«ОРГАНІЗАЦІЯ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ ДРУГОКЛАСНИКІВ ЗА ПРОГРАМОЮ «ШКОЛА-РОДИНА» В СУЧАСНІЙ ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ»

Визнаючи школу провідною ланкою виховання молоді, треба зазначити, що без єдності зусиль з сім’єю, ефективність виховання буде низькою. Адже саме в сім’ї найбільше виховується людина укладом спільного життя: побутом, працею, традиціями, звичаями. Саме в сім’ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло, корисне і шкідливе, тобто її морально-етичні принципи на яких споконвіку ґрунтується педагогічний досвід народу.

Сім’я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей та підлітків, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.

Єдність сім’ї і школи відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного розвитку особистості та у вихованні школярів. Значення батьківського авторитету, роль педагогічного колективу та позашкільної системи освіти є найважливішою необхідністю у навчально-виховному процесі сучасної початкової школи [2].

Дані досліджень засвідчують, що виховує не сам виховний процес як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає і активно переосмислює людські цінності і орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе.

Концепція сімейної педагогіки, тобто наукові теорії і основні напрямки, навіть при різних суспільних ладах і в різні історичні епохи, зовнішньо залишалися незмінними. Вони включали формування загальнолюдських цінностей і таких якостей, як чесність і честь, гідність і благородність, любов до людей і працелюбство, та ін. Про стосунки між батьками і дітьми і про напрямки сімейного виховання писали ще Аристотель, Г. Сковорода, Я. Коменський, Ж. Руссо, Г.Песталоцці та ін.

Важливого значення даній проблемі надавали Я. Корчак, М. Барановський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, К. Ушинський, М. Стельмахович.

Серед сучасних дослідників варто відзначити В. Костіва, Б. Нікітіна та Л. Нікітіну, Л.Орбан, М.Стельмаховича, та ін.

Надзвичайно важливого значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки саме вони відображають загальні тенденції сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності родини, її морального фону.

Актуальною проблемою на сучасному етапі розбудови національної системи освіти є питання, пов’язані з визначенням методологічних орієнтирів, єдності в діяльності батьків та школи у навчально-виховному процесі учнів початкової школи [3].

Сім’я - це спільність рідних і близьких людей, зайнятих різноманітними видами діяльності і спілкування, які переважно спрямовані на вироблення суспільно необхідних цінностей. Як усякий колектив, сім’я може успішно функціонувати, розвиватися лише за наявності у її членів спільних інтересів, усвідомлюваних цілей [7].

Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ - поняття, що розкривають моральну й духовну сутність, природну послідовність основ­них етапів формування людини. Від роду до народу, нації - такий природ­ний шлях розвитку кожної дитини, формування її національної свідомості й громадянської зрілості.

Родинне виховання – перша природна і постійно діюча ланка виховання. Без докорінного поліпшення родинного виховання не можна досягти значних змін у подальшому громадському вихованні підростаючих поколінь. У сім’ї закладається духовна основа особистості, її мораль, самобутність національного світовідчуття і світорозуміння.

Родинне виховання – це перевірений століттями досвід національного виховання дітей у сім’ї. Воно є потужним джерелом формування світогляду, національного духу, високої моральності, трудової підготовки, глибоких людських почуттів, любові до матері і батька, бабусі і дідуся, роду і народу, поваги до рідної мови, історії, культури [4].

Основними завданнями родинного виховання є:

- виховання фізичної й морально здорової особистості, забезпечені необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу), повноцінного психічного та духовного її становлення формування навичок здорового способу життя;

- створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості, належних умов для розвитку почуттів;

- засвоєння базових моральних цінностей та ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, здатності піклуватися про молодших;

- забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості;

- виховання поваги до законів, прав і свобод людини, розвиток громадянської і соціальної відповідальності;

- залучення дітей до світу знань, виховання поваги до науки, школи і

вчителя, розвиток прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;

- включення в спільну побутову та господарську діяльність, розвиток

рис творчої працелюбної особистості, формування почуття власності та навичок господарювання;

- формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти прекрасне і потворне в мистецтві і житті, забезпечення умов для практичної творчої діяльності дітей;

- статеве виховання дітей, розвиток моральної чистоти, поваги до жінки, почуття дружби, кохання, підготовка до подружнього життя, прищеплення навичок виховання дітей в сім’ї;

- розвиток внутрішньої свободи, здатності до об’єктивної самооцінки і саморегуляції поведінки, почуття власної гідності, поваги до себе, відповідальності за свої вчинки [5].

«Родина відіграє у вихованні дітей колосальну роль. У сім’ї відбувається формування характеру кожної людини, її особистісних рис і національної свідомості. Саме тут з молоком матері закладаються основи становлення особистості. Оптимальне досягнення реалізації навчальних і освітніх завдань початкової школи прийде через забезпечення гармонії родинно-шкільного виховання молодших школярів», - зазначав М.Стельмахович у своїй праці «Теорія і практика українського національного виховання» [6, с. 154].

Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно зважати, що вихованість наших дітей - результат копіткої щоденної роботи, а ще більше - результат тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.

Виховує не тільки і стільки сам виховний процес як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини під час яких дитина день за днем вбирає в себе і активно переосмислює людські цінності, орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе [1].

Досвід минулих років існування сім’ї засвідчує, що разом з певними здобутками вона багато втратила зі своєї педагогічної системи виховання особистості.

Сучасна сім’я, родина потребує педагогічної та культурологічної допомоги, і завдання школи - надати цю кваліфікаційну допомогу шляхом впровадження в навчально-виховний процес засад української родинної педагогіки, виховного ідеалу українського народу [4].

Ми проводили своє експериментальне дослідження родинно-шкільного виховання за програмою «Школа-родина», на прикладі окремих класів.

Школа – родина – не лише новий тип школи, а новий тип мислення, мікроклімату між головними учасниками навчально – виховного процесу: дитиною, батьками і вчителями, новий підхід до освіти. Її мета – навчити і виховати колектив свідомих громадян держави, розвиваючи цілісну особистість європейського ґатунку на засадах українознавства як суми знань про націю і народ, забезпечуючи громадянську освіту кожному.

Основні принципи життєдіяльності школи-родини:

- демократизація - виконання всіх законів України;

- гуманізація - особистісно-орієнтоване навчання на засадах українознавства і громадянської освіти;

- родинність - національне виховання, в основі якого лежить почуття приналежності до роду, народу, держави і світового співтовариства, працьовитість, ощадливість, шляхетність, милосердя, щирість, любов до батьків, до свого краю, історії народу, до порядку, пошана до старших, творчість слова, правдомовність, різномовність, знання роду, збереження його честі, культ предків, демократизм стосунків, доброта, подружня вірність і любов, відродження звичаїв, традицій, обрядів та сімейних народних ремесел [8].

Виховний процес школи-родини ґрунтувався на засадах органічного поєднання національного із загальнолюдським, виховання учнів громадянами. Мета всіх учасників виховного процесу – створення в класі родинного мікроклімату. Батьки наших учнів – активні учасники життєдіяльності школи. Саме батьки забезпечують зв’язок виховного процесу: родина – школа. Залучення як батьків, так і інших членів родини (бабусь, дідусів, сестер, братів, інших родичів) до участі в шкільних заходах, постійна співпраця і батьківська підтримка, погодження всіх питань щодо організації шкільного життя з батьківською громадськістю, партнерство в прийнятті рішень створюють специфіку школи-родини. Це все разом і являє собою родинний мікроклімат [4].

У результаті констатувального експерименту було визначено рівень сформованості якостей і рис, які відбивають родинні почуття та погляди молодшого школяра.

Узагальнюючи результати констатувального експерименту, ми дійшли висновку, що виховати родинні почуття в молодших школярів можливо, якщо:

- розробити технологію родинного виховання з використанням різноманітних форм і методів;

- розробити та впровадити програму з родинного виховання молодших школярів у позаурочній роботі;

- підготувати вчителів до роботи з родинного виховання, забезпечити їх

методичною літературою, програмами та практичними розробками;

- залучити родину учнів до участі у виховній роботі школи;

- створити банк творчих робіт, музеї чи куточки історії школи, як результат проведеної роботи з родинного виховання.

Найефективнішими засобами, що стимулюють процес формування родинних почуттів у молодших школярів в умовах позаурочної роботи, виявилися: бесіди про родину (маму, тата, бабусю, дідуся та інших родичів); участь у родинних святах; бесіди тощо.

У процесі формувального експерименту суттєву роль відіграли такі форми роботи, як виготовлення учнями «Родинного дерева». В результаті такої діяльності в учнів формувалися знання про родину, а також свідоме ставлення до неї.

Проведене нами дослідження довело: родинні почуття, що виникають завдяки апробованим нами засобам, відіграють у житті молодшого школяра роль внутрішнього стимулятора, який є найкращим і найсильнішим двигуном його громадянського ствердження на основі природного потягу до родини.

Виявилось доцільним використання розроблених форм: виготовлення «Родинного альбому», карт «Моя родина», конкурси на кращого знавця віршів і т.п.

За результатами проведеного дослідження нами було розроблено методичні рекомендації вчителям та організаторам виховної роботи щодо виховання родинних почуттів молодших школярів, рекомендовано змістовне та методичне забезпечення цього процесу; перевірено ефективність розробленої нами програми родинного виховання молодших школярів.

Порівняльний аналіз констатувального та формувального експериментів засвідчив динаміку зростання родинних почуттів молодших школярів у позаурочній виховній роботі, значне підвищення рівня їхньої сформованості.

Проведене дослідження, безумовно, не вичерпує всіх проблем, пов’язаних з родинно-шкільним вихованням. Подальшого дослідження потребують: підготовка вчителів, керівників виховної роботи до організації діяльності з родинно-шкільного виховання в навчально-виховному процесі школи.

Література:

1. Боришевський М. Сімейне виховання як гарант морального становлення особистості // Початкова школа.-№4. - 1995.- с.4 - 9.

2. Ісатенко Т. Українська національна школа-родина - ціннісний орієнтир суспільства // Початкова школа. - №5. - 1997. – с. 8 - 9.

3. Калмиков Г. Про діяльність сім'ї та школи. // Початкова школа. -№9, 1998. - с. 18 - 22.

4. Олійник І. Родинно-сімейне виховання // Виховна робота в шк. - 2006. -№1. - с. 2-13.

5. Стельмахович М. Народна педагогіка; Українське родинознавство. - К.: Освіта, 1992.

6. Стельмахович М. Теорія і практика українського національного виховання. - Івано-Франківськ, 1996.

7. Чечет В. Педагогика семейного воспитания. – Минск, 1998.

8. Школа-родина: аспекти родинного виховання // Поч. школа. -1997. - № 5.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Шапран Ольга Ільївна.