Увага! Всі конференції починаючи з 2014 року публікуються на новому сайті: conferences.neasmo.org.ua
Наукові конференції
 
Головна

ВІЙСЬКОВО - ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ КАРЛА ЕМІЛЯ ФОН МАННЕРГЕЙМА

Автор: 
Ганна Непорожня, Людмила Бабюк, Ірина Мошківська (Переяслав-Хмельницький)

Важливу роль у політичній кар’єрі Еміля фон Маннергейма є те, що РРФСР офіційно визнав повну державну незалежність України і Фінляндії в один і той самий день – 31 грудня 1917 року, але це аж ніяк не означало, що нова демократична, чи то пак соціаліста на Росія справді почала будувати відносини зі своїми колишніми колоніями на засадах рівноправності та невтручання. Обом молодим державам довелося вести криваві війни за незалежність. Різниця ж полягає лише в тому, що Фінляндія ту війну таки виграла, а Україна – програма [12; с. 210]
Тому, попри всі відмінності у розмірах, кліматі, географічному положенні, національному положенні, національному характері і таке інше. 4 грудня 1917 року Сейм проголосив незалежність Фінляндії, а вже 28 січня 1918 року комуністична меншість у ньому здійснила спробу захопити владу в країні. Так почалась недовга, тримісячна, але дуже запекла війна між “червоними” “ Білими” фінами.
“Червоні” які хотіли здійснити в Фінляндії таку є революцію як в Росії. Революція почалася в січні 1918 року “Червоні” захопили всю Південну Фінляндію, а сант бажав в м. Вааса. Громадянська війна, в якій фінський уряд получив підтримку від Німеччини, а червоні від російських більшовиків, закінчилась в травні 1918 році перемого урядових військ, очолюваних генералом Густавом Маннергеймом.” Отож, першою операцією Маннергейма на фінській службі було роззброєння своїх колишніх товаришів по зброї з російської армії [3; с.10].
Цим було одночасно вбито двох зайців – ліквідовано загрозу втручання цих військ у фінську громадянську війну і значно ліпше озброєно білогвардійські загони, які перед тим мусили воювати фактично голими руками. Згодом, у березні та квітні в околицях Тампере, а також під Випурі наприкінці квітня основні сили фінських червоногвардійців було розгромлено. Певну допомогу Маннергейму надали добровольці зі Швеції та Німецький експедиційний корпус генерала фон дер Гольца.
Хоча сам Маннергейм, якому в ході цієї війни було присвоєно звання генерала від кавалерії, не брав безпосередньої участі в організації репресій білих проти червоних, вже тоді фінські комуністи наліпили йому ярлик “генерала-м’ясника”. Білі. Білі бо справді не жаліли своїх червоних ворогів, і громадянська війна у Фінляндії була не менш жорстокою, аніж у Росії. Під тиском Німеччини Радянська Росія у травні 1918 року згодилася розпочати переговори про мир з білими урядом Фінляндії за посередництвом Німеччини. Проте більшовики свідомо затягували переговори, не бажаючи визнавати реальну незалежність, аж до листопада 1918 року, коли в Німеччині сталася революція. Переговори відновилися лише 1920 року, коли Ленін виступив і висунув ідею про “міні-Брест” і вирішив домовитися заради “мирної передишки” не лише з Польщею та Країнами Балтії, а й Фінляндією. І мир між більшовицькою Росією та Фінляндією було підписано у жовтні 19200го в естонському місті Тарту.
В цілому ж, порівнюючи історичні долі наших двох країн, переконуємося, що Фінляндії поталанило все ж більше, ніж Україні, - у грудні 1917 року армію Муравйова було направлено на Київ, а не на Гельсінкі. Оволодіння Україною більшовики визнали важливішим, аніж захоплення Фінляндії. А сил на вирішення обох цих завдань одночасно Радянський уряд Росії просто не мав.
Після перемоги над червоногвардійцями навесні 1918 року почали посилюватися суперечності між Маннергеймом та урядом і парламентом країни.
Головнокомандувач вважав, що нова держава еліта зв’язала занадто тісні стосунки з Німеччиною. Це не подобалося йому, по-перше, через його загальну анти німецьку спрямованість, якої він набув у радянській армії, по-друге ж, генерал, чудово розумів, що Німеччина неухильно наближається до нищівної поразки у Першій світовій війні [11; с.55].
І пов’язувати долю молодої держави з кораблем, що йде на дно, принаймні необачно. Після ж порядки Німеччини коли питання про обрання “Королем Фінляндії та Карелії” родича Вільгельма ІІ Фрідріха – Карла Гессенського відпало ніби само собою, регентом “королівства без короля” було обрано Маннергейма. Він стояв на чолі держави з грудня 1918 року до липня 1919 року і робив усе можливе, щоб закріпити незалежність держави. Зокрема, він пропонував Колчаку, Денікіну та Юденичу підписати угоду, за якою російські білогвардійці визнали б незалежність Фінляндії, а фіни, натомість, допомогли б вигнати більшовиків з Петрограда.
Проте “Єднінєділімщики” принципово відмовилися від такого компромісу.
Ми бачимо офіційно визнану незалежність двох держав. Початок запеклих війн між “Червоними” і “Білими”, а також Маннергейма, який на службі у Фінляндії, іде на сутички проти своїх колишніх товаришів по зброї.
У 1931р. Новий президент Фінляндії Реландер Лаурі Крістіан запросив 64-річного генерала Маннергейм очолити Раду Оборони країни. Це стало своєрідним другим поверненням Маннергейм в політику, коли немолода вже людина розгорнула таку бурхливу активність на високій державній посаді.
Маннергейм був переконаний, що радянські більшовики ніколи не змиряться із незалежністю Фінляндії і при першій зручній нагоді спробують відновити контроль над колишньою провінцією Російської імперії. Тому він намагався сприяти розвиткові оборонної промисловості у Фінляндії (щоправда, без відчутних успіхів) і всіляко підвищувати боєздатність армії, покращувати її військово-технічне оснащення, морально-політичну єдність армії та народу країни.
Проте улюбленим дітищем фельдмаршала стала система довго часових фортифікаційних споруд на Карельському перешийку, яка отримала назву „Лінії Маннергейм”. Карельський перешийок – замок Фінляндії, за визначенням самого Маннергейма, наші Фермопіли: він являє собою тісний прохід між Фінською затокою і Ладожським озером, шириною всього лише 70 кілометрів в самому вузькому місці [9; c. 93-94].
Споруджувати укріплення фіни почали тут ще у 1920раці, але справжнього розмаху будівництво набуло тільки за Маннергейма. В будівництві лінії брали участь англійські, французькі, німецькі і бельгійські військові інженери-фортифікатори. Глибина лінії складала 95 кілометрів, загальна довжина лінії складала 135 кілометрів.
Лінія Маннергейма включала в себе передову (зона загородження), головну другу і тилову смугу оборони, дві проміжні смуги і відсічні позиції. Проте Маннергейм так і не встиг добудувати свою лінію до нападу СРСР на Фінляндію.
Однак навіть те, що вже було зроблено, являло собою одну, з найпотужніших фортифікаційних ліній у світі. Тут слід відзначити, що багато європейських країн захоплювалися тоді будівництвом подібних ліній. Однак, з оглядом на історичну перспективу, слід зауважити, що ані славнозвісна французька „Лінія Мажіно”, ані німецька „Лінія Зігфріда”, ані потужні чеські і грецькі укріплення, ані радянські „укріп- райони” вздовж старого західного кордону не справили суттєвого впливу на перебіг Другої світової війни. Саме тому Лінія Маннергейма виявилося практично єдиним прикладом справді ефективного використання такого типу споруд [1; c. 143].
Інформаційна бомба літа 1939р. вибухнула 23 серпня. Міністри закордонних справ Німеччини і СРСР І. фон Ріббентроп і В.М.Молотов підписали в Москві Пакт про ненапад. Як стало відомо пізніше, він містив Таємний додатковий протокол, в якому сторони домовилися про розподіл сфер свого впливу. СРСР отримав свободу дій у Фінляндії, Прибалтиці, східних областях Польщі, та в Бессарабії, що входила тоді до складу Румунії. „Гріховний альянс” фашистів і комуністів вразив цілий світ.
Радянський союз хотів виграти час, щоб встигнути, якнайкраще підготуватися до війни. Його сили за рік до цього, навесні 1938 році, зв’язав збройний конфлікт з японцями, що увірвалися на Далекий Схід із Маньчжурії. На весні 1939р. Японці напали на Монголію, куди були направлені значні сили Червоної Армії. Восени Японія під тиском Німеччини пішла на перемир’я, так як Радянський союз недовіряв його надійності.
1 вересня 1939р. Німеччина напала на Польщу. Через два дні спочатку Франція, а потім Великобританія оголосили Німеччині війну. Фінляндія, як і інші скандинавські країни заявила про свій нейтралітет щодо всіх учасників „великої війни”. Польща була зломлена за два тижні і вся компанія закінчилася протягом місяця.

Літературa:

  1. Всесвітня історія ХХ століття., 1995. – 540 с.
  2. Вахавайнен Т. Сталін і фіни.-СПб.,2000. – 460 с.
  3. Гренвил Д. История ХХ века.-М., 1999. – 700 с.
  4. Грант Н.Конфлікти ХХ століття.-М., 1995. – 630 с.
  5. Джонсон П. Современность. Мир с 20 по 90 годы.-М., 1995. І-ІІ Том. – 750-800 с.
  6. Дейвіс Н. Європа. Історія.-К., 2000. – 590 с.
  7. Дюпюи Т.Н., Дюпюи Р.Є. Всемирная история войн. Том 4:1925-1997.-С.-Пб.-М., 2000. – 320 с.
  8. Дюразель Ж.-Б. Історія дипломатії 1919 року до наших днів.-К., 1995. – 480 с .
  9. Зимняя война 1939-1940. Книга первая. Политическая история.-М.,1999. – 200 с.
  10. Зимняя война 1939-1940. Книга вторая.И.В.Сталин и финская кампания.-М.,1999. – 250 с.
  11. Егер О. Всемирная история.-Т.IV. С.-Пб., 1999. – 600 с.
  12. Історія Фінляндії.-м., 1997. – 400 с.
  13. Киссинджер Г. Дипломатия.-М., 1999. – 330 с.
  14. Клинге Матти. Очерк истории Финляндии.-Хельсынки.-2-е издание.-1995. – 390 с.
  15. Лялина М.А. Очерки истории Финляндии отъ древнейшъхъ временъ до начала ХХ столетия.-С-Пб., 1908. – 500 с.