ПРОБЛЕМА СИНКРЕТИЗМУ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ (лінгвоісторіографічний аспект)

Синкретизм властивий усім рівням мови і мовлення, однак у кожен із них має свої особливості. Синкретизм у системі членів речення – це поєднання (синтез) в одному члені речення диференційних ознак різних членів речення, їх функцій.

Дослідженням синкретичних членів речення займалися мовознавці В.В. Бабайцева, Л.Д. Чеснокова, А.П. Загнітко, І.Р. Вихованець тощо.

Причиною появи та існування синкретичних членів речення є необхідність вираження синкретичної семантики, що значно багатша, ніж семантика типових членів речення. Як зауважує А.П. Загнітко, синкретизм членів речення зумовлюється:

1) невідповідністю форми і змісту члена речення;

2) подвійними формами підрядного прислівного зв’язку і семантико-синтаксичних відношень між головними і залежними словами;

3) синкретичними категорійними значеннями словоформ;

4) еліпсисом дієслівної форми;

5) лексико-граматичними властивостями сполучуваних форм.

Синкретизм члена речення може зумовлюватися синкретичним характером його власних семантико-синтаксичних властивостей, місцем у системі частин мови.

Одним з перших на перехідний характер членів речення вказав Д.М. Овсяников-Куликовський. Учений поділяв їх на:

– власне обставини;

– обставинні слова та сполучення слів, що коливаються між додатком і обставиною («фіктивні»).

Думку про перехідний характер мовних явищ простежуються і у працях О.М. Пєшковського. На необхідність корінного перегляду вчення про другорядні члени речення вказував В.В. Виноградов.

Для розвитку сучасного мовознавства характерним є інтерес мовознавців до проблеми синкретизму, що визначається як синтез в одному члені речення диференційних ознак різних членів речення. Цей синтез може бути як у плані змісту (у значенні другорядних членів речення), так і в плані вираження (спосіб вираження, вид зв’язку, засоби зв’язку, характер залежності).

Поштовхом до синкретизму є зрушення у співвідношенні форми і змісту.

На думку В.І. Кодухова, синкретизм – це поєднання семантичних ознак. Є. Кржижкова вважає, що синкретизм – це поєднання ознак структури. Найбільш детально поняття синкретизму дослідили В.В. Бабайцева і Л.Д. Чеснокова.

Л.Д. Чеснокова причину появи синкретизму вбачає у явищі так званих «вторинних синтаксичних функцій». У словоформі як член речення існує два типи граматичних значень: категоріальне (значення слова як частини мови) і синтаксичне (типове значення речення).

Якщо зіставити типові значення членів речення з типами категоріальних значень основних частин мови, то виявиться, що ці значення практично однакові: означення означає ознаку предмета і прикметник як частина мови також означає ознаку предмета, присудок називає дію предмета і дієслово називає дію як процес, обставина виражає ознаку дії або ознаку ознаки, підмет і додаток називають предмет, як і іменник називає предмет.

Аналіз функціонування словоформи в структурі речення виявляє два типи співвідношень категоріального і синтаксичного значень:

1) категоріальне і синтаксичне значення збігаються;

2) категоріальне і синтаксичне значення не збігаються.

Первинною синтаксичною функцією є таке функціонування словоформи, при якому її категоріальне і синтаксичне значення збігаються. Вторинною синтаксичною функцією називають таке функціонування словоформи, при якому її категоріальне значення не збігається з синтаксичним.

Для іменника вторинною функцією є функції означення й обставини, для прикметника – функції підмета, додатка, означення.

Функціонування словоформи у вторинній функції може мати два наслідки: по-перше, воно може привести до зміни категоріального значення даної словоформи, що говорить про її перехід в іншу частину мови; по-друге, воно може привести до якісних змін самих синтаксичних функцій, до появи нових, синкретичних функцій.

Синкретизм членів речення виникає в результаті того, що у вторинній функції стикаються два значення, які не збігаються, – категоріальне і синтаксичне, ці значення взаємодіють і виникає нове, синкретичне синтаксичне значення.

Синкретизм може охопити і форму, в результаті чого з’являються неморфологізовані члени речення [4, с. 41-47].

В.В. Бабайцева вважає, що синкретичні утворення – наслідок діахронних і синхронних переходів, морфологічних способів словотворення, утворень «за зразком». Причина синкретичних утворень зумовлена різними факторами, головним із яких є потреба у вираженні певних компонентів за рахунок наявних мовних засобів. Крім того, синкретичні утворення – конденсатори семантики, один із засобів економії мовних засобів. Синкретичні утворення характеризуються багатшою мовною семантикою, ніж ядерні слова; більш різноманітною валентністю і різноманітнішими синтаксичними функціями.

Підсумовуючи, зауважимо, що вивчення синкретичних груп слів:

– дає більш гнучку, відповідну системі мови і мовлення, класифікацію структурно-семантичних класів;

– виявляє перехідні (синкретичні) ланки, об’єднуючи частини мови у динамічну систему взаємодіючих одиниць;

– допомагає уникнути категоричних трактувань синкретичних утворень;

– відтворює семантичну «місткість» слів, що входять у зону синкретизму;

– пояснює різноманітність валентних властивостей синкретичних утворень і їх мотивування багатокомпонентною семантикою [1, с. 98-134].

Слід зазначити, що синкретизм членів речення перебуває у постійному розвитку, що засвідчує видозміну традиційно витлумачуваної реченнєвої структури з п’ятиелементним інвентарем членів речення.

Література:

1. Бабайцева В.В. Система членов предложения в современном русском языке / Бабайцева B.B. – М.: Просвещение, 1989. – 159 с.

2. Бабайцева В.В. Изучение членов предложения в школе / Бабайцева В.В. – М., 1975.

3. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія / ЗагніткоА.П. – Донецьк: Дон НУ, 2001. – 662 с.

4. Чеснокова Л.Д. Синкретизм в сфере членов предложения / Чеснокова Л.Д. // Филологические науки. – 1988. – № 4 – С. 41-47.