ДЕЯКІ МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ОСВІТИ В ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВА «ЗНАННЯ» УКРАЇНИ

З часу проголошення державності України спостерігається тенденція до активного перегляду, переосмислення і об’єктивного висвітлення історико-педагогічного процесу в Україні. Інтенсивно заповнюються “білі плями” української історії в усіх галузях суспільного життя, і серед них - освітній. Відбувається справжній ренесанс української історіографії, здійснюються широкі дослідженням історико-педагогічної спрямованості, зокрема педагогічно-просвітницької діяльності різних товариств, об’єднань, рухів, що діяли в Україні. Об’єктом цих досліджень стають невідомі раніше архівні джерела, епістолярії, творча спадщина діячів освіти, культури, літератури тощо. Аксіоматичним у цьому контексті є переконання щодо необхідності докладного і всебічного вивчення історії українського просвітницького руху з метою усвідомлення сутності та сенсу цього історико-педагогічного надбання минулого і розгляду шляхів сучасного розвитку національної освіти на основі розуміння власного досвіду.

Товариство «Знання» України — наймасовіша громадська науково-просвітницька організація нашої держави, засноване 16 січня 1948 р. як Товариство з розповсюдження політичних і наукових знань УРСР. Першим головою Товариства став Президент АН УРСР академік Палладін О. В. Протягом 1948 — 1949 р. були створені обласні організації Товариства, а у 1958 р. — народні університети (культури, правових знань та ін.). У листопаді 1990 року ХІІ позачерговий з’їзд Товариства «Знання» УРСР конституювався в Установчий з’їзд Товариства «Знання» України [4].

З 1999 р. Товариство «Знання» України очолює Президент — академік НАН України Кремень В. Г. Виконавчим органом Товариства є апарат правління на чолі з головою правління — доктором філософських наук Кушерцем В. І. Товариство об’єднує на добровільних засадах десятки тисяч науковців, діячів культури, працівників освіти, охорони здоров’я, сфери виробництва. Організаційно його діяльність забезпечують сотні штатних працівників [2].

Маючи понад піввіковий досвід роботи, Товариство є своєрідним неформальним інститутом реалізації інтелектуального потенціалу нації з метою задоволення інформаційно-освітніх потреб громадян України. Товариство займається розробкою та впровадженням нових інформаційно-освітніх технологій, працює над створенням потужної інформаційної бази знань. На черзі створення корпоративної обчислювальної мережі на території України, яка забезпечить інтеграцію інтелектуального потенціалу членів Товариства з національним та світовим інформаційними ресурсами.

Щоб зрозуміти характер змін в сфері науки, необхідно розглянути загальний хід розвитку методології наукового пізнання. Ще в минулому столітті дослідник повинен був обґрунтувати лише отриманий ним результат. Від нього вимагалось показати, що цей результат досягнутий у відповідності з прийнятими в даній області знання правилами і що він вписується в більш широку систему знання. На сьогодні дослідження, як правило, повинно бути обґрунтованим ще до його реалізації. Потрібно означити вихідні положення, логіку дослідження, передбачуваний результат і спосіб отримання цього результату.

Для того, щоб визначити місце методології в загальній системі методологічного знання, потрібно врахувати, що розрізняють декілька рівнів методології.

Методологія — вчення про принципи, форми і методи наукового пізнання дійсності [ 7; с. 26].

Методологія є багаторівневою системою, яку утворюють:

1. Філософська методологія (виражає світоглядну інтерпретацію результатів наукової діяльності, форм і методів наукового мислення у відображенні картини світу).

2. Опора на загальнонаукові принципи, форми, підходи до відображення дійсності. Такими принципами є системний підхід, моделювання, статистична картина світу.

3. Конкретна наукова методологія (сукупність методів, форм, принципів дослідження в конкретній науці).

4. Дисциплінарна методологія (сукупність методів, форм, принципів дослідження, які використовують у певному розділі науки. Методологія міждисциплінарних досліджень [7].

Цій багаторівневій системі властива супідрядність рівнів, відповідно до якої філософський рівень є змістовою основою будь-якого методологічного знання, визначає світоглядні підходи до процесу пізнання й перетворення дійсності.

Для чого потрібно знати методологію, видно відразу – без методологічних знань неможливо грамотно провести не тільки будь-яке дослідження, але і визначити отримані результати, їх місце в загальній картині світу. Таку грамотність дає оволодіння методологічною культурою, в зміст якої входять методологічна рефлексія (вміння аналізувати власну наукову діяльність), здібність до наукового обґрунтування, критичного осмислення і творчого застосування визначених концепцій, форм і методів пізнання, управління, конструювання.

Але методологічна культура потрібна не тільки науковцю, а й будь-якому спеціалісту, що бере участь в культурно-освітньому процесі. В більш загальному сенсі можна стверджувати, що методологічна культура – це культура мислення, основана на методологічних знаннях, необхідною частиною якої є рефлексія. Така культура потрібна в практиці освітньої роботи не менше, ніж у фундаментальній науці. Мисленнєвий акт у освітньому процесі спрямований на вирішення проблем, що виникають в цьому процесі і тут неможливо обійтись без рефлексії, тобто роздумів про власну діяльність. Формулюючи простіше, методична плутанина обов’язково веде до такої ж плутаної форми при популяризації нових досягнень науки, техніки і культури.

Існує різниця між методологічною культурою вченого і спеціаліста освітньої сфери, обумовлена тим, що перший отримує наукові знання, «створює» їх, а інший їх використовує і доносить до окремої людини, яка раніше не мала їх (або мала не правильне уявлення про них).

Для спеціаліста освітньої сфери володіти методологічною культурою значить знати методологію освіти і вміти застосовувати це знання в процесі вирішення різних ситуацій.

Основними складовими частинами культури цього виду є: проектування і конструювання освітнього процесу; усвідомлення, формулювання і творче вирішення освітніх завдань; методологічна рефлексія.

Ці складові забезпечують високий рівень професійної діяльності спеціаліста освітньої сфери, характеризують його як творчу особистість. Між вченим і спеціалістом освітньої сфери в цьому відношенні нема непрохідного рубежу. Загальним і для того, і для іншого є вирішення інтелектуальних завдань в тій галузі знань, які останній популяризує.

Для цього потрібні уміння: бачити проблему і співвідносити з нею теоретичний і фактичний матеріал; висунути припущення і уявити собі наслідки його реалізації: «що було б, якщо…»; розподілити вирішення завдань на кроки в оптимальній послідовності і т.д.

При цьому важливою ознакою методологічної культури спеціаліста освітньої сфери залишається вміння і бажання користуватися науковими знаннями для аналізу і удосконалення своєї роботи. Методологічна грамотність – це передумова багатоплідної роботи. Спеціалісту освітньої сфери важливо уявити собі, як пов’язана наука і практика, яке місце займає людини в системі цього зв’язку, яке застосування можуть знайти методи дослідження в практичній роботі.

Особлива тема – формування і розвиток понятійно-категорійного апарату, що використовується в діяльності Товариства «Знання». Нема потреби доводити значення цієї області методології проблеми освіти. Достатньо зазначити, що без визначеної ясності в цьому питанні практично зупиняється розробка законодавчої бази. 1990–і роки стали тому ілюстрацією [1]. Всі ці роки істотною перешкодою на шляху створення давно затребуваної законодавчої бази була плутанина, відсутність єдності в самому понятійному апараті. Сьогодні існує плутанина навіть у визначенні розбіжностей і подібностей в поняттях «освіта» і «просвіта», «підвищення кваліфікації» і «перепідготовка кадрів». За даними ЮНЕСКО, на сьогоднішній день у світовій практиці використовується біля 20 термінів, що характеризують сферу діяльності суспільних освітніх організацій: безперервне, неформальне, продовжене, післядипломна освіта і т.д. Якщо узагальнити недоліки, що виявлені при аналізі понятійного апарату, то можна виділити одну головну проблему. Це необґрунтоване присвоєння єдиного статусу «різним» за своїм значенням, об’єму, ролі та місцю поняттям. В якості рівнозначних часто трактуються, наприклад, освіта і кваліфікація, освіта та просвіта і т.д. Це спостереження дозволяє зробити висновок про недооцінку розбіжностей «значимості» присутній кожній із категорій, або ж про некоректно проведену класифікацію категорій, а також про не розробленість самих понять.

Разом з тим, існує цілий ряд малодосліджених і невирішених питань, без дослідження і вирішення яких неможлива філософська розробка проблем розвитку та функціонування системи освіти сучасного інформаційного суспільства, концептуальне оформлення філософської методології освітньої діяльності в сучасних умовах і імплементація останньої як теоретико-методологічної основи вітчизняної освітньої практики. Серед таких питань найбільше значення має парадигмальне оформлення нової філософської методології освіти постіндустріального суспільства згідно з традиціями посткласичного періоду розвитку науки та формування посткласичної філософсько-освітньої парадигми. Відсутнє, в тому числі і в багатьох програмних освітянських документах, концептуальне обґрунтування зв’язку процесу становлення посткласичної філософсько-освітньої парадигми та соціальної модернізації українського суспільства в контексті глобальних соціальних змін. Відтак немає чіткої визначеності соціальної ролі та функцій освіти в суспільстві ХХІ ст. [3; 5; 6].

Звернення у даній роботі до складних і дискусійних питань методологічного характеру обумовлено виключно потребами практичної повсякденної роботи Товариства «Знання» України. Це позначається і при виділенні правових, фінансових питань, які необхідно визначити у відносинах з різними юридичними і фізичними особами. Швидке їх вирішення позначиться на багатьох параметрах роботи всієї системи освіти в Україні.

Література:

1. Закон України "Про освіту" (в редакції вiд 02.05.2011) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=1060-12.

2. «Знання»: традиції і сучасність (1948-2003) [Текст] / [голова редкол. В. Г. Кремень та ін..] – К.: Український центр духовної культури, 2003. – 308 с.

3. Гершунский Б. С. Философия образования для ХХI века [Текст] / Б. С. Гершунский. – М. : Педагогическое общество России, 2002.- 512 с.

4. Коропатник М. М. Товариство «Знання» України   феномен радянської епохи, що пережив її: причини та наслідки [Текст] / М. М. Коропатник // Сіверянський літопис. – 2003. - № 4. - С. 130-142.

5. Кремень В. Г. Модернізація освіти – важливий чинник соціального, економічного і політичного розвитку України [Текст] / В. Г. Кремень // Вісник НАН України. – 2001. – № 3. – С. 22-25. 

6. Пінчук Є. А. Соціально-філософські підстави необхідності реформування освіти в сучасному суспільстві / Є. А. Пінчук // Практична філософія. – 2009. – № 2(32). – С. 211-217. 

7. Фіцула М. М. Педагогіка [Текст] : навчальний посібник / М. М. Фіцула – К. : Академвидав, 2005. – 560 с.