ІМІДЖ ТА ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ В КОНЕТКСТІ ПЕДАГОГІЧНОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ

Останнім часом в науково-педагогічних дослідженнях все частіше зустрічається категорія ментальності або менталітету ( В.Кабрін, Ф.Кремень, В.Сонін, Е.Стріга, Н.Толстошеїна, О.Огонезова-Григоренко, інші науковці). Здійснивши аналіз педагогічної ментальності в науковій літературі ми дійшли висновку про то, що до складу педагогічної ментальності відносимо стійкі духовні нормативні і особово-професійні цінності, професійно значущі установки і відносин; педагогічна свідомість, оперативність прийняття педагогічних рішень, особливі ознаки мислення (рефлексія, критичність, аналітичність) у поєднанні з екзистенціональними процесами: професійна інтуїція, образні уявлення, відчуття; вітальними: стратегії вибору професійного життя, фахового росту, відносини; високо розвинена духовно-культурна сфера; специфічні ознаки поводження та діяльності: вироблені навички, латентні звички, які формуються на основі довготривалих існуючих стереотипів, характерних для конкретного культурно-освітнього простору і середовища, що в результаті регулює поведінку, спосіб життя і усвідомлене сприйняття тих або інших явищ педагогічної дійсності, які узагальнено можна позначити професійною картиною світу.

Зосередження уваги на такій ознаки, як рефлективність мислення, яке, за думкою В.Орлова, є характеристико професійної культури педагога, ми звернули увагу на те, що рефлексивне мислення забезпечує формування іміджу педагога (вчителя). Це новітнє утворення, що належить до науки іміджіології, яке, в свою чергу, є практичним втіленням ментальних установок на особистісному рефлексивно дієвому рівні. Імідж педагога, якій проявляється в узагальненому вигляді та складається з індивідуальних характеристик, особистісних, комунікативних, діяльнісних та зовнішньо поведінкових компонентів (М.Гомезо, Л.Мітіна), які реалізують власні уявлення вчителя про себе, задовольняючи його потребу в професійній самореалізації.

Слід нагадати, що саме поняття «імідж» ( бути схожим) виникло від англійської image — «образ», «зображення» — штучний образ, що формується в суспільній або індивідуальній свідомості засобами масової комунікації і психологічної дії. Імідж створюється (пропагандою, рекламою) з метою формування в масовій свідомості певного відношення до об'єкту. Може поєднувати як реальні властивості об'єкту, так і неіснуючі, приписувані. Найчастіше воно тлумачиться як емоційний образ чогось-когось, що склався у масовій свідомості та має характер стереотипу[1]. Психологічний аспект іміджу представлений в дослідженнях таких учених, як Р.Ромашкіна, Е.Манякіна, Е.Гришуніна, П.Гуревич, Ф.Кузін, І.Федоров. Педагогічний імідж став предметом досліджень Л.Мітіної, М.Гамезо, Є. Петрової, Л. Орлової, В.Шепель.

Певною мірою імідж кореспондується з поняттям стилю, ці поняття навіть ототожнюється в загальному розумінні. Однак, на нашу думку можна ці поняття розвести саме в педагогічному контексті, оскільки імідж стосується більш широкого прояву індивідуальності в усіх сферах її життєдіяльності, в ньому більш відбиті індивідуальні риси ментальності, традицій, які вплинули на особистість, їх індивідуальна інтерпретація та бажання самовираження і та висвітлення себе серед інших. Стиль – категорія, яка більш застосовується саме до професійної сфери, або до якоїсь іншої конкретної сфери. Наприклад, « стиль поведінки», «стиль одягу»; в педагогіці – «стиль викладання», «стиль виконавської діяльності»; в музичній педагогіці – «музичний стиль», «художній стиль», «творчо-виконавський стиль» тощо. В мовному обігу фахівців не застосовується поняття «виконавський імідж», « імідж педагогічної діяльності».

Між тим, поняття «іміджу» останнім часом також застосовується по відношенню до професійної сфери.

У структурі іміджу професіонала, запропонованої Л. Мітіною, виділені зовнішній, процесуальний і внутрішній компоненти. Автор описує ці складові таким чином: Зовнішня складова включає міміку, жести, тембр і силу голосу, костюм, манери, ходу. Зовнішній вигляд викладача, безумовно, може створити робочий або неробочий настрій на уроці, сприяти або перешкоджати взаєморозумінню, полегшуючи або утрудняючи педагогічне спілкування. Професійна діяльність, на думку Л.М. Мітіної, розкривається через процесуальну складову іміджу, яка конкретизується такими формами спілкування, як професіоналізм, пластичність, виразність, інші. Емоційно багатий вчитель, якій володіє прийомами вербального і невербального виявлення почуттів і цілеспрямовано їх застосовує., здатний пожвавити урок, зробити його експресивним, наблизити до природного спілкування.

Внутрішня складова — це внутрішній світ людини, уявлення про його духовний і інтелектуальний розвиток, інтереси, цінності, його особа в цілому [3, с. 339]. М.Гамезо включає до складу іміджу вчителя наступні структурні компоненти: індивідуальні і особові якості, комунікативні, особливості професійної діяльності і поведінки [1].

Сучасні якості вчителя як предмет наукових пошуків потребує і нових методологічних засад. З погляду на гуманістичний акцент в педагогіки, якій посилює увагу на емоційно-почуттєвій сфері особистості, ї духовного та душевного стану, саморозвитку, актуальності набувають концепції філософії освіти, зокрема альтернативного методологічного змісту. Одним з таких є напрям, що дістав назву "екзистенціалізм", якій висвітлений у працях М.Бердяєва, А.Камю, Ж.Сартра, М.Хайдеггера та інших філософів кінця XIX та початку XX століття. В їх поглядах визнається унікальність, індивідуальність, виключність кожного окремого людського буття, кожної особистості. Сьогодні екзистенціалізм об'єднує різні філософські та психологічні концепції, що зосередили увагу на особистості як індивідуальності, на осягненні смислу існування людини. Філософія освіти, що ґрунтується на засадах екзистенціалізму має підстави стати методологічною основою гуманістичних педагогічних поглядів, що розглядають виховання як створення умов для саморозвитку і самореалізації особистості, як допомогу майбутньому вчителю у самовизначенні, виборі своєї позиції, усвідомленому прийнятті рішень, свого іміджу,своєї свідомості, зокрема професійної, свого ментального «Я» і ментального досвіду. Людина реалізує себе як особистість в тій мірі, в якій вона може розвинути і зберегти дану їй від природи унікальність [4, с.32-33].

Сьогодні екзистенція з її ноетичними, трансцендентними (К.Свасьян) інтенціональними (М.Холодна) актами включається до поля суб’єктивних уявлень (В.Орлов), зокрема педагогічних (А.Кабрін, Д.Карнаухов, ), особливо якщо йдеться про галузь мистецької освіти (В.Орлов), її герменевтичних аспектів (О.Олексюк, Д.Лісун).

У своєму дослідженні ми визначаємо ментальність вчителів – фахівців в галузі мистецької освіти. Основою їх професійної діяльності, процесом і результатом, фаховою домінантою стає творчість, творча самореалізація та набуття педагогічного досвіду у розвитку творчості своїх учнів. Отже творчість для них - це основа професійної діяльності, яка сама по собі є генералізованою якістю. Крім того, вчителі мистецьких дисциплін мають особливий тип ментальності – художній, а точніше художньо-педагогічний, в якому усі зазначені якості проявляються крізь призму спілкування з мистецтвом. Саме в процесі творчої діяльності активно створюється і виконавський індивідуальний стиль. З посиланням на тлумачення індивідуального стилю в працях Д. Н. Узнадзе, Є. А. Климова, у вузькому смислі визначаємо індивідуальний стиль діяльності як стійку систему образів, що складається в людини, яка прагне до найкращого здійснення даної діяльності і яка зумовлена типологічними особливостями самої людини.

Похідною категорією індивідуального стилю діяльності є індивідуальний стиль у виконавській діяльності, якій найбільш привертає увагу вчителів музики, в яких домінує мотивація творчого самовираження в процесі виконавства. Особливо це яскраво проявляється по відношенню до такого різновиду виконавської діяльності, як естрадний спів, можливості якого дозволяють більш свободо володіти голосовим апаратом та знаходити потенційні ресурси індивідуального стилю виконавства завдяки компенсаторним здібностям. Зумовленість виконавського стилю вокаліста властивостями темпераменту знаходимо в працях китайських вчених, які активно досліджують психологічний фактор вокального співу. Це праці Лю Цюлина, Цзоу Чанхай, Чэнь Сяньнянь, яки є автором праці «Творча особистість та художній темперамент».

Особливий інтерес представляють розробки вчених Є. А. Климова, В. С. Мерліна у питаннях узгодження виконавського стилю з суб’єктивними особливостями особистості та об’єктивними вимогами виконавської діяльності [2, с.87]. На нашу думку, доцільно сприяти майбутнім вчителям музики в їх прагненні сформувати свій виконавський стиль діяльності, як вчителя та як виконавця музичних творів, враховуючи три фактори: особливості нервової системи, темпераменту; педагогічної ментальності особистості, індентифікації себе з фаховою спільнотою; мотивація до творчого самовираження в обраному виді виконавської діяльності та можливостей індивідуального творчого ресурсу особистості.

Література:

1. Гамезо М.В. Возрастная и педагогическая психология: Учеб. пособие для студентов всех специальностей педагогических вузов / М.В.Гамезо, Е.А.Петрова, Л.М. Орлова. — М.: Педагогическое общество России, 2003. – 512 с.

2. Климов Е. А. Индивидуальный стиль деятельности [Тексты ] / Под ред. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – С. 308.

3. Митина Л.М. Учитель как личность и профессионал (психологические проблемы) / Л.М.Митина. М., – 1994. – С.21.

4. Орлов В.Ф. Професійне становлення вчителів мистецьких дисциплін /В.Ф.Орлов. – Київ: Наукова думка, – 2003. – 264 с.