ДО ПИТАННЯ ВСТАНОВЛЕННЯ РУМУНСЬКОЇ ВЛАДИ У ПОДУНАВ′Ї У 1918 р.

Студії з регіональної історії сприяють піднесенню регіональної та національної свідомості українців. Одним з українських регіонів, складна історія якого сьогодні активно вивчається, є Українське Подунав′я. Край розташований на півдні Одещини, у Дунай-Дністровському пониззі, і є складовою історичних областей Буджак та Бессарабія. Після входження до складу УРСР в результаті радянсько-німецьких домовленостей 1939 р. в історичній літературі «прописалося» ще одне, по суті, штучне історіографічне ім′я краю «Південна Бессарабія», хоча з історичною Південною Бессарабією його кордони не співпадали. Паралельно використовувались назви «Придунав′я», «Подунав′я» [1]. У 1990-2000-і рр. в науковій літературі, аби позначити окремішність української частини Подунав′я, вченими до наукового обігу був введений топонім «Українське Подунав′я» [2].

Одна з драматичних сторінок історії краю пов′язана зі зміною державної приналежності у 1918 р.: після 42-річного перебування (з 1878 р.) у складі Росії він потрапив під владу Румунії. Встановлення румунської влади у Подунав′ї вивчалось радянськими істориками [1; 3; 4; 5] та сучасними російськими вченими [6]. Проте ракурс розгляду проблеми, як правило, обмежувався висвітленням подій або в аспекті міждержавних стосунків у межах трикутника «Росія-Румунія-Країна Рад», або в контексті європейської дипломатії кінця Першої світової війни. Вивчення перебігу доленосних для Подунав′я подій 1917-1918 рр. в площині локальної історії велось А. Полінковським [5], Л.Мельником [1], О.Лебеденком та А.Тичиною [2]. Натомість чимало фактів, що стосуються соціально-політичних умов у самому Подунав′ї тими тривожними роками, залишились до сьогодні не висвітленими. Спробуємо довести, що фактично румунська влада у Подунав′ї постала наприкінці 1917 р.

У радянській науковій літературі зміна влади у Подунав′ї в 1918 рр. традиційно подавалась як «захоплення», «окупація» краю «боярською Румунією», незаконне його відторгнення від Росії. Встановлення ж румунської влади у Бессарабії в 1918 р. - як введення військ у січні – квітні цього року на територію краю [4, с.4; 5, с.78]. При цьому автори, зрозуміло, піддавши табу висвітлення діяльності «націоналістичних» урядів України і Молдавії (відповідно Української Центральної Ради та «Сфатул церій») всупереч законам логіки і принципам історизму не згадували, що ніякої «єдиної і неділимої» Росії у 1918 р. вже не було, а новоутворена Країна Рад, яка на той час формально не мала статусу суб′єкта міжнародного права, «революційними» засобами боролась за поширення пролетарської революції у світовому масштабі і вела в колишніх «національних окраїнах», по суті, таку ж імперську політику, як і її політичний попередник – Росія. Чимало уваги радянські дослідники приділяли боротьбі місцевих революційних сил на території Бессарабії, наголошували на зв′язках місцевих більшовиків з такими ж силами у Румунії та Молдавії, які прагнули поширення світової революції на Бессарабію [3, с. 267]. У 1990-ті роки в контексті висвітлення складних подій в краї у 1917-1918 рр. в працях російських вчених чи не уперше в науковій літературі звучить тема «румунського золота» (в 1917 р. золотий запас Румунії був перевезений для збереження до Москви) [6, с. 178], пов′язаних з цим претензій колишнього союзника Росії по блоку Антанта - Румунії та спроб «компенсації» російською (а по суті у 1918-1920 рр. – радянською) стороною цим золотом «втраченого» внаслідок окупації румунами Бессарабії майна на території краю [6, с. 258]. В роботі російських дослідників Виноградова В., Єрещенко М., Семенової Л., Поківайлової Т. зроблено спробу довести безпідставність претензій Румунії щодо повернення її золотого запасу [6, с. 262]. При цьому, як і радянські вчені, сучасні російські колеги повідомляють, що тривалий час – аж до початку 1920 рр. країни Антанти не могли визначитись щодо приєднання Бессарабії до Румунії, і лише у жовтні 1920 р. Паризьким протоколом цей факт було визнано [6, с. 190]. Окремо у праці вищезгаданих вчених повідомляється, що у тому ж 1920 р. Румунія і радянське керівництво вперше спробували подолати вузол міждержавних проблем на переговорах і вирішити питання «румунського золота» [6, с. 258].

Архівні документи свідчать, що румунські військові сили на території Бессарабії з′явились раніше весни 1918 р., згідно попередніх домовленостей з російськими союзниками, не пізніше грудня 1917 р. Як відомо, весь 1917 рік Бессарабія була прифронтовою зоною, оскільки недалеко проходив Румунський фронт. Командування місцевими військовими силами офіційно здійснювалось російськими воєначальниками, але певні повноваження мали і румунські військовім[7, ар. 1]. Російська влада наприкінці 1917 р. сприяла переміщенню румунських військових сил територією краю, навіть зобов′язала місцеве населення надавати румунським військовим пристанище, постачати харчи та фураж [7, ар. 269]. Румунські біженці отримали можливість реєструватись у спеціальних пунктах, їм виділялась земля для ведення сільськогосподарських робіт, аби вони могли прогодуватись. Представники румунського уряду приїжджали в Бессарабію, аби врегульовувати питання влаштування біженців [8, ар. 1-3]. На наш погляд, це свідчить, що в умовах військового часу протягом 1917 р. в Бессарабії, у тому числі у Подунав′ї, суттєво збільшилась румунська присутність, румунські офіційні представники певною мірою контролювали ситуацію у краї і спрямовували її у бік захисту інтересів Румунії та румунських підданих. В січні 1918 р. публікуються звернення до місцевого населення за сумісним підписом російського командувача 6-ю армією генерал-майора Пержхайло і румунського генерала Попеску, де мета і завдання румунської присутності пояснюються як «захист порядку в краї» [7, ар. 1]. Румунські військові залучаються до збору податків з населення Бессарабії, оскільки в умовах анархії, руїни військового часу та інфляції населення відмовлялось їх сплачувати, як повідомляють документи, «піддавшись агітації ворожих» (читай – радикальних, революційних – І.В.) сил [7, ар. 14]. Це означає, що на кінець 1917 - початок 1918 р. у Бессарабії Румунією формально визнавалась влада російського Тимчасового уряду, натомість фактично ситуацію контролювала вона.

Вже восени 1917 р. місцеві органи влади – волосні управління та земські установи Подунав′я встали перед необхідністю визначитись, яку владу над краєм вони визнають. Деякі волосні правління на порядку денному навіть ставили питання про визнання Української Центральної ради як органу управління Бессарабією [9, ар. 17]. А Ізмаїльська міська дума, навпаки, схилилась на бік молдавської «Сфатул церій», що претендувала тим часом управляти краєм як представник автономної Молдавії в складі Російської федерації. Щоправда ізмаїльські гласні виступили проти того, аби направити до «Сфатул церій» своїх представників з числа мешканців молдавської «національності», зазначивши, що на Ізмаїльщині завжди переважало російське і «малоросійське» населення. Тому, на переконання ізмаїльських думців, до «Сфатул церій» слід було направити представників цих двох «національностей», а не молдаван [10, ар. 29]. У подальшому перевага сил в місцевих органах влади Подунав′я схилилась на бік «Сфатул церій», у березні 1918 р. губернська влада офіційно оголосила і через справочинну документацію довела до відома волосних правлінь, що відтепер місцевим мешканцям слід в якості офіційного друкованого органу влади визнавати друкований орган «Сфатул церій», який «замінює» друкований орган Тимчасового уряду [7, ар. 15]. Далі, як відомо, серед депутатів «Сфатул церій» посилились прорумунські настрої, і тоді ж, навесні 1918 р., вона стала позіціонувати себе як орган самостійної Молдавії [6, с. 176]. Проросійські налаштовані депутати «Сфатул церій» спробували їм протистояти, але їх опоненти оголосили про об′єднання Молдавії з Румунією. Так Бессарабія формально разом з усією Молдавією потрапила до складу Румунії. На наш погляд, названі факти свідчать, що «Сфатул церій» стала у Бессарабії, склад населення якої був доволі поліетнічним, справжньою «п′ятою колоною», використавши при цьому факт існування тут мешканців-молдаван. Саме через «Сфатул церій» Румунія, вже фактично маючи владу над Бессарабією, закріпилась у краї. Не останню роль у якості приводу для встановлення контролю над Бессарабією з боку Румунії був використаний аргумент «підримати лад в краї» за допомогою румунських військових в умовах поширення революційної агітації, а по суті – контролювати майно, яке залишилось Румунії від колишнього російського союзника в якості застави за передане Москві румунське золото. Перебіг подій 1917-1918 рр. у Подунав′ї ще чекає ретельного дослідження, проте зрозуміло, що теза про окупацію Румунією Бессарабії, а отже і Подунав′я, навесні 1918 р. має бути переглянута, оскільки фактично вже наприкінці 1917 р. край контролювався румунськими силами, а формально влада Румунії над Бессарабією була визнана тільки у 1920 р.

Література:

1. Мельник С.К. Революционное движение в Придунайском крае в период империализма (1900-1917). – К.- Одесса: Маяк, 1981. - 132 с.

2. Лебеденко О.М., Тичина А.К. Українське Подунав’я: минуле та сучасне. – Одеса: Астропринт, 2002. – 208 с.

3. Виноградов В.Н. Румыния в годы Первой мировой войны. – М.: Наука, 1969. – 370 с.

4. Шевяков А.А. Советско-румынские отношения и проблема европейской безопасности. 1932-1939. – М.: Наука, 1977. – 382 с.

5. Полінковський А. Сучасна Румунія: політико-економічний нарис. – К.: вид-во «Пролетар», 1931. – 116 с.

6. Виноградов В.Н., Ерещенко М.Д., Семенова Л.Е., Покивайлова Т.А. Бессарабия на перекрестке Европейской дипломатии: Документы и материалы. – М.: ИДРИК, 1996. – 380 с.

7. Комунальна установа «Ізмаїльський архів» (Далі – КУІА). – Ф. 779. - Оп. 1. – Спр. 105.

8. КУІА. – Ф. 780. – Оп. 1. – Спр. 51.

9. КУІА. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 86.

10. КУІА. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 747.