ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ВИЩОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ В НІМЕЦЬКОМОВНИХ КРАЇНАХ ЄВРОПИ ТА В УКРАЇНІ

Впродовж двадцятирічного періоду української незалежності національна система вищої медичної освіти перебуває у стані постійного реформування як наслідку інтенсивних державотворчих процесів на основі переосмислення і переоцінки власних історичних традицій та запозичення реформаторських надбань зарубіжних країн. Проголошення Україною курсу на Євроінтеграцію вимагає підвищення якості професійної підготовки майбутніх лікарів відповідно до світових і загальноєвропейських стандартів з метою посилення конкурентоздатності вітчизняної вищої медичної освіти, оптимізації умов для міжнародної мобільності студентів-медиків і розширення можливостей українських медичних фахівців на вітчизняному і міжнародному ринках праці.

Наріжний камінь у підвалини реформи вітчизняної вищої медичної школи на початку ХХІ ст. закладено Концепцією реформування системи підготовки лікарів в Україні та приведення її у відповідність до потреб ринку праці й вимог Європейського союзу (2008 р.). Потреба модернізації вітчизняної системи вищої медичної освіти на сучасному етапі обумовлена сучасними вимогами до рівня якості у сфері вищої медичної освіти, динамічними змінами у вітчизняній охороні здоров'я та соціальними, економічними, етичними, правовими чинниками. Головна ідея концепції реформування полягає в удосконаленні системи підготовки медичних кадрів на основі міжнародних стандартів з урахуванням національних пріоритетів і особливостей охорони здоров'я. Реалізація цієї мети передбачає вирішення наступних завдань: приведення вищої медичної освіти – структури, змісту, термінів підготовки у відповідність до міжнародних освітніх стандартів з урахуванням потреб охорони здоров'я країни; забезпечення необхідних для держави обсягів підготовки висококваліфікованих фахівців та виконання конкурентоспроможних навчальних і наукових розробок у вищих медичних навчальних закладах та закладах післядипломної освіти; удосконалення системи безперервного професійного розвитку фахівців та становлення інституту резидентури на післядипломному етапі підготовки лікарів. Напрями реформування додипломної медичної освіти в Україні передбачають впровадження підготовки переважно лікарів широкого профілю для надання первинної медичної допомоги як найефективнішої в більшості країн світу; узгодження термінів і напрямів профілізації майбутніх лікарів з вимогами ринку праці та Директивами Європейського Союзу; інтеграція теорії і практики; забезпечення об'єктивного контролю рівня якості підготовки фахівців за допомогою стандартизованих методик визначення відповідності досягнутого рівня знань та навичок вимогам освітньо-кваліфікаційної та кваліфікаційних характеристик; динамічний характер навчання та професійної підготовки, що забезпечується постійним коригуванням змісту освіти відповідно до досягнень світової і вітчизняної науки та практики організації медичної справи; створення програм, які реалізують передові інформаційні технології навчання, сприяють запозиченню усього прогресивного у світовій і вітчизняній науці і практиці [2].

Зміст підготовки фахівців визначається галузевими стандартами вищої освіти (ГСВО). Зміст вищої освіти медичного спрямування реалізується у єдиних підходах до освітньо-кваліфікаційних характеристик та освітньо-професійних програм на етапах додипломної та післядипломної підготовки фахівців, розроблених відповідно до наказу МОН України.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника вищого навчального закладу відображає цілі освітньої та професійної підготовки, визначає місце фахівця в структурі системи охорони здоров'я і вимоги до його компетентності. Освітньо-кваліфікаційна характеристика встановлює галузеві кваліфікаційні вимоги до соціально-виробничої діяльності і державні вимоги до характеристик та якостей особи [1, 250]. Освітньо-професійна програма визначає нормативний термін навчання, нормативну частину змісту навчання у вигляді системи блоків змістовних модулів, їх інформаційний обсяг та рівень засвоєння відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики. Освітньо-професійна програма встановлює вимоги до змісту, обсягу, рівня освітньої і професійної підготовки фахівця. Так, зокрема освітньо-професійна програма підготовки спеціаліста за спеціальністю ’’лікувальна’’ справа визначає термін навчання фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст напряму “медицина” тривалістю не менше 6 років, а співвідношення нормативної і варіативної частин змісту – 80% і 20% [3].

За змістом навчальні плани підготовки лікарів на додипломному етапі орієнтовані на глобальні стан­дарти, розроблені ВФМО. Зміст освіти як і раніше охоплює обов'язкові фундаментальні медико-біологічні дис­ципліни, поведінкові й суспільні науки, медичну етику, клінічні дисципліни. Проте основні відмінності простежуються в змісті навчальних прог­рам навчальних дисциплін. Навчальні програми підготовки лікарів орієнтовані на принципи доказової медицини, на розвиток аналітичного і критичного мислення сту­дентів. Фундаментальні медико-біологічні дисципліни відповідно до навчальних програм містять не лише наукові знання, концепції і методи, а й їх взаємозв'язок із застосуванням клінічних знань на практиці. Поведінкові і суспільні науки, медична етика спрямовані на оволодіння студентами знання про морально-етичні засади і принципи медичної науки і практики, розвиток комунікативних здібностей, навиків прийняття раціональних клінічних рішень. Програми клінічних дисциплін передбачають ранній контакт з пацієнтом, відповідальність за клінічні спосте­реження, релевантний досвід роботи серед населення, роблять акцент профілактичну ме­дицину [1, с. 233 – 234]. Крім цього, новий зміст базової медичної освіти в Україні передбачає підготовку лікаря широкого профілю і відсутність додипломної спеціалізації лікарів, що характерно і для німецькомовних країн [1, с. 234].

Основним принципом побудови змісту медичної освіти в Україні є орієнтація на кінцеві цілі та компетентнісний підхід, реалізації якого сприяє кредитно-модульна система, що передбачає умови для активної участі студентів у навчальному процесі на засадах повноправної партнерської взаємодії з викладачем, збільшення обсягу їх самостійної роботи, розширення можливостей для індивідуалізації навчального процесу тощо.

Додипломний етап медичної освіти в Україні, як і в Німеччині і Швейцарії, завершується державною атестацією (державною апробацією в зазначених країнах) випускників з метою визначення відповідності показників якості вищої медичної освіти вимогам державних стандартів вищої освіти після завершення навчання за відповідними освітньо-професійними програмами.

При всій нерівності стартових умов, культурних, економічних особливостей України і Німеччини, Швейцарії, Австрії, усі вони вирішують схожі проблеми і завдання у сфері реформування системи професійної підготовки майбутніх лікарів, що зумовлюється глобальними тенденціями розвитку системи вищої медичної освіти та встановленими світовими і європейськими стандартами.

Ключовий детермінант модернізації вищої медичної школи – відповідність вимогам практичної сфери охорони здоров'я населення з урахуванням інтеграції у європейський простір вищої освіти. Ці напрями декларуються в усіх документах, що визначають зміст реформи вищої медичної школи в німецькомовних країнах та Україні на сучасному етапі.

Реформа змісту медичної освіти в Україні і німецькомовних країнах націлена на рішучий поворот від інформаційно-накопичувальної до компетентнісної, особистісно-орієнтованої моделі, що відображає систему професійних знань, умінь, навиків, особистісно-поведінкових якостей, об’єднаних гуманним ставленнях до пацієнта. Це вимагає радикального оновлення організаційно-методичних підходів, зокрема пріоритетність дослідницьких, проблемно-орієнтовних методів навчання, навчання в реальних та наближених до реальних умовах медичної практики, організації творчої діяльності студентів задля розвитку нестандартного мислення і навиків розв’язання нестереотипних професійних завдань.

Поряд із схожою загальною спрямованістю мети і змісту вищої медичної освіти відмічаємо певну відмінність вітчизняної системи, що стосується його перевантаженості (приблизно на 5 %), яку зумовлює відсутня за навчальними планами медичних шкіл німецькомовних країн гуманітарна і соціально-економічна підготовка, що передбачає вивчення таких предметів як “українська мова”, “історія України”, “історія української культури”, “основи економічних теорій”, “філософія”. Перевантаження змісту медичної освіти закономірно зумовлює більше тижневе аудиторне навантаження на студента в середньому на 5 – 10 годин.

Суттєвим недоліком вищої медичної освіти в Україні є недостатня клінічно-практична підготовку майбутніх лікарів, на яку відповідно до навчального плану навчального плану підготовки фахівців за напрямом медицина відводиться 12 кредитів ECTS, в той час як в німецькомовних країнах в середньому 30 – 40 кредитів ECTS. Ці недоліки значною мірою обумовлені недостатнім фінансуванням і недостатньо ефективними матеріально-технічними умовами та недостатньою клінічною базою вітчизняних вищих медичних шкіл.

Зазначені проблеми зазначаються також у Програмі розвитку вищої медичної освіти до 2015 року, зокрема на сьогодні в країні ще не досягнуто рівня фундаментальної та клінічної підготовки лікарів, який би повною мірою відповідав сучасним міжнародним стандартам, повільно запроваджуються у навчальний процес сучасні наукові розробки та засади доказової медицини [4]. На заваді оптимальної реформи системи вищої медичної освіти в Україні стоять такі перешкоди як: політичні, соціально-економічні реалії; дефіцит бюджетних коштів на освіту; консерватизм ВНЗ; інертність мислення професорсько-викладацького коллективу; недостатній нагляд за якістю підготовки; недостатнє стимулювання праці; недостатнє активне лідерство ВНЗ [1, с. 239].

Задля розв’язання проблемних питань Програма розвитку вищої медичної освіти до 2015 року передбачає створення правових, економічних і організаційних умов для підвищення якості вищої медичної освіти шляхом приведення її стандартів до потреб галузі охорони здоров'я та міжнародних вимог. Основні напрями реалізації – це удосконалення нормативно-правової бази; створення наскрізної програми підготовки студентів медичних факультетів та лікарів-інтернів для досконалого оволодіння практичними навичками та методиками; підготовка національних підручників та посібників з навчальних дисциплін, які відповідають сучасним державним освітнім стандартам; подальший розвиток мережі університетських клінік та університетських лікарень; інтеграція навчального процесу з науковою та лікувальною діяльністю вищих навчальних закладів та роботою університетських клінік; впровадження у навчальний процес доказової медицини та сучасних стандартів надання медичної допомоги населенню; надання підтримки вищим навчальним закладам щодо включення до загального фонду державного бюджету коштів для забезпечення ефективного навчального процесу та проведення сучасних наукових розробок, модернізації матеріально-технічної бази та придбання навчальних і наукових видань [4]. Реалізація цієї програми забезпечить перехід до принципово нової якості вищої медичної освіти, потенціал якої буде спрямовано на вирішення пріоритетних питань вітчизняної охорони здоров'я, зокрема підвищення професіонального рівня лікарів, передусім за спеціальністю “загальна практика – сімейна медицина”; поліпшення якості надання медичної та профілактичної допомоги населенню; розширення мережі університетських клінік та лікарень, навчально-науково-практичних центрів при вищих навчальних закладах, що сприятиме підвищенню рівня практичної підготовки лікарів та надання якісної та доступної високоспеціалізованої медичної допомоги населенню; забезпечення безперервного професійного розвитку лікарів відповідно до стандартів Всесвітньої Федерації Медичної Освіти з урахуванням національних особливостей; запровадження у вищих навчальних закладах IV рівня акредитації та закладах післядипломної освіти визначеного чинним законодавством співвідношення викладач – студент, як 1 до 6, що зменшить навантаження на викладачів та поліпшить якість та доступність освіти; узгодження ринку освітніх послуг, які надаються у сфері медичної освіти, з потребами галузі охорони здоров'я, шляхом збільшення обсягів державного замовлення на підготовку лікарів у зв'язку зі значним кадровим дефіцитом медичних кадрів у первинній ланці охорони здоров'я; розвиток міжнародного співробітництва вищих навчальних закладів з провідними науковими центрами та університетами світу [4].

Таким чином, за період незалежності Україна зробила значний крок вперед щодо наближення національної системи вищої медичної освіти до загальноєвропейських стандартів. Безумовно прогресивними є кроки в напрямі модернізації її змістовних та теоретико-методологічних засад. Проте, проблемними питаннями й досі залишається перевантаження змісту підготовки майбутніх лікарів, обмежені можливості для самоорганізації студентами власної навчальної діяльності, недостатня клінічно-практична підготовка в порівнянні з досвідом німецькомовних країн.

Література:

1. Медична освіта в світі та Україні: додипломна освіта, післядипломна освіта, безперервний професійний розвиток. [Навчальний посібник для викладачів, магістрів, аспірантів, студентів] / Ю.В. Поляченко, В.Г. Передерій, А.П. Волосовець та ін. – Київ: ’’Книга плюс’’, 2005.- 384 с.

2. Наказ МОЗ України від 12.09.2008 № 522/51 Про затвердження Концепції розвитку вищої медичної освіти в Україні. – [Електронний ресурс].- http://zakon.nau.ua/doc

3. Освітньо-професійна програма підготовки фахівця за спеціальністю ’’лікувальна справа’’/ В.П. Широбоков, І.Є.Булах, І.С. Вітенко та ін. – К.-Книга-плюс 2004 – 119 с.

4. Программа розвитку вищої медичної освіти до 2015 року - [Електронний ресурс].- http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_201012227_p.html