Роль і місце інтеграційних занять зі спортивних ігор в теорії та практиці підготовки майбутнього вчителя фізичного виховання

Сучасною тенденцією змін у освіті є процеси інтеграції на шляху вдосконалення організації, змісту, структури навчання. Одним із можливих і необхідних шляхів підвищення ефективності підготовки майбутніх учителів фізичної культури є впровадження в навчальний процес інтеграційних навчальних занять, які дозволять постійне зменшення в умовах кредитно-модульної системи навчання обсягу аудиторного навчального навантаження компенсувати за рахунок структурної єдності змісту освіти, інтеграції, взаємодоповнення дисциплін.

Ця проблема досліджується рядом науковців. В. І. Наумчук визначає, що “... реалізація у навчально-виховному процесі трьох типів внутрішньо- та міжпредметних зв’язків: інформаційного, операційного, мотиваційного” веде до досягнення цілей і завдань професійної підготовки і є чинником, що впливає на її ефективність [ 4; с. 11 ].

О. Ніфака вважає, що шлях розробки предметно-інтегративної системи навчання у вищих навчальних закладах є перспективним. Науковець зауважує, що одним із завдань вирішення проблеми інтеграції – визначення оптимального співвідношення предметного та інтегративного навчання на основі аналізу філософських, наукознавчих, психологічних та загальнопедагогічних ідей інтеграції. Автор визначає такий загальний алгоритм дослідження чи впровадження інтеграції в навчальний процес: серед двох (чи кількох) навчальних предметів вибирають споріднені елементи, поняття чи дії та розробляють інтегрований курс; навколо певного об’єкта групуються різнопредметні знання (такий варіант можна назвати модульним) [ 6 ]. Використовуючи основні ідеї та підходи до різнорівневого вивчення курсу спортивні ігри, О. Ніфака розробив модель теоретично-дидактичної інтеграції у двох варіантах: ідеальній і реальній. Перша модель, стверджує автор, дає можливість встановити загальні закономірності й розробки концептуальної дидактичної інтеграції й складається з базового предмета (спортивні ігри) та оболонки інтегративного характеру, друга – є теоретичним прообразом для наступного розроблення конкретних методик [ 6 ]. О. Ніфака стверджує, що саме інтегрований підхід дає більшу можливість оцінити теоретичну, методичну, фізичну (спеціальну) і технічну підготовку на етапах навчання студентів з курсу спортивні ігри [ 5 ].

У навчально-методичному посібнику “Основи теорії та методики викладання спортивних і рухливих ігор” обґрунтовані підходи до інтеграції знань у процесі вивчення спортивних і рухливих ігор [ 7 ].

Виходячи з того, що міжпредметна інтеграція, як зазначає В. В. Кузьменко [ 1 ], вирішує задачу органічного поєднання нової теми з попередніми і наступними знаннями, визначення логічних зв’язків між різними дисциплінами, розділами, темами, визначення місця та призначення різних дисциплін у майбутній професійній діяльності і об’єднання в одну систему, можна здійснювати різну варіацію інтегрування одного чи двох, а інколи і трьох навчальних дисциплін.

У процесі пошуків інтегрування дисципліни “Теорія та методика викладання спортивних ігор” важливо враховувати думку П. Ф. Лесґафта, який створив наукову теорію фізичного виховання, що вибудувана на основі глибоких знань у галузі анатомії та фізіології. Дослідження П. Ф. Лесгафта [ 2, 3 ] дозволяють стверджувати, що в основу фізичного виховання повинні бути покладені закони анатомії і фізіології людини, адже анатомія дозволяє пізнати природу фізичних рухів, а фізіологія – пізнати суть змін в організмі і зрозуміти можливості його удосконалення. Головна задача ж фізичного виховання – це розвиток сили та уміння свідомо виконувати різні рухи – від самих простих до складних, уміння керувати ними та цілеспрямовано пристосовувати їх до діяльності. При цьому, тільки розуміючи будову організму, можливо визначити вплив на нього всіх зовнішніх факторів, як фізичних, так і моральних, що дозволяє пізнати людину, спрямувати і оцінити його дії та побудувати систему фізичного виховання. П. Ф. Лесгафт зазначав, що школа повинна розвивати в дитини не тільки сили, а головним чином, уміння керувати ними, уміння цілеспрямовано пристосовувати їх до діяльності. Треба навчити дитину свідомо виконувати різні існуючі в людському організмі рухи, починаючи з самих простих і поступово переходячи до більш складних [ 3; с. 298 ].

Вивчаючи “Теорію та методику викладання спортивних ігор”, студенти повинні не лише оволодіти технічними навичками, але й мають глибоко розумітися на тому, який вплив мають фізичні навантаження при занятті спортивним іграми на дитячий організм, як впливає фізичне навантаження на органи і системи, які види вправ необхідно виконувати учням. Аналіз змісту навчального матеріалу предметів природничо-наукової підготовки дає підставу стверджувати, що саме вони розкривають ті теми, глибоке засвоєння яких необхідне для осмисленого, цілеспрямованого та професійно-орієнтованого вивчення курсу “Теорія та методики викладання спортивних ігор”. Так, наприклад, біомеханіка служить об’єднуючою ланкою між теорією і практикою фізичного виховання, спорту й масовою фізичною культурою; опираючись на знання біомеханіки, педагогу легше навчати своїх вихованців, але для цього треба уміти аналізувати рухову діяльність, тобто, уміти “читати рухи”, їх траєкторію, швидкість, силу тощо. А для вірного розуміння впливу спортивних ігор та вправ з ігровою спрямованістю на зміни, які відбуваються в організмі при їх виконанні, слід, насамперед, виходити з положень учених-фізіологів про цілісність організму, його єдність з навколишнім середовищем і провідної регулюючої ролі кори великих півкуль головного мозку в усіх проявах діяльності організму.

Тому, на наше переконання, саме інтеграція дисципліни “Теорія та методики викладання спортивних ігор” з предметами циклу природничо-наукової підготовки, що вивчають закономірності розвитку і функціонування організму в умовах виконання фізичних вправ та передумови раціонального здійснення процесу фізичного виховання (фізіологія людини, фізіологічні основи фізичної культури і спорту, біохімія, анатомія, біомеханіка, біометрія та інші), дозволить відійти від суто спортивного принципу проведення занять зі спортивних ігор і через міжпредметну інтеграцію, шляхом впровадження інтеграційних занять, прийти до оволодіння науковими способами вирішення тих чи інших проблем. Загальна мета інтеграційних занять полягає в тому, щоб із дисциплін спортивно-педагогічного, медико-біологічного, спеціально-теоретичного циклів відібрати і синтезувати в цілісну систему ті знання і практичні вміння, які допоможуть активізувати процес пізнання і будуть ефективно реалізовуватись майбутніми вчителями фізичної культури у їх подальшій професійній діяльності. В основу побудови інтеграційних занять ми включаємо блоки знань із різних навчальних дисциплін та видів діяльності, які підпорядковані одній темі. Аналіз змісту навчальних програм дозволяє визначити, що начальні заняття зі спортивних ігор можуть вибудовуватися на основі інтеграції знань із таких навчальних дисциплін, як основи медичних знань, анатомія і фізіологія людини, спортивна медицина і гігієна, охорона праці, фізична реабілітація, теорія і методика фізичного виховання.

Відмінність інтеграційного занять від традиційних полягає в тому, що вони передбачають опрацювання, узагальнення, актуалізацію студентами конкретного науково-теоретичного медико-біологічного матеріалу і, тим самим, практична частина заняття перестає бути чисто механічною, вона підкріплена науковими знаннями. На інтеграційних заняттях студенти мають можливість на практичному рівні закріпити теоретичні знання про фізіологічні та психологічні можливості організму.

Висновок. Отже, новим стратегічним напрямком методичного оновлення процесу навчання майбутніх учителів фізичної культури має стати проведення занять на основі інтеграції навчального матеріалу з різних дисциплін, об’єднання його навколо одного поняття. Такий підхід сприятиме активізації сприймання матеріалу, досягненню синтетичності та цілісності знань. Разом із тим, інтеграційні заняття не заперечують традиційної предметної системи. Вони є можливим способом її вдосконалення, подолання недоліків і спрямовані на поглиблення взаємозв’язків між предметами. Навчальні курси чи заняття, побудовані на основі інтеграції, відіграють позитивну роль у формуванні знань студентів, сприяють їхньому розумовому розвиткові, навчають робити певні порівняння, знаходити аналогії тощо.

Література:

1. Кузьменко В. В. Інтегративні процеси в розвитку освіти // Зб. наук. праць: Педагогічні науки. – Херсон: Вид-во ХДПУ, 2002. – Вип. 27. – С. 64–67.

2. Лесгафт П. Ф Отношение анатомии к физическому воспитанию и главные задачи физического образования в школе / Лесгафт П. Ф. Избранные педагогические сочинения. – М.: АПН РСФР, 1953. – С. 271–321.

3. Лесгафт П. Ф. Руководство по физическому воспитанию детей школьного возраста / Лесгафт П. Ф. Собрание педагогических сочинений: в 5 т. – Т. 1. – Ч. 1. – М.: Государственное из-во «Физкультура и спорт», 1953. – С. 83–392.

4. Наумчук В. І. Професійна підготовка майбутніх вчителів фізичної культури в процесі самостійної роботи зі спортивних ігор: Автореф. дис... канд. пед. наук / В. І. Наумчук; Терноп. держ. пед. ун-т ім. В. Гнатюка. – Т., 2002. – 19 с.

5. Ніфака О. Методика контролю знань з курсу "Спортивні ігри" при інтегрованому підході / О. Ніфака // Педагогіка, психологія та мед.-біол. пробл. фіз. виховання і спорту. – Х., 2001. – № 14. – С. 43–46.

6. Ніфака О. Теоретичні основи дидактичної інтеграції на прикладі спортивних ігор / О. Ніфака // Педагогіка, психологія та мед.-біол. пробл. фіз. виховання і спорту. – 2002. – № 15. – С. 7–12.

7. Тимошенко О. В., Мішаровський Р. М. Основи теорії та методики викладання спортивних і рухливих ігор: навчально-методичний посібник / О. В. Тимошенко, Р. М. Мішаровський. – К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. – 257 с.