ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

Інновація — нововведення, зміна, оновлення; новий підхід, створення якісно нового, використання відомого в інших цілях.

Актуальними стають глобальні за своїм масштабом інноваційні процеси, що відбуваються в системі освіти, потребують переходу в навчані від традиційного, пасивного накопичення суми знань до вмотиваційного засвоєння учнями технології здобуття наукової інформації та вмінь. Йдеться власне, про перебудову вищої освіти, про необхідність виконання таких технологій навчання , які б активізували пізнавальну й творчу діяльність дітей.

На даний час у нашій країні відбуваються суттєві зміни в національній політиці освіти. Це пов'язано з переходом на позиції особистісно-орієнтованої педагогіки.

Одним із завдань сучасної школи стає розкриття потенціалу всіх учасників педагогічного процесу, надання їм можливостей прояву творчих здібностей.

Вирішення цих завдань неможливе без здійснення варіативності освітніх процесів, у зв'язку з чим з'являються різні інноваційні типи і види освітніх установ, які вимагають глибокого наукового і практичного осмислення.

Аналіз останніх досліджень свідчить, що дослідники проблем педагогічної інноватики (О. Арламов, М. Бургін, В. Журавльов, Н. Юсуфбекова, А. Ніколс та ін.) намагаються співвіднести поняття нового у педагогіці з такими характеристиками, як корисне, прогресивне, позитивне, сучасне, передове. Зокрема, В. Загвязинський вважає, що нове у педагогіці - це не лише ідеї, підходи, методи, технології, які у таких поєднаннях ще не висувались або ще не використовувались, а й той комплекс елементів чи окремі елементи педагогічного процесу, які несуть у собі прогресивне начало, що дає змогу в ході зміни умов і ситуацій ефективно розв'язувати завдання виховання та освіти.

Метою написання статті є вивчення та аналіз використання інновацій в системі початкової освіти та визначення їх особливостей впливу на розвиток молодших школярів.

Українська школа ХХІ століття - це результат величезних змін, що відбулися в системі вітчизняної освіти за останні роки. У цьому сенсі утворення не просто частини соціального життя суспільства, а її авангард: навряд чи якась інша її підсистема в тій же мірі може підтвердити факт свого поступального розвитку таким достатком нововведень і експериментів.

Постійні зміни значення освіти в суспільстві зумовило більшу частину інноваційних процесів. Раніше безумовними орієнтирами освіти були формування знань, навичок, інформаційних і соціальних умінь (якостей), що забезпечують «готовність до життя», у свою чергу, розуміється як здатність пристосування особистості до суспільних обставин. Тепер освіта все більше орієнтується на створення таких технологій і способів впливу на особистість, в яких забезпечується баланс між соціальними та індивідуальними потребами, та які, запускаючи механізм саморозвитку (самовдосконалення, самоосвіти), забезпечують готовність особистості до реалізації власної індивідуальності і змінам суспільства. Велика кількість освітніх установ стали вводити деякі нові елементи у свою діяльність, але практика перетворень зіткнулася з серйозним протиріччям між наявною потребою у швидкому розвитку і невмінням педагогів це робити. Щоб навчитися грамотно розвивати школу, треба вільно орієнтуватися в таких поняттях, як «нововведення», «інновація», «інноваційний процес», які аж ніяк не такі прості й однозначні, як це може здатися на перший погляд [5].

На даний час у нашій країні відбуваються суттєві зміни в національній політиці освіти. Це пов'язано з переходом на позиції особистісно-орієнтованої педагогіки. Одним із завдань сучасної школи стає розкриття потенціалу всіх учасників педагогічного процесу, надання їм можливостей прояву творчих здібностей. Вирішення цих завдань неможливе без здійснення варіативності освітніх процесів, у зв'язку з чим з'являються різні інноваційні типи і види освітніх установ, які вимагають глибокого наукового і практичного осмислення.

Українська школа ХХІ століття - це результат величезних змін, що відбулися в системі вітчизняної освіти за останні роки. У цьому сенсі утворення не просто частини соціального життя суспільства, а її авангард: навряд чи якась інша її підсистема в тій же мірі може підтвердити факт свого поступального розвитку таким достатком нововведень і експериментів.

Постійні зміни значення освіти в суспільстві зумовило більшу частину інноваційних процесів. Раніше безумовними орієнтирами освіти були формування знань, навичок, інформаційних і соціальних умінь (якостей), що забезпечують «готовність до життя», у свою чергу, розуміється як здатність пристосування особистості до суспільних обставин. Тепер освіта все більше орієнтується на створення таких технологій і способів впливу на особистість, в яких забезпечується баланс між соціальними та індивідуальними потребами, та які, запускаючи механізм саморозвитку (самовдосконалення, самоосвіти), забезпечують готовність особистості до реалізації власної індивідуальності і змінам суспільства. Велика кількість освітніх установ стали вводити деякі нові елементи у свою діяльність, але практика перетворень зіткнулася з серйозним протиріччям між наявною потребою у швидкому розвитку і невмінням педагогів це робити. Щоб навчитися грамотно розвивати школу, треба вільно орієнтуватися в таких поняттях, як «нововведення», «інновація», «інноваційний процес», які аж ніяк не такі прості й однозначні, як це може здатися на перший погляд.

Пошуки рішення педагогічних проблем інноватики пов'язані з аналізом наявних результатів дослідження сутності, структури, класифікації та особливостей протікання інноваційних процесів у сфері освіти.

В теперішній період інноваційний пошук увійшов у «неспокійне русло», став частиною іміджу будь-якої поважаючої себе школи, елементом «постійної ситуації» у системі життєдіяльності багатьох освітніх установ регіону. Але існує величезна безліч нововведень, застосовних до освіти взагалі і зокрема до школи. Вони грають величезну роль в існуванні і подальшому розвитку школи.

Нововведення, або інновації, характерні для будь-якої професійної діяльності людини і тому природно стають предметом вивчення, аналізу та впровадження. Інновації самі по собі не виникають, вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду окремих учителів і цілих колективів. Цей процес не може бути стихійним, він має потребу в управлінні.

У словнику С. І. Ожегова визначення нового: новий - вперше створений або зроблений, що з'явився або виник нещодавно, замість колишнього, знову відкритий, що відноситься до найближчого минулого, або, до теперішнього часу, недостатньо знайомий, маловідомий. Слід зауважити, що у тлумаченні терміну нічого не говориться про прогресивність, про ефективність нового.

Поняття «інновація» в перекладі з латинської мови означає «оновлення, нововведення або зміна». Це поняття вперше з'явилося в дослідженнях в XIX столітті і означало введення деяких елементів однієї культури в іншу. На початку XX століття виникла нова галузь знання, інноватика - наука про нововведення, в рамках якої стали вивчатися закономірності технічних нововведень у сфері матеріального виробництва. Педагогічні інноваційні процеси стали предметом спеціального вивчення на Заході приблизно з 50-х років і в останнє двадцятиріччя в нашій країні.

Стосовно до педагогічного процесу інновація означає введення нового в цілі, зміст, методи і форми навчання та виховання, організацію спільної діяльності вчителя і учня.

Про інновації в радянській освітній системі заговорили з 80-х років XX століття. Саме в цей час у педагогіці проблема інновацій і, відповідно, її термінологія стали предметом спеціальних досліджень.

Терміни «інновації в освіті» і «педагогічні інновації», що вживаються як синоніми, були науково обгрунтовані та введені в категоріальний апарат педагогіки.

Педагогічна інновація - нововведення в педагогічну діяльність, зміни у змісті та технології навчання і виховання, що мають на меті підвищення їх ефективності.³

Таким чином, інноваційний процес полягає у формуванні та розвитку змісту та організації нового. У цілому під інноваційним процесом розуміється комплексна діяльність зі створення (народження, формування), освоєння, використання і поширення нововведень.

Отже, новація - це саме засіб (новий метод, методика, технологія, програма тощо), а інновація - це процес освоєння цих коштів. Інновація - це цілеспрямована зміна, що вносить у середовище проживання нові стабільні елементи, що викликають перехід системи з одного стану в інший.

Також слід розмежовувати такі поняття, як «інновація» і «реформа».

Нововведення при такому розгляді розуміється як результат інновації, а інноваційний процес розглядається як розвиток трьох основних етапів: генерування ідеї (у певному випадку - наукове відкриття), розробка ідеї в прикладному аспекті і реалізація нововведення в практиці. У зв'язку з цим, інноваційний процес можна розглядати як процес доведення наукової ідеї до стадії практичного використання і реалізація пов'язаних з цим змін у соціально - педагогічному середовищі. Діяльність, що забезпечує перетворення ідей у ​​нововведення і формує систему управління цим процесом, є інноваційною діяльністю.

Інновації в освіті вважаються нововведеннями, спеціально спроектованими, розробленими або випадково відкритими в порядку педагогічної ініціативи. Як змісту інновації можуть виступати: науково-теоретичне знання певної новизни, нові ефективні освітні технології, виконаний у вигляді технологічного опису проект ефективного інноваційного педагогічного досвіду, готового до впровадження. Нововведення - це нові якісні стану навчально-виховного процесу, що формуються при впровадженні в практику досягнень педагогічної і психологічної наук, при використанні передового педагогічного досвіду.

Інновації розробляються і проводяться не органами державної влади, а працівниками та організаціями системи освіти і науки.

Розглянемо та проаналізуємо категоріально-понятійне поле (що  визначає її методологічну  основу) та сутність понять теорії інноваційної педагогіки.

У загальновизнаному тлумаченні «інновація» означає «нововведення; інновація освіти» [6].

У сучасній педагогічній науці існують такі трактування понять «інновація»,  «інновація в навчанні»:

- «інновація – оновлення, зміни, впровадження нового/новизни» (Л.Г.Вікторова) [7, с.6];

- «процес створення, розповсюдження, засвоєння і використання нововведень» (З.А. Абасов) [1, с.57]; 

- «інновація – кінцевий результат творчої діяльності у вигляді нової чи удосконаленої продукції, нового чи удосконаленого технологічного процесу» (В.І.Слободчиков)

- «процеси введення та освоєння педагогічних нововведень (В.І. Сафіулін)  «вперше створені, удосконалені або застосовані освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи, їх компоненти, що суттєво поліпшують результати освітньої діяльності» (Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності, затверджене МОН України від 17.11.2000 р. №522)

- «реалізоване нововведення, яке постійно вдосконалюється в процесі впровадження. У широкому розумінні «інновація» – це синонім успішного розвитку певної сфери діяльності на базі різноманітних нововведень» (О.Є.Остапчук).

Таким чином, можемо зробити висновок, що в педагогіці інновацію варто розглядати як реалізоване нововведення в освіті – у змісті, методах, прийомах і формах навчальної діяльності та виховання особистості (методиках, технологіях),  у змісті та формах організації управління освітньою системою, а також в організаційній структурі закладів освіти, у засобах навчання і виховання та у підходах до соціальних послуг в освіті, що суттєво підвищує якість, ефективність та результативність навчально-виховного процесу.

У педагогічній науці має місце також використання й іншого терміна – «інноваційний процесс», зміст якого В.М. Полонський трактує таким чином: «Мотивований, цілеспрямований і усвідомлений процес зі створення, освоєння, використання і розповсюдження сучасних (або осучаснених) ідей (теорій, методик, технологій тощо), актуальних та адаптованих до даних умов і таких, що відповідають певним критеріям»

 В.А.Сластьонін розкриває сутність поняття «інноваційні процеси» на основі визначення їх значення в системі освіти. Так, на думку науковця, зазначені явища сприяють такому:

- перебудові цільових установок і ціннісних орієнтацій педагогічної діяльності;

- формуванню та розвитку «Я»-образу;

- створенню умов для становлення особистості, реалізації її права на індивідуальний творчий вклад, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку;

- побудові нового типу стосунків і спілкування між педагогами та учнями, які не характеризуються примусовістю, підкореністю, в основі яких – стосунки взаємодії, взаєморегуляції, взаємодопомоги рівних;

- становленню співтворчості вчителя й учня;

- формуванню у школярів усвідомленого ставлення до способів організації навчальної діяльності тощо

Узагальнюючи все сказане вище, варто зазначити таке:

– у сучасній системі середньої загальної освіти мають місце інновації як практичного, так і теоретичного рівнів; вони є показником її активного розвитку та адаптації до нових соціально-економічних умов, намаганням відповідати потребам і запитам суспільства, тобто і надалі ефективно реалізувати функції освіти;

– кожен інноваційний процес пов’язаний із творчістю, креативністю особистості вчителя, управлінця системою освіти, науковця чи то педагогічного колективу; мета такої діяльності – підвищення ефективності та якості навчання і виховання, а одним  із важливих завдань є формування та розвиток інтелектуальної, творчої, компетентної особистості;

– інновації в середній загальній освіті є показником її реформування – на рівні змісту (зміст державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, програм навчальних предметів, нові навчальні предмети), на рівні методики (проекти, технології, методики, наприклад, – психолого-педагогічна система творчого виховання І.П.Волкова; психолого-педагогічна програма виховання творчої особистості школяра В.О.Моляко; навчально-виховна система «Школа творчості В.Алфімова, М.Артемова, Г.Тимошко»; технології особистісно зорієнтованого навчання (О.Савченко, С.Подмазін, С.Якиманська); технології модульно-розвивального навчання (Н.Клокар, А.Фурман) та інші), на рівні форм навчальної діяльності (насамперед, дистанційні форми навчання), на рівні управління освітньою системою (шкільні округи, теорія і практика муніципального управління тощо), на рівні засобів навчання (насамперед, використання ІКТ, електронних навчальних засобів, мережі Інтернет) та на рівні послуг (сучасні види послуг в освіти – різні форми дистанційного навчання, нові навчальні курси тощо) [8];

– у теорії інноваційної педагогіки наявні певні розбіжності у тлумаченні одних і тих же понять різними її авторами, що, на нашу думку, пояснюється насамперед відносно незначним «віком» інноваційної педагогіки, тим, що ця галузь педагогічної науки перебуває у процесі становлення, а отже, її категоріально-понятійний апарат (тобто методологічні основи) ще цілком не сформовано, що властиво будь-якій іншій науці на окресленому етапі.

На підставі усього вищевикладеного можна зробити висновок, що чим більше в нашій країні будуть використовуватися педагогічні інновації, тим більш розвинені будуть учні і ознайомлені з процесами впровадження інновацій керівники та вчителі.

Література:

1. Абасов З.А. Понятийно-терминологический аппарат инновационной педагогической деятельности // Философия образования/ З.А. Абасова – 2006. - №1(15). – 56-62 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К., В.Т. Бусел Ірпінь: Перун, 2001. – 1440 с.

3. Викторова Л.В. Инновационные процессы в образовании // Инновации в образовании Л.В. Викторова – 2002. - №2. – 6 с.

4. Даниленко Л.І. Управління процесом здійснення інноваційної діяльності в системі загальної середньої освіти // Післядипломна освіта в Україні/ Л.І. Даниленко – 2003. - №3. – 70-74 с.

5. Демиденко Т.М. Підготовка майбутніх учителів трудового навчання до інноваційної педагогічної діяльності : автореф. дис. канд. пед. наук : 13.00.04 / Луган. нац. пед. ун-т ім. Т.Шевченка / Т.М. Демиденко. – Луганськ, 2004. – 20 с .

6. Моляко В.А. Стратегии решения новых задач в процессе творческой деятельности // Обдарована дитина/ В.А. Моляко – 2002. - №4. – 33-44 с.

7. Остапчук О. Методологія інноваційних процесів – крок до розуміння сутності // Рідна школа/ О. Остапчук – 2004. – Листопад. – 3-6 с.

8. Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності // Наказ МОН України №522 від 07.11.2000 р.

9. Полонский В.М. Инновации в образовании (методологический анализ) // Инновации в образовании/ В.М. Полонський – 2007. – №2. – с. 4-13.; 2007. –№3. – 4-12 с.

10. Пометун О.І. та ін. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. Посібн/ О.І. Пометун – К.: АСК, 2004. – 192 с .

11. Пулина А.А. Менеджмент образовательных инноваций как одно .А.А. Пулина // Инновации в образовании. – 2007. – №3. – 30-348 с.

12. Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості: Навчально-методичний посібник/ В.В. Рибалка – К.: ІЗМН, 1996. – 236 с.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Шапран Ольга Ільївна.