ОCОБЛИВОСТІ відтворення ВЛАСНИХ НАЗВ у перекладах твору ЛЬЮЇСА КЕРОЛА «АЛІСА В КРАЇНІ ЧУДЕС»

Власні назви у художньому творі, а надто у творі для дітей, є ключем до розуміння його концептосвіту. Саме в них криється авторське бачення персонажів, характерів, атмосфери твору.

Працюючи над текстом, перекладач відтворює назви, виходячи з власного сприйняття твору. Та чи відповідає це бачення авторському? Чи не накидає, бува, перекладач додаткових змістів або чи не спрощує багатозначності, закладеної автором у власну назву? І як, зрештою, чи адекватно авторському задуму сприймається читачем перероджена в іншій мові концептосфера твору? На ці питання ми намагатимемося відповісти в нашій розвідці.

Власні назва (оніми) – слова, що називають дійсний чи вигаданий об’єкт, особу чи місцевість єдину в своєму роді [2, с. 150]. М. П. Кочерган зазначає, що власні назви, на відміну від загальних, служать для виділення названого ними об’єкта з низки подібних, його індивідуалізації та ідентифікації [4, с. 186]; і пропонує таку класифікацію власних назв: 1) антропоніми – імена людей; 2) топоніми – географічні назви; 3) теоніми – назви божеств; 4) зооніми – клички тварин; 5) астроніми – назви небесних тіл; 6) космоніми – назви зон космічного простору і сузір’їв; 7) хрононіми (“квазівласні імена”) – назви відрізків часу, пов’язані з істричними подіями; 8) ідеоніми – назви об’єктів духовної культури; 9) хрематоніми – назви об’єктів матеріальної культури; 10) ергоніми – назви об’єднань людей: товариства, організації тощо; 11) гідроніми – назви водоймища (річки, озера, моря, болота); 12) етноніми – назви народів, етнічних груп [4, с. 187].

Як зазначає Л. С. Бархударов, переклад власних назв у художньому тексті завжди орієнтований на досягнення комунікативно-функціональної ефективності. В цьому випадку прийнято говорити про випадки безеквівалентної лексики [1, с. 93]. Незважаючи на те, що ця група лексики найважче піддається іншомовній трансформації, її еквівалентний переклад необхідний для досягнення рівноцінної ефективності впливу на читача. Термін “безеквівалентна лексика”, яким позначені власні назви, не означає, що ці слова взагалі неможливо перекласти. Комунікативно-функціональний підхід до перекладу безеквівалентної лексики враховує специфіку власних назв. Переклад власних назв відбувається шляхом: перекладацької транслітерації та транскрибування; описового перекладу; перекладу [1, с. 96]. В. С. Виноградов стверджує, що звичайні власні назви, як правило, транскрибуються або транслітеруються [2, с. 149].

У творі “Alice in Wonderland” ми виявили 22 антропоніма, 27 зоонімів, 8 топонімів та 1 хрононім. Отже, ми маємо 58 власних назв з них антропоніми становлять 39%, зооніми – 45,3%, топоніми – 14% та хрононіми – 1,7%. 7 англійських топонімів мають відповідники в українській мові, зазначені у словниках: “England” – “Англія”, “France” – “Франція”, “New Zealand” – “Нова Зеландія”, “Australia” – “Австралія”, “London” – “Лондон”, “Paris” – “Париж”, “Rome” – “Рим”, а один топонім був перекладений в обох перекладах способом калькування: “Wonderland” – “Країна Чудес”. При перекладі “Аліса в Країні Чудес” Г. Буршина уникнула такої реалії, невідомої радянському читачу, та відтворила її таким чином: “Christmas” – “Новий рік”, а В. Корнієнко, на нашу думку, була більш точною, використовуючи існуючий відповідник, зафіксований у словниках: “Christmas” – “Різво” . Більшість зоонімів були перекладені в обох перекладах, оскільки клички тварин були такими, що мають свої відповідники у словниках: “Eaglet” – “Орля”, “a Duck” – “Качка” та ін. у Г. Буршини; та “Mouse” – “Миша”, “Duck” – “Качур”, “Eaglet” – “Орлятко” , у В. Корнієнко. Цікавим є той факт, що перекладачки по-різному інтерпретували стать персонажів: “качка” і “качур”. Переклад В. Корнієнко є адекватним, адже у сприйнятті англомовних читачів та й самого автора цей персонаж чоловічої статі, але в той самий час перекладачка схибила з “мишею”, яка теж є чоловічої статі [6; 7]. Таким чином, обидві інтерпретаторки дещо змінили казковий світ твору, додавши власного сприйняття його персонажів.

Г. Буршина та В. Корнієнко вдалися до прагматичної адаптації (внесення автором певних змін при перекладі з метою досягнення необхідної реакції), використовуючи замість англійської клички тварини широковідому українську: “Fury” – “Бровко” у Г. Буршини та “Fury” – “Мурко” у В. Корнієнко. Тут маємо справу з відображенням у перекладі дещо інших аспектів перекладацького сприйняття: по-перше, присутнє одомашнення робить твір наближенішим до українськомовного читача, але віддаляє переклади від оригіналу; по-друге, впадає в око, що один і той самий персонаж у Г. Буршини − собака, а у В. Корнієнко − кішка. У розповіді миші в творі оригіналі Fury зображується як старий хитрий собака, а його кличка вже сама про себе говорить, що він до того ще й дуже злий. Але обидва переклади можна виправдати, у Г. Буршини, як і в оригіналі, цей персонаж залишається собакою, але В. Корнієнко навмисно змінює його на кота, що на нашу думку є дуже доречним. Вона тим самим підсилює існуючий конфлікт між ним та мишею та компенсує втрати змісту клички Fury у такий спосіб, що й дитині зрозуміло, як кіт ставиться до кішки. Антропонім Alice вони подають “еквівалентним” і традиційним вже для радянського (переважно, російськомовного) перекладу ім’ям Аліса, а не транскрибують його як Еліс. Mary Ann Г. Буршина перетворює на українську дівчину Мар'яну , тобто у формі адаптивного до української мови відповідника, тим самим чи то наближуючи переклад до українськомовного читача, чи то знов-таки шукаючи еквівалент; В. Корнієнко ж, у свою чергу, просто транскрибує його: “Mary Ann” – “Мері Ен”. Не зрозуміло. чим можна пояснити таку неодноманітність підходів перекладачки до відтворення власних назв.

Частина антропоніма William the Conqueror в обох перекладах відтворена у формі адаптивного відповідника, а інша частину перекладена способом калькування – Вільгельм Завойовник, послуговуючись укоріненим в українськомовній історичній традиції варіантом.

Метод транслітерування − повного або часткового, поєднаного з транскрибуванням, – Г. Буршина застосовує для відтворення таких антропонімів як: “Edwin and Morcar”, – “Едвін і Моркар”, “Edgar Atheling” – “Едгар Ателінг”, “Tillie” – “Тіллі”; транскрипції: “Shakespeare” – “Шекспір”, “Lacie” – “Лейсі”,“Elsie” – “Ельзі”. Таке розмаїття перекладацьких прийомів, використання яких призводить навіть до порушення правописних норм української мови (“Тіллі”), ми схильні пояснювати “правописним божевіллям”, яке має місце у царині відтворення іноземних онімів від радянських часів і дотепер. В. Корнієнко, на відміну від Г. Буршиної, замінює вищезгадані оніми зовсім іншими іменами: “Elsie” – “Олша”, “Tillie” – “Тільда”, “Lacie” – “Асіла”, вдаючися до одивлення тексту. От тільки незрозумілим лишаються мотиви, керуючись якими перекладачка перетворила пестливо-зменшувальні форми широковживаних англійських імен на незвичні для українського читача імена.

Г. Буршина перекладає зооніми та антропоніми: “the Mock Turtle” – “Фальшива Черепаха”, “Cheshire Puss” – “Котик Сміюнчик”, додаючи елементів власної інтерпретації персонажів. Але перекладачка спочатку відтворює the Queen of Hearts як Червона Королева, хоча потім як Чирвина Королева, за аналогією до “the Knave of Hearts” – “Чирвовий Валет” та “the King of Hearts” – “Чирвовий Король”.

Дуже вдало, по-дитячому, В. Корнієнко відтворила ідейний зміст таких назв: “the Mock Turtle” – “Казна-Що-Не-Черепаха”, “Tortoise” – “Не-Аби-Який-Черепаха”, утворюючи до конверсії, притаманної онімам в українських казках. Слід відзначити одноманітність підходу до форми новоутворень.

Відомо, що в українській мові зменшувальні форми є дуже поширеними і становлять особливу структурно-конотативну реалію [3, с. 121], тому це явище часто використовується перекладачами. Так у нашому випадку перекладачі на морфологічному рівні змінюють слово, надаючи йому певного забарвлення, роблячи його зменшувально-пестливим : Котик Сміюнчик, Орля (Г. Буршина); Орлятко, Мурчик-Чеширчик (В. Корнієнко). Оскільки цільовою авдиторією цього твору-казки є діти, то цей прийом є доцільним.

Зазвичай назви казкових героїв перекладаються, адаптуючи під цільову авдиторію та закріплюючи за ними певне предметно-логічне значення, у безлічі різноманітних контекстів [5, с. 122]. Як показує проведений аналіз, деякі назви мали свої історичні укорінені в українській мові традиційні варіанти, якими послуговувалися у перекладах Г. Буршина та В. Корнієнко.

Втім, відкритим і дискурсивним лишається питання припустимості-неприпустимості вживання прийомів одомашнення або одивлення онімів при перекладі. Також постає багато запитань з приводу фонетичного відтворення ономів, відповідність перекладених власних назв та імен правописним нормам сучасної української мови. Слід також констатувати неодноманітність підходів до відтворення власних назв, яка прослідковується в обидвох перекладах.

Ці та інші вади перекладу онімів твору Л. Керола “Аліса в Країні Чудес” належить виправити перекладачам-наступникам.

Література:

1. Бархударов Л. С. Язык и перевод (Вопросы общей и частной теории перевода) / Л. С. Бархударов. – М. : Межд. отнош., 1975. – 240 с.

2. Виноградов В. С. Введение в переводоведение (Общие и лексические вопросы) /  В. С. Виноградов. – М. : ИОСО РАО, 2001. – 224 с.

3. Зорівчак Р. П. Реалія і переклад / Р. П. Зорівчак. – Львів: ЛНУ, 1989. – 212 с.

4. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства, підруч. – 2.вид. / М. П. Кочерган. – К.: Академія, 2005. – 368 с.

5. Кухаренко В. А. Интерпретация текста: [уч. для студ. филол. спец.] / В. А. Кухаренко. – 3-е изд., испр. – Одесса: Латстар, 2002. – 292 с.