ТРАНСФОРМАЦІЯ РЕЛІГІЙНИХ ПОГЛЯДІВ УКРАЇНСЬКИХ СЕЛЯН ПІД ВПЛИВОМ РАДЯНСЬКОЇ АГІТАЦІЇ 60-80 РР.

Для українського народу православна віра завжди була вагомим чинником збереження національної свідомості, носієм споконвічної мудрості, моральності, духовних цінностей. Релігійна обрядовість нерозривно пов’язана з народними традиціями, вони доповнили та взаємозбагатили один одного.

Після захоплення влади, більшовики почали активну боротьбу з релігійними переконаннями, а народні традиції та обряди прагнули поставити собі на службу. Віруючі зазнали утисків, релігійні споруди перейшли у власність держави їх використовували не за призначенням часто вони просто пустували або були зруйновані. Ці заходи не дали бажаного результату, а в більшості випадків викликали супротив населення, тому перед владою постала необхідність в менш відвертих засобах боротьби. Закриття церкви або молитовного будинку, несправедливе відношення до служителів релігійного культу, гостра критика релігії, крикливі ярлики по відношенню до віруючих викликали у них невдоволення, відштовхували від атеїстичних переконань[2,с.71]. З цієї причини більшовицька влада змушена вдатися до завуальованих форм впливу, таких як агітація та пропаганда. Протягом 1968 р. для населення було прочитано 11540 лекцій на атеїстичну тематику. Для допомоги лекторам-атеїстам готували методичні посібники: “Реакційна суть уніатства”, “Протилежність комуністичної і релігійної моралі” та ін. Не з метою огляду хворих, а задля пропаганди атеїстичних поглядів в села направляли співробітників медичних вузів[5,с.28]. До антирелігійної кампанії, залучали: пересувні клуби атеїстів, при сільських бібліотеках створювались кутки атеїста тощо[5,с.30].

Діяли пересувні атеїстичні клуби: “Світоч“ та “Атеїст”. Бібліотеки та клуби теж залучались до антирелігійної пропаганди, вони проводили відповідні тематичні вечори, читацькі конференції, книжкові виставки, використовували художню самодіяльність[5,с.29].В ряді сіл Галицького, Рожнятівського, Калузького та ін. районів Івано-Франківської обл. пройшли вечори на тему: “Цього забути не можна”, на них викривалась “ворожа” діяльність українських буржуазних націоналістів та “злочинна діяльність” уніатського духовенства. Для посилення враження на аудиторію до участі в таких вечорах запрошували “очевидців” звірств оунівців, їхні слова викривали священників які нібито були причетні до кривавих справ[5,с.30-31].

Дієвим засобом пропаганди стали антирелігійні фільми: “Обережно покутники“, “Іванна“ тощо. [5,с.31]. Відділ пропаганди та агітації розкритикував фільм “Сповідь”, адже кінопрацівники показали прекрасний хоровий спів, золотий одяг духовенства, красу церков, а не підступність, лицемірство, ханжество священнослужителів. Кінематограф мав демонструвати фільми в яких молодіжне щастя полягало у праці, побуті, життя в духовній семінарії мало стати “огидним”, а послушники повинні були виглядати придуркуватими [4,с.11].

Соціологічні дослідження виявили, що релігійна свідомість в УРСР в 60-80-х роках виступала головним чином в формі “побутової “ релігійної свідомості, являла собою розпорошені загальні ідеї та уявлення. Проте християнські традиції і мораль в українському селі все ще займали міцні позиції, служителі церкви споконвіку користувалися повагою та довірою, без їх присутності годі було уявити будь-яку значну подію в житті селянина. Тож щоб ефективно протистояти релігійним переконанням, проводились дослідження причин звернення до церкви. Із всіх опитаних віруючих, що відвідували сектантські зібрання різних напрямів, за їхніми поясненнями стали віруючими: 23% - завдяки сімейному вихованню, 11% - внаслідок пережитого особистого горя, 25% - під впливом проповідей та благочинної діяльності віруючих, 21% - в результаті самостійних пошуків істини , 6% - під впливом релігійної літератури [2,с.141].

Серед тих хто відносив себе до віруючих 50% опитаних не мали твердих релігійних переконань[2,с.69]. Ті хто сумнівалися, читали атеїстичну літературу, відвідували лекції з атеїзму, іноді критикували і лекції з атеїзму і виступи священиків [2,с.72]. Потрібно враховувати, що в умовах тиску та переслідувань не кожен мав мужність зізнатися в справжніх причинах появи релігійних переконань і взагалі в їх наявності, тому дані досліджень не можуть дати повністю об’єктивну картину.

Наполеглива пропаганда атеїзму та постійний тиск по відношенню до віруючих принесли певні результати. Селяни менше стали носити хрестики, поклонятись іконам, молитися. Ікони виявилися живучими в сільському побуті, хоч іноді їх пересували в більш віддалені закутки будинку[1,с.110].

Молоді пари стали все рідше вінчатися віддаючи перевагу обряду урочистої реєстрації шлюбу, чого не можна сказати про хрещення та відпівання. В селах літніх людей ховали якщо без батюшки, то в супроводі півчі. Населенню було дозволено проводити обряди відпівання і напутствування помираючого чи хворого(елеосвячення, сповідь, причастя), це можна пояснити відсутністю радянських аналогів даних обрядів, та обмеженими можливостями для населення достойно провести близьких в останню путь[4,с.122].

Новонароджених хрестили як правило вдома, батюшка проводив обряд взявши з собою все необхідне: оливу, хрест, “свячену” воду в пляшечці[1,с.110]. Хрестили дітей навіть в тих селах де не було церков. В тому селі де не було церкви хрестили дітей навіть більше ніж там де були, іноді всі 100% селян [3,с.22]. Навіть там де релігійні товариства були заборонені люди приймали хрещення підпільно[3,с.23]. Траплялись випадки коли дітей таємно хрестили бабусі та дідусі. А сектанти-підпільники здійснювали хрещення так, що і слідчі органи не могли встановить, кого, де і коли хрестили[3,с.24].

Релігійна діяльність мала місце майже у всіх регіонах України, наприклад в Тернопільській області проводився збір коштів на потреби церкви, проводились хрещення на квартирах, ходіння з молитвами по домах, служіння під відкритим небом було звичним явищем[4,с.32]. Священики не лише хрестили дітей, часто вони освячували обійстя та будинок[4,с.100].В церковних хорах співала молодь та колгоспниці, пенсіонери і навіть інколи робітники[4,с.98].

Не зважаючи на заборону, селяни справляли релігійні обряди в дні великих християнських свят. В дні релігійних свят церкву відвідувало 2 206 680 чоловік, з них в містах проживало 599.8 тис., в селах – 1.6 млн. віруючих[4,с.60]. В колгоспах та радгоспах в ці дні проводилась роз’яснювальна робота, з метою організувати господарські, наприклад весняно-польові роботи, але церкви були переповнені, віруючі приходили на сповідь[4,с.86 ]. Люди приносили святити хліб, яйця, тощо. Було багато хрещень, батьки приводили до церкви дітей[4,с.87] Щоб відволікти молодь, проводилось свято весни – масові гуляння молоді, концерти, спортивні ігри тощо[4,с.88 ].

Проводи(гробки) дозволяли лише в тих приходах де є зареєстрований священик[4,с.122]. Вони припадали на травень місяць, в ці дні на кладовища приїжджали багато легкових та вантажних машин. Тут продавали живі і паперові квіти, саморобні вінки, хрести, свічки, жовтий річковий пісок. Деякі торгові організації теж вивозили безалкогольні напої та продукти. Цим людям ніхто не заважав і вони торгували з 10 ранку до 18 вечора. Тут було багато жебраків, калік, дітей які клянчили милостиню. Серед присутніх були молодь, військовослужбовці, пенсіонери, інтелігенція, всі вони стоячи чи сидячи поминали померлих, прикрашали могили, обідали й випивали. Щоб надати традиції поминання ідейного змісту, поминальний день рекомендували проводити раз на рік 9 травня з виїздом на кладовища духових оркестрів, промовців, що в багатьох випадках так і залишилось рекомендацією[4,с.91].

Завжди духовенство в Україні було однією з найграмотніших верств суспільства, його представники займалися наукою, писали літературні твори, навчали дітей. Традиційно ніякий, навіть незначний захід не обходився без релігійного обряду, не кажучи вже про такі важливі події як народження, весілля або похорони. Тож всі ці події і при радянській владі не проходили без втручання церкви.

Таким чином, попри заборони з боку держави звичайні люди змогли зберегти свої релігійні погляди та переконання.

Література:

1.Клембетова В., Куницький О. З щоденника етнографічної експедиції //Народна творчість та етнографія.-1971р.-№1

2.Клибанов А.И. ред. “ Конкретные исследования современных религиозных верований“ М.: Мисль, 1967.

Центральний державний архів вищих органів влади та управління

України (ЦДАВО України). 3.Ф Р.2 (Рада міністрів Української РСР).Статистична звітність впровадження радянської обрядовості і стан релігійної обрядності. - Опис 14 -Спр.820.

4.Ф Р.2(Рада міністрів Української РСР).Сведения о количестве православных церквей, молитвенных домов и монастырей по УССР.-Опис 10 -Спр.1039

Управління Центральний державний архів громадських об’єднань України (ЦДАГО України)

5.Ф.1 (Центральний комітет КПУ)Справки отделов ЦК Компартии Украины, письма, информации обкомов партии и других организаций о вопросах научно-атеистической пропаганды.1968-1979р.р.-Опис 25.- Спр.185.