Увага! Всі конференції починаючи з 2014 року публікуються на новому сайті: conferences.neasmo.org.ua
Наукові конференції
 

КОНТРОЛЬ ПОРТФЕЛЬНОГО КРЕДИТНОГО РИЗИКУ БАНКУ

Автор: 
Олексій Шепіль (Суми)

Одним із важливих етапів управління портфельного кредитного ризику є контроль. Контроль – це особливий вид діяльності, що включає стеження за процесом управління та його оцінювання. Основна його мета полягає в тому, щоб не допустити підвищення портфельного кредитного ризику понад установлений рівень.

Контроль портфельного кредитного ризику має проводитись на постійній основі і включати в себе наступні складові: встановлення стандартів, оцінку виконання та коригування [1, с. 202].

Звичайно, основою контролю за кредитним ризиком є встановлення стандартів, тобто планових орієнтирів якими мають керуватися підрозділи банку при здійсненні кредитних операцій. При виявленні відхилень мають проводитися заходи щодо їх ліквідації та повернення показників до планових стандартів.

Наступною складовою є оцінка виконання стандартів, що має проводитися з певною періодичністю та за встановленими критеріями.

За результатами оцінки проводиться коригування або планових показників, якщо вони є не реальними, або усуваються виявлені недоліки у ході проведення контролю на певних ділянках роботи кредитного підрозділу банку.

Особливістю контролю за кредитним ризиком є те, що, будучи само­стійною функцією ризик-менеджменту, водночас контроль — це складова інших функцій управління. Мета й завдання внутрішнього контролю за портфельним кредитним ризиком в банках різнобічні і залежать як від виду банку та здійснюваних ним операцій, так і від його розмірів та принципів побудови й управління. Проте існує єдиний критерій — ефективність діяльності банку. Звідси основною метою контролю за кредитним ризиком є обмеження ризику, який бере на себе банк через виконання конкретних процедур контролю за дотриманням вимог законодавства, нормативних актів Національного банку України та стандартів професійної діяльності.

Система внутрішнього контролю банку за кредитним ризиком організовується на трьох основних рівнях:

  • стратегічному;

  • тактичному;

  • оперативному.

На стратегічному рівні здійснюється загальний контроль за процесом управління ризиками, розробляються внутрішньобанківські положення та процедури щодо кількісної та якісної оцінки ризиків, встановлюються ефективні процедури і засоби контролю за процесом управління ризиками, проводиться моніторинг дотримання цих процедур і засобів контролю а також контролюється їх постійна адекватність через перегляд та внесення необхідних змін.

На тактичному рівні проводиться контроль за дотриманням встановлених лімітів, за станом кредитного портфеля, за виконанням внутрішніх та зовнішніх нормативних актів та положень, що стосуються кредитування.

На оперативному рівні проводиться контроль на рівні окремої кредитної угоди та конкретного позичальника за дотриманням встановлених лімітів та процедур надання кредитів.

Основними методами контролю є моніторинг, аудит та перевірка.

Моніторинг кредитного ризику – це процедура систематичного відстеження зміни даних про стан кредитного ризику на рівні кредитного портфелю банку та індивідуальних позичальників і інших показників кредитного ризику з метою контролю, виявлення динаміки та прогнозування розвитку кредитної діяльності. Тобто моніторинг кредитних ризиків передбачає своєчасне реагування та коригування негативної ситуації і є базою для прийняття обґрунтованих рішень з мінімізації кредитних ризиків.

Методологічною базою проведення моніторингу в банках України є закони України, постанови та положення НБУ, внутрішні положення банку. У кожному банку обов'язково доцільно розробити Положення про моніторинг кредитного портфелю фізичних та юридичних осіб. Саме цей документ регламентує розподіл повноважень при здійсненні моніторингу що операцій, процес нагляду за якістю кредитів, здійснення цих заходів для покращення стану заборгованості за кредитом.

Моніторинг кредитного портфелю можна визначити як проведення всебічного систематичного кількісного та якісного аналізу кредитного портфелю для здійснення відповідних управлінських рішень щодо поліпшення якості кредитного портфелю.

Моніторинг кредитного портфелю варто розпочинати з визначення місця кредитного портфелю в загальних активах банку Аналіз динаміки зростання (зменшення) кредитного портфелю у загальних активах має здійснюватися не лише з періодичністю в рік, а швидше кожного місяця або ж кварталу для відстеження поточних тенденцій кредитної діяльності.

Занадто швидке зростання кредитного портфелю нерідко свідчить про можливість виникнення проблем у майбутньому. Але загальні показники не дають повного розуміння потенційної проблеми. Тому необхідно представляти інформацію у наступних розрізах: за галузевою ознакою; з строками надання; за видами погашення; за видами позичальників; за видами забезпечення.

Такий аналіз є, по суті, моніторингом кредитного портфелю з точки зору диверсифікованості. Результати моніторингу повинні бути представлені у різному вигляді (таблиці, діаграми, графіки) для того, щоб інформація була якомога якіснішою та легшою для сприйняття.

Також на рівні кредитного портфелю проводиться моніторинг дотримання різного роду лімітів щодо кредитування, установлених банком (ліміти за видами кредитів, категоріями позичальників, окремими галузями, ліміти повноважень кредитних працівників та ін.). Банк структурує рівні прийнятого кредитного ризику шляхом установлення ліміту на величину ризику, прийнятого на одного позичальника і на кожну категорію позичальників.

На підставі результатів моніторингу розробляється, у разі потреби, комплекс заходів щодо підвищення якості кредиту і забезпечення своєчасного і повного виконання клієнтом своїх зобов’язань перед банком.

Аудит кредитного ризику – це вид діяльності, що передбачає збір, аналіз і оцінку даних щодо передбачуваних кредитних операцій за ступенем їх ризику.

Аудит портфельного кредитного ризику є формалізованим процесом, за допомогою якого регулюються відкриті ризикові кредитні позиції банку, забезпечуючи їх відповідність цілям, планам і нормативним показникам.

Аудит може проводитись з ініціативи банку, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов’язковий аудит).

Суб’єкти аудиту:

  • зовнішній – здійснюється сертифікованими аудиторами на договірній основі;

  • внутрішній – здійснюється кваліфікованими працівниками самого банку.

Типи внутрішнього аудиту:

  • фінансовий аудит, ціль якого – оцінювати надійність системи бухгалтерського обліку та інформації, на основі якої складаються фінансові звіти про кредитний ризик банку;

  • аудит дотримання, ціль якого – оцінювати якість відповідності систем, створених з метою забезпечення дотримання законів, підзаконних актів, методик та процедур;

  • операційний аудит, ціль якого – оцінювати якість відповідності інших систем і процедур, критично аналізувати організаційні структури та оцінювати достатність для виконання покладених функцій;

  • аудит менеджменту, ціль якого – оцінювати якість відношення менеджменту до ризиків і контролю в рамках поставлених перед Банком цілей.

До основних функцій внутрішнього аудиту належать:

  • перевірка результатів діяльності банку щодо кредитування, нагляд за дотриманням посадовими особами, працівниками банку, а також самим банком вимог чинного законодавства України та рішень органів управління банку;

  • кількісна і якісна оцінка портфельного кредитного ризику;

  • попередження виникнення можливих ризиків на стадії прийняття управлінських рішень шляхом взаємодії з усіма структурними підрозділами банку, які безпосередньо пов’язані з кредитуванням;

  • створення ефективної системи контролю за ризиками, насамперед шляхом упровадження чіткої системи звітності і створення виваженої системи контролю за дотриманням всіх обмежень, що встановлюються для попередження портфельного кредитного ризику.

На підставі проведеного аудиту складається аудиторський висновок в якому відображаються виявлені проблеми та перспективні шляхи їх подолання, а також формується загальний висновок аудитора щодо діяльності об’єкта, що перевірявся [3].

Перевірка – це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.

Перевірка повинна виявляти:

  • невиправдані витрати банку, пов’язані з кредитуванням;

  • неефективне використання інтелектуального потенціалу працівників;

  • неповноцінне використання технічних засобів;

  • фактори, що негативно впливають на виконання завдань банку.

Проведення перевірок кредитів є необхідністю для здійснення програми банківського кредитування.

Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою в яких відображаються виявлені проблеми та недоліки та перспективні шляхи їх вирішення.

Отже, внутрішній контроль — діяльність, яка здійснюється органами управління, підрозділами і службовцями банку з метою контролю над рівнем кредитного ризику.

Контроль портфельного кредитного ризику має проводитись на постійній основі і включати в себе наступні складові: встановлення стандартів, оцінку виконання та коригування.

Існує два види внутрішнього контролю: адміністративний і фінансовий контроль. Основними методами контролю є: моніторинг, аудит, перевірка.

Література:

  1. Верхуша Н.П. Методичне забезпечення управління портфельним кредитним ризиком банку [Текст] / Н.П. Верхушка // Вісник Університету банківської справи Національного банку України. – 2010. – № 3 (9). – C. 201-205.

  2. Гаряга, Л.О. Кредитний ризик: ідентифікація, класифікація та методи оцінки [Текст] / Л. О. Гаряга // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 17. – C.318-329

  3. Д’яконов, К.М. Оптимізація ризику кредитного портфеля банку [Текст] / К.М Д’яконов // Наука й економіка. – 2010. – №2. – С. 35-41

  4. Кабушкин, С. Н. Управление банковским кредитним риском [Текст] : Учеб. Пособие / С. Н. Кабушкин. – М.: Новое издание, 2004. – 336 с.

  5. Ковальов, О. П. Кредитні ризики в системі банківських ризиків [Текст] / О. П. Ковальов // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. – № 1. – C.78-82.

  6. Примостка, Л.О. Управління банківськими ризиками [Текст]: навчальний посібник / Л.О. Примостка; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. – К. : КНЕУ, 2007. – 600 с.

Науковий керівник: доцент Савченко Тарас Григорович