ЛІДЕРСТВО ЯК ОСНОВА УСПІШНОЇ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Актуальність полягає у розкритті лідерства як певного набору якостей, що притаманні керівникам чи лідерам, які успішно можуть здійснювати вплив на інших, а з іншого, лідерство – це процес несилового впливу у напрямку досягнення організацією своїх цілей.

Мистецтво управління змінюється дуже стрімко, бо змінюються умови, середовище його впливу. З того моменту, як слово «зміни» стало ключовим в сучасній економіці, керівникам все частіше доводиться виконувати функції лідерів. Лідери ХХ ст. перетворюються в лідерів ХХІ ст. в міру того, як вони приймають новий спосіб мислення. І в цьому нове лідерство докорінно відрізняється від попереднього [1].

Слово лідер, згідно з Оксфордським словником англійської мови, виникло в ХІІІ столітті і в перекладі означає – той хто веде. Розкриває відносини домінування і підкорення, впливу та слідування в системі міжособистісних відносин групи людей. Тобто лідерство передбачає становище, обов’язки, діяльність лідера, першість у будь–чому. У великому тлумачному словнику з української мови дано таке визначення лідера – «той, хто стоїть на чолі, хто посідає провідне місце серед собі подібних, та йде першим в будь–якому змаганні».

Сьогодні лідерство як наукова проблема не викликає сумніву. Багато дослідників намагалися дати власне тлумачення цьому феноменові, відзначаючи найрізноманітніші його грані.

Проблемами лідерства займалися не лише такі вчені, як Калашнікова С.А., Науменко О.С., Саврук О.Ю., Сіцінський А.С., Чуприна К.О., Величко А.О., та інші, але й багато зарубіжних соціологів та психологів. Серед них Ч. Хенді., Д. Макгрегор., К. Левін., М. Харріс., Дж. Френч., Е. Флейшман та ін.

А от такі російські вчені, як: С. Філонович та А. Кочеткова виділяють два аспекти лідерства: перший грунтується на положенні стану особистості, тобто є статистичним аспектом, а другий – полягає у залученні послідовників до певної діяльності [2].

Так зарубіжний і вітчизняний досвід дослідження лідерства доводить, що поєднання управлінської компетенції менеджера та риси особистості лідера – це великий потенціал, для досягнення реальних та довгострокових цілей організації.

Для того, щоб складна організація ефективно виконувала свої задачі необхідно забезпечити виконання всіх функцій планування, організації, мотивації і контролю, якщо нема ефективного керівництва і лідерів, здатних заохочувати інших працівників, позитивно впливати на них та вести за собою, тим самим досягаючи сприятливих кінцевих результатів. А це означає, що стиль керування має змінюватися в залежності від конкретної ситуації, тобто керівник повинен вміти вести себе по-різному в різних ситуаціях, що складаються по відношенню до його підприємства.

Нині сформульовано три основні наукові підходи, до розуміння лідерства:

До першого відноситься харизматична дія, яка стверджує, що лідером може стати лише людина маюча певний набір особистих якостей, та здатність спонукати інших до високопродуктивної праці.

До другого відноситься синтетична теорія, яка розглядає лідерство, як процес організації міжособових відносин у групі людей, а лідера – як суб’єкта управління цим процесом. Точніше, це поєднання зусиль лідера та його працівників, як сумісної групової діяльності.

До третього відноситься ситуаційна теорія, яка визначає, що люди стають лідерами не стільки в силу своєї особистості, скільки завдяки різним ситуаційним факторам і відповідностей у взаємозв’язку між лідером і ситуацією [3, c.84].

Та нажаль досить часто зустрічається така тотжність, що керівник не завжди є лідером для своїх підлеглих. Щоб запобігти такому явищу лідер має містити певні якісні характеристики, що властиві будуть лише йому, як керівнику:

• бути керівником – маючи здатність керувати своїми працівниками, долаючи всі можливі труднощі, та вирішуючи проблеми, що приходять разом з владою та відповідальністю;

• бути послідовним у прйнятті управлінських рішень та здатним налагоджєувати й підтримувати систему відносин, з рівними собі людьми;

• бути стресостійким та вміти розв’язувати конфлікти, будучи посередником між конфліктуючими сторонами, урегульовуючи можливі неприємності;

• розподіляти ресурси в організації – здатність до знаходження потрібної альтернативи в обмежений термін часу, та недоступності інших видів ресурсів;

• бути інноватором йдучи на виправданий ризик;

• бути самокртичним та здатним до самоаналізу своїх лідерських якостей та виявляти можливі їх недоліки.

Важливою кваліфікаційною характеристикою для керівника будь–якої сфери діяльності є – системне мислення, як найбільш придатний у сфері управління інструмент протидії парадоксам. Це схильність до аналізу та синтезу, уміння відокремлювати суттєве від несуттєвого, діалектично охопивши явище, як ціле в усьому різноманітті елементів та зв’язків між ними. Системне мислення не уникає складнощів, та охоче сприймає непередбаченість багатьох явищ та процесів.

Лідер сам є елементом системи, одним з її найрухливіших елементів. Він має запалювати людей і передавати свій ентузіазм працівникам, своє бачення майбутнього, допомагаючи адаптуватися до нового успішного подолання певних етапів у діяльності. Лідер стимулює, змушує деяких людей йти до старої мети зі старою енергією, а до нового результату – з надією. Звідси випливає, що лідерство – це одночасно процес і властивість [4].

Як процес, зосереджений на тому, що лідери роблять, лідерство є використанням непримусових важерів вплдиву для визначення цілей певної групи людей чи організацій, мотивування поведінки в напрямі досягнення цілей організації.

Як властивість лідерство- є набором певних рис, притаманним тим особам, які усвідомлюють себе лідерами.

Отже з проведених досліджень можна сказати, що лідерство є певною мірою мистецтвом. Можливо, це і є причиною того, що дослідникам не вдавалося розробити й обгрунтувати єдину теорію стосовно лідерства, адже саме його стиль прямо залежить від ситуації. У де–яких з них, керівник досягає ефективності, структуруючи задачі, виявляючи турботу і підтримуючи підлеглих. А також допускаючи підлеглих до самостійного прийняття управлінського рішення стосовно виробничих проблем. Та безболісно змінювати стиль під натиском керівництва чи обставин. У будь – якому випадку стиль дійсного лідера повинен бути гнучким знаряддям ефективного керування виробництвом. Звідси випливає, що феномен лідерства в першу чергу має грунтуватися на авторитеті керівника.

Література:

1. Веснин В.Р. Менеджмент: Учебник. – М.: ТК Велби, Изд–во Проспект, 2004. – 504 с.

2. Калашнікова С.А., Сутність лідерства, як вищого еволюційного рівня управління / Наука і освіта. – №4– 5. – 2010. – С.101– 104.

3. Науменко О.С. Лідерство як соціально – філософська проблема. // Альманах. Філософські проблеми гуманітарних наук. - №16 – 2010. – С.83– 87.

4. Чуприна К.О., Величко А.О. Влада та авторитет керівника як елемент ефективного впливу на підлеглих. – http://www.rusnauka.com/

Науковий керівник: викладач Желага А.М.