ФОРМУВАННЯ НОВОГО ПІДХОДУ ДО ЗАСТОСУВАННЯ СУЧАСНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ.

Методи навчання - це способи цілеспрямованої двосторонньої взаємодії викладача і курсантів (студентів, слухачів), спрямованої на розв'язання навчально-виховних завдань [2].

Слово "метод" походить від грецького слова «methodos» - шлях до мети, спосіб пізнання явищ природи і суспільства. Взагалі методи навчання поділяються на загальні, тобто ті, які застосовуються при вивченні різних предметів, та спеціальні, що застосовуються при вивченні окремих дисциплін.

Ефективність навчання в сучасному вищому навчальному закладі залежить від вміння викладача обрати метод чи прийом навчання у конкретних умовах для кожного уроку.

Зовнішню сторону методів навчання відображають різні способи їх прояву у навчальній діяльності викладача і курсантів (слухачів, студентів), за якими можна безпосередньо спостерігати. Це показує, як саме формуються знання, уміння і навички. Ця сторона методу може бути описана різними аспектами:

• словесна форма представлення навчальної інформації викладачем і усна форма відтворення знань курсантами (студентами, слухачами) є найбільш поширеною формою та використовується здебільшого після прослуховування лекції на семінарському занятті;

• зорова форма подання навчальної інформації за допомогою використання наочних посібників є дуже ефективною, особливо в поєднанні зі словесною формою, так як у процесі засвоєння інформації беруть участь як слухова, так і зорова пам'ять, що сприяє швидкому та якіснішому запам’ятовуванню.

• різноманітні практичні роботи курсантів (студентів, слухачів) під керівництвом або за завданнями викладача як форма обміну інформацією між тими, хто вчить, і тими, хто вчиться. Ця форма здебільшого полягає у написанні наукових робіт. Матеріал, який отримують курсанти на заняттях, не є вичерпним та багато питань виносяться на самоопрацювання, а то і взагалі не передбачені планом занять. Тому той, хто навчається, черпає певну додаткову для себе інформацію, а викладач допомагає йому у цьому, забезпечуючи літературою, порадами та різними зовнішніми прийомами, що використовуються для підвищення ефективності навчання курсантів (слухачів та студентів) (педагогічна техніка, культура мовлення, педагогічний такт тощо). Окрім того, для якнайкращого донесення інформації до учнів, кожен викладач має свої прийоми, наприклад манеру мовлення, тон, вирази та інші.

Існує багато кваліфікацій методик викладання, але у наш час індивідуальну методику використовувати недоцільно. Змінюються часи, змінюється молодь, змінюються інтереси. У сучасному суспільстві, яке насичене різними технологіями мають удосконалюватись и методи викладання.

На нашу думку, у навчальних закладах МВС при викладанні спеціальних дисциплін, доцільно застосовувати такі методи [4]:

1. Пояснювально-ілюстративний метод – полягає у пред’явленні інформації різними засобами, організації дій учня з об’єктом вивчення та сприйнятті знань, усвідомленні знань та запам’ятовуванні (переважно довільному).

2. Репродуктивний метод, суть якого лежить у складанні і пред’явленні завдань на відтворення знань і способів інтелектуальної і практичної діяльності, у керівництві і контролі за виконанням, актуалізації знань, відтворенні знань і способів дій за зразком, що показані викладачем, книгою, технічними засобами тощо, та довільному і мимовільному запам’ятовуванні (залежно від характеру завдання).

3. Метод проблемного викладу полягає у постановці проблеми і розкритті доказового шляху її вирішення, сприйнятті знань, усвідомленні знань і проблеми, увазі до послідовності і контролі над ступенем переконливості вирішення проблеми, прогнозуванні наступних кроків вирішування та запам’ятовуванні (в значній ступені мимовільне).

4. Частково-пошуковий (евристичний) метод. Сутність методу полягає у постановці проблем, складанні і пред’явленні завдань на виконання учнями окремих етапів розв’язання інтелектуальних і практичних проблемних завдань, плануванні кроків розв’язання, керівництві діяльністю (корекція і створення проміжних проблемних ситуацій), сприйнятті завдання, що складає частину загальної проблеми, осмисленні умов завдання, актуалізації знань про шляхи вирішення схожих завдань, самостійному вирішенні частини проблеми, самоконтролі у процесі вирішення, перевірці результатів. У цьому методі переважає мимовільне запам’ятовування матеріалу. Відтворення ходу розв’язання і його самостійне обґрунтування.

5. Дослідницький метод полягає у складанні і пред’явленні проблемних завдань для пошуку рішення. Відбувається контроль за ходом вирішення завдання, сприйняття проблеми або самостійне бачення її, усвідомлення умов проблемного завдання.

Ми вважаємо, що названі методи є основними, і будуть актуальними завжди.

Для того, щоб вирішити питання, який саме метод необхідно застосувати під час проведення заняття, потрібно виділити певні чинники [3], які допоможуть зробити правильний та ефективний вибір. До них відносяться:

1. Можливість використання конкретних методів у реалізації поставленої мети і завдань навчання. Для цього необхідно памїятати, що методи навчання є носіями функцій навчання. Виділяють такі загальнопедагогічні функції методів навчання: освітня, виховна, розвиваюча, спонукальна (мотиваційна), організуюча.

Освітня функція методів навчання полягає в оптимальному сприянні набуванню учнями наукових знань, умінь, навичок та формуванні на цій основі наукового світогляду.

Виховна функція методів навчання полягає у цілеспрямованому формуванні певної системи емоційно-ціннісних ставлень суб'єкта (особистості) до навколишнього світу: трудових, державно-правових, суспільно-політичних. моральних, патріотичних, інтернаціональних, національно-етичних, естетичних, екологічних, економічних тощо.

Розвивальна функція методів навчання полягає в розвитку психічних процесів і станів особистості.

Спонукальна (мотиваційна) функція методів навчання полягає в стимулюванні інтересу учнів до навчання, позитивних мотивів навчання.

2. Відповідність методів до специфіки навчального предмета, його змісту. У рамках теми заняття всі методи навчання можуть бути застосовані у різному сполученні, залежно від мети заняття і запланованого змісту освіти.

3. Особливості учнів даної конкретної групи, а також окремих учнів.

4. Специфіку рис особистості, широту світогляду викладача, його здібностей.

5. Матеріально-технічну базу.

Досить розвинутими у наш час є комп’ютерні технології. Серед різних аспектів використання нових інформаційних технологій в освіті виділяють застосування викладачем комп’ютерної техніки. Але аналіз практики показав, що деякі викладачі не компетентні в питаннях використання комп’ютера у процесі навчання. Одним із сучасних методів навчання з використанням комп’ютерів є комп’ютерне тестування, яке робить можливою автоматизацію тестового контролю, що забезпечує завершений цикл стандартизації оцінки якості знань. У кожного метода є свої переваги та недоліки. Межі бездоганності не існує. Тому для досягнення максимального результату необхідно застосовувати деякий синтез, сукупність методик.

Визначаючи методи навчання як спосіб взаємопов'язаної діяльності викладача і учнів, розглядаємо тим самим учня як партнера вчителя, а навчання - як співробітництво вчителя і учня. Методи навчання забезпечують зміну індивідуальності слухача, його розвитку і виховання. Але не варто шукати у будь-якому окремому методі можливість ефективного вирішення всіх проблем формування особистості. Таких педагогічних ліків немає, тому необхідно оптимально використовувати всі методи навчання, організовуючи сам процес навчання таким чином, щоб кожен слухач брав особисту участь у ньому і щоб навчання приносило йому задоволення, давало насолоду, радість пізнання і спілкування з одногрупниками й викладачем.

Таким чином, викладач повинен бути ознайомлений з багатьма методами і прийомами навчання, знати їх позитивні сторони і недоліки. Застосовувати ж варто ті, які дадуть найбільший ефект у конкретній обстановці, що складається.

Література:

1. Практикум з педагогіки за ред. О.А. Дубасенюк ,А.В.Іванченка –К.,1996

2. Гоначаренко С. У. Український педагогічний словник-К.Либідь,1997

3. Педагогіка по ред. Бабанського-М.,1998-Гл.20

4. Подласый В.И. Педагогика. Новый курс.-В 2х кн.-Кн.2 «Общие основы. Теория обучения.».-М.,1996