ФЕНОМЕН АНОМІЇ ТА ЇЇ ПРИЧИНИ

Девіантна поведінка - це порушення соціальної норми, яка є похідною культурної цінності. Кожна людина живе в певній соціальній системі, предмети і явища якої в розумній мірі задовольняють її забаганки. З точки зору філософії можна сказати, що цінність вказує на існування особистості в суспільстві і його позитивний розвиток. Тим самим формуючи позитивні потреби та інтереси суб‘єктів, що є важливим для розвитку суспільства. У кожної людини існує своя індивідуальна ієрархія цінностей, яка носить відносний характер ціннісної орієнтації. Але вона регулює поведінку особистості, встановлює норми та правила її поведінки. Таким чином відбувається соціалізація особистості.

Але є ті потреби, які призводять до руйнування особистості. Це відбувається в тому випадку, коли не існує чіткої взаємодії між цінностями дійсності, і це детермінує девіантну поведінку індивіда. Ціннісно-орієнтована поведінка завжди протікає в відповідності до логіки будь-якої соціальної дії і мотивується культурними цінностями і соціальними нормами. Але існують ситуації, коли соціальна активність індивідів не може бути визнана нормальною, тобто соціальні мотивовані дії людини можуть бути анормальні. Ми говоримо про феномен аномії, який не можна не розглянути в контексті загальноприйнятих цінностей суспільства. Наше завдання полягає в розкритті причин цього феномену. Проблема аномії розглядається на міждисциплінарному рівні (культурологія, психологія, філософія, соціальна філософія, антропологія та інші), що говорить про її актуальність і важливість вивчення.

Його розглядали та вивчали в своїх працях Э. Дюркгейм, П. Сорокін, Р. Мертон, Т. Парсонс та інші. В перекладі з грецького аномія – це буквально беззаконний, без нормований [3; с.87], тобто кризовий стан, який призводить до порушення функціонування системи правової та моральної регуляції поведінки індивідів в суспільстві. Термін «аномія» в перше використав в своїх працях французький вчений Е. Дюркгейм. Він стверджував, що соціальні «правила» з часом починають мати сталу форму. Вони, тим самим, регулюють функціонування суспільних інтересів чи груп. Перед нами вже виступають правила не окремих індивідів, а узагальнені принципи існування системи. Дюркгейм пише, що якщо суспільство знаходиться в процесі активної взаємодії, і соціальні «органи знаходяться в тісному контакті і в довготривалій взаємодії», то принципи, які складають єдину форму, постійно коректуються. Та якщо постійний контакт суспільних інститутів порушується, їх принципи починають розвиватися в різні напрямки. Вони вже не є одним цілим, гублять загальну форму, і суспільство впадає в стан аномії. Це перша причина, за Дюркгеймом, феномену аномії. На іншу причину вказують класики соціальної думки (Маркс, Зіммель та інші) : взаємодії в суспільстві набувають активності, а старі принципи старіють настільки, що простіше їх замінити новими, чим модернізувати.

Звернув увагу на феномен аномії в своїх працях Р. Мертон. За Мертоном, людина, яка не знаходить законних шляхів задоволення своїх соціокультурних потреб, відчуває напругу, відчуття дискомфорту. Це минає після вибору однієї із п‘яти ліній девіантної поведінки: «конформізм», «інновація», «ритуалізм», «ретритизм», «заколот». Саме цю напругу в поведінці індивіда, вчений пов‘язує з аномією. Отже, перед нами третя причина аномії: невідповідність цінностей і норм.

Аномія – це результат глобальних змін в соціальній системі, але вона може проходити в прихованій формі. Соціальний кризи різко збільшує стан аномії в суспільстві, і розповсюдженість аномічної поведінки.

Не можна без уваги залишити аналіз причин аномії Т. Парсонса. Він трактує аномію як стан, в якому знаходиться більшість індивідів в стані нехватки (lacking) того виду інтеграції зі сталими інституціональними зразками (patterns), який (вид інтеграції) необхідний для спокійного (smooth) функціонування соціальної системи [4; с.125]. За Парсонсом, «інституціональні зразки» - це зразки, які керують поведінкою і соціальними відносинами, які перекликаються з системою загальноприйнятих моральних почуттів. Зразки створюють систему, яка відповідає вимогам соціальної системи в цілому. Загальна функція зразків – визначення соціальної ситуації. Та якщо зразки дають невірне розуміння ситуації, то індивід має невдачу у соціальній взаємодії, а тому не отримує задоволення, яке, відповідно Парсонсу, є основою будь - якої людської діяльності. Таким чином, соціальні очікування індивіда не задовольняються, якщо він відчуває потребу в сталих зразках і, навпаки, обґрунтування сталого соціального очікування говорить про правильну оцінку ситуації, і відповідно, про стале функціонування інституалізованих норм.

Інший аспект аномії Парсонс трактує, як необхідність існування стабільної культурної традиції, в основі, якої сукупність ціннісних стандартів. В результаті ми бачимо, що Парсонс пов‘язує виникнення аномії з нестабільністю ціннісно - нормативної системи, тим самим погоджуючись з точкою зору Дюркгейма.

Отже, в контексті аномії Парсонс, Мертон, Дюркгейм, Коен розглядають цінності і норми окремо. Відмінна риса концепції Парсонса полягає в тому, що він досліджує відносини цілей і засобів, а вплив перших і других на поведінку людини. Аномічна поведінка – соціальна девіація. Але в основі цієї поведінки не девіантні культурні установки, а нестабільність установок взагалі. Це говорить про поділ аномічної та ціннісно-орієнтованої девіантної поведінки.

Як бачимо, проблема аномії як соціальної девіації, є актуальною проблемою сьогодення. Науковці різних галузей не припиняють її постійне вивчення, адже це одна з головних можливостей запобігти девіантній поведінці

Література:

1. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. – М. : Канон, 1996.- 305с.

2. Мертон Р. Социальная структура и аномия. – В сб. : Социология преступности. М.: Прогресс, 1996. – с.80-129.

3. Штомпель О.М. Социокультурный кризис. – Ростов н/Д.: СКНУВШ, 1999.- 211с.

4. Parsons T. Some Sociologikal Aspekts of the Fascist Movements. // Parsons T. Essays in Sociologikal Theory. London, 1964.- 502с.

Науковий керівник: д.філос.н., доц. Халапсіс О.В.