ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ПОВЕРХНЕВОГО І БЕЗПОЛИЦЕВОГО ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ ЗА РІЗНИХ СИСТЕМ ЗЕМЛЕРОБСТВА В УКРАЇНІ

В ХІХ ст. вчені й практики рекомендували глибоку оранку, але не вказували граничної глибини стосовно конкретного ґрунту і культури. В 20-х роках ХХ ст. щодо глибини обробітку уже був нагромаджений значний експериментальний матеріал, який дозволив більшості дослідників прийти до висновку, що навіть під найвимогливіші до глибокого обробітку культури оптимальна глибина оранки чорноземів становить 18-22 і тільки в деяких випадках 27 см. Подальше поглиблення, як правило, не підвищувало врожайність або прирости її були дуже незначними. Для зернових культур достатнім був більш мілкий обробіток [1; с. 62].

Першим широко пропагував безполицевий обробіток ґрунту І.Є. Овсінський, який у своїй праці “Нова система землеробства” рекомендував розпушування ґрунту не глибше двох-трьох дюймів (5-6 см) багатокорпусними лущильниками або спеціально сконструйованими ножовими культиваторами, вважаючи, що верхній шар ґрунту, як більш родючий, потрібно залишити зверху. Він надавав великого значення росі й туманам, які нібито збагачують ґрунт вологою і азотом. На думку І.Є. Овсінського, гній, згорнутий дводюймовою оранкою, дає кращі результати порівняно з більш глибокого його зарубкою.

Автор “Нової системи землеробства” рекомендує до застосування смугорядковий посів. Смуги шириною в 27 см, що включали 5 рядків рослин, розміщувалися одна від одної на відстані 40 см. Під час вегетації хлібів ґрунт оброблявся в широких міжряддях кінними знаряддями [2; с. 28].

В. Бертенсон спостерігав смугорядковий посів в Гринауцькій школі (Бесарабія) і знайшов його досить чистим від бур’янів, рослини характеризувалися добрим розвитком, правильністю куща і щільністю колоса [3; с. 24]. Для поверхневого обробітку ґрунту І.Є. Овсінський використовував ножові культиватори власної конструкції або багатокорпусні плужки. Обробіток поля починався відразу після жнив і продовжувався в міру появи бур'янів восени і ранньою весною до сівби ярих, а у чистому пару – і у весняно-літній період до сівби озимих. Суворі посухи 1895-1897рр. не похитали висновків бесарабського фермера.

У рекомендаціях автора було, безсумнівно, раціональне зерно. Це, насамперед, підтримання верхнього шару ґрунту в розпушеному стані, обробіток ґрунту слідом за збирання зернової культури та ін. Проте експериментальна перевірка його рекомендацій, здійснена Полтавською і Одеською дослідними станціями, не підтвердила тих результатів, які обіцяв автор. В. Кузнецов у першому номері журналу “Сільський хазяїн” за 1912 р. писав, що більшість науковців південних дослідних станцій поставилась до мілкої оранки негативно.

Професор М.С. Соколов у підручнику із землеробства пише, що теорія І.Є. Овсінського носила нерідко рекламний характер і з теоретичного боку не витримує ніякої критики [4; с. 184].

У 1893-1894 рр. О.О. Ізмаїльський у ряді статей критикував керуючого маєтком І.Є. Овсінського за огульне заперечення глибокої оранки і удобрення чорноземів, за його виступи проти передових вчених і дослідних установ того часу.

Професор С. Богданов у 1910 р. писав: “Заслуга І.Є. Овсінського заключається не у винаході чого-небудь нового стосовно до обробітку ґрунту, а єдино в тому, що він дав цілком нове пояснення встановленим фактам і переплутав дійсність з фантазією”.

Ідеї і рекомендації І.Є. Овсінського та його послідовників не мали великого успіху. Більшість офіційних сільськогосподарських закладів і ряд відомих вчених (Костичев П.А., Соколов М.С., Барсуков Л.Н., та ін.) піддали його погляди серйозній критиці.

Слід відмітити, що праці І.Є. Овсінського були надовго забуті. В 1957 р. професор П.П. Заєв піддав критиці методики дослідів з перевірки рекомендацій І.Є. Овсінського.

Як зазначає О.І. Бараєв, “… в пропозиціях І.Є. Овсінського було, безперечно, раціональне зерно хоча б тому розумінні, що вони ламали сформо-вані наукові канони і відкривали можливість широкого пошуку” [5; с. 28].

Досить прихильно, діалектично віднісся до “нової системи землеробства” Д.М. Прянишников. Він писав, що в суху пору року, коли хлібороб турбується про збереження нагромадженої вологи, доцільний мілкий, поверхневий обробіток [1; с. 64].

В. Бертенсон зазначає, що система Овсінського, очевидно, зберігає вологу, але чи сприяє вона і в якій мірі нагромадженню її – це невідомо. Вели-кою перевагою її, як зазначає науковець, є те, що за дотримання необхідних умов обробітку і сівби, насіння попадає у зволожений шар, на одну й ту саму глибину. Насіння рівно і дружно сходить. Такий обробіток дешевший глибо-кого. Хліб, посіяний по вирівняному за системою Овсінського полю, можна, як вказує В. Бертенсон, збирати як косою, так і жатними машинами [3; с. 38].

Активно обстоював “нову систему землеробства” Д. Калениченко, який розіслав біля, одного мільйона брошур про систему І.Є. Овсінського [6; С. 11]

Одна з головних причин гальмування впровадження поверхневих і безполицевих обробітків у виробництво – неминуче наростання забур'яненості ріллі. А на відносно чистих від бур’янів полях такі обробітки створюють кращі умови для зернових культур і забезпечують підвищену урожайність в перші роки. Проте через декілька років забур'яненість полів зростає, і землероб вимушений повертатися до глибокої оранки. Саме тому достатньо широка перевірка системи Овсінського в кінці 19 – на початку 20 ст. дала суперечливі результати [7; С. 112].

А.Х. Еван, що працював після Овсінського за його методом в Подольскій губернії, отримував високі урожаї, особливо в посушливі роки. Він зазначав, що у вологі роки переваги системи Овсінського не помітні, проте в посушливі роки урожай озимої пшениці набагато вищий, ніж за глибокої оранки [8; с. 15]. Н.К. Васильєв вказує, що за системою Овсінського урожаї як озимих, так і ярих вищі, ніж за традиційної технології [9; с. 21]. Проте в більшості випадків за системою Овсінського були отримані негативні результати.

На думку А.П. Модестова, “вода – це альфа і омега південноросійського землеробства” ..., “найбільш бажана оранка середня (3¹/₂-4 вершка), хоча деякі дослідні установи говорять і за більш мілку (біля 2 вершків); … за однієї мілкої оранки з року в рік неминуче буде відбуватися безумовне розпилення орного шару, що, звичайно, потягне за собою досить небажані наслідки, подібні тим, які ми встановили відносно чорного пару [10; с. 123].

У підтримку І. Овсінського виступив Ф. Грауздін, який писав, що якби недоторканий грунт був надто щільним для розкішного розвитку рослин, то на незайманих землях не змогла б розвиватися гігантська рослинність. Він висунув лозунг – «...помельче пахать и подольше парить землю» [11; с. 324].

В. Ротмістров оранку глибиною понад 9 см вважав непотрібною і економічно збитковою, оскільки коріння культурних рослин уже через декілька днів після сходів виходить за межі орного шару і незабаром досягає глибини 1 м й більше. Тому розпушений шар ґрунту на 10, І5 або 20 см мало полегшує проникнення коріння вглиб ґрунту [12; С. 19].

У 30-ті роки ХХ ст. проти мілкого обробітку виступили такі видатні вчені, як В.Р. Вільямс і М.С. Соколов, які одержали підтримку керівних органів партії і держави. В.Р. Вільямс підкреслював, «...що мілка оранка являє собою агротехнічне і виробниче безглуздя, і що будь-яка глибока оранка, а особливо зяблева, повинна проводитися плугами з передплужниками на глибину не менше як 20 см» [13; С. 224]. З цього часу в теорії та практиці обробітку ґрунту почався крутий поворот у бік глибокої оранки і майже до 50-х років 20 ст. літературі були відсутні протилежні думки.

В 40-х роках ХХ ст. поверхневий обробіток ґрунту рекомендував американський фермер Е. Фолкнер. Цікаво, що як система доказів його, так і практичні заходи подібні до тих, що пропонував Овсінський: обробіток ґрунту проводити на глибину 7,5 см в поєднанні з мульчуванням листям, що опало, і відмерлими стеблами овочевих рослин. Е. Фолкнер пише: “Плуг – традиція... Плуг – це найбільший проклін землі... Застосування плуга фактично знищило продуктивність наших ґрунтів. Але можна додати, що знищило, на щастя, тимчасово... Полицевий плуг є злодієм в світовій сільськогосподарській драмі. Чим більший і кращий плуг, тим більш спустошуюча його дія” [14; с. 161].

В колишньому СРСР першим відмовився від полицевого плуга Т.С. Мальцев, людина рідкісної цілеспрямованості і відданості рідній землі. Він запропонував безполицевий обробіток і довів його переваги, порівняно з полицевим, в умовах Зауралля з коротким літом і відносно великою кількістю доступних форм елементів живлення рослин в поверхневому шарі ґрунту. Т.С. Мальцев розробив систему ґрунтообробних машин, основу якої складали безполицевий плуг і ножеподібні лапчасті борони [15; с. 234].

Перший безполицевий плуг виготовлений в 1952р. і зовнішньо мало відрізнявся від свого антиподу – полицевого плуга. Основна відмінність полягала тому, що мальцевський плуг мав корпус без полиць.

М.М. Тулайков в 30-х роках ХХ ст. запропонував на південному сході Росії відмовитися від оранки і перейти на поверхневий обробіток дисковими знаряддями (пшеничними плугами), які широко застосовувалися в ті роки в зернорадгоспах. Проте такий обробіток призвів до збільшення засміченості полів, через що був заборонений.

Розорані в 60-70-х роках цілинні й перелогові землі Північного Казахстану і .Західного Сибіру зазнавали інтенсивної вітрової ерозії. На противагу цій біді колективом вчених колишнього Всесоюзного науково-дослідного інституту зернового господарства під керівництвом О.І. Бараєва розроблено та впроваджено спеціальну ґрунтозахисну систему обробітку ґрунту і сівби [5; с. 33].

В основі названої системи лежить обробіток ґрунту плоскорізними знаряддями на різну глибину в поєднанні із смуговим розміщенням посівів і парів, застосуванням куліс, способів снігозатримання та інших заходів захисту полів від вітрової ерозії. Внаслідок плоскорізного обробітку на поверхні поля залишається від 80 до 90 % стерні, що запобігає видуванню ґрунту, забезпечує добре снігозатримання, краще зволоження ґрунту і одержання більш високого врожаю.

За повну відмову від плужного обробітку ґрунту виступили в Україні І.Є Щербак, Ф.Т. Моргун, М.К. Шикула, Г.В. Назаренко, О.Ф. Гнатенко та інші вчені. Вони вважають, що безполицевий обробіток у поєднанні з добривами більше, ніж оранка, сприяє підвищенню запасів гумусу і зможе забезпечити його бездефіцитний баланс за меншої кількості внесення гною.

Протягом 1975-1985 рр. під адміністративним тиском впровадження так званого “безплужного” обробітку ґрунту стало масовим явищем в господарствах Полтавської області.

Сучасному землеробству найбільш повно відповідає система диференційованого основного обробітку, яка органічно поєднує в сівозміні чергування різноглибинних полицевих і безполицевих способів обробітку залежно від ґрунтово-кліматичних умов і біологічних особливостей вирощуваних культур.

Формування і розвиток no-till систем розпочались у Великій Британії після винаходу у 1955 р. біпіридилових гербіцидів суцільної дії, які могли знищувати всі бур’яни, а також створення сівалки для сівби без попереднього обробітку ґрунту. Теоретичним підґрунтям були висновки авторитетного науковця Е. Рассела, який роль обробітку ґрунту здебільшого зводив до контролю забур’яненості. Проте, першими зуміли скористатися цими винаходами американці. Батьком no-till систем визнано фермера Гаррі Янга. У 1962 р. він першим у світі застосував англійську сівалку “прямої” сівби на своїй фермі. Відсутність плужного обробітку повністю компенсувалась застосуванням гербіцидів.

Література:

1. Ресурсозберігаючі технології механічного обробітку ґрунту в сучасному землеробстві України / [Примак І.Д., Єщенко В.О., Манько Ю.П. та ін.]; за ред. І.Д. Примака. – К.: КВІЦ, 2007. – 272с.

2. Овсинский И. Новая система земледелия / И. Овсинский. – К.: Тип. С.В. Кульженко, 1899. – 173с.

3. Бертенсон В. По хозяйствам юга России (Бессарабская губ.) / В. Бертенсон. – Записки Императорского общества сельского хозяйства южной России, 1902, 5,6. – С. 12-27, 34-41.

4. Соколов Н.С. Общее земледелие / Н.С. Соколов. – М.: Сельхозгиз, 1935. – 642с.

5. Бараев А.И. О научных основах земледелия в степных районах // Вестник сельскохозяйственной науки. – 1976. – №4. – С. 22-35.

6. Калиниченко Д. Верный урожай ежегодно в 300 и больше пудов с десятины даже без дождя по “Новой системе земледелия” Ив. Овсинского, применяемой свыше 30 лет в России. Дешевая обработка земли // ХVII издание, значительно исправленное и дополненное. М., 1910. – С. 8-26.

7. Новиков Ю.Ф., Истрати А.К. Эволюция техники земледелия и проблема эрозии // Ю.Ф. Новиков, А.К. Истрати. – Кишинев: Штиица, 1983. – 210с.

8. Эван А.Х. О системе Овсинского // Ведомости сельского хозяйства и промышленности, 1903. – №39. – С. 13-17.

9. Васильев Н.К. Накопление и сбережение почвенной влаги на черноземе путем механической обработки // Сельское хозяйство и лесоводство, 1907. – №8. – С. 18-24.

10. Модестов А.П. Главнейшие вопросы южно-русского земледелия (По многолетним работам опытных учреждений) / А.П. Модестов. – М.: Издание Т-ва “Агрономь”, М. Дмитровка, 3. – 1914. – 224с.

11. Граудзин Ф. Обработка полей в новом освещении // Сельское хозяйство и лесоводство. – 1906. – №12. – С. 317-354.

12. Ротмистров В. Мелкая вспашка на черноземе / Нужды деревни, 1909. – №9. – С. 13-26.

13. Вильямс В.Р. Почвоведение. Земледелие с основами почвоведения / В.Р. Вильямс. – М.: Сельхозгиз, 1939. – 447с.

14. Фолкер Э. Безумие пахаря / Э. Фолкер. – М.: Сельхозгиз, 1959. – 227с.

15. Мальцев Т.С. Вопросы земледелия: Сб. статей и выступлений / Т.С. Мальцев. – М.: Сельхозгиз, 1955. – 432с.