Компетентність майбутнього вчителя-філолога в сучасній освітній системі

Вступ України у Болонський процес охарактеризувався зміною мети, завдань і змісту навчально-виховного процесу у вищій школі. Вища освіта перетерпіла реорганізацію та євростандартизацію. Відповідно до основної мети Болонського процесу, якою є формування й зміцнення інтелектуального, культурного, соціального й науково-технічного потенціалу Європи, стрижнем вищої освіти стала розвиваюча, культуроутворююча домінанта, формування конкурентоспроможного фахівця, що вміє мислити критично, обробляти різноманітну інформацію, використовувати отримані знання й уміння для творчого рішення проблем. Конкурентоспроможність – це не тільки наявність професійної кваліфікації, але й компетентність. Поняття «компетентність» дотепер не має точного визначення, але воно пов’язане із прикладними вміннями, психологічною готовністю й особистою оцінкою. У загальнопрофесійній схемі вміння визначають поле «знаю, як» [3], психологічна готовність – стійку систему якостей особистості (позитивне відношення до діяльності, організованість, уважність, самовладання й т. ін.) і особиста оцінка впливає на вміння мислити критично, творчо підходити до рішення поставлених завдань. На даному етапі розвитку компетентнісного підходу при наявності численних наукових праць про компетентність філолога, лінгвіста (О. Бугрєєва, І. Зимня, Н. Китайгородська, Я. Колкер, Б. Лапідус, О. Леонтьєв, В. Маранцман, Р. Мільруд, В. Асмус, І. Халєєва, В. Щоголь), педагога (В. Башєва, Г. Голуб, Л. Долговий, В. Кальней, Є. Коган, А. Маркова, Т. Орджи, А. Пінський, Д. Равен, Д. Старк, Д. Стретча, І. Фрумін, К. Хіттон, М. Холстед, О. Хуторський, О. Чуракова), немає чіткого визначення компетентності майбутнього вчителя-філолога, що обумовило мету статті – уточнити сутність і структуру компетентності майбутнього вчителя-філолога.

Терміни «компетентність» і «компетенція» практично одночасно стали вживати в освітній сфері, оскільки вони тісно зв’язані між собою. Термін «компетенція» був уведений Н. Хомським у 1965 р. у рамках теорії трансформаційних граматик, і під ним розуміли володіння системою граматичних правил, що забезпечує володіння мовою [8].

Компетенція – це загальна готовність особистості встановити зв’язок між знанням і ситуацією, іншими словами, набір знань, умінь і навичок, необхідних для рішення поставленої проблеми [3; 8]. Компетентність – це здатність діяти на основі сформованих компетенцій, особистісних характеристик і ціннісних установок [3]. В. Крічевський [5] розглядає компетентність як реалізацію людиною своїх професійних функцій. Інакше кажучи, компетенція – набір вимог, висунутих фахівцеві, компетентність – результат, здатність відповідати цим вимогам. Відповідно, поняття компетенції вужче, ниж поняття компетентності; професійна компетентність визначається через компетенції.

І. Зимня [4] виділяє в структурі компетентності, поряд з компетенціями, мотиваційний і емоційно-вольовий аспекти. З погляду соціальної психології (Л. Петровська, Л. Мітіна), компетентність (зокрема комунікативна) трактується як властивість особистості. Компетентність педагога як властивість особистості розглядають А. Маркова, Н. Кузьміна, І. Зимня та ін.

Професійна компетентність учителя-філолога включає емоційно-вольову сторону, а також знання, уміння, навички, необхідні як педагогові, так і філологові. Педагогічна компетентність є здатністю проявити володіння базовими педагогічними компетенціями на практиці. Це ті компетенції, які формуються в ході професійної комунікації, професійно-когнітивної, організаторської, соціальної й регулятивної діяльності. Педагогічна компетентність включає такі особистісні якості людини: цілеспрямованість, креативність, самостійність, прагнення до розвитку й удосконалювання, ініціативність, громадянськість, соціальна відповідальність, гармонічність соціалізації, патріотизм, здатність до реалізації у професійній діяльності антропоцентричних принципів гуманності, культуровідповідності, особистісного підходу, а також якості, що характеризують здатність до втілення на практиці таких необхідних для педагогічної діяльності вмінь, як уміння сприймати та аналізувати світоглядні соціально й особистісно значущі аспекти філософських проблем, пов’язаних зі сферою майбутньої педагогічної діяльності; базові когнітивні вміння (уміння спостерігати, встановлювати аналогії, зіставляти й протиставляти, структурувати, систематизувати, конкретизувати, аналізувати факти та явища); методологічні когнітивні вміння (уміння формувати мету діяльності, вибирати відповідні способи, засоби та методи досягнення поставленої мети, відокремлювати в об’єкті предмет вивчення, переробляти й перегруповувати навчальний матеріал та ін.); загальні когнітивні вміння (уміння планувати й організовувати свою навчальну діяльність в цілому, здійснювати самоконтроль і сам оцінювання).

Під філологічною компетенцією мається на увазі знання наукової термінології, знання світової історії й культури, країнознавчі знання, знання різних стилістичних прийомів, що використовуються для створення літературних текстів; вміння зіставляти й протиставляти мовні явища, відокремлювати в прочитаному або почутому головні ідеї та опорні поняття, виявляти зв’язок між фактами, подіями, поняттями; знаходити інформацію з історії і культури різних країн, складати план відтворення прочитаного або почутого, конспектувати прочитане або почуте, інтерпретувати прочитане або почуте згідно широкого або вузького контексту. Іншими словами, філологічна компетенція містить такі компоненти: лінгвістичний, загальгуманітарний, естетичний, стратегічний, інформаційний, особистісний, самоосвітній, а також культуру читання й культуру естетичного сприйняття дійсності [9].

Немає одностайної думки щодо змісту мовної компетенції. Є. Вєрєщагін і В. Костомаров розуміють під мовною компетенцією здатність розуміти й продукувати необмежену кількість граматично правильних речень за допомогою засвоєних мовних знаків і правил їхнього з’єднання [2]. На наш погляд, найбільш доречним є точка зору І. Зимньої [4], яка під лінгвістичною, або мовною, компетенцією розуміє володіння мовою як засобом спілкування, тобто вміння правильно в графіко-орфографічному, лексичному, граматичному і стилістичному відношенні виражати свої думки.

Питання про зміст і структуру комунікативної компетенції також є відкритим. У педагогіці це поняття визначається через поняття «програма мовного поводження», «мовна особистість». За думкою Д. Хаймса [8], сутність комунікативної компетенції полягає у внутрішньому розумінні ситуаційної доречності. Спираючись на цю точку зору, ряд учених (М. Канейл, М. Свейн) виділили такі компоненти комунікативної компетенції: граматична або лінгвістична компетенція – систематичне знання граматичних правил, словникових одиниць і фонології, які перетворять лексичні одиниці в осмислене висловлення; соціолінгвістична компетенція – здатність до продукції та рецепції мовленнєвих маніфестацій відповідно до соціокультурного тла комунікативного акту, врахування правил вербальної та невербальної поведінки в різноманітних комунікативних ситуаціях; дискурсивна компетенція – здатність побудови цілісних, зв’язкових і логічних висловлень різних функціональних стилів в усному й письмовому мовленні на основі розуміння різних видів текстів при читанні й аудіюванні; соціокультурна компетенція – знання культурних особливостей носія мови, їхніх звичок традицій, норм поводження й етикету й уміння розуміти й адекватно використовувати їх у процесі спілкування.

Структура комунікативної компетенції варіюється в різних наукових працях дослідників. Л. Бахман [7] ділить її на два компоненти – організаційний (у складі якого об’єднані граматична й дискурсивна компетенції) і прагматичний, що включає соціолінгвістичну компетенцію й ілокутивну.

Інші дослідники (Я. Колкер, М. Новіков, В. Цибаньова) виділяють як окремий компонент аудітивну компетенцію. Це пов’язане з тим, що нормативне мовлення носія мови має свої психолінгвістичні, соціальні, етнокультурні й лінгвістичні характеристики, які не завжди вдається врахувати в практиці викладання іноземних мов і культур в умовах немовного середовища [6].

Результативність становлення комунікативної, філологічної та мовної компетенцій на практиці конкретного фахівця, його психологічна установка і вмотивованість у вивченні філологічних дисциплін, особистісна оцінка власної діяльності визначають відповідно його комунікативну, філологічну, мовну компетентності. Вони є ключовими компетентностями вченого-філолога. Формування їх у сукупності є метою філологічної освіти.

Специфіка компетентності вчителя-філолога полягає в тісному переплетенні педагогічної компетентності й ключових компетентностей філолога. Деякі дослідники (В. Блінов, К. Махмурян, Г. Мельникова, О. Соловова, А. Тевелевич) включають до складу професійної компетентності вчителя-філолога методичну компетентність. Стосовно майбутніх вчителів іноземної мови використовується термін «лінгводидактична компетентність» (О. Варламова, О. Глазиріна, І. Лобирьова). Це зумовлено формуванням вторинної (іншомовної) мовної особистості у процесі фахової підготовки, при якому зберігається мовна особистість, сформована національною культурою, що не може не впливати на методи, технології і засоби викладання іноземної мови. О. Варламова [1] відносить до компонентів лінгводидактичної компетентності мовну, соціокультурну, комунікативну, дидактичну та особистісну компетенції та особистісні якості, притаманні педагогові.

Розподіл професійної освіти на два ступені (бакалавр і магістр) дало можливість визначити пріоритетність викладання дисциплін у диверсифікованій педагогічній системі, що пропонує Болонський процес. На першому ступені доцільно вивчати дисципліни, що формують лінгвістичну компетентність, частину філологічних дисциплін, а також педагогічні й психологічні науки. Навчальні плани включають, крім нормативних, і варіативні дисципліни і будуються на кредитах, що дозволяє виявити самостійність особистості у виборі й побудові навчання у відповідності зі своїми можливостями й здатностями. Загальні, базові знання, отримувані в межах програм підготовки бакалаврів, і спеціалізовані знання й навички у межах окремих магістерських програм – це знання різних рівнів узагальненості, глибини та практичної спрямованості, тому методики їхньої передачі стають більше диференційованими.

На нашу думку, багатоступінчаста система вищої освіти найкраще відповідає вимогам компетентнісного підходу в навчанні, тому що спирається на градаційне формування професійно-когнітивних умінь. Система генерації й передачі знань за останні десятиліття ускладнилася, а обсяг існуючих знань і інформації багаторазово зріс. Професійно-когнітивні вміння забезпечують здатність самостійно надалі підвищувати кваліфікацію й залишатися компетнентним працівником.

Таким чином, сутність компетентності майбутнього вчителя-філолога полягає в здатності і готовності до ефективного формування мовної особистості учнів. Компонентами структури компетентності майбутнього вчителя-філолога виступають філологічна, мовна або лінгвістична, комунікативна, лінгводидактична компетенції, емоційно-вольовий компонент та система якостей особистості, уможливлюючих прояв перелічених компетенцій у професійній діяльності.

Література:

1. Варламова Е. Ю. Формирование лингводидактической компетентности будущих учителей иностранного языка как второй специальности : автореф. дис. ... канд. пед. наук : спец. 13.00.08 «Теория и методика профессионального образования» / Е. Ю. Варламова. ― Чебоксары, 2005. ― 23 с.

2. Верещагин Е. М. Лингвострановедческая теория слова / Е. М. Верещагин, В. Г. Костомаров. ― М. : Рус. яз., 1980. ― 320 с.

3. Зимняя И. А. Ключевые компетенции – новая парадигма результата современного образования / И. А. Зимняя // Высшее образование сегодня. ― 2003. ― № 5. ― С. 34-42.

4. Зимняя И. А. Психология обучения неродному языку / Ирина Алексеевна Зимняя. ― М. : Рус. яз., 1989. ― 219, [2] с.

5. Кричевский В. Ю. Профессия – директор школы : [моногр.] / Вадим Юрьевич Кричевский. ― СПб. : СПбАППО, 2004. ― 271 с.

6. Новиков М. Ю. Обучение иноязычной аудитивной компетенции студентов-лингвистов с использованием DVD (на материале современных французских художественных фильмов) : дис. ... кандидата пед. наук : спец. 13.00.02 / Новиков Михаил Юрьевич. ― Пятигорск : ПГЛУ, 2007. ― 203 с.

7. Bachman L. F. Fundamental Considerations in Language Testing / Lyle F. Bachman. ― OUP, 1990. ― 420 p.

8. Hymes D. On Communicative Competence / D. Hymes // Sociolinguistics / ed. by J. B. Pride, J. Holmes. ― Harmondsworth : Penguin, 1972. ― P. 269-293.

9. Lin G. H. C. A Case Study of Seven Taiwanee English as a Foreign Language Freshman Non-English Majors’ Perceptions about Learning Five Communication Strategies : A Dissertation Submitted for the Degree of Doctor of Philosophy : Major Subject : Curriculum and Instruction / Lin Grace Hui-Chin. ― Texas A&M University, May 2007. ― 245 p.