СТЕПАН БАНДЕРА, ЯК СИМВОЛ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Найвищою ідеєю українського народу протягом віків є ідея національної свободи і державної незалежності, без втілення в життя цієї ідеї, без волі і державної незалежності нація не спроможна розвивати своїх притаманних властивостей і здібностей та жити повним життям згідно з його духовною структурою, культурними і релігійними традиціями та звичаями. Ця ідея – ідея української нації-лягла в основу життя, діяльності і боротьби Степана Бандери. Він народився в селі Угринів Старий 1 січня 1909 року.

Восени 1919 року Степан Бандера вступає до української гімназії у м.Стрий. Доходи його батька О.Андрія Бандери були не дуже великими, тому під час навчання в гімназії Степан мусів працювати у господарстві свого діда, а з чотирнадцяти підробляти репетиторством.

Степан Бандера підробляючи у гімназії,потрапив в атмосферу патріотизму і національної ідеї. З перших днів навчання Степан пов’язує своє життя з українською скаутською організацією «Пласт», він належав до п’ятого юнацького куреня імені Ярослава Осмомисла. Учнем 3-го гімназійного класу Степан Бандера вступає до таємної революційно-виховної організації шкільної молоді, яка готувала майбутніх членів Української Військової Організації. В 7-му класі він стає членом юнацтва УВО. Постійною працею над собою Степан Бандера готувався до майбутньої боротьби. У 1927 році Степан Бандера закінчує гімназію, складає натуральні іспити. Він прагнув вступити до Української Господарської Академії в м.Подебрадах, але влада не оформила йому паспорта для виїзду в Чехо-Словаччину. Тому протягом року Степан перебував в батьківському с. Угринові. Тут він працює у «Просвіті», керує театрально-аматорським гуртком та хором, засновує спортивне товариство «Луг». Одночасно проводить ви шкільну роботу УВО у навколишніх селах. Наступного 1928 року Степан Бандера подає документи на агрономічний відділ Львівської Політехніки. Маючи досвід революційної діяльності, у 1929 році він стає членом Організації Українських Націоналістів, бере участь у першій конференції ОУН у Стрийській окрузі, керує розповсюдженням літератури. Студентський період в житті Степана – це час його становлення як особистості, усвідомлення свого місця в суспільстві, міри відповідальності перед народом і друзями – однодумцями в боротьбі, формування власних поглядів на механізми боротьби за Українську Державу.

У 1929 році завершився процес об’єднання всіх націоналістичних організацій, які діяли до цього часу окремо, в єдину Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Провідником ОУН було обрано Євгена Коновальця, який одночасно продовжував керувати УВО.

Коли проходив у Відні перший установчий Великий Збір Українських націоналістів (Конгрес), Степанові Бандері виповнилось 20 років. З моменту покликання до життя ОУН, Степан Бандера, будучи членом УВО, тим самим увійшов у ряди новоствореної Організації, ставши її активним дисциплінованим членом і то не з формальних причин, а виконуючи в своєму серці її ідеї, що їх проголошувала ОУН.

Членом ОУН він став від початку її існування. Маючи уже досвід революційної діяльності, він почав керувати організацією розповсюдження підпільної літератури ОУН, яка друкувалася за межами Польщі.

Конференція проводу ОУН у Берліні та Гданську на поч.червня того ж року затвердила Степана Бандеру у віці 24-ох років на посаду крайового провідника де-Юре. Розпочалась кропітка праця щодо ліквідації задавненого конфлікту в процесі злиття ОУН і УВО, розбудові організаційної структури мережі ОУН, організації підпільного вишколу кадрів ОУН. Під керівництвом бандери ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади.

21 жовтня 1933р. 18-ти річний студент Львівського університету Микола Лемик убив у консульстві СРСР на вулиці Набєляка,22 (нині Котляревського) у Львові працівника ГПУ Олександра Майлова. Цим політичним вбивством особисто керував Степан Бандера. Лемик добровільно здався поліції і судовий процес над ним дав можливість ще раз на цілий світ заявити, що голод у Великій Україні є справжнім фактом, який замовчує радянська і польська преса та офіційні органи влади.

16 червня 1934 року було виконано атемтат над міністром внутрішніх справ Польщі Пєрацьким. Це вбивство було актом помсти за «пацифікацію» в Галичині у 1930 році. План замаху розробив Роман Шухевич, проводив його у дію Микола Лебедь («Марко»), загальне керівництво здійснював Степан Бандера.

14 червня, за день до вбивства генерала Пєрацького, польська поліція заарештувала Бандеру разом з його товаришами – БогаданомПідгайним(«Биком»), бойовим референтом КЕ ОУН, при спробі перейти Чесько-Польський кордон. Було заарештовано ще кількох членів організацій причетних до вбивства міністра, зокрема Лебедя та його наречену, згодом дружину – Дарію Гнатківську.

13 січня 1936р. у переддень Нового року оголосили вирок, за яким Бандеру, Лебедя і Карпинця було засуджено до страти, іших – від п’яти до п’ятнадцяти років криміналу. Процес мав всесвітній розголос, польський уряд не наважився виконати вирок над трьома смертниками й розпочав переговори з легальними українськими політичними партіями про нормалізацію «українсько-польських» взаємин, і з годом проголосив амністію. Бандері і його двом товаришам було замінено кару смерті на довічне ув’язнення. Це дало можливість провести над Бандерою та членами Крайової Екзекутиви ОУН ще один процес у Львові у справі кількох терористичних актів, які вчинила ОУН: вбивство директора гімназії Івана Бабія, який співпрацював з польською поліцією та поліційного агента Якова Бачинського. У Львівському процесі, який розпочався 25 травня 1936 року на лаві підсудних був уже 21 звинувачуваний. На цьому процесі Бандера відкрито виступав, як крайовий провідник ОУН. На Варшавському і Львівському процесах Степан Бандера отримав у загальному 7 довічних ув’язнень. Кілька спроб підготувати його втечу з різних причин не відбулися. У в’язниці Бандера просидів аж до 1939 року – до захоплення Польщі німцями.

Уже в ті роки НКВД цікавився діями ОУН, зокрема Бандери. 24 червня 1936 року, коли Бандера дава свідчення на Львівському процесі, у залі до його слів уважно прислухався московський дипломат. Бандера, пояснюючи мету і методи боротьби українських націоналістів проти російського більшовизму, говорив: «ОУН виступає проти більшовизму тому, що більшовизм – це система, якою Москва поневолила українську націю, знищивши українську діяльність… Більшовизм засобами фізичного винищування на східноукраїнських землях українського народу, а саме – масовими розстрілами в підземеллях ГПУ, голодоморами мільйонів людей і постійними засланнями на Сибір та Соловки… Тому, що більшовики використовують фізичні методи, тому й ми вживаємо у боротьбі з ними фізичний метод…». Після Львівського процесу в ОУН постала проблема відновлення зруйнованої арештами мережі. Втрата сотні провідних діячів підпілля була би важким ударом для будь-якої організації. Але організація не припинила своєї діяльності.

Після двох судових процесів популярність Степана Бандери в крайовому середовищі ОУН була поза конкуренцією. Активісти, ще за життя Коновальця, шукають способу звільнити свого провідника з тюрми. На той час Бандера перебував у в’язниці «Вронки» біля Познані.

В ув’язненні Степан Бандера був позбавлений можливості впливати на перебіг подій в ОУН, але боровся далі, на цей раз із тюремниками. За той час провів три голодування по 9, 13 і 16 днів. Поки крайовий Провід затягував вирішення питання про втечу Бандери з тюрми, бойовий товариш Євгена Коновальця з часу війни за Українську Державу полковник Андрій Мельник 11 жовтня 1938 року склав присягу як новий голова Проводу Українських Націоналістів. У зв’язку з розкриттям спроби звільнення Степана Бандеру перевозять до Берестя. Там його застає початок війни. Довічне ув’язнення виявилось, коротшим ніж планували організатори судових процесів. В’язні - націоналісти, довідавшись, що в тюремному ізоляторі перебуває Провідник, звільняють його. Сформувавши гурт з кільканадцяти в’язнів, Бандера вирушає до Львова. Бічними дорогами уникаючи польських та німецьких частин, отримуючи допомогу від українського населення, мандрівники пішки проходять через Волинь. Від Ковельщини Степана Бандери вступає в контакт з мережею ОУН, а в Сокалі – з проводом терену. Тут він нарешті дізнається про майбутні масштаби геополітичних змін: «- стало відомо, що більшовики мають зайняти більшу частину ЗУЗ(Західно - Українських земель) на підставі договорю з гітлерівською Німетчиною»(цитата з життєпису). Абсолютний авторитет дозволяє Бандері, не займаючи жодних організаційних постів, тут же почати переорієнтацію пріоритетів мережі ОУН на боротьбу проти більшовизму.

З Сокаля Бандера вирушає до Львова. Приблизно 27 вересня вони прибувають у місто. Поки НКВД не наладнало механізми своєї діяльності, можна було користуватись значною свободою пересування. Хоча Бандера живе у Львові конспіративно, однак налагоджує усі потрібні контакти: зустрічається з активом ОУН, діячами церковного і культурного життя, у тому числі з таким визначним національним авторитетом як митрополит Андрей Шептицький.За два тижні перебування у Львові він разом з членами КЕ (Крайової Екзукативи) активно працює над розробкою плану подальшої боротьби. Оскільки об`єднання більшоїчастини українських етнічних територій під однією владою стало фактом, на перший план Бандера ставить розбудову мережі ОУН на всіх теренах України.

У травні 1941р. Революційний Провід скликає Великий Збір ОУН, на якому Степана Бандеру обирають Головою Проводу. Майбутня німецько-радянська війна для ОУН є очевидною, тому на окупованій німцями території створюються похідні групи. Їх завдання – встановлювати українську державну адміністрацію на територіях, зайнятих вермахтом, до приходу німецької адміністрації. Життєво важливо для держави є підготовка офіцерських кадрів. Щоб вирішити це питання. Бандерівці домовились із вермахтом про створення українського легіону. Було створено два курені (батальйони) в які увійшли члени військової та бойової референтури, Батальйони отримали поетичні назви «Роланд» і «Нахтігалть» («Соловейко»).

Початок війни між Німеччиною і Радянським Союзом не був сприятливим для утвердження Української держави. Обидві сторони не прихильно ставляться до державності українського народу, і хто б не виграв війну – українцям довелось би боротись за незалежність із переможцем. Але історія не дала їм іншої слушної хвилини, та й світогляд Бандери та його оточення не дозволяв їм зробити іншого політичного вибору. Підмурівок державності, яким є національна самосвідомість народу, міг бути збудований лише на крові самопожертви його кращих представників. Члени ОУН, будуючи свій орден, вірили: на зламі історії, коли будуються міждержавні зобов’язання,коли порушується видима монолітність «вічних» держав, вони отримують свій шанс виконати свій обов’язок перед нацією. Притримуючись таких життєвих позицій, не можна було прийняти іншого рішення, аніж проголошення державності, навіть, якщо ініціатором за це довелось би накласти головою. Тому не зважаючи на обставини, 30 червня 1941 року ОУН проголосила у Львові відновлення Української держави. Цей акт крім усього іншого, став моментом істини для з`ясування справжніх намірів Гітлера щодо України. Один із міфів, який старанно плекався радянською пропагандою, це побрехенька про те, що Степан Бандера був німецьким агентом, а ОУН загалом була створена німецькими спецслужбами і виконувала їх завдання.

Німецькі документи неспростовно стверджують, що проголошення держави було створено всупереч волі німців, розгорталося в умовах жорсткої протидії гітлерівців і, безперечно, ОУН було відомо, якою буде реакція німців. Гітлерівці мали свій план облаштування окупованих територій і в ньому ні для української, ні для якоїсь іншої державності, місця не було. 16 липня на нараді у Гітлера було прийняте принципове рішення про включення галицьких територій колишньої Австро-Угорщини до складу Генерал-Губернаторства. Наступного дня вийшов наказ Гітлера про управління на решті окупованих територій, згідно з якими утворювались рейхкомісаріати, в тому числі «Рейхкомісаріат Україна», Бандера іСтецько були перевезені до Берліна, де на час переговорів про відкликання акта 30 червня утримувались під домашнім арештом. Проте з українського боку поступок у справі відкликання незалежності не було. 25 листопада 1941 року поліція безпеки (СД) видає наказ про знищення бандерівців без суду.Фактично перші масові арешти бандерівців гестапо провело 15 вересня. На той час ілюзії про можливу співпрацю з гітлерівцями розвіялись у тих, в кого вони були. В середині серпня були розформовані обидва українські батальйони. Для Степана Бандери режим домашнього арешту з забороною виїжджати за межі Берліна замінено ув’язненням в концтаборі Заксенгаузен. Тут гестапо утримувало політичних діячів окупованих країн, щодо яких не було планів негайної страти.

В Україні мережа ОУН справно функціонувала і без Провідника. Спочатку керівництво, як і було передбачено устроєвими (статутними) документами ОУН, здійснював Микола Лебедь. Згодом головою Проводу ОУН бандерівці вибирають Романа Шухевича, головнокомандувача УПА. 1943 року бандерівці проводять Третій надзвичайний з’їзд. Той, хто уважно порівняє матеріали Другого та Третього Зборів, обов’язково побачить зміщення акцентів у бік більшої демократизації майбутнього устрою України, і це не зважаючи на політичну моду на тоталітаризм у Європі та й у всьому світі. Після відступу німецьких армій з України, з огляду на збройні сутички УПА з Червоною Армією, подальше перебування Степана Бандери в концтаборі стало для гітлерівців безглуздим. Вони почали шукати союзників у боротьбі проти Москви. Зверталися з цим до Бандери, але він заявив, що не може бути ніяких розмов з німцями на цю тему, поки хоч один член його організації перебуває в ув’язненні. 27 вересня 1944р. Бандеру і Стецька звільнили з Концтабору під домашній арешт. Спроби німців домовитись з Бандерою ні до чого не призвели. Бандера щезає з-під нагляду гестапо, ігноруючи постанову про домашній арешт, і до кінця війни переходить на нелегальне становище.

В 1945р. багато хто в світі будував свої політичні плани з розрахунку, що війна союзників з Німеччиною переросте у війну Заходу з СРСР. Не оминули такі надії і бандерівців. Саме з огляду на таку можливість, Роман Шухевич проводить реорганізацію УПА. Формуються відділи чисельністю 30 – 100 осіб, які в умовах облав мали б достатню мобільність і могли вирватися з оточення. Частина людей переводиться в підпільну мережу. Степан Бандера організовує крайовий зв'язок. Бойові групи здійснюють його між краєм і закордонним представництвом УГВР, аж до смерті Провідника.

На крайовій нараді націоналістичного активу у лютому 1945р. обирається Бюро Проводу ОУН у складі: Роман Шухевич, Ярослав Стецько, Степан Бандера. Діяльність Степана Бандери набуває нового значення. З організатора він перетворюється на теоретика та ідеолога. Можливо, й раніше Степан Бандера міг би стати на цей шлях, проте в тюрмах і концтаборах йому заборонено було писати, то ж він міг у кращому випадку обмірковувати свої концепції боротьби.НКВД планує знищення Бандери на території Західної Німеччини. В 1947р. Київське управління засилає в Німеччину Ярослава Мороза з метою здійснити замах. В таких умовах захистити Бандеру могла лише ОУН. Шухевич висилає в Німеччину старшин СБ для його охорони. В 1957р. розпочав свої терористичні акції проти ОУН майбутній вбивця Бандери – Сташинський. Першою жертвою Сташинського став Лев Ребет. 12 жовтня того року Ребет загинув від пострілу в обличчя синильною кислотою. Поліція не шукала вбивці, бо за офіційною версією Ребетзагинуввід паралічу серця. Старшинський отримав у нагороду: почесну грамоту та фотоапарат.

Після того, як ОУН видала в 1958р. «Перспективи Української Національно-визвольної Революції», вбивця Ребета отримує наказ їхати до Мюнхена, довідатись про місце перебування Бандери . Вивчити його звички та спосіб життя. Тоді Сташинський дізнався, що під прізвищем Степан Попель за даними КГБ живе Степан Бандера. Після кількох днів спостережень Сташинському трапляється нагода виконати завдання: він ловить момент, коли Бандера порається біля машини в гаражі, охорона відсутня. Проте нерви йому відмовили. Пройшовши 100 кроків,агент завагався і відкинув ідею вбивства. Щоб не було спокуси повторити замах, він розряджає збро в землю і викидає її в рів з водою.

В серпні Сташинський отримав відпустку, а в жовтні – завдання повторити замах. Збоку Сташинського перебіг подій добре документований. 14 жовтня 1959р. він знову прибуває до Мюнхена, він має вдосконалену модель зброї, яку вже випробував під час вбивства Лева Ребета, цього разу вона вистрілить ціанистим калієм з двох цівок, а щоб на одязі Бандери не залишилося скалок скла від ампул на вильоті цівок поставлена дрібна сталева сітка. На другий день Сташинський за старою програмою починає чатувати на свою жертву. В цей день Бандера їхав додому через базар, охоронців собою не взяв. Коли він моцувався з ключем у вхідних дверях будинку, тримаючи під правою пахвою пакунки з овочами, сходами спустився Сташинський. Біля самих дверей агент вистрілив з обох цівок зброї в обличчя Бандері, зачинив за собою двері і пішов геть.

З 8 по 15 жовтня 1962р. відбувається судовий процес. Він мав широкий розголос у цілому світі. Для радянського керівництва це був важливий політичний удар: луснула теза про зміну курсу і відхід сталінізму. Спроби дезінформації громадської думки на Заході були безуспішними, ніхто вже не хотів вірити в те, що вбивство Бандери – це наслідок міжусобиць між націоналістами. 19 жовтня оголошено присуд Сташинському: 8 років в’язниці. Німецький Верховний Суд у Карлсруе ствердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві.

Закінчилось життя Степана Бандери, але не його місія. Символ, яким він став ще за життя, виконує свою суспільно-рушійну функцію, навіть, коли його політичні опоненти чи вороги намагаються применшити, чи заперечити мету. Засади та зміст діяльності Бандери і бандерівців загалом. Безглуздо стверджувати, що націоналістичний рух був випадковістю, чи справою жменьки людей. Дані про масовість цього руху, приведені в радянських джерелах, дають змогу порахувати кількість людей, які пройшли через лави ОУН-УПА за час радянської влади, - це приблизно півмільйона.

Коли одні провідники суспільства задля власних корисливих інтересів зраджували інтереси національні, а народ за цей гріх національної зради розплачувався асиміляцією і голодоморами, кращі сини і доньки нації повинні були викупити цей гріх своїм життям. «На нашій крові буде збудована Українська Держава», - це послання Головного Командира УПА Романа Шухевича є простим і зрозумілим поясненням безстрашної боротьби усіх бандерівців в обставинах, які багатьом, хто сповідував матеріалістичний світогляд, здавалися безнадійними, а сама боротьба в таких умовах – безглуздою. Степан Бандера переміг у своїй боротьбі, бо правильним є його переконання і послання до нас:«Проби смерти не витримує те, що є витвором самого життя, а це мільйони людей, цілі народи в обличчі смерти захищають правди і цінності, які їм дорожчі від самого життя! Бо людська душа походить від Того, Хто споконвіку був перед життям і буде після життя вічно, а оборона великих правд більше наближає людську душу до Бога, ніж життя».

Література:

1. С.Бандера та його родина (Г.Демян – Львів, 2006р.)

2. С.Бандера. Урок до сторіччя.(Я.Сватко – Львів, 2008р.)

3. С.Бандера – людина і міф.(Г.Гордасевич – Львів, 2008р.)