ТЕМАТИЧНІ ГРУПИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛЕКСИКИ МИСЛИВСТВА.

Для всебічного вивчення лексичної системи мови необхідний якомога повніший опис окремих шарів лексики, тих чи тих її тематичних груп. Пріоритетним напрямом сучасної лінгвістики є дослідження формальної і змістової сторони лексичних і фразеологічних одиниць, здійснювані в руслі проблем номінації, семантики і в проекції на носія – народ.

Українська лексика мисливства, яка є елементом прадавньої культури, розвивалася разом із удосконаленням методів та способів мисливства, технічного вдосконалення знарядь, зміни зброї, яка використовувалася у мисливстві. Останнє мало різну актуальність у певні періоди розвитку суспільства і у певних регіонах.

Лінгвістичний аналіз лексики мисливства представлений лише фрагментарно (у працях Г.Аркушина, О.Карабути, Н.Адамчук, А.Моргун та ін.). Тому у вітчизняному мовознавстві відсутнє спеціальне лінгвістичне дослідження шару фахової лексики мисливців, що і зумовлює необхідність визначення особливостей формування і розвитку, національно-культурної специфіки номінації та функціонування мисливської лексики. Саме тому цей шар лексики має досліджуватися у багатьох аспектах, зокрема у етимологічному, семантичному, порівняльно-історичному, описово-аналітичному, словотворчому та ін.

Відповідно це передбачає розв’язання таких завдань, як:

1. визначення обсягу лексики мисливства в загальномовному та термінологічному словниках та її функціональне призначення в сучасній українській мові;
2. класифікація шару лексики мисливства за тематичними підгрупами;
3. опис особливостей номінації лексики мисливства в українській мові;
4. вивчення продуктивності лексичних одиниць сфери мисливства, їхні словотвірні можливості;
5. визначення особливостей лексики мисливства в аспекті лексичної парадигматики.

На думку Г.Аркушина: “Українська лексична система мисливства становить собою структуровану підсистему, з обов’язковою внутрішньо та зовнішньосистемною взаємозалежністю та взаємовизначеністю, на правах відносної автономності” [ 2; с. 201 ].

Оскільки потреба системного аналізу лексики мисливства є досить актуальною, то необхідним є визначення обсягу лексики мисливства, проведення її класифікації за тематичними групами, відповідно у вище згаданих аспектах.

Кількість та склад тематичних груп визначаються будовою категорійно-поняттєвого апарату певної науки. На думку Ф. Філіна: “Об’єднання слів базуються не на лексико-семантичних зв’язках, а на класифікації самих предметів та явищ, такі об’єднання слів можна назвати тематичними словниковими групами” [4 ; с. 526]. Як зауважує А. Критенко, предмет відповідає слову не прямо, а через систему значень слова, з одного боку, і через систему близьких, тематично об’єднаних слів – з другого [2 ; с. 199].

Тематичні групи мисливської лексики різні за кількісним складом (від 7 одиниць до кількох десятків). Крім того, вони можуть бути як структурно простими,  так і складними, тобто містити тематичні підгрупи.

Щодо тематичних груп, Ф. Філін зазначав: “Тематичні групи слів, навіть якщо не мати на увазі умовність (з точки зору лінгвіста) їх об’єднання (залежно від мети класифікації словникового матеріалу), належать до явищ мови лише у тому сенсі, що можуть бути показниками росту (чи спадання) позначень певного кола реалій. Базуючись тільки на аналізі тематичних об’єднань слів, мовознавець може робити різні висновки і передбачення, важливі для історичного вивчення мови, але в нього не буде ніяких підстав судити про внутрішні закономірності розвитку словникового складу” [ 4; с. 536].

Належність до тематичного угруповання одного ієрархічного рівня визначалася за наявністю спільної архісеми (родової семи); диференційні семи кваліфікувались як маркери видових відмінностей. На думку О. Кубрякової, оскільки дефініція визначається як описово-класифікаційна, вона повинна містити слово-ідентифікатор, що вказує у сфері іменників на його родову належність (в аспекті встановлення родо-видових відношень між предметом, позначеним мотивувальним словом, та предметом, позначеним мотивованим знаком), а в класі слів-ознак (дієслів і прикметників) – на їх належність до того чи того семантичного розряду слів [ 3 ; c. 54].

Видова відмінність може бути експліцитно виражена компонентом складного слова чи словосполучення (мисливська рушниця – гладкоствольна рушниця, нарізна рушниця, комбінована рушниця, однозарядна рушниця, багатозарядна рушниця, магазинна рушниця) або імпліцитно, у складі дефініції.

Відповідно до семантики лексичних одиниць мисливства та їх функціонального призначення виділено 12 тематичних груп. При цьому було взято до уваги не лише визначення складових елементів кожної із тематичних груп, а також і їх функцій та відношень між ними. Такий підхід дає змогу говорити про цілісне та системне дослідження цього шару лексики.

До першої групи належать одиниці, які визначають назви тварин, на яких ведеться полювання (лось, лань, благородний олень, муфлон, козуля, дика свиня, нутрія, песець, норка європейська, соболь, ведмідь бурий, лісова та кам’яна куниці та ін.).

До другої групи ввійшли назви мисливських птахів (фазан, тетерук, глухар, сіра гуска, перепел, куріпка, лиска, бекас, вальдшнеп, деркач, дрохва, дупель та ін.).

Третю тематичну групу складають назви ловчих тварин та птахів, тобто спеціально виховані мисливцем тварини та птахи. Цю групу можна поділити на дві підгрупи: назви порід мисливських собак (пойнтер, сетер, спанієль, гончак та ін.) та найменування ловчих птахів (беркут, сокіл, яструб, орел степовий, орлан).

Четверту групу ’’мисливські засоби’’ можна поділити на кілька підгруп:

1. назви зброї (автомат, гладкоствольна рушниця, нарізна рушниця, браунінг, карабін та ін.);
2. назви частин зброї (ствол, прицільна планка, мушка, казенник, запобіжник, приклад, гребень та ін.);
3. назви боєприпасів (порох, капсуль, гільзи, пижі, дріб, картеч та ін.);
4. назви інших мисливських знарядь, спорядження  (патронташ, мисливська сітка, екстрактор, ніж, чохол для рушниці та ін.).

До п’ятої тематичної групи віднесені найменування хвороб (хвороба Карре, ехінококоз, туберкульоз, сказ, токсоплазмоз, ящур та ін.) та назви пороків мисливських собак (перекус, альбінізм, атавізм, недокус, аномалії викривлення кінцівок та ін.).

Шосту групу складають назви мисливських наказів, команд: апорт, голос, даун, дійти, по місцю брати, розтягнути, ату, піль, куш та ін.

До сьомої групи віднесені назви галузей, наук, пов’язаних із мисливством, напр.: аутоекологія, балістика, біотехнія, кінологія, синекологія, таксидермія, фенологія, біоніка та ін.).

До восьмої тематичної групи віднесено найменування мисливських угідь; болота, ріки, струмки, озера, пасовища, сіножаті, хвойні ліси, листяні ліси, рілля, торфовища, кам’янисті місця та ін.

Дев’яту групу становлять назви осіб, які працюють в області мисливського господарства, напр.: єгер, вабильщик, загонич, зайчатник та ін.

Десяту тематичну групу складають лексичні одиниці, що позначають види полювання: облава, засідка, скрад, індивідуальне, групове, троплення з собаками, бродовий спосіб та ін.

До одинадцятої тематичної групи відносимо назви мисливських процесів, напр.: зацьковувати звіра, манити, накинути гончих, обілити, обзадити, принадити, приспіти, протравити та ін.

Дванадцяту групу складають назви природних або синтетичних речовин: аттрактанти, боброва струмина, гормони, мускус, репеленти, токсини, ферменти, феромони, вітаміни та ін.

Лексика мисливства української мови є значною частиною словникового складу. Постійно поповнюючись новими одиницями, цей шар лексики вимагає здійснення комплексного опису, системно-структурного аналізу з огляду на внутрішню форму номінативних одиниць.

Література

1. Букатевич Ю.В. Мисливське собаківництво. – К.: Урожай, 1986. – 176с.
2. Критенко А.П. Тематичні групи слів і омонімія / А.П. Критенко // Слов’янське мовознавство. – К., 1962. – Вип. 4. – С.198-211.
3. Кубрякова ЕС. Типы языковых значений: семантика производного слова / Кубрякова Е.С. М.: Наука, 1981. – 200с.
4. Филин Ф.П. О лексико-семантических группах слов / Ф.П. Филин // Езиковедски изследования в чест. на акад. Ст. Младенов. – София: Издание на българската академия науките, 1957. – С. 523-538.