МІЖНАРОДНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ

Після проголошення незалежності України розпочався новий етап формування кримінально-процесуального законодавства. Цей процес має проводитися з урахуванням усіх тих умов, що висуває сучасне правове сьогодення України.

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тому одним із важливих завдань утвердження в Україні правової держави є сучасна судова реформа, що повинна базуватися на принципах і нормах міжнародного і європейського права у галузі судочинства. При цьому виникає необхідність правового захисту конституційних положень від протиправних посягань, зокрема злочинів. Державна діяльність у цій сфері реалізується на підставі норм чинного кримінального та кримінально-процесуального законів.

Тривалий час учені-процесуалісти працюють над проектом нового Кримінально-процесуального кодексу, який має стати важливим гарантом реалізації положень Конституції України щодо захисту прав і свобод людини у сфері кримінального судочинства.

Право кожної людини при визначенні її громадянських прав та обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий захист справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону, визначено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950), яку Україна ратифікувала 17 липня 1997 р. При виконанні зобов’язань за міжнародним договором слід враховувати тлумачення Європейського суду з прав людини.

Внаслідок докорінних змін в соціально-політичних та інших умовах життя суспільства і держави на нинішньому етапі розвитку України та прийняття Конституції України створили передумови для реформування системи кримінальної юстиції у напрямі подальшої демократизації, гуманізації, посилення захисту прав і свобод людини відповідно до вимог міжнародних правових актів і зобов'язань нашої держави перед європейським та світовим співтовариством. [2]

Входження України у світову спільноту вимагає узгодження національного законодавства та правозастосовчої практики з вимогами міжнародно-правових актів, особливо у сфері забезпечення основних прав людини.

Приєднання України до Конвенції про права дитини зумовило внесення якісних змін до національного законодавства щодо охорони прав неповнолітніх, передбачення нових гарантій їх належного розвитку, особливо у сфері кримінально-процесуальної діяльності.

Стандарти здійснення судочинства, і зокрема захисту прав дитини, містяться і в інших міжнародно-правових документах, насамперед Мінімальних стандартних правилах ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх (1985). [3, с. 71 – 81]

Особлива роль у розкритті, розслідуванні та попередженні злочинів належить тим державним органам, на які безпосередньо покладено функції забезпечення законності і боротьби зі злочинністю – органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Кримінальний процес являє собою діяльність зазначених органів, що здійснюється у встановлених законом процесуальних формах і направлена на досягнення завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.

З метою досягнень завдань кримінального судочинства законодавцем передбачена можливість виправданого застосування до певних осіб заходів процесуального примусу, зокрема запобіжних заходів, які суттєво обмежують їх права і свободи та накладають на них певні процесуальні обов’язки.

Останнім часом втричі зросла кількість протиправних дій, вчинених неповнолітніми. Особливо небезпечним є те, що спостерігається тенденція зростання кількості злочинів, вчинених особами до 18 років. Але, на жаль, відзначається відсутність чітко визначеного порядку та особливостей при обранні щодо неповнолітніх запобіжних заходів у кримінально-процесуальному законодавстві, застосування яких займає одне з вагомих місць при провадженні розслідувань щодо цієї категорії осіб.

Однією з гарантій охорони неповнолітніх є забезпечення їм права на захист у кримінальному судочинстві, і зокрема права на кваліфіковану правову допомогу з боку захисника. Ефективність інституту захисту значною мірою визначається якістю правових норм, що регулюють механізм забезпечення права на захист у кримінальному процесі і діяльність захисника.

Питання про запобіжні заходи є одним із найважливіших питань кримінального процесу. Службова роль цих заходів полягає у створенні певних процесуальних умов, що забезпечують чітке виконання завдань кримінального судочинства.

Необхідність особливого захисту дітей та застосування до них запобіжних заходів вперше проголошено у Женевській декларації прав дитини 1924 р., потім підтверджено у Загальній декларації прав дитини 1948 р., Декларації прав дитини 1959 р. і закріплено у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (ст. 10), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (статті 23, 24), у Конвенції про права дитини 1989 р. (статті 1 – 41). [4, с. 312, 85]

Україна ратифікувала згадані вище Конвенції і взяла зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції вжити всіх необхідних законодавчих, адміністративних і просвітницьких заходів щодо захисту дітей від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи чи зловживань, недбалого піклування або його участі. У ст. 37 вказаної Конвенції зазначено, що жодна дитина не може бути підвержена катуванням або іншим жорстоким, безлюдним або принижуючим повагу видам поводження або покарання. Ні смертна кара, ні довічне ув’язнення не можуть бути призначені за злочини особам, які не досягли 18 років; жодна дитина не може бути позбавлена волі незаконно. Арешт та затримання дитини має відбуватися відповідно до діючого законодавства і тільки у виключних випадках на строк якомого менший відповідного проміжку часу; кожна позбавлена волі дитина має бути відокремлена від дорослих злочинців, має право підтримувати зв’язок зі своєю сім’єю шляхом переписки та побачень, за виключенням особливих випадків; кожна позбавлена волі дитина мала б право на негайну правову допомогу, право оскаржувати законність позбавлення його свободи перед судом або іншим компетентним органом. На жаль, у нашій країні, як і в усьому світі, діти і підлітки стають жертвами злочинів. Але дотримуючись міжнародних договорів, Конвенції та інших міжнародних законодавчих джерел сучасний КПК України якомога повно забезпечує належне дотримання всіх норм, що стосуються забезпечення прав неповнолітнього та особливостей провадження у справах даної категорії злочинів.

На наш погляд, створюючи новий КПК України, вченим – процесуалістам необхідно звертатись до історичних аспектів виникнення, як кримінального процесу в цілому, так і окремих його інститутів, насамперед інституту забезпечення захисту неповнолітніх і заходів процесуального примусу на них.

Основні напрями державної політики України відносно дітей і заходи щодо її реалізації центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, суспільними інститутами були визначені у Національній програмі «Діти України» (затверджена Указом Президента від 18 січня 1996 р. № 63/96), що планується і оновлюється кожні 5 років і успішно виконується. Серед її основних завдань – здійснення заходів щодо профілактики злочинності, наркоманії, алкоголізму і куріння серед дітей. [5]

На підтвердження цього, у 2009 році прийнято Закон України «Про Загальнодержавну програму "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року», згідно якого Україна як член міжнародного співтовариства бере участь у діяльності зі створення сприятливого для дітей середовища, в якому гідний розвиток і захист їх прав забезпечується з дотриманням принципів демократії, рівності, миру, соціальної справедливості з урахуванням моральних засад та традиційних цінностей українського суспільства, спрямованих на зміцнення сім'ї та морального здоров'я дітей в Україні [6].

Література:

1. Кримінально-процесуальний кодекс України: чинне законодавство із змінами та допов. на 16 вересня 2011 р.: (Відповідає офіц. текстові) – К.: Алерта ; ЦУЛ, 2011. – 212 с.;

2. Указ Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008 Концепція реформування кримінальної юстиції України;

3. Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі // Людина, право, суспільство. – Права людини і професійні стандарти для юристів у документах міжнародних організацій. – Українсько-Американське бюро захисту прав людини (Амстердам – Київ), 1996, с. 71 – 81;

4. Збірка договорів Ради Європи. Українська версія – К. : Парламент. вид-во, 2000. – 654 с., с. 312, 85;

5. Національна програма «Діти України». Затверджена Указом Президента України від 18 січня 1996 року № 63/96. – Львів : ЛОЦССМ, 1996;

6. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2009, № 29, ст. 395// Закон України «Про Загальнодержавну програму "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року».