АНАЛІТИКА ТІЛЕСНОСТІ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ДОСЛІДЖЕНЬ СПЕЦИФІКИ СТАНОВЛЕННЯ МЕРЕЖЕВОГО СУСПІЛЬСТВА

Ж. Бодріяр в роботі “Ксерокс і безмежність” закликає змиритися з тим, що віртуалізуються і комп’ютери, й люди, позбавлені в остаточному підсумку волі, суб’єктивності й нерозв’язних стосунків зі світом: “Інтерактивні екрани зовсім не відштовхують мене… Відео, телебачення, комп’ютери – ці контактні лінзи спілкуються, прозорі протези – складають єдине ціле з тілом, аж до того, що генетично стають його частиною…” [2, с. 9]. Захоплений безмежними можливостями “доокреслення себе” і творення нової ідентичності в мережі, М. Островіцький ділиться досвідом “другого народження” наступним чином: “Я народився в Second Life 11 жовтня 2007 року. Спочатку я прийняв мережеве ім’я, потім отримав електронне тіло. Потім образ розпався, постав простір. Інтерактивність засмоктала інтенціональність”. Мережі породжують нову “соціальну морфологію”, дозволяють транслювати у фізичний світ досвід, отриманий в електронному світі, – сьогодні всі найважливіші суспільні функції та процеси зорганізовані навколо мереж, що й зумовлює просто-таки фізіологічну потребу людини бути присутньою в мережі (за Д. Шевчуком). Повнотою зактуалізованих можливостей безупинного існування називає К. Ботанова “тотальність” Інтернету й зазначає, що межа між двома паралельними реальностями – “он-лайн” і “офф-лайн” – як чутлива мембрана проходить через тіло людини, яке “зливається з мишкою, клавіатурою та екраном”. “Тихою революцією” людської тілесності й самосприйняття, що відкриває колосальні можливості для іншого погляду на себе, означує цей процес дослідниця [2, с. 10].

Нова інформаційна культура “реальної віртуальності” (М. Кастельс) (Культура 2.0) переносить фундаментальні зміни і сенси в електронно-мережевий світ зі світу фізично-тілесного, формуючи динамічно-відкриті альтернативи останньому. Технології створюють новий вимір буття людини, ґрунтований на онтології “можливих світів”, ведуть до появи нового виду людських істот – homo irretius (омережевлена людина) (термін Е. Бендика) або homo virtuаlis (за С. Хоружим). Технології творять не лише нову свідомість, культуру, ідентифікацію, але й нову тілесність homo electronicus, котра втрачає все більше інтерес до фізичного світу і зв’язок із ним. Душа заміняється “аватаром”, а тіло реальне витісняється бажаною проекцією тіла. А. Хінтону належить думка: “Кожна революція створює нові слова”. Перефразувавши цю максиму, наважимося стверджувати: кожна революція (в даному випадку – електронно-інформаційна) створює нові тіла. Багаторівнева, мультимедійна й поліфункціональна комунікація в глобальній мережі веде до появи образу тіла як безмежного, всюдисутнього, протеїчно-плинного динамічного утворення, котре можна невпинно трансформувати (вибір статі, віку і зовнішності у віртуальному світі, невичерпне поле моделювання бажаних іміджів).

Тіло людини все частіше розглядається як “знаковий агрегат”, сукупність інформаційних процесів, що відбуваються на всіх рівнях організму. І мова йде не про “кінець людини”, а про початок перетворення її матеріально-біологічних (тілесних) компонентів у інформаційно-енергетичні. Як зазначає К. Хейлз, “постлюдське ставить інформаційну модель вище від її матеріального втілення, наше втілення в біологічному субстраті варто розглядати швидше як історичну випадковість, а не як невідворотність” [5, с. 24-25]. Тіло людини – як причина, мета, наслідок, об’єкт і суб’єкт бажання і спокуси водночас – набуває ознак “найбільшого симулякра”, щезає і розчиняється за фасадом означників: “тіло сходить у нівеч у грі статевого попиту і пропонування, губить ту містичну потугу, що робить із нього об’єкт зваби” (за Ж. Бодріяром) [1, с. 54]. Реальне, живе тіло людини в сучасній омережевлено-гіпертекстуалізованій культурі максимально соціалізується, політизується – отже беззмістовно й невідворотно деградує, оскільки соціальне стає “потворним і ситим”, “величезним підприємством з терапевтичної опіки, і визначають його інваліди, ідіоти, дегенерати, дебіли й різні асоціальні особи”, на думку видатного французького мислителя. Тіло, мода, спорт, історія – все сьогодні є політичним, баналізується, взаємопереплітається аж до нерозрізнюваності, поступово входить до сфери трансполітичного, де і зникає в “політичній імлі”. Це знаменує “кінець політики як приділення, початок політики як культури, і негайний занепад цієї політичної культури”, адже “кінець фатальних стратегій – початок банальних стратегій” [1, с. 54-55].

Г. Моравець в роботі 1988 року обґрунтував можливість завантажити зміст людської свідомості у пам’ять комп’ютера. На думку видатного фізика сучасності С. Хокінга, людство перебуває на початку нової ери, коли буде здатне самостійно ускладнювати внутрішній код ДНК, не чекаючи “повільних результатів біологічної еволюції”. Характеризуючи сучасний стан розвитку цивілізації як “протобіотехнічний”, М. Епштейн передбачає початок експансії людини поза межі власного тіла, перспективи перетворення тіла в цифровий промінь чи інформаційний потік [5, с. 25-27]. Авторка резонансної книги з епатажною назвою “Як ми стали постлюдством” (1999 р.) К. Хейлз розуміє “постлюдське” не в якості “усунення” людського, але в якості його масштабного розширення, коли індивід виходить за межі тілесності через систему електронних підсилювачів, трансформаторів, подовжувачів (що уможливлюють перетворення тіла в інформаційне поле, не обмежене кордонами простору і часу). “Постлюдське насправді не означає кінець людського. Воно означає лишень закінчення певної концепції людини… як автономної істоти, яка реалізує власну волю через індивідуальну дію і вибір… Мова йде не про те, щоб відмовитися від тіла, залишити його позаду, але про те, аби поширювати втілену свідомість найрізноманітнішими специфічними, локальними, матеріальними шляхами, що не може бути досягнуте без електронних протезів” .Результатом подібних процесів стало те, що “наслідуючи телебачення, весь навколишній світ і наше власне тіло утворюють лише контрольний екран” [1, с. 65].

В сучасних соціогуманітарних студіях, пов’язаних з вивченням трансформації уявлень про тіло людини в умовах інтенсивного розвитку мережевого суспільства й віртуального кіберпростору, – дослідження тілесності реалізується, здебільшого, в контексті медійно-комунікативних, знаково-семіотичних або електронно-інформаційних феноменів і процесів. Людство впевнено прямує до повної перемоги техніко-технологічного над природно-органічним, до заміни традиційної культури транс- чи пост-культурою (Веб 2.0), базованої на симулякрах і “гіперреальностях”. В подібних умовах майбутнє людської тілесності абсолютно непередбачуване.

Сприйняття тіла індивіда, насамперед, як результату історико-культурно-семіотичного процесу (а не природно-біологічного), стимулює різноманітні теорії “постлюдської” або кіборг-тілесності, що мають компенсувати психічну, фізичну й соціальну “ущербність” живої плоті (шляхом імплантації високотехнологічних “нано-протезів”). Великої популярності набувають концепції футурологічного характеру щодо можливості (а то й необхідності) переведення тіла людини в нематеріальний, інформаційно-енергетичний режим функціонування, що дозволить досягнути руйнування кордонів між реальністю й уявою, простором і часом, минулим і майбутнім. Автори радикальних концепцій висувають ідеї щодо повної відмови від тіла на користь буття індивіда як “інформаційної структури” у мегапросторі глобальних надшвидкісних електронно-комунікаційних мереж. (Мовляв, лише в подібній перспективі людству, нарешті, вдасться реалізувати одвічну мрію про абсолютну, нічим не обмежену свободу).

Література:

1. Бодріяр Жан. Фатальні стратегії / Ж. Бодріяр. – Львів: Кальварія, 2010. – 192 с.

2. Ботанова К. Вузли електронних плетив / К. Ботанова // Критика. – Число 12. – 2001. – С. 8-10.

3. Вирильо П. Машина зрения / П. Вирильо. – СПб.: Наука, 2004. – 243 с.

4. Дьяков А.В. Жан Бодрийяр: Стратегии “радикального мышления” / А.В. Дьяков. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2008. – 357 с.

5. Эпштейн М. Знак пробела: О будущем гуманитарных наук / М. Эпштейн. – М.: Новое литературное обозрение, 2004. – 864 с.