ДИСТАНЦІЙНА ФОРМА НАВЧАННЯ У ВИЩИЙ ШКОЛІ

Економічні, політичні і соціальні зміни, які відбуваються в Україні, зумовлюють необхідність прискорення реформування системи освіти.

Перш за все це стосується задоволення освітніх потреб громадян протягом всього життя, забезпечення доступу до освітньої і професійної підготовки всіх, хто має необхідні здібності і адекватну підготовку.

Найбільш ефективному рішенню вказаних проблем сприяє дистанційне навчання, тому запропонована тема є актуальною.

Мета статті – розглянути особливості, переваги, труднощі та перспективи дистанційної форми навчання для системи вищої освіти України у сучасних умовах.

Дистанційне навчання (ДН) - сукупність технологій, що забезпечують доставку тим, хто навчається, основного обсягу досліджуваного матеріалу; інтерактивна взаємодія студентів і викладачів в процесі навчання, надання студентам можливості самостійної роботи з освоєння досліджуваного матеріалу, а також у процесі навчання [2].

Дистанційне навчання в Європі набуло інтенсивного розвитку на початку 70-х років минулого століття і пов?язане зі створенням низки відкритих університетів (університетів дистанційної освіти). Нині кожна європейська країна має групу навчальних закладів, що реалізують дистанційні програми.

Методики такого навчання досить добре відпрацьовані. Значний інтерес викликають програми навчання із застосуванням нових інформаційних технологій, включаючи супутникове телебачення, комп?ютерні мережі, мультимедіа тощо.

На Україні розвиток дистанційного навчання почав прискорюватися з ухваленням Законів “Про Національну програму інформатизації”, «Положення про дистанційне навчання» та впровадженням кредитно-модульної системи навчання.

Певну роль зіграло також те, що МОН разом з Київським політехнічним інститутом – координуючою організацією у сфері дистанційного навчання, розробили Концепцію розвитку системи дистанційного навчання в Україні.

Всі ці документи передбачають розвиток освіти на основі нових прогресивних концепцій, впровадження в учбово-виховний процес новітніх педагогічних технологій і науково-методичних досягнень, створення нової системи інформаційного забезпечення освіти, входження України в трансконтинентальну систему комп’ютерної інформації.

Розвиток освітньої системи в Україні повинен привести до:

- появі нових можливостей для оновлення змісту навчання і методів викладання дисциплін і розповсюдження знань;

- розширенню доступу до всіх рівнів освіти, реалізації можливості його отримання для великої кількості молодих людей, включаючи тих, хто не може вчитися у вищих учбових закладах з традиційними формами через відсутність фінансових або фізичних можливостей, професійної зайнятості, віддаленості від великих міст, престижних учбових закладів і т.п.;

- реалізації системи безперервної освіти “крізь усе життя”, включаючи середню, довузівську, вищу і післядипломну;

- індивідуалізації навчання при масовості освіти.

Для досягнення вказаних результатів необхідно швидкими темпами розвивати дистанційну освіту, впровадження якої в Україні передбачено Національною програмою інформатизації.

У всьому світі, дистанційна освіта, займає своє соціально-значуще місце в освітній сфері. У кінці 1997 року в 107 країнах діяло близько 1000 навчальних закладів дистанційного типу. Кількість тих, хто здобув вищу освіту в системі дистанційної освіти, в 1997 р. становила близько 50 млн. чоловік, у 2000 р. – 90 млн. [3].

Система дистанційної освіти має ряд переваг і значно розширює коло потенційних студентів. Одержати освіту дистанційно має можливість молодь, яка не може поєднувати навчання з роботою або проживає у віддаленій від обласних центрів місцевості; військовослужбовці; домогосподарки; керівники; бізнесмени або студенти, що бажають паралельно одержати освіту. Дистанційна форма навчання підходить майже всім, тому що дає можливість гармонійно поєднувати навчання та повсякденне життя.

Варто відзначити, що дистанційна освіта - доступна можливість одержати освіту за кордоном з мінімальними фінансовими витратами при великому виборі спеціальностей, оскільки більшість ВНЗ Європи та США ввели таку зручну для студентів форму освіти набагато раніше, ніж Україна.

Більш широкому розгортанню дистанційного навчання сприяє кредитно-модульна система, де самостійна робота студентів є провідною.

В наш час дистанційне навчання стає одним з пріоритетних напрямків діяльності багатьох університетів.

Так, дистанційна форма навчання існує в Луганському національному аграрному університеті (ЛНАУ), Луганському державному університеті внутрішніх справ ім.. Едуарда Дідоренка (ЛДУВС), Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка (ЛНУ) та інших.

Ще з 2004 року в ЛНУ імені Тараса Шевченка, діє „Положення” про дистанційне навчання, на основі якого створено програму розвитку дистанційного навчання на 2004 – 2009 роки [2; с. 4], яка передбачає:

• розвиток дистанційної форми навчання за всіма напрямками підготовки фахівців;

• розвиток апаратного, телекомунікаційного, програмного та інформаційного забезпечення дистанційного навчання;

• за рахунок використання елементів дистанційного навчання, підвищення якості процесу навчання стаціонарної та заочної форми навчання;

• створення структури менеджменту системи дистанційного навчання в університеті;

• збільшення ринку освітніх послуг, здійснених університетом.

Дистанційний курс у процесі кредитно-модульного навчання передбачає таку структуру: стисла інформація про курс; методичні рекомендації щодо роботи з курсом; навчальна програма з потижневим плануванням; навчальні модулі, які містять навчальний текст, завдання для практичних завдань, плани семінарських занять, завдання для самостійної роботи, теми дискусій; підсумковий тест; вимоги та методичні рекомендації щодо атестації; термінологічний словник [2].

Основними видами навчальних занять при дистанційному навчанні в процесі кредитно-модульного навчання є: лекція, семінар, практичні заняття, лабораторні заняття, консультації. Усі названі види занять ґрунтуються на самостійному вивченні навчального матеріалу. Самостійне вивчення передбачає використання навчальних дистанційних курсів, які студент отримує через Інтернет або на магнітному носії (CD-ROM) [1].

На лекції в системі дистанційного навчання студенти отримують аудіовізуальну інформацію лекційного матеріалу через засоби телекомунікаційного зв’язку. Семінарське заняття також проводиться в синхронному режимі з використанням телекомунікаційної мережі. Результати виконання практичних та лабораторних завдань надсилаються студентами електронною поштою.

Дуже важливим у дистанційній системі кредитно-модульного навчання є проведення консультацій, де студенти дистанційно отримують відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень та аспектів їх застосування.

На думку О. Хмель [4], організація навчального процесу в системі дистанційного навчання має свої психолого-педагогічні особливості, а саме:

• зміщення акцентів на самостійну діяльність студентів;

• необхідність формування навичок дистанційної взаємодії (обов’язкова комп’ютерна грамотність викладачів і студентів, зокрема володіння навичками застосування різноманітних телекомунікаційних технологій, ресурсами Інтернет і професійне володіння письмовою формою мови);

• зміна способів взаємодії між викладачами та студентами завдяки новим інформаційним технологіям;

• гнучкість навчання незалежно від проживання кожного із суб’єктів та часу проведення занять, що дає можливість організувати навчання в зручний для кожного час.

Так, дистанційне навчання в кредитно-модульному процесі завдяки вільному та гнучкому часу й доступу до навчальної системи, активної взаємодії студента з комп’ютером і можливості вести діалог з викладачем та різноманітним поданням навчальної інформації, наявності звукового та візуального супроводження забезпечує високий рівень мотивації навчальної діяльності студентів.

Також О. Хмель виділяє деякі проблеми, які виникають при навчанні за дистанційною формою. Серед них:

1) подолання психологічної ізольованості;

2) проблема ефективного керування навчальною діяльністю студентів та ефективного зворотного зв’язку;

3) проблема психологічної непідготовленості студентів до самостійної роботи [4; с. 181 – 190].

Але не дивлячись ні на що, інтерес до системи дистанційного навчання зростає, і з часом (за прогнозами аналітиків – до 2017 року) понад 70% - більшість освітніх установ зосередять свої зусилля саме на дистанційній формі освіти. І, започаткована в університетах робота по створенню курсів ДН, вже за декілька років змінить традицію – дарувати книгу, на традицію – дарувати пароль реєстрації на освітньому порталі.

Отже, підводячи підсумки, слід ще раз відмітити, що створення системи дистанційної освіти в Україні забезпечить:

розширення кола споживачів освітніх послуг;

підвищення якості навчання слухачів, студентів і школярів незалежно від їхнього місцезнаходження;

створення додаткових робочих місць для громадян України;

створення спеціальних курсів ДН, які спрямовані на підвищення кваліфікації і перепідготовку кадрів;

створення програм і курсів психологічної підтримки;

можливість одержання освіти за українськими програмами громадянам зарубіжних країн;

реалізацію системи безперервної освіти "через все життя";

індивідуалізацію навчання при масовості освіти.

Саме на ці перспективи вказує Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні [2].

Література:

1. Антипина О. Н. Дистанционное обучение на основе Интернет-технологий / О. Н. Антипина // Высш. образование сегодня. – 2003. – № 4. – С. 50 – 53.

2. Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні (затверджено Постановою МОН України В.Г.Кременем 20 грудня 2000р.) http://www.osvita.org.ua/distance/pravo/00.html

3. Нормативні документи з дистанційного навчання : зб. док. / уклад. : М. А. Семенов. – Луганськ : Альма-матер, 2005. – 53 с.

4. Татарчук Г.М. Институционализация дистанционного обучения: социологический аспект // Образование. – 2000. – № 1. – С. 63-72.

5. Хмель О. В. Психолого-педагогічні особливості системи дистанційного навчання / О. В. Хмель // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. – 2005. – № 11. – С. 181 – 190.