АКТУАЛІЗАЦІЯ ЕСХАТОЛОГІЧНОГО МІФУ В ОПОВІДАННІ АНАТОЛІЯ ДНІСТРОВОГО «БІЛА ДІВЧИНКА»

Суспільство ХХІ століття схоже на корабель, який потрапив у шторм. Люди на цьому кораблі як ніколи відчувають свою безсилість у боротьбі проти стихії, а відтак – конечність свого життя Дестабілізоване суспільства ХХІ століття актуалізує у літературі есхатологічний міф. Так, сюжет оповідання Анатолія Дністрового «Біла дівчинка» співвідносний з біблійними есхатологічними міфами у яких оповідується про кінець світу. Автор розігрує перед реципієнту апокаліптичний сценарій, вводячи в ситуацію примежового стану кінця історії людства. Мотив кінця історії наштовхує на постмодерну стилістику. Отже, метою роботи є дослідження конструювання міфу про пришестя Месії у творчості сучасного українського письменника Анатолія Дністрового. Мета дослідження передбачає вирішення наступних завдань: розкрити особливості творення неоміфу про Спасителя у вітчизняній літературі; простежити використання у творі біблійної символіки та її вплив на формування конфлікту оповідання; розкрити семантичне навантаження образної системи твору. Методологічною основою дослідження стали праці Фрідріха Ніцше, Миколи Бердяєва, Лукаша Врубеля, Димитрія Садов'яка, Тетяни Голіченко.

Першотекстом, який стає основою літературної реінтерпретації, виступає біблійна твір про кінець світу «Апокаліпсис», (в перекладі з грецької «Об’явлення Святого Іоанна Богослова»), Це єдина пророча книга «Нового Завіту» XIV розділ якої «Хвалебна пісня 144.000 праведників і ангелів, котрі сповіщають долю світу», розповідає про вірних, які врятуються під час кінця світу та страшного суду. Протиірей Димитрій Садов'як зазначає, що «Об’явлення – книга таємнича, тому існує безліч літератури щодо її тлумачення (…) Предмет і мета написання Апокаліпсиса, як вказує сам св. Іоанн, – «показати... що незабаром статися має» (Ап. 1: 1). Таким чином, головним предметом Апокаліпсиса є таємниче зображення майбутньої долі Церкви Христової і всього світу. З самого початку свого існування Церква Христова повинна була вступити у тяжку боротьбу з помилковим вченням юдейства і язичництва, з метою встановлення торжества Божественної Істини. Метою Апокаліпсиса і є – зобразити цю боротьбу Церкви і торжество її над усіма ворогами; показати наочно загибель „ворогів церкви і прославлення вірних чад її» [5]. Інтерпретаційний варіант Апокаліпсису А.Дністрового дещо змінює ключові завдання теологічного тексту. Основний конфлікт перенесено у площину внутрішнього «Я» героїв, втілюючи тезу про одночасне співіснування в душі кожної людини Пекла та Раю.

Тлумачення Біблії тривалий час здійснювали виключно священики, оскільки їм було відкрито одкровення Боже і вони володіли втаємниченими знаннями. Лукаш Врубель вивчаючи теорію та історію герменевтики вказує: «Аж до періоду Реформації герменевтика оберталася в зачарованому колі, яке визначали Отці Церкви і догмати теології. Лише рішучий спротив Лютера проти монополії на інтерпретацію Біблії, яку забезпечила собі Католицька Церква, спричинив радикальну зміну у підході до аналізу не тільки Святого Письма, а й будь-яких текстів. Його було – певною мірою – звільнено від нав’язливої концепції єдиної правильної інтерпретації, Святе письмо стало доступним читачеві з-поза церковної спільноти» [1, с. 58]. Поступово догматичність церкви щодо тлумачення біблійних текстів послаблюється, а тому до інтерпретації біблійних пророцтв долучаються письменники.

У художній літературі інтерес до Апокаліпсису особливо зріс у ХХ столітті, яке ознаменувалося глобальними суспільно-історичними катаклізмами. Тетяна Голіченко зазначає «Теми та образи Апокаліпсиса часто поставали у творчості митців, котрі жили на зламі епох, або в кризових ситуаціях.(…) Апокаліпсис — це розповідь про невидиме, про таємне, приховане й очікуване. Апокаліпсис — це візуалізація майбутнього, це завершення розповіді про історію, це своєрідне „світло в кінці тунелю” кожної культури й навіть кожної людини» [2]. Текст оповідання А.Дністрового «Біла дівчинка» визначається пошуком шляхів гармонізації світу, що втратив вектор руху. Причому ці пошуки стосуються не лише зовнішнього метафізичного світу, вони стають сенсом існування героїв твору, які прагнуть віднайти внутрішню гармонію власного «Я». Подібна картина світу, що характеризується поєднанням суб’єктивного та об’єктивного просторів, які прагнуть до ладу була визначена терміном «хаосмос» (Джеймс Джойс).

Хаологічна модель побудови змістоформи художнього тексту виникає за умови зміни аксіологічних пріоритетів та у період кризи масової свідомості. Зміни у культурі призводять до процесу відновлення (перевідкриття) письменниками більш давніх текстів (пратекстів переважно теологічного характеру). Цей процес відбувається й у творі А.Дністрового «Біла дівчинка». Сюжет твору заснований на тексті Апокаліпсису. Інтерпретаційна концепція Апокаліпсису А.Дністрового суголосна з творчістю П.Рамб’є. Аналізуючи твори П.Рамб’є Тетяна Голіченко пише: «У художньому світі П.Рамб’є Апокаліпсис – це неправда й нещирість, які пронизують усі мотиви сучасного життя, перетворюючи космос на хаос, день на ніч, а людське обличчя – на серію масок брехні. Своєрідну легітимну нещирість, софістичність, логіку подвійних стандартів – невід’ємний і неминучий елемент сучасної цивілізації – переглянуто й поставлено під сумнів у серії «Апокаліпсис» П.Рамб’є…» [2]. Отже, в обох митців Апокаліпсис, перш за все, пов’язаний з порушенням світоустрою, з пануванням хаосу.

Фактично, відтворення соціуму, який опинився на роздоріжжі через застосування біблійного тексту, стає предметом сюжетобудови оповідання А.Дністрового. Апокаліпсис як синонім кінця світу суголосний образу руйнування та хаосу. З образом Апокаліпсису пов’язано образ Білої дівчинки. Цей образ стає сюжетоорганізуючий компонент твору.

У творі А. Дністрового Біла дівчинка була уособленням чогось таємничого, тому що з’явилася нізвідки і пішла в небуття. На сакральність героїні вказує і її білий колір – символом чистоти, непорочності, святості.

«Вона з’явилася з боку східного шляху й сумирно йшла, не розглядаючись навсібіч, ішла білою смугою, що ділить зустрічний рух авто на праву та ліву смуги…. дівчинка йшла босою, однак видно, що їй не було холодно від пізньої непривітної осені …. зодягнена вона була в щось на кшталт сліпучо-білого балахону, а дивне, розпущене, довге русяво-сніжне волосся було зібране на потилиці» [3; с.56-57].

Біла дівчинка, як і Ісус Христос мала дар зцілювати «… люди почали говорити, що маленька біла дівчинка здатна зцілювати від хвороб…» [3; с. 61]. До неї доторкалися лише ті люди, котрі мали намір допомогти маленькій дівчинці, але самі тоді ж біліли, та через деякий час виявляли в собі здатність зцілювати недуги. Авторська ре інтерпретація міфу про Спасителя переакцентовує увагу з караючої есхатології на особистісно-творячю. Адже побілілі люди ставали ніби Помазаниками Божими, дорівнюючись до Творця, вони також були здатні зцілювати інших.

Люди містечка з острахом ставилися до невідомої гості, а історики і краєзнавці підняли хроніки та «сказали, що біла дівчинка – це Господнє попередження про велику небезпеку, яка нависає над усіма нами…» [3; с. 63]. Автор відтворює основні рушії суспільної свідомості – страх невідомого, незрозумілого. Але сакральність Білої дівчинки нівелюється профаністю людського буття. Ніхто не сприйняв білу дівчинку серйозно, як Божий знак, натомість «В країні розпочався «Білий бум»… все біле стало модним, у магазинах повигрібали весь білий одяг, взуття, потім люди кинулися скуповувати білі меблі та посуд, білі килими, білих песиків та котів, пацюків та птахів…» [3; с.64-65]. До містечка приїздили туристи, що б подивитися на білу дівчинку і це було вигідно як для влади так і для корінних жителів, які почали з цього робити капітали. А. Дністровий, таким чином, змальовує повну нівеляцію духовності, що замінена матеріальними вигодами. Відкидання людьми Світлої сили та її носіїв (у тексті – побілілих людей) вказувало на перемогу моралі «раба» над моралю «Господаря» (за Ф.Ніцне). Адже Ф.Нічше зазначав, що у моралі господаря «добро» завжди означає «шляхетність» у значенні «високо духовності», а «зло» – «вульгарність» та «плебейство». Шляхетний тип людей звеличував себе як творця та визначальника цінностей і не потребував схвалення своїх дій, адже сама справедливість залежала від нього. Натомість мораль раба виникла в середовищі ображених, пригнічених рабів, а також серед тих. Хто не визначився зі своєю роллю у цьому світі. Для раба «добро» символізує всі ті чесноти, що слугують для полегшення існування стражденних. Раб цінує «симпатію, добру помічну руку, гаряче серце, терпимість, старанність, скромність і дружелюбність…» Ця рабська мораль по суті заснована на власній вигоді, де добро належить до категорій, що є вигідними для слабких і безпорадних. Отже, якщо рабська мораль людину, яка викликає жах, вважає «злом», то, відповідно до моралі господаря, людина, яку сприймають з острахом, без сумніву, варта поваги і є «доброю». Врешті-решт зазначає філософ, обурення та невдоволення рабів викликало помсту, і, зрештою, «ментальність стада» перемогла мораль господаря, перетворивши шляхетні якості на недоліки, а вади – на чесноти. Шляхетна каста опинилася у стані вигнанців, і не тому, що вона була варварською, а тому, що «їхня вищість» полягала, передусім, не у фізичній, а у психічній могутності – вони були цілісними (комплектними) людьми. Пригнічені зуміли створити негативне психологічне ставлення до найбільш природних людських якостей. Мораль раба, каже Ніцше, «є Волею до заперечення життя, принципом занепаду й руйнування» [4].

Подібний процес цькування побілілих людей відтворено й у тексті А.Дністрового. Суспільство почало переслідувати побілілих, обмежувати їхні права та називати «інфікованими».

Один священик заявив, що «цькування побілілих братів і сестер, яких спіткала важка доля, є неприпустимим і суперечить законам моралі, а подібні діяння не личать християнинові. Він сказав: Вчення Господа нашого Ісуса Христа – це любов до ближнього свого, любов навіть тоді, коли наш ближній у біді. Тож не дозволю цькувати братів та сестер наших, які випадково побіліли. Це могло трапитися будь з ким. … ці люди доброчесні, чисті, здорові і наділені даром зцілювати від недуг…» [3; с. 73]. Але ці слова так і не дійшли до сердець жителів, вони все частіше почали називати побілілих людей «небезпечними», «інфікованими», «хворими».

Тим часом влада для зниження напруги в містечку організувала ярмарок промислових та продовольчих товарів зі знижками та фестиваль вареників. Саме картина фестивалю стає апогеєм та присудом людської цивілізації. Цей суспільний захід у тексті стає немов шабашем темних сил, оголюючи всі вади та пороки суспільства. Тому цілком логічно автор завершує оповідання картиною буревію, який змів усе на площі, де проходив фестиваль. Буревій стає символом очисної сили, яка в той же час, стає і караючою силою. Як апофеоз лунають у фіналі твору слова Пелагеї «Правильно, дитино, тут тобі нема чого робити. Сама бачиш – вони не готові» [3; с. 82].

А.Дністровий намагався подати нову версію есхатологічного міфу, що була суголосна з філософією М.Бердяєва, за якою Апокаліпсис – це не караюча сила, а лише шанс на переродження людства, шанс на прилучення людини до вищої сили Творця.

Література:

1. Врубель Л. Герменевтика на службі у богів і Бога / Лукаш Врубель // Література. Теорія. Методологія: Пер. з польськ. С.Яковенка. / Упор. і наук. ред. Д. Уліцької. – К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2006.– С.58.

2. Голіченко Т. Мелодії та кольори сучасного Апокаліпсиса (стаття) / Тетяна Голіченко // Дзеркало тижня. – № 22 (346). – 9-15 червня. – 2001. – Режим доступу до газети: http://www.dt.ua/3000/3680/31266/.

3. Дністровий А. Біла дівчинка // Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років: збірка. [Тексти] / укладання та післямова С.Жадана. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2010. – С.54-82.

4. Ницше Ф. Сочинения. В 2-х томах. – Т.2. – Москва: «РИПОЛ КЛАССИК», 1998. – 864 с.

5. Садов'як Д. Апокаліпсис. Вступ (теологічне дослідження) / протиірей Димитрій Садов'як – Режим доступу до статті: http://www.apologet.kiev.ua/ content/view/150/35/.

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент Бондар Людмила Олександрівна