засоби, в яких експресивність зумовлена включенням деяких розмовних елементів, зокрема принагідно вжитих неологізмів, лексико-семантичних суфіксів і префіксів (формальних показників розмовності), а також словотвірних типів. Стилістичні відтінки оказіональних значень здебільшого соціально зумовлені. Їх коло досить широке: іронія, насмішка, презирство, зневага, співчуття тощо, наприклад: «А в мене є проблеми з таксистами, вірніше, вони завжди були. В Туреччині таксисти мене постійно нагрівали, користуючись тим, що розрізняти купюру в 1 000 000 та 10 000 лір фактично неможливо. В Італії вони постійно щось крали, підірвані сучі діти. Не вірте, дівки, італійським таксистам, хай ви навіть шаленої краси, вони прицмокуватимуть губами, віддаючи вашій красі належне, однак потім неодмінно поцуплять гаманця і не відмовлять собі у задоволенні помацати вас під спідницею. Навіть у Чехії, це ж сусіди, майже ми (хоча одне це мало б мене насторожити), таксисти, котрі мають чіткі тарифи за кожним напрямком, щось таке робили з лічильниками, що мені постійно доводилося переплачувати» [1; с. 69]. Отже, оказіональні слова мотивуються відповідними лексемами того ж контексту і сприймаються як новоутворені, а не відтворені. Актуалізація внутрішньої форми відбувається через графічне зображення, написання слова через дефіс, або описово (умовною семантизацією морфеми чи графеми), пор.: «Отже, готуйся, стерво Мері-Ліндо, мабуть, моя хатка зів’є гніздечко на твоїй заклопотаній кліторо-кольоро-зв’язками голові» [1; с. 211]. Письменниця залучає приклади такої уявної (народної) етимології з розмовної мови, хоч нерідко й сама створює подібну гру слів, напр.: «Складні люди, як складні швейцарські ножі, тиць – відкривача для пляшок, тиць – ніж, тиць – інші незрозумілого призначення леза…» [1; с. 155].

Мовна стилізація в прозі Л. Денисенко – це свідоме переймання мовних ознак певного стилю, жанру, характерних для відповідної історичної пори [2; с. 413]. Мета стилізації в романі – відтворити в художньому тексті часовий і локальний колорит, дати відчути соціальний тип зображуваного середовища. Тому, Л. Денисенко у своїх творах активно використовує основні групм екзотизмів (лексичні, етнографічні, семантичні).

У прозі письменниці виділяємо серед екзотизмів тематичну групу власних назв: «За обговоренням деталей минув певний час, і ось уже я, гарнюня Неллі у вишуканому одязі від Шанелі. Стою в Сеульському аеропорту з якоюсь солодко-квітковою. На мій слух, назвою: Інчеон» [1;с. 36]; «Ми розкланюємося, і він іде, залишаючи мене на одинці з рекламними обличчями «LG», «Samsung», «Daewoo» [1; с. 40].

Етнографічні екзотизми охоплюють такі тематичні групи місцевої лексики:

1) назви одягу і взуття, що мають поширення тільки серед жителів певної місцевості чхіма, чогорі, ханбок. Наприклад: «А ще я придбала собі жіночий ханбок (це мені сказали, що воно називається «ханбок», якщо я добре розчула, корейське кімоно), воно складається із спідниці, якою можна кілька разів обгорнутися, це називається «чхіма», насиченого червоного кольору, та короткої блузи. Що має назву «чогорі», вона теж червона, але спокійнішого відтінку. Різні червоні кольори, наче чхіма посміхається, а чогорі – стриманіша» [1; с. 75];

2) назви житлових і господарських приміщень та їх частин, знарядь праці, предметів побуту, пов’язаних із специфікою природно-кліматичних умов і занять населення. Наприклад: «У традиційній корейській кав’ярні я присіла на циновку, отримала запашний чай та кнедлики, специфічні, солодкі, але насправді непогані» [1; с. 75];

3) назви окремих соціальних чи моральних явищ, чи професій: «А навчає вона нас тому, що, приміром, абетка називається «Хангиль» і складається із 14 приголосних та 11 голосних, сполучення яких утворюють двоскладові звуки, що дозволяє своєю чергою, утворювати тисячі слів та передавати на письмі практично будь-які звуки» [1; с. 87].

Творчу манеру Лариси Денисенко вирізняє органічне поєднання у її творах лексем різних груп, багатство прийомів досягнення експресії, постійна увага до стилізації протягом усього твору.

Проаналізувавши лексико-семантичне поле прози Лариси Денисенко, ми визначили такі основні підгрупи лексем:

1) антропоніми, а саме: імена, прізвища, які стосуються безпосередньо українців: Богдан, Неля, поляків: М’якиш; корейців: Мей, Донг; американців: Джон, Майкл; литовця – Віргіс;

2) географічні назви, а саме: населенні пункти: Київ, Москва, Сеул, Женева, Лодзь, Каліфорнія;

3) усномовні складні оказіональні утворення, які передають афективий стан мовця. Це поодинокі оказіоналізми, утворені злиттям слів: «Зазвичай Неллі виглядала веселою: дратівливо-веселою, зло-веселою, радісно-веселою, а зараз вона була ніяка» [1; с. 101];

4) розмовно-знижені лексеми: гівняшки;

5) екзотизми безпосередні й опосередковані: Annyeong hasimnikka?

Література:

1. Денисенко Л. Танці в масках — К: Нора-друк, 2006.

2. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності: Стилістика та культура мови. – К.: Довіра, 1999. – 413 с.

2. Лисиченко Л. Мовна картина світу та її рівні. – Харків, 2000. – 187 с.

3. „Українська мова” Енциклопедія/За ред. Русанівського В.М., Гараненка О.О., Зяблюка М.П. – К.:„Українська енциклопедія” ім. М.П.Бажана.-2000. – С.307-309.

Науковий керівник: д. філологіч., наук, проф. Марчук Людмила Миколаївна