Масова та Елітарна літератури в Україні: зауваги до теми

Сьогодні ринок української книги навряд чи можна назвати конкурентоспроможним. Дар’я Донцова та Віктор Пелевін, Олександра Мариніна та Борис Акунін – російських письменників у нас читають і знають таки більше. І проблема не в тому, що бракує цікавої української книги, просто на неї немає попиту. А, як відомо, лише попит породжує пропозицію.

Чому в нас письменники – талановиті й неординарні, але літератури як суспільної реальності не існує? Чому на перших полицях українських книгарень можна легко знайти російські, американські, англійські бестселери, а українська книга, якщо і є, то явно не на видному місці? Чого конкретно нам бракує: послідовної державної політики, ринкових механізмів чи, може, немає вартісних книг? Сучасній українській літературі властива орієнтація на західну культуру, тематична та стилістична поліфонія, але, на жаль, вона займає незначне місце серед літератур світу й досі мало відома навіть у слов'янських країнах. Хоча є кілька сучасних авторів, твори яких перекладають і видають за кордоном. Це Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Любко Дереш, Сергій Жадан.

У сучасному літературознавстві актуалізувався ціннісно-ієрархічний підхід до літературної творчості, відповідно до якого існує два типи літератури – елітарна та масова, що орієнтовані на культурні потреби різних категорій читачів. Для елітарної літератури характерна гібридизація жанрів, складність мовних засобів, філософська наповненість змісту та образів, цитування, колажування, інтелектуальна гра з читачами. Елітарна література передбачає конкретну читацьку аудиторію – вузьке коло реципієнтів, які здатні до осягнення змісту, розуміння алюзій та декодування складного лише для поверхового прочитання художнього твору, це читачі-співучасники з не меншою активністю інтелекту та уяви, як у автора. Глибина проникнення в такі твори найчастіше визначається рівнем знання інших художніх текстів, кваліфікований читач повинен уміти прочитати не тільки диктумний план (послідовність подій та їхнє тло), а й модусний – систему поглядів свідомостей автора і персонажів, що взаємодіють у тексті [5].

На відміну від високої, масова література орієнтується на потребу пересічного читача відпочити від дійсності, тяжіє до типізації, стандартизації, в пізнаваності сюжетів та образів, вільно користується мовними штампами та позбавлена психологізму. Для задоволення очікувань публіки творці масової літератури використовують набір відомих літературних формул, чітко дотримуючись правил популярних жанрово-тематичних канонів. Такі твори будуються за трафаретними сюжетними схемами, мають схожу тематику та наративну структуру, відповідають звичним естетичним шаблонам та ідеологічним стереотипам. Головний принцип масової літератури – принцип формульності, серійності, що виявляється на всіх рівнях тексту – від сюжету й персонажів до типових промовистих заголовків, які разом зі специфічно оформленою яскравою обкладинкою свідчать про приналежність цієї книги до конкретного виду масового чтива, як-от детектив, мелодрама, любовний роман тощо.

Сьогодні більшість книг, які поповнюють полиці наших магазинів, з Росії та Білорусі. Крім суто психологічних чинників (звичність такого експорту, популярність російських авторів та велика кількість російськомовної масової поп-літератури низького художнього смаку, що має зручний формат і невисоку ціну), такі книги виграють завдяки більш широкому асортименту й великим тиражам. Побачити на полицях класиків української літератури майже не реально, де-не-де знаходимо книжки сучасних українських письменників, таких як: Ірена Карпа, Люко Дашвар, Сергій Жадан, Юрко Покальчук, Любко Дереш.

Проте уваги і прихильності читачів також заслуговують твори й інших талановитих та неординарних сучасних письменників: Олександра Ірванця, Богдана Жолдака, Лариси Денисенко, Костянтина Москальця, Юрія Іздрика, Івана Малковича, Євгенії Кононенко, Наталки Білоцерківець тощо. Багатьох із цих письменників критики зараховують до сучасної української масової літератури. Наприклад, загальний наклад роману «Мати все» популярної авторки Люко Дашвар становить понад 52 тисячі примірників, що для сучасної української літератури справді є показовим. Цей роман вважається ледь не українським бестселером! І це при показнику 0,0012 примірників на душу населення… Хіба таким має бути справжній масовий продукт?

Коментарі на літературних форумах у мережі Інтернет свідчать, що серед читачів оцінки сучасного літературного процесу в Україні досить суперечливі. Суттєвим недоліком, що знижує художню вартість сучасної української книги, читачі насамперед називають переважання розважальності, дешевої комерційності над змістом: «Книгам бракує смислового наповнення. Нині всі жують клоччя, пишуть колись вже написане іншими словами. І лише одиниці спромагаються на шедеври...», «...надто вже багато «пустих» книг на полицях магазинів. Серед них читати, фактично, немає чого!», «Дереш і Карпа – це не криза (мабуть, занадто сильно сказано), а збідніння. Ніхто ж, мабуть, не стане сперечатися щодо їх комерційності?», «А мені здається, що наша література не примітивізується, а просто змінюється. Форма викладу думок трохи змінилася. А от ідея – вона ж є. Головне – вміти її розгледіти. А як не крути, інколи ти цю ідею не бачиш», «У сучасній українській літературі є велика кількість неординарних, талановитих авторів, творчість яких, безумовно, впливає на хід історії і має право стати класикою літератури. На мою думку, одним із таких авторів можна вважати Марію Матіос» [3].

Трохи статистики

Наприкінці 1980-х років загальний наклад книжок, виданих в Україні за рік, сягав 189,5 млн. примірників. Середній тираж одного видання становив 22,5 тис. екземплярів, а на одного жителя України припадало 3,7 книжки. За роки незалежності обсяги книговидавництва зменшилися майже в 5 разів. У 2005 році в Україні було видано 15 720 книг і брошур загальним тиражем 54 млн. 59 тисяч примірників, у 2007 році цей показник зріс до 17 987 книг і брошур. У кризовому 2009 році українською мовою видано 14 797 книг загальним тиражем 27 млн. 527 тис [1]. Це менше одного примірника на українця! Для порівняння: у Росії на 1 мешканця припадає 4–5 примірників книг, у Білорусі – 6–7, у країнах Євросоюзу цей показник коливається в межах 5–8 примірників. За даними спостережень Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, у 2010 році частка української книги в сумарному річному накладі становила лише 0,5 книжки на душу населення [4].

Українська книга та реалії сьогодення

Сучасна література – це окрема соціальна сфера з власною інфраструктурою, що має забезпечити книжку (будь-то зразок елітарної чи масової літератури) усім необхідним для її успішного «життя» в суспільстві. Це й фахова критика на сторінках популярних газет, журналів, цікаві рецензії, реклама на радіо та телебаченні, а також розгалужена мережа спеціалізованих книгарень.

Видавці постійно наголошують, що держава повинна підтримувати українську книгу, тим часом міжнародні експерти стверджують, що й видавництва мають більше працювати з читачами й популяризувати талановитих письменників. На жаль, сьогодні Україна чи не єдина європейська держава, яка не має цілеспрямованої програми національного книговидання.

За даними офіційного сайта Книжкової палати України, станом на вересень 2010 року видання книжок в Україні скоротилося на 9 мільйонів примірників, порівняно з аналогічним періодом 2009 року. Протягом 2010 року загалом видано 12,5 тисяч книжок накладом 22,5 мільйони примірників [2]. Прогнозується подальше зменшення обсягів книговидавництва принаймні ще на 30%. Численні соціальні опитування свідчать, що більшість громадян України взагалі не читають книг і не мають у них потреби.

За різними оцінками, у 2008 році в Україні нараховувалося від 200 до 500 книжкових магазинів, а це означає, що ще три роки тому майже 60% населення не мало вільного доступу до книг. У нашій країні одна книгарня припадає на 96 тисяч населення, тоді як у Росії – на 75 тисяч, а у Франції – на 20 тисяч населення [4]. За таких умов книговидання в Україні досить складно назвати повноцінним, вигідним бізнесом, радше це дороге хобі, яким можна захоплюватися, але без комерційного інтересу.

Дані Державного реєстру видавців і розповсюджувачів видавничої продукції свідчать, що станом на 1 квітня 2008 р. в Україні налічувалося 3978 суб'єктів видавничої справи [4]. Передові позиції на ринку книговидання сьогодні займають такі вітчизняні видавництва, як: «Фоліо», «Софія», «Кальварія», «Клуб Сімейного Дозвілля», видавництво дитячої літератури «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Дедалі більшої популярності набуває так зване мережеве розповсюдження книг поштою («Клуб Сімейного Дозвілля»).

Опитування студентів, проведене нами у вересні – жовтні 2011 року на базі Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (кількість респондентів – 100, вік – від 18 до 23 років), засвідчило, що сьогодні молодь втрачає інтерес до книжкової продукції. Зокрема 56% респондентів протягом останніх трьох місяців не придбали жодної книги, 30% купили хоча б одну, і лише 2% – понад 5 книг. Головні аргументи низького попиту на книги – брак коштів (19%) і висока вартість необхідних видань (17%). Однак найважливішою причиною невеликого попиту на книжковий товар серед опитаних є відсутність потреби в ньому взагалі (52%). Книги українською мовою й надалі програють за популярністю російськомовним виданням. За результатами дослідження лише 38% придбаних книжок написані українською мовою, переважно це навчальна або наукова література. 60% опитаних купує та читає художню літературу лише російською мовою.

Загалом, ситуація, що склалася сьогодні у вітчизняній літературі та книговидавничій галузі, вимагає розробки стратегічної програми комплексної, системної та послідовної державної підтримки, інакше національне книговидання й українська книга можуть втратити важливу роль потужного джерела збагачення інтелектуального потенціалу нації, інформатизації суспільства та носія ідей національного відродження.

Література:

1. Видавнича справа: статистичні дані [Електронний ресурс] // офіційний сайт Державного комітету телебачення і радіомовлення України. – Режим доступу: http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/category/main?cat_id=34099.

2. Випуск видавничої продукції в Україні [Електронний ресурс] // офіційний сайт Державної наукової установи «Книжкова палата України імені Івана Федорова». – Режим доступу: http://www.ukrbook.net/.

3. Літературний форум [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrcenter.com/Форум//30991/Ірен-Роздобудько.

4. Набоченко О. Чужой плен: Великое прошлое и туманное будущее украинской книги [Электронный ресурс] / О. Набоченко // Зеркало недели. – 2008. – № 25. – Режим доступа: http://zn.ua/CULTURE/chuzhoy_ plen_ velikoe_ proshloe_i_tumannoe_buduschee_ukrainskoy_knigi-4231.html.

5. Сидорова М. Ю. Квалифицированный читатель и массовая литература (лингвистический аспект проблемы) // Библиотека в эпоху перемен. – М., 2003. – Вып. 4. – С. 16–25.