СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ЗМІСТУ ТА МЕТОДИКИ ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

На сьогодні, значна увага приділяється організації і проведенню самостійної роботи та контролю за нею. Традиційно однією із форм організації та проведення самостійної роботи студентів є семінарські заняття.

Розглядаючи організацію та методику проведення семінарських занять, необхідно віддати належне добору питань і заздалегідь складеному плану для розгляду окремого питання із зазначенням літератури, яку рекомендується використовувати студентам під час підготовки. Звичайно, план має бути вчасно доведений до відома студентів. Нерідко це робиться на попередньому занятті, де доцільно заздалегідь запропонувати кілька планів наступних семінарських занять, що сприятиме раціональному розподілу їх часу.

Під час проведення семінарських занять важливо не припускати механічного відтворення студентами конспектів лекції без глибокого аналізу проблеми з різних поглядів (зокрема й особистого). Викладачеві необхідно викликати і підтримувати жваву дискусію, виявляти повагу і в міру вимогливе ставлення до студента, швидко встановлювати контакт з учасниками семінару, вдумливо і справедливо оцінювати їх відповіді. Досвід показує, що обговорення проходить цікавіше й активніше при проблемному плануванні завдання [1].

Враховуючи те, що після завершення навчання фахівці включаються в активну виробничу й соціальну діяльність, перебіг якої здійснюватиметься в багатовимірному й багатовекторному соціальному середовищі (різноманітність виробничих, психологічних, моральних чинників, прояви різних напрямів у політиці, мистецтві, релігії та ін.), у процесі проведення семінарських занять викладач має цілеспрямовано виховувати в студентах таку етичну рису, як толерантність (від лат. tolerans - терплячий) - терпимість до чужих думок і міркувань. Завдяки цьому формується уміння відстоювати власні позиції, погляди на ту чи іншу проблему з позиції наукових законів і здорового глузду.

У загальнопедагогічному контексті педагогіки толерантність трактується як готовність прийняти інших такими, якими вони є, і взаємодіяти з ними на засадах згоди і порозуміння. Принциповий перегляд основ професійно-педагогічної підготовки майбутнього юриста, педагога передбачає оволодіння ним професійною роллю - бути взірцем толерантності особистості у сфері організації навчально-виховного процесу, судово-процесуальних дій [2].

Традиційно вважається, що студент повинен самостійно опрацьовувати конспекти лекцій, літературу до тем, що виносяться на практичні і семінарські заняття, самостійно складати конспекти з тем, які виносяться на самостійне вивчення, виконувати реферати тощо.

Останнім часом форми такої роботи урізноманітнилися пошуком інформації в системі Інтернет, виконанням найпростіших завдань завдяки комп’ютерній техніці. Однак, в усіх випадках ми маємо справу з виключно інформаційно-пошуковими формами роботи, суть яких зводиться до чисто технічної роботи, а факт існування звіту визнається як фактор успішного засвоєння опрацьованого матеріалу.

Такі завдання не вимагають навіть глибокої систематизації, не те, що творчого осмислення, конструювання, моделювання. Дані форми роботи практично не оцінюються, бо передбачається врахування їх результатів у оцінці знань, здобутих студентом під час їх виконання. Проте, відомо, що ефективність такого роду самостійної роботи є надто низькою і ретельно виконує її лише частина, як правило, встигаючих студентів [3].

Треба мати на увазі, що змістовий бік того чи іншого семінарського заняття є і залишається надовго у пам'яті студентів. Головне, щоб вони вчилися мислити, висловлювати свої судження, аналізувати думки інших, щоб відбувався рух в інтелектуальному розвитку, формуванні наукового світогляду та системі методів і прийомів пошуку істини, культури спілкування.

Також, доцільно заохочувати студентів до занотовування фактів і тез, що не розглядались у лекційному курсі, зокрема й доповнень та узагальнень, які викладач здійснює під час заняття чи підведенні підсумків. Варто контролювати не лише роботу студентів під час семінару, а й конспекти літератури до семінарського заняття.

Ефективність семінарського заняття значною мірою залежить від:

• готовності викладача, що передбачає опрацювання літератури, рекомендованої студентам;

• необхідних записів для себе;

• ретельного продумування додаткових запитань, які необхідно поставити студентам, вступного і заключного слова з окремих питань і теми загалом.

На семінарах, як правило, проводиться обговорення питань наміченого плану, рефератів, доповідей та оцінка їх із застосуванням ділових ігор, дискусій, круглих столів, конференцій, захисту проектів. Проведення семінарів у такий спосіб дозволяє закріпити навчальний матеріал, систематизувати знання, реалізувати різнобічні можливості студентів, сприяє розвитку морально-вольових якостей [4].

Не менш важливими в організації семінарських занять є підведення підсумків, аналіз виступів окремих студентів і роботи всієї групи, оцінювання їх знань, умінь формувати і відстоювати свою точку зору, визначення конкретних завдань на наступне заняття.

Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття викладач вносить у журнал. Отримані студентами оцінки враховуються при вставленні підсумкової оцінки з навчальної дисципліни.

За даними досліджень Матюшкіна О.М., на семінарах вирішують такі педагогічні завдання:

• розвиток творчого професійного мислення;

• формування позитивної мотивації;

• оволодіння мовою відповідної науки;

• формулювання вмінь оперувати визначеннями, поняттями, дифеніціями;

• оволодіння уміннями і навичками постанови і рішення інтелектуальних проблем і завдань, доведення, спрощення, відстоювання своєї точки зору, а також повторення і закріплення знань, здійснення контролю спілкування й організація педагогічного спілкування [5].

Обговорення доповідей відбувається наступним чином:

1. Виступ доповідача тривалістю до 10 хвилин. Він оголошує тему доповіді, коротко характеризує використані під час її підготовки джерела і літературу, формулює мету і завдання роботи, а також у вигляді тез викладає її найголовніші висновки. Під час доповіді, користуватися її текстом не дозволяється (при необхідності доповідач може скласти для себе тези, чи написати текст свого виступу).

2. Після виступу доповідач відповідає на питання учасників обговорення.

3. Надалі слово надається опоненту, який має проаналізувати доповідь та оцінити її. Це можливо лише за умови, що опонент заздалегідь прочитав доповідь і знає матеріал теми у тому ж (чи у більшому) обсязі як і доповідач4

Опонент починає із загальної характеристики роботи, послідовно переходячи до аналізу її змістовних частин і показуючи спочатку сильні, а лише потім слабкі сторони доповіді. Аналіз доповіді повинен бути аналізом саме її змісту, а не зовнішнього оформлення. Неможна обмежуватися простими заявами - доповідь "хороша" чи "погана" або, що те чи інше питання розкриті в доповіді "добре" чи "погано". І опонент і учасники дискусії власні оцінки доповіді мають обґрунтовувати, а головними критеріями тут повинні стати глибина, ґрунтовність, повнота вивчення автором джерел, спеціальної літератури, самостійний характер роботи.

Далі тривають виступи учасників семінару. Вони, як і опонент, мають змогу поглиблювати положення доповіді, заперечувати їх, якщо ті непереконливі чи бездоказові, зрештою доповнювати інформацію доповідача.

У заключному слові, що надається доповідачу після завершення обговорення доповіді, він має відповісти на критичні зауваження виступаючих. На закінчення семінару викладач підводить його підсумки.

Підводячи підсумок, можна визначити, що зміст семінарських занять у вищих навчальних закладах має бути професійно спрямованим. Він повинен забезпечувати розкриття, на конкретних прикладах з майбутнього фаху, органічної єдності теорії і практики, використання методів навчання, які сприяють формуванню у студентів творчого підходу, залучають їх до колективної пізнавальної діяльності, дискусій тощо.

Література:

1. Фіцула М.М. «Педагогіка вищої школи», 2006 р., Київ, 351с.;

2. Карандаш М.М. «Толерантність як педагогічний феномен» (Наукова робота аспіранта Мелітопольського державного педагогічного університету);

3. Формування інноваційного освітнього середовища у вищому навчальному закладі в контексті вимог Болонського процесу» (Стаття опублікована у збірнику "Освіта як фактор забезпечення стабільності сучасного суспільства" - Матеріали „Міжнародної науково-теоретичної конференції, м. Тернопіль, 26.03.2004 р.);

4. Кузьмінський А.І. «Педагогіка вищої школи», 2005 р., Київ, 485 с.;

5. Cлєпкань 3.1. «Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі», 2005 р., Київ, 238 с.