ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ САМОСТАВЛЕННЯ ПІДЛІТКІВ, ЩО ВИХОВУЮТЬСЯ В НЕПОВНИХ СІМ'ЯХ.

Нині в психології накопичена велика кількість даних про роль сім'ї у розвитку та формуванні особистості підлітків. Сучасними вченими доведено існування прямого зв'язку між взаємовідносинами підлітка з батьками і його самосприйняттям, тобто характер підлітка формується в сім'ї, психологічний клімат якої стає для нього середовищем найближчого соціального оточення [4]. Наслідки негативних форм прояву виховних впливів надзвичайно небезпечні і можуть позначитися не лише на успішності процесу соціалізації, а й на психічному здоров'ї взагалі.

Особливе місце у нашому суспільстві займає неповна сім'я, яка є одним з основних соціально-демографічних типів сучасної сім'ї. Це мала група з частково неповними зв'язками, де немає традиційної системи відношень «мати-батько-дитина» [2].

Багато вчених, які займаються соціальними проблемами, стверджують, що підлітки, які виховуються у неповній сім'ї, більш схильні до проблем різного характеру, ніж діти, які виховуються у повній сім'ї. Соціологічні дослідження переконливо свідчать, що діти страждають тоді, коли вони виховуються у сімейній ситуації, відмінній від тієї, де дитина зростає у повноцінній родині з обома батьками [5]. Окремі аспекти цієї проблеми були розкриті в роботах   Л.І. Божович, В.А. Гошовського, І.І. Друкарова, І.В. Дубровіної,  Р.М. Капралової, О.М. Прихожан, А.М. Сазонової, А.І. Ушатікової,  А.В. Фурмана. На заході дану проблему вивчали А. Адлер, Дж. Боулбі, Е. Фромм, К. Хорні  та інші.

За останній час в Україні чисельність неповних сімей не знижується, а має тенденцію до зростання. Існує декілька джерел формування неповних сімей: внаслідок розірвання шлюбу, позашлюбного народжування дитини, смерті одного з батьків або окремого їх проживання. Найбільш розповсюдженим джерелом виникнення неповних сімей сьогодні є розлучення, оскільки кожний другий шлюб у країні, за статистикою, розпадається. На думку практикуючих психологів, дитині, яка пережила розлучення батьків, у майбутньому набагато важче влаштувати особисте життя й створити життєздатну родину. А численні соціологічні дослідження стверджують, що в   неповних   і   неструктурованих   (новостворених)   сім'ях   зростає   ризик залучення підлітків до алкоголю, куріння, наркотиків і ранніх статевих зв'язків [9].

З огляду    на актуалізовані соціальні умови розвитку підлітків    метою нашої статті  є розкриття особливостей  розвитку самоставлення у підлітків, які виховуються в умовах неповної сім'ї.

У  підлітковому  віці,  як відомо,  активно  формується   самосвідомість,

виробляється власна незалежна система еталонів самооцінювання й самоставлення. Самосвідомість є одним із провідних елементів психологічного складу особистості, що регулюють діяльність і поведінку людини. Самоусвідомлення - процес пізнання людиною самої себе, свого внутрішнього світу, аналіз власних думок і переживань, усвідомлення того, як сприймають й оцінюють її навколишні [6].

Самосвідомість, як вважає Л.І. Божович, не сума окремих характеристик, а цілісний образ, єдина, хоча й не позбавлена внутрішніх протиріч, установка стосовно самого себе. Як і всяка установка, вона містить у собі когнітивний елемент (дані про свої якості й сутність), емоційно-афективний елемент (самоставлення, самолюбство) і оціночно-вольовий (певна самооцінка) [3].

Особливе місце у структурі самосвідомості посідає емоційний або оцінний аспект. Базуючись на оцінках і ставленнях інших, даний аспект визначає    успішність    соціалізації   особистості.    Питання    самоставлення набуває тут важливого значення, оскільки процес формування особистості підліткового віку досить складний і суперечливий. Складність полягає в тому, що перехід від дитинства під опікою дорослих до самостійності «оголює» і загострює слабкі сторони особистості, ускладнює становлення характеру, робить особистість особливо вразливою стосовно несприятливих впливів середовища [1].

Уявлення індивіда про самого себе, як правило, здаються йому переконливими незалежно від того, чи ґрунтуються вони на об'єктивному знанні або суб'єктивній думці, чи є вони щирими або ж помилковими. Конкретні способи самоприйняття, що веде до формування образу - Я, можуть бути найрізноманітнішими. Абстрактні характеристики, які ми вживаємо описуючи певну людину, ніяк не пов'язані з конкретною подією або ситуацією. Як елементи узагальненого образа індивіда вони відображають, з одного боку, стійкі тенденції в його поведінці, а з іншого боку - вибірковість нашого сприймання. Те ж саме відбувається, коли ми описуємо самих себе: ми в словах намагаємося виразити основні характеристики нашого звичного самоприйняття, до них відносяться будь-які рольові, статусні, психологічні характеристики індивіда, опис майна, життєвих цілей і т.п. Всі вони входять в образ-Я з різною значущістю - одні представляються індивідові більше значущими, інші - менш. Причому значущість елементів самоопису й, відповідно, їхня ієрархія, можуть змінюватися залежно від контексту, життєвого досвіду індивіда або просто під впливом ситуації. Такого роду самоопис - це спосіб охарактеризувати неповторність кожної особистості через співвідношення її окремих рис [3].

Емоційна складова установки існує в силу того, що її когнітивна складова не сприймається людиною байдуже, а пробуджує у неї оцінки й емоції, інтенсивність яких залежить від контексту й від самого когнітивного змісту [6].

Самооцінка не є постійною, вона змінюється залежно від обставин.     Джерелом   оцінних   знань   різних   уявлень   індивіда   про   себе   є      його

соціокультурне оточення, у якому оцінні знання нормативно фіксуються в мовних значеннях. Джерелом оцінних уявлень індивіда можуть бути також соціальні реакції на певні його прояви й самоспостереження.

Самооцінка відображає ступінь розвитку в індивіда почуття самоповаги, відчуття власної цінності й позитивного ставлення до всього того, що входить у сферу його «Я».

Самооцінка проявляється у свідомих судженнях індивіда, у яких він намагається сформулювати свою значущість. Однак, на думку Г.Б.Ананьєва, вона приховано або явно є присутньою у будь-якому самоописі [1].

Є три моменти, важливих для розуміння самооцінки.

По-перше, важливу роль у її формуванні відіграє співставлення образу реального-Я з образом ідеального-Я, тобто з уявленням про те, якою людина хотіла б бути. Ті, хто досягає в реальності характеристик, що складають для неї ідеальний образ - Я, повинні мати високу самооцінку. Якщо ж людина відчуває розрив між цими характеристиками й реальністю своїх досягнень, її самооцінка, цілком ймовірно, буде низькою .

Другий фактор, важливий для формування самооцінки, пов'язаний з інтеріоризацією соціальних реакцій на даного індивіда. Іншими словами, людина схильна оцінювати себе так, як, на її думку, оцінюють її інші. Нарешті, ще один погляд на природу й формування самооцінки полягає в тім, що індивід оцінює успішність своїх дій і проявів через призму ідентичності. Індивід випробовує задоволення не від того, що він просто щось робить добре, а від того, що він обрав певну справу й саме її робить добре [8].

Варто особливо підкреслити, що самооцінка, незалежно від того, чи лежать у її основі власні судження індивіда про себе або інтерпретації суджень інших людей, індивідуальні ідеали або культурно задані стандарти, завжди носить суб'єктивний характер. Позитивне самосприйняття можна прирівняти з позитивним самоставленням, самоповагою, відчуттям власної цінності [6].

Питання самоприйняття та самооцінки найбільш важливого значення набуває саме в підлітковому віці, адже саме підлітковий вік є основним періодом становлення самосвідомості [7].

Самопізнання частково відбувається через друзів: підліток порівнює себе з іншими, аналізує, шукає подібності. Пізнати себе йому також допомагають дорослі. Підлітки гостро потребують доброзичливої і тактовної підтримки з боку дорослих, яка б допомогла реалізації їхнього прагнення до самостійності. Підліток здатний створювати чи переймати теорії і світобачення, які пропагують примирити всі протиріччя: створити єдине ціле [8].

В процесі формування особистості відіграє значну роль найбільш значуща (референтна) група дорослих. Родина - це перший стійкий колектив у житті кожної людини. В сім'ї і через сім'ю формуються первинні ціннісні орієнтації і соціальні установки підлітка. Не потрібно забувати і про те, що сім'я закладає основи відносин між близькими людьми, формує орієнтації на трудове, суспільно-політичне життя людини. В підлітковому віці, коли найінтенсивніше відбувається розвиток самосвідомості, батьківське ставлення набуває вирішального значення для становлення і закріплення образу «Я». Цей образ і ставлення до себе формується під впливом того образу, що склався у батьків.

Від того, як батьки сприймають і розуміють підлітка, його потреби, інтереси, психологічні стани та переживання, а, отже, відповідно і взаємодіють з ним, залежить сприймання і оцінка підлітком себе, формування позитивного чи негативного образу «Я», прийняття чи не прийняття своєї особистості. Багато проблем виховання морально та естетично зрілої людини вирішуються з великими труднощами, тому що батьки нерідко не володіють ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки особистості, яка формується [4].

Особливе місце серед проблем виховання підлітка посідає виховання в   неповній  родині. Існує декілька джерел формування неповних сімей: внаслідок розірвання шлюбу, позашлюбного народжування дитини, смерті одного з батьків або окремого їх проживання. Найбільш розповсюдженим джерелом виникнення неповних сімей сьогодні є розлучення. Зазначимо, що найбільша кількість розлучень припадає на сім'ї з дітьми. При розлученні взаємини між батьками і дітьми значно змінюються. Атмосфера в неповній сім'ї істотно впливає на формування особистості дитини. Напружена атмосфера всередині та навколо сім'ї в зв'язку із загостренням стосунків між батьками, сварками, взаємними звинуваченнями, а також у зв'язку з проявом безтактної допитливості з боку оточуючих, їх безпосередніми репліками сприяють дезорганізації, соціальній деформації дитини, послаблюють авторитет батьків, формують у неї відчуття неповноцінності, озлобленості, заздрість до інших тощо. Відсутність одного з батьків порушує гармонійність розвитку дитини, робить її потенційно більш вразливою для розвитку різного роду девіацій, психологічних комплексів та проблем. Хоч, інколи, наявність повної родини ще не гарантує гармонійний розвиток особистості, проте створює кращі передумови для цього [2].

Загальновідомо, що дитина потребує любові обох батьків. Любов матері та батька відмінна, але саме ця нетотожність батьківського впливу є запорукою нормального, невикривленого розвитку дитини. Берг-Крос Л. констатує різницю жіночих та чоловічих стратегій виховання. Чоловіки частіше грають з дітьми, в той час як матері займаються підготовкою їх до життя та обговорюють з ними міжособистісні питання. Матері частіше вимагають слухняності та підкорення, використовуючи стратегії, що викликають почуття провини, в той час як батьки - сильні, впевнені стратегії. Проактивна виховна позиція батька покращує психосоціальну адаптацію дитини [5].

Дослідження засвідчують, що хлопці, що виросли без батька, є більш агресивними, менш контактними, несхильні визнавати авторитет жінки, раніше починають статеве життя, схильні до частої зміни партнерів в силу нездатності  до   стійких  стосунків  з   особами   протилежної  статі,  мають труднощі  із статевою ідентифікацією та пошуком власної ідентичності. Дівчата, що виросли без батька, мають викривлені уявлення про шлюб, сімейні відносини та чоловіків, мають проблеми із встановленням контактів з представниками протилежної статі, схильні до раннього статевого життя та нерозбірливі у виборі статевого і шлюбного партнерів [2]. Батьківська любов сприяє формуванню відчуття жіночності у дівчинки. За висловом відомої російської феміністки М. Арбатової, «впевненою в собі дівчину роблять люблячі очі батька». Дівчинка, яка недоотримала батьківської ласки та тепла, буде завжди їх шукати у чужих чоловіків. Жінки, які в дитинстві недоотримали ласки та турботи батьків, зокрема, від матері, в свою чергу, схильні використовувати каральні засоби виховання та зривати свій гнів на дітях. Діти, що виросли без батька, мають знижений рівень домагань, підвищену тривожність, мають занижену самооцінку та невротичні прояви [4]. Хоча, можливо, ці особливості пов'язані із втратою, а не з вихованням у неповній сім'ї.

Відсутність матері, а саме, материнської турботи, як зазначає Дж.Буолбі, майже завжди призводить до затримки психосоціального та інтелектуального розвитку дитини, а також до появи симптомів фізичних та психічних захворювань. Великий вплив на формування ціннісних орієнтацій підлітка відіграє рівень освіченості матері [6].

Отже, відсутність одного з батьків призводить до порушення гармонійного розвитку особистості і, відповідно, до ускладнення механізмів формування соціально компетентної особистості. Притаманними для підлітків, що зростають в неповній родині, серед несприятливих характеристик стають: постійне відчуття себе нещасливими, невпевненість у майбутньому, підвищена роздратованість. Такий хронічний стрес може призводити до кризових станів, що мають прояв у відчутті безвихіддя, апатії.

Для    підтримки    високої    самооцінки    та    забезпечення    здатності переборювати труднощі, є що актуальним для підлітків, варто   проводити

спеціальну корекційну роботу. Специфічною особливістю підліткового віку є те, що саме цей період, коли ще тільки формуються самостійні уявлення про самого себе і про оточуючих, підліток є неперевершеним мрійником. І саме тому, в цей період найкращим чином можна впливати на формування позитивних налаштувань на життя та уявлень про себе. При цьому, слід пам'ятати, що підлітки потребують доброзичливої і тактовної підтримки з боку дорослих, яка б допомогла реалізації їхнього прагнення до самостійності. Любов, тепло і прийняття вкрай важливі в плані розвитку високого рівня позитивних якостей самоставлення. Тому потрібно допомагати підлітку в цей складний період дорослішання, а для цього, перш за все, потрібно встановити з підлітком щирі довірливі відносини. Своїм ставленням дати зрозуміти, що ви розумієте і розділяєте його переживання, цінуєте і поважаєте його, приймаєте його таким, яким він є.

Література:

1. Ананьєв Б.Г. Проблеми підліткового віку. - К.,1994. – 265 с.
2. Бондарчук О. Сім'я, як осередок соціалізації дитини // Проблеми соціальної захищеності дітей в ринкових умовах. - К.: АЛД, 1998. – 186 с.
3. Божович  Л.І  Особенности самосознания у подростков // Вопросы психологии. - №1. - 1987. С. 18 – 25.
4. Ковалев А.Г. Психология семейного воспитания. - Минск: Народная освита, 1998. – 264 с.
5. Психология подростка. Полное руководство / Под  общей редакцией А. А. Реана. – СПб.: Прайм – ЕВРОЗНАК, 2008. – 504 с.
6. Сарджвеладзе Н.И. Личность и ее взаимодействие с социальной средой. - Тбилиси: «Мецниереба», 1999. –145с.
7. Столин В.В. Самосознания личности . -  М.; МГУ, 1993. – 264 с.
8. Формирование личности в переходной период от подростковому к юношескому возрасту / под ред. Дубровиной И.В. – М., - 1987. – 228 с.
9. www.kmu.gov.ua - сайт державної статистики.