ТРУДОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ: ТЕОРЕТИЧНІ Й ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

Право на працю людини й громадянина реалізується в конкретних правовідносинах шляхом укладання трудового договору. Саме в рамках трудового договору вирішується питання про роботу з певної професії, спеціальності, кваліфікації чи посади. Характер трудових відносин між працівниками та роботодавцями дедалі ускладнюється, змінюються принципи побудови цих відносин, формуються нові механізми взаємної матеріальної відповідальності сторін тощо. Для того, щоб право на працю реально здійснювалося, реалізовувалося, не утискаючи інші права та свободи, а гармонійно поєднуючись із ними, необхідне прийняття законів, які б забезпечували механізм реалізації права на працю, ефективне та справедливе правосуддя. Незважаючи на реформу трудового законодавства, воно, як показують дослідження, не завжди здатне повною мірою захистити права й свободи людини та громадянина при укладанні та, ще більше, під час розірвання трудового договору.

В науці трудового права визначення поняття трудових правовідносин проводиться, виходячи із легального визначення трудового договору, що дається в ст. 21 КЗпП. Трудові відносини виникають із угоди між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, а також фізичною особою. за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Трудові відносини містять у собі моменти об’єктивної і суб’єктивної волі. Об’єктивною вона виступає як воля держави, оскільки існування трудових прав, обов’язків і правовідносин забезпечується законодавчими актами про працю, що затверджуються державою.
Отже, трудові правовідносини можливі тоді, коли існують фактичні трудові відносини, що потребують правової форми, тобто перетворення в правові відносини.

Трудові правовідносини виникають з моменту, коли працівник уклав з власником чи підприємством трудовий договір і приступив до виконання своєї трудової функції. А оскільки для своєї життєдіяльності і відтворення людина повинна постійно здобувати матеріальні блага, засоби для життя, трудові правовідносини на відміну від цивільних є тривалими, що продовжуються протягом усього часу її працездатності. Припиняються ці відносини тільки за волевиявленням їх суб’єктів, у зв’язку з виходом на пенсію або внаслідок смерті працівника.

Елементами трудових правовідносин, як і будь-яких інших суспільних відносин є: суб'єкт, об'єкт і зміст правовідносин. Отже, суб'єктами трудових правовідносин є: працівник і роботодавець.

Однією з сторін трудових правовідносин є працівник,яким може бути тільки громадянин, здатний до праці. Обов'язок виконувати доручену роботу він повинен здійснювати особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі (ст. 30 КЗпП).

Трудова правоздатність громадян України є рівною для всіх, оскільки її обсяг визначається єдиною ознакою – особистою здатністю до праці незалежно від статі, національності, раси, майнового стану, національного походження.

Трудова правоздатність – це гарантована законом можливість мати трудові права. Для громадян Украи вона є рівною для всіх, оскільки їх обсяг визначається єдиною ознакою – особистою здатністю до праці незалежно від статі, націjнальності, раси, майнового стану, партійної приналежності, релігійних переконань тощо.

Суб'єкти трудових правовідносин володіють також дієздатністю. Трудова дієздатність – це здатність особи своїми діями набувати та реалізовувати трудові права і обов'язки , нести за порушення юридичну відповідальність.

Трудова правоздатність і дієздатність настають одночасно з досягненням громадянином визначеного в законі віку і тому в літературі з трудового права прийнято говорити про трудову праводієздатність трудових відносин як про єдине поняття.

Трудова праводієздатність виникає, як правило, з досягненням шістнадцятирічного віку. У виняткових випадках особа може вступати в трудові право­вщносини із досягненням 15-річного віку, та навіть 14-річного.

Другою стороною правовідносин є роботодавець. Роботодавцем можуть бути підприємства (установи, організації), власники створюваних юридичних осіб, фізичні особи, які надають працівникам роботу.

Для того щоб бути суб'єктом трудових правовідносин, підприємству не обов'язково мати статус юридичної особи.

Свою правоздатність підпри є мство (установа, организация) здійснює через органи або представнигав, що діють у межах наданих м повноважень.

Роботодавцями, а отже, суб'єктами трудових правовідносин, мо­жуть бути також фізичні особи як громадяни України, так і інших держав, не обмежені законом у правоздатності або діездатності.

Отже, основною умовою виникнення трудових правовідносин є трудова праводієздатність учасників цих відносин.

Другою умовою виникнення трудових правовідносин є наявність правової норми.

Третьою умовою виникнення трудових правовідносин є наявнсть юридичного факту. Трудові правовідносини за загальним правилом виникають з двосторонніх юридичних актів.Таким двостороннім актом є угода про прийняття на роботу робітника або службовця (трудовий договір чи контракт).

Основною, переважною підставою виникнення трудових право­відносин є факт укладення трудового договору.

Укладенням трудового договору сторони створюють обставини, з якими норми права пов'язують здійснення трудових право­відносин.

В Украні основним методом залучення до праці працездатних громадян є метод добровільного вступу в трудові правовідносини. Цей вступ здійснюється, зазвичай, шляхом укладення трудового договору.

Слід зазначити, що в окремих випадках трудові відносини можуть виникати не на підставі трудового договору, а на підставі членства. Але такі трудові відносини не віднесені до предмета трудового права і регулюються окремим законодавством та статутами цих підприємств.

Встановлюючи конкретні трудові відносини працівника, трудовий договір визначае трудове становище з роботодавцем. Працівник одержує для себе за винагороду певного роду роботу, що відповідає необхідній спеціальності і кваліфікацій. Трудовий договір – єдиний договір у всій системі галузей права, коли один суб'єкт внаслідок укладення договору підпадає під владу другого.

Доки трудовий договір між сторонами не укладений, трудові правовідносини відсутні. Та вже сама процедура укладення трудо­вого договору є процесом виникнення трудових правовідносин. При укладенні договору протистоять один одному працівник та роботодавець. I для виникнення трудових правовідносин між конкретними суб' єктами перш за все необхідне правомірне волевиявлення цих суб' єктів, спрямоване на досягнення передбачених за­коном наслідків.

Тобто, підставою виникнення трудових правовідносин є не поодинокий юридичний факт, а певний комплекс послідовно здійснюваних фактів. При цьому для виникнення правовідносин у повному обсязі необхідно, щоб здійснювались послідовно всі факти цього складу. Кожен із цих фактів має своє певне юридичне зна­чения. Тому в разі його відсутності правові відносини можуть і не виникнути.

Складний юридичний фактичний склад створює певна сукупнсіть фактів, необхідних для виникнення, зміни і припинення тру­дових відносин у обов'язковому п єднанні з трудовим договором. Усі вони становлять собою правомірне волевиявлення, що здійснюється з метою встановлення трудових відносин.

До таких фактів можна віднести: призначення державних службовців на посади, пов'язані із здзйсненням владних або розпорядчих повноважень, обрання на виборні посади; результати конкурсу на заміщення посад, направлення на роботу молодих спеціаліств і молодих робітників після закінчення ними відповідного навчального закладу, направлення на роботу службою зайнятості осіб, що зареестровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу, так і безробітних тощо.

Таким чином, трудові правовідносини – це двосторонні відносини, що вини­кають між працівником і роботодавцем на підставі укладення тру­дового договору, контракту чи іншого юридичного факту з приво­ду участі працівника в роботі підприємства, установи організації або у фізичної особи.

Література:

1. Кодекс Законів про Працю України.

2. Прокопенко В.I. Трудове право України: Підручник / Прокопенко В.I. – X.: Фірма «Консум», 1998.

3. Карпенко Д.О. Трудове право України: Курс лекцій / Карпенко Д.О. – К.: МАУП, 1999.

Науковий керівник:

к.ю.н., доц. Селезень С.В.