ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ БЕЗРОБІТНОГО В УКРАЇНІ

Безробіття все частіше стає критичним чинником, лишає людей не лише без праці і доходів, а й порушує їх соціальну ідентичність. Безробітні є найбільш незахищеними, які потребують підтримки держави. Ця верства населення не захищена трудовим законодавством, втратила соціальні зв'язки з інститутом праці, не підлягає соціальному захисту, тобто «випала» з системи соціального контролю.

Статус індивіда у суспільстві перебуває в залежності від праці. Тому безробіття позбавляє людину не лише трудового, а й соціального статусу (приблизно як становище пенсіонера позбавляє людину відразу багатьох його статусних позицій в суспільстві). Відомо, що чимало безробітних дуже важко переживають своє становище. Як свідчать соціологічні опитування, жінок сильніше, ніж чоловіків турбує втрата колишніх соціально-трудових позицій. Деякі гіпотези пояснюють таку особливість тим, що чоловіки більше впевнені в можливості свого працевлаштування, ніж жінки.

Сучасна ситуація на ринку праці України істотно відрізняється від тієї, що була ще 4 роки назад. За ці роки чисельність зайнятого населення скоротилася на 9%. В даний час більш 6,5 млн. чоловік не мають заняття, але активно його шукають і майже 2,7 млн. чоловік зареєстровані в органах служби зайнятості в якості безробітних.

Розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до середньої заробітної плати (доходу) особи, визначеної відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266.

Залежно від страхового стажу розмір допомоги визначається: до двох років – 50 %; від двох до шести років – 55; від шести до десяти років – 60; понад десяти років – 70 %. Залежно від тривалості безробіття допомога по безробіттю визначається у відсотках від визначеного розміру: перші 90 календарних днів – 100 %; протягом наступних 90 календарних днів – 80; у подальшому – 70 %.

За оцінюванням 59% громадян, охоплених соціологічними опитуваннями, вони знаходяться за межею бідності або відчувають обмеження у різноманітних галузях діяльності. Ці обмеження можна розглядати як ознаки соціальної деривації. Гострою формою деривації є втрата соціального статусу. 40% до отримання статусу безробітного вже відчули на собі соціальну деградацію: змушені були змінити спеціальності техніка, інженера, економіста на посаду диспетчера, касира, оператора, реалізатора продовольчих чи промислових товарів.

Втрата роботи дорослими членами сім’ї з всієї гостротою ставить проблему психологічної пристосовуваності до нової ситуації. За матеріалами проведених досліджень, для кожного третього, хто втратив роботу, це катастрофа для усіх сподівань, ще майже половини – тимчасове складне становище, яке вони все ж таки сподіваються подолати.

Опитування свідчать про погіршення соціального самопочуття, зростання відчуття занепокоєння, тривоги, непевності у майбутньому, ущемлення в соціальних і цивільних правах, зниженні толерантності і задоволеності сімей даного типу життям. Проблеми в подружніх стосунках й у вихованні дітей після втрати роботи, за зізнанням самих опитаних, виникли у кожній другій сім'ї. Сімейні зв'язки між подружжям стали натягнутими (20%), між батьками і дітьми часом проривається роздратування (16%), сімейна атмосфера знайшла різку конфліктність (11%).

Так, виявлені якісні характеристики дослідження стану безробітних свідчать, що безробіття обернулося чинником скорочення можливостей адаптації частини суспільства до нових умов. Воно утрудняє втілення всіх функцій сім'ї та, передусім, дитячу соціалізацію, підтримку належного матеріального добробуту, здоров’я, задоволення культурно-духовних потреб, блокує широку соціальну мобільність. Низькі доходи батьків протягом тривалого часу можуть обумовити слабкий освітній рівень підростаючого покоління, поганий стан здоров’я, професіональну підготовку, і до того ж залишити йому мінімальні шанси для підвищення на соціальному щаблі.

Згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р., соціальне страхування на випадок безробіття – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Право громадян на соціальний захист у випадку безробіття з незалежних від них причин є конституційним правом громадян. Згідно зі ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

В трудовому й житловому законодавствах, соціальній та області кредитування визначено пільги самотнім матерям, сім'ям військовослужбовців, багатодітним, при народженні двох і більше дітей. Досить надійно сьогодні виконується така пільга, як звільнення з оподаткування сукупного річного прибутку кожний місяць у сумі мінімальної зарплати на кожну дитину до виповнення їй 18 років (студентам і учням денної форми навчання – до 24 років). З іншого боку, передбачено зниження сум прибуткового податку для багатодітних батьків, самотніх матерів. Оподаткуванню не підлягають пенсії та допомоги на дітей.

Важливі для сімей безробітних переваги, пов'язані зі сплатою дитячих дошкільних установ і інтернатів. Системна криза держави, на жаль, негативно позначилася у дошкільній та позашкільної освіті. Інфляція веде до постійного зростання витрат на установи, які займаються цією діяльністю, і зростання батьківської плати. Місцева влада не завжди використовує можливість надання додаткових пільг навіть найбільш нужденним сім’ям. Таким чином, виникає загроза виконання ст. 53 Конституції України про гарантії забезпечення загальнодоступності й безкоштовності дошкільної освіти. Треба відзначити, що за відсутності належного державного фінансового контролю, спеціальних санкцій проти порушників законодавства, при ослабленні механізмів реалізації вищевказаних правових встановленні, сім’ї все рідше отримують пільги. Проведений аналіз показав, що лише близько 11% безробітних користувалися дотаціями із квартплати, гуманітарною допомогою, виплатами на шкільні сніданки, водночас принизливий норматив обчислення допомоги з безробіття і неспроможність щомісяця надавати матеріальну допомогу родинам, чий середньодушовий дохід нижче від прожиткового мінімуму, роблять соціальну підтримку дуже неефективною. Тому переважна частка, що потребують такої підтримки (72%), вважає її недостатньою, вважаючи, що вона повинна бути збільшена.

Певну увагу приділяється соціальному обслуговування сімей. Воно представляє собою індивідуальне сприяння у вирішенні юридичних, медично-соціальних, соціально-психологічних, житлових та інших негараздів. Зараз соціальні служби багатопрофільні за своїм характером, мають різну відомчу підпорядкованість і створюють органами соціального захисту, охорони здоров’я, народної освіти, внутрішніх справ, громадськими організаціями. Попри те, що ця система поки формується, цей процес стримується недоліком матеріальних, фінансових і кадрових резервів.

Виходячи з вищевикладеного, бачимо, що проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці, і, не вирішивши його, неможливо налагодити ефективну діяльність економіки. Особливо гостро постає зараз перед державою проблема безробіття, що не дивно, тому як стан економіки України зараз обтяжуючий. Величезний економічний спад, розваливши промисловість, не міг не торкнути ринок праці. За останні 4 роки чисельність зайнятого населення скоротилася на 9 %.

Донедавна Уряд України не звертав належної уваги на дану проблему, що викликало досить справедливі побоювання. Але положення частково змінилося з прийняттям деяких законів і положень, в яких натиск робиться на удосконалювання ринкових механізмів регулювання зайнятості.

Будемо сподіватися, що дані акти не стануть простим псуванням папера, а будуть ефективно перетворюватися в життя, ставши передумовою для економічного відродження України.

Література:

1. Конституція України, 1996.

2. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-ІІІ.

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266 «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням».

4. Кодекс законів про працю України (КЗпП).

5. Прокопенко В. I. Трудове право України: Підручник / Прокопенко В. I. – X.: Фірма «Консум», 1998. – 480 с.

Науковий керівник:

к.ю.н., доц. Селезень С.В.