СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ФОРМ АКТИВНОГО ДОЗВІЛЛЯ ЛЮДИНИ У РАБОВЛАСНИЦЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з науковими і практичними завданнями. З моменту відродження державності України відбуваються активні соціально-економічні, політичні і культурні перетворення, які значно впливають на функціонування усіх складових суспільного життя сучасної української держави. Виразно відбуваються ці процеси й у сфері фізичної культури та спорту.

Активізація рекреаційно-оздоровчої діяльності населення є вкрай актуальною з огляду на те, що здоров’я наших співгромадян дедалі стає гіршим, а кількість залучених до систематичної рухової активності сягає лише 13% відсотків [ 2; с.131].

Світовий досвід свідчить, що оптимальна рухова активність впродовж всього життя кожної людини – найефективніший засіб профілактики захворювань та зміцнення здоров’я.  Існуючий „бум” здорового способу життя в економічно-розвинених країнах, прагнення людей справляти враження успішної та здорової людини не залишили байдужими і громадян України, що сприяє подальшому розвитку рекреаційно-оздоровчої сфери, не дивлячись навіть на наслідки світової економічної кризи.

Питання соціально-економічних передумов організації дозвілля людей та занять, пов’язаних з ним у рабовласницькому суспільстві є складовою частиною дисертаційного дослідження „Історичні передумови виникнення і розвитку фізичної рекреації як форми активного дозвілля людини”, яке виконується згідно зі „Зведеним планом науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури і спорту на 2006-2010 рр.” Міністерства України у справах сім’ї, молоді і спорту у межах теми 3.2.7 „Теоретико-методичні засади рекреаційної діяльності різних груп населення”.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, актуальність. У теперішній час у сфері рекреації та оздоровчої фізичної культури проведено значну кількість досліджень, визначені її теоретико-методологічні засади у працях провідних вчених (Г.Л.Апанасенко,1992; Є.Г.Булич, 1991; Т.Ю.Круцевич, 2003; К.Купер, 1989; Р.С.Паффенбаргер. Е.Ольсен, 1999). Відбувається ефективне впровадження у практику інноваційних оздоровчих технологій у відповідності з індивідуальними особливостями і мотивацією людини (М.М.Булатова, Ю.О.Усачов, 2003; В.В.Левицький, 2004; Е.Т.Хоулі, Б.Д.Френкс, 2004). Питання наукового обґрунтування застосування нетрадиційних форм рухової активності та оцінки їх фізкультурно-оздоровчого потенціалу розглянуті у дослідженнях Є.С.Губаревої (2001), І.В.Степанової (2007), Н.О.Гоглюватої (2007).

Водночас, досліджень соціального напряму сфери фізичної рекреації виразно бракує, і вони, в основному присвячені питанням організації і управління фізкультурно-оздоровчої діяльності населення [1;с.33; 4;с.47].

Що стосується розробки власне історичного напряму розвитку фізичної рекреації як форми організації активного дозвілля людини, то такі дослідження практично відсутні, не дивлячись на те, що спроби використання фізичних вправ для покращення здоров’я і збільшення тривалості життя людини здійснювались ще за 2000 років до нашої ери. Отже, визначення складових формування передумов виникнення дозвілля і занять, пов’язаних з ним у рабовласницькому суспільстві, надасть можливість об’єктивно оцінювати дію соціальних законів у сфері фізичної рекреації, що і обумовлює актуальність даного теоретичного дослідження.

Метою дослідження є визначення соціально-економічних передумов і тенденцій розвитку активних форм дозвілля людини у рабовласницькому суспільстві.

Результати досліджень. У IV-III тис. до н.е. у результаті нових суспільних відносин на зміну первісному суспільству приходить рабовласницьке суспільство – перша класова суспільно-економічна формація. Окремі народи, створивши землеробські та скотарські поселення, досягають рівня урбанізації. У практиці господарства з’являються найпростіші елементи товарно-ринкових відносин, що поглиблює розподіл праці, формує великі сфери господарчої практики – сільське господарство, торгівлю, ремесла та ін.

У великих культурах цього періоду – у Стародавньому Єгипті, Месопотамії, Стародавній Індії, Стародавньому Китаї, у культурі античності (Стародавній Греції і Стародавньому Римі) виникли передумови для виникнення дозвілля, як форми діяльності людини.

У суспільствах Стародавнього світу почали формуватись державно-правові форми організації і регулювання суспільної практики. Почала розвиватись приватна власність, що призвело до економічного і соціального розмежування; з’явилась родова аристократія, прошарок вищих жреців, чиновників, військових; сформувався інститут рабства і найбідніших верств вільного населення, де з’являлась велика кількість нових занять і професій. Діяльності мешканців міст стали притаманні форми духовної активності, її представниками були служителі культу (жреці, служителі храмів), а також професіонали, пов’язані із створенням художньо-естетичних цінностей (оратори, художники, артисти, музиканти, поети). Саме серед аристократичних і заможних міських верств з’являлись нові, незвичні для традиційних форм народної практики види дозвілля.

У нових умовах зникли прості форми соціальної рівності первісного суспільства. Досить багаточисельні соціальні верстви стали складати раби. Інші, не менші за кількістю верстви залишались вільними, але при цьому були настільки незаможними, що постійно працювали заради виживання. Деякі спільноти городян (ремісники, купці, бюрократія, військові, представники мистецьких професій) не належали до бідняків, але щоденна праця залишалась обов’язковою умовою їх життєдіяльності. Таким чином, можна відзначити, що переважна кількість населення держав Стародавнього світу майже не мала вільного часу або володіла ним у незначному обсязі для рекреації [3; С.87-93].

Що стосується фізичної рекреації, яка пов’язана з біологічною активністю людини і фізичним вихованням, як соціальним структурними елементом, то все ж таки її елементи були присутніми у життєдіяльності згаданих вище верств населення.

У рабовласницькому суспільстві фізична культура набуває класовий характер. Панівний клас створив, у відповідності з рівнем матеріального життя суспільства і своєї ідеології, необхідні умови для виховання і військово-фізичної підготовки підростаючого покоління свого класу. Створювались спеціальні системи, в яких основна увага приділялась фізичному вихованню. Ці системи були спрямовані на те, щоб зміцнити рабовласницьку державу, дати військову і фізичну підготовку панівному класу для того, щоб утримувати у покорі величезну кількість рабів.

Раби не могли займатися фізичними вправами, а якщо і займались ними, то тільки для того, щоб задовольнити певні потреби рабовласників. Як приклад, можна навести аргументи відомого вченого А.Відеманна, згідно якому при дворі єгипетського фараона Середнього царства (2040-1730 р.р.до н.е) з’являються спеціальні раби, які розважають глядачів ефектною спритністю своїх рухів в танцях, іграх з м’ячем, акробатичних вправах.

Серед селян Стародавнього Сходу, які були юридично вільними, зберігаються і розвиваються народні форми фізичного виховання, елементи яких можна вважати рекреаційними видами. До них можна віднести різні танці та ігри, які були пов’язані з трудовою діяльністю, релігійними святами, військовими вправами, оскільки вільні селяни були основою армії у східних державах того часу. Були розповсюджені боротьба, акробатичні вправи, танці, ігри з м’ячем, стрільба із лука, плавання. Однак селянам лишалось обмаль часу для фізичних вправ.

У частини вільних громадян стародавніх держав з’являється особистісне дозвілля, яке можна порівняти із сучасними формами відпочинку. Заняття у вільний час починають чітко поділяти на такі, що відбуваються у домашніх умовах і на ті, які проходять у суспільному місці або на міській вулиці. Так, цілеспрямоване фізичне виховання вільних греків завершувалось приблизно у 20-річному віці. Однак і в подальшому житті античні греки самі турбувались про збереження свого здоров’я і рівня фізичної підготовленості. Вони часто приходили у палестри (спеціальні місця для занять фізичними вправами), які були, як правило, відкриті від сходу до заходу сонця, і тут не тільки спостерігали за заняттями молоді, але і самі займались фізичними вправами.

У палестрах також були спеціальні приміщення, де розташовувались вани і масажні зали. Багато уваги приділялось гігієні, хоча в розпорядженні у греків були досить прості засоби – вода, оливкова олія, льняна тканина, скребок. Кожне заняття фізичними вправами закінчувалось очищенням тіла від піску і пилу та купанням.

Зверталась увага на правильне дихання і загартування організму, тому вправи виконувались на сонці і в затишку, під час сильного вітру і під дощем.

Чоловіки власний вільний час могли проводити як у домашніх умовах, так і поза ними – на полюванні, у суспільно-публічних місцях, у подорожах.

Висновки. Отже, можна стверджувати, що, у Стародавній Греції вже існували такі форми занять фізичними вправами, які можна класифікувати як рекреаційні. Це обумовлюється тим, що основною метою цих занять була не цілеспрямована підготовка до здійснення соціальних функцій вільних громадян античних держав, а в першу чергу – покращення здоров’я, форм тіла, спілкування, розваги. Підтвердженням цієї тези є наступне висловлювання Сократа (469-399 рр.до н.е) – „Було б огидним за власним незнанням зістаритись так, щоб навть не бачити по самому собі, яким здатне бути людське тіло у повноті своєї краси і тіла”.

Таким чином, у Стародавньому світі праця і розваги диференціюються і стають самостійними сферами життя людини. У представників широких верств населення вони ще тісно поєднуються з народною культурою-фольклором, народними святами. Дозвілля аристократії набуває власних форм, наповнюючись новим змістом, де важливе місце займають фізичні вправи оздоровчої спрямованості. З’являються професії, представники яких займаються не тільки розважанням багатіїв у вільний час, але і дбають про їхнє тіло, здоров’я, а також про задоволення потреб у галузі мистецтва, інтелектуального розвитку. З’являються фахівці, які займаються організацією суспільних свят і розваг великої кількості людей.

Література

1. Аванесова Г.А. Культурно - досуговая деятельность. Теория и практика организации: Учебное пособие для студентов вузов/ Г.А.Аванесова. – М.: Аспект Пресс, 2006. – 236 с.
2. Жданова О., Господарчук Т. Участь центрів фізичного здоров’я населення „Спорт для всіх” у вирішенні проблеми оптимізації обсягів рухової активності населення /О.Жданова, Т.Госпадарчук // Проблеми активізації рекреаційно-оздоровчої діяльності населення: матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю. Львів: ЛДУФК, 2008. – С. 169 – 173.
3. Кун Л. Всеобщая история физической культуры и спорта (перевод с венгерского). /Л.Кун: Монография – М.: «Радуга», 1982. – 399 с.
4. Паффенбаргер Р.С., Ольсен Э. Здоровый образ жизни. / Р.С.Паффенбаргер, Э.Ольсен. – Киев: Олимпийская литература, 1999. – 319 с.