ШАРЛЬ БАЛЛІ ПРО ФУНКЦІОНАЛЬНУ ТРАНСПОЗИЦІЮ

На сучасному етапі розвитку мовознавства відмічається активний розвиток лінгвістичної галузі, присвяченої розвитку знань про мову в історії науки і культури, теоретичному осмисленню цього розвитку, аналізу теорій і концепцій генезису лінгвістичної думки в цілому, а також в її окремих аспектах, традиціях, течіях, напрямах, розділах і школах, – лінгвоісторіографії.

Факти переходу слів з однієї частини мови до іншої зазначені у граматиках давно, тому логічним і перспективним є аналіз робіт, присвячених цій проблемі, оскільки сучасне мовознавство базується на досвіді й досягненнях лінгвістичних досліджень минулих часів. Привертає увагу майже повна відсутність лінгвоісторіографічних досліджень із проблеми транспозиції частин мови, здійснених на основі системного аналізу значного за обсягом конкретного матеріалу (можна назвати лише окремі статті, у яких розглянуто певні аспекти зазначеної проблеми). У роботах переважають загальні міркування щодо поглядів мовознавців ХІХ-ХХІ ст. на явище транспозиції. Спеціальних праць, присвячених цій темі в цілому, в лінгвістиці немає, і тому багато чого залишається нез’ясованим. При цьому звернення до історіографії проблеми показало значну кількість спеціальних праць у лінгвістиці, присвячених саме явищу транспозиції.

Наше дослідження присвячено аналізу явища транспозиції як переходу слів з однієї частини мови до іншої саме в лінгвоісторіографічному аспекті (на матеріалі лінгвістичної спадщини Шарля Баллі).

У дослідженні ми користуємося актуалістичним методом як загальнонауковим методом теоретичного рівня наукового пізнання. Вперше цей метод запропоновано в працях В. А. Глущенка [2]. Суть цього методу полягає у використанні сучасних знань для вивчення минулого та передбачення майбутнього. Необхідність використання цього методу зумовлена тим, що без його застосування неможливе існування лінгвістичної історіографії взагалі.

Засновником теорії транспозиції більшість лінгвістичних джерел ([4; 5]) називають відомого швейцарського лінгвіста Шарля Баллі (Charles Ваllу) (1865-1947) – одного з провідних представників Женевської школи, експерта у царині загального та порівняльно-історичного мовознавства, а також французької та німецької мов¹.

У роботах з історії мовознавства як Женевській лінгвістичній школі в цілому, так і окремим її представникам (до яких відноситься і Шарль Баллі) або взагалі не приділяється увага, або відводиться досить скромне місце. Можна назвати тільки монографію В. Г. Кузнєцова «Женевська лінгвістична школа: Від Соссюра до функціоналізму» [3], автор якої спробував подолати цей недолік сучасних лінгвоістоіографічних досліджень. Проте лінгвоісторіографічному аналізу проблеми функціональної транспозиції, яку вперше охарактеризовано у роботі Ш. Баллі «Загальна лінгвістика і питання французької мови» [1], приділено вкрай мало уваги.

Найвідомішу працю вченого – «Загальна лінгвістика і питання французької мови» – вперше було опубліковано в 1932 році; у 1944 році з’явилося перероблене видання; російською мовою книга вийшла вперше в 1955 році.

Праця Шарля Баллі поєднує в собі дослідження загальної лінгвістики і дослідження специфічних особливостей французької мови (багато в чому на основі зіставлення її з німецькою). Шарль Баллі викладає матеріал яскраво й образно, для підтвердження своїх теоретичних положень використовує багатий ілюстративний матеріал.

Широку популярність у лінгвістиці отримали міркування вченого щодо функціональної транспозиції частин мови.

На думку Ш. Баллі, в мові існують т.зв. лексичні категорії – «категорії знаків, що виражають поняття і комбінуються у мовленні за допомогою граматичних зв’язків» [1; с. 128].

До лексичних категорій автор відносить:

• іменники – слова («віртуальні семантеми»), що позначають істоти та неістоти (homme «людина», pierre «камінь»);

• прикметники – слова, що позначають якості (rouge «червоний», bon «добрий»);

• дієслова – слова, що позначають процеси (marcher «ходити»);

• прислівники – слова, що позначають різновиди якості або дії (bien «добре», très «дуже»).

Назвемо основні, на думку Ш. Баллі, особливості лексичних категорій (ЛК):

• ЛК можуть існувати в мові лише в тому випадку, якщо вони характеризуються внутрішніми або зовнішніми мовними знаками; за відсутності ж будь-якого знака, що встановлює відмінності між категоріями, останні можуть існувати тільки в думці і не бути приналежністю мовленнєвої діяльності;

• ЛК характеризуються їх значенням, і це значення невіддільне від його функції: прикметник має служити епітетом іменника, а іменник може характеризувати тільки прикметник; дієслово не мислиться без суб’єкту, а суб’єкт не мислиться без дієслівного тлумачення тощо;

• на периферії лексичних категорій, на думку Ш. Баллі, знаходяться вигуки (вигук ouf! означає віртуальне поняття полегшення, gare! – застереження тощо);

• поза ЛК знаходяться зв’язки, прийменники, сполучники, закінчення, актуалізатори, кількісні визначники та імпліцитні граматичні знаки, функції яких полягають у тому, щоб «групувати в синтагми знаки, що належать до додаткових категорій, з точки зору взаємовідносин між означальним та обумовленим» [там же; с. 130].

І далі автор у розділі «Синтагматика і функціональна транспозиція» безпосередньо визначає суть транспозиції як переходу частин мови з однієї в іншу: «Мовний знак, повністю зберігаючи своє семантичне значення, може змінити граматичне значення, прийнявши на себе функцію іншої лексичної категорії (іменника, прикметника, дієслова, прислівника), до якої він не належить» [там же]. Таку систему граматичних замін Шарль Баллі називає функціональної транспозицією.

Ш. Баллі розрізняє транспозицію функціональну і транспозицію семантичну: у першому випадку перенесення носить чисто граматичний характер і здійснюється на синхронному зрізі, у другому – зміни стосуються значення слова і носять еволюційний характер. У цілому ж, на думку Баллі, функціональна й семантична домінанта при класифікації типів транспозиції виявляються дуже зручними.

Заслуга Шарля Баллі полягає в тому, що він ввів у лінгвістичний ужиток ряд термінів, що характеризують явище транспозиції:

а) знак, який транспонується (transponend, від лат. transponendum «те, що повинно транспонуватися»; російською мовою транспонируемый знак) – знак, який повинен піддатися транспозиції (planète «планета»); термін означає дію, функцію;

б) транспонуючий (transpositeur) знак, або знак категорійний, – знак, що виражає нову категорію (суфікс -aire у прикметника planétaire «планетна»; суфікс -aire є транспонуючим суфіксом іменника і категорійним суфіксом прикметника); термін означає характер, значення транспозиції;

в) транспонований (transposé) знак – знак, що утворився в результаті приєднання транспонуючого знаку до знаку, який транспонувався (прикметник planétaire «планетна»).

На думку вченого, найбільш поширеною формою транспозиції є суфіксальний словотвір: «Суфікс – це знак, який вказує, до якої нової категорії переходить та чи інша семантема ..., і має своєю функцією уточнювати, визначати цю категорію» [там же; с. 133].

При цьому Баллі вперше вказує на наступні два факти, що характеризують усі різновиди транспозиції:

1) «перше транспоноване може послідовно викликати одну або декілька інших (наступних) транспозицій»;

2) «одна і та ж семантема може переходити одночасно в декілька різних категорій» [там же].

Оригінальна теорія функціональної транспозиції, висунута Шарлем Баллі (і А. Сеше) і розвинена пізніше С. Карцевським і А. Фреєм, багато в чому випереджає сучасні лінгвістичні уявлення про явище транспозиції як перехід слів з однієї частини мови в іншу.

Література:

1. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка; пер. с франц. / Шарль Балли. – М. : Изд-во иностр. лит-ры, 1955. – 416 с.

2. Глущенко В. А. Принципи порівняльно-історичного дослідження в українському і російському мовознавстві (70-і рр. ХІХ ст. – 20-і рр. ХХ ст.) / Глущенко Володимир Андрійович / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні / відп. ред. О. Б. Ткаченко. – Донецьк, 1998. – 222 с.

3. Кузнецов В. Г. Женевская лингвистическая школа: От Соссюра к функционализму. Изд.2 / Валерий Георгиевич Кузнецов. – М., 2010. – 184 с.

4. Лингвистический энциклопедический словарь / [гл.ред. В. Н. Ярцева]. – М. : Сов. энциклопедия, 1990. – 685 с.

5. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія / Олена Олександрівна Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2010. – 844 с.

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент Маторіна Наталя Михайлівна