ГРАДАЦІЙНА МОДЕЛЬ СВІТУ В РОСІЙСЬКІЙ МОВІ ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЯ У ПАРЕМІЯХ

У прислів’я та приказки спроектовано концептуальну картину світу, духовну і матеріальну динаміку етносу, його національну своєрідність. На перший погляд прості й елементарні, паремії є насправді складними утвореннями, яким властиві не лише мовні характеристики: їхнє дослідження передбачає залучення поняттєвого апарату фольклористики, семіотики, поетики. За своєю структурою і семантикою паремії досить різноманітні. Значний шар у їхньому складі утворюють такі, що демонструють один з найдавніших видів інтелектуальної діяльності людини, який передує лічбі (Е. Сепір), – компаративну організацію. Порівняння в пізнанні навколишнього світу (і відображенні його в мовній діяльності) відіграє важливу роль, оскільки все пізнається у порівнянні. Саме в результаті цього процесу відбувається ідентифікація ознак і наступний за нею акт номінації. Тому семантико-синтаксичне дослідження паремій, які у структурному плані є порівняльними конструкціями, виявлення їхньої семантичної своєрідності є на сучасному етапі розвитку мовознавства актуальним.

Хоча градаційна паремія відповідає мовній моделі порівняння і містить суб’єкт, об’єкт, основу порівняння та показник порівняльних відношень, вона має й певні особливості як структурної організації, так і значеннєвого наповнення, що пов’язані зі специфікою цього фольклорного жанру.

Метою цього дослідження є опис семантико-синтаксичної організації градаційних паремій. Об’єктом є близько 617 градаційних паремій з двотомного збірника “Пословицы русского народа”, укладеного В. Далем [1], [2].

Основою виявлення градаційної моделі світу є аналіз підходів до інтерпретації відношень градаційності. Зокрема заочна дискусія з зазначеного питання представлена в працях Е. Сепіра й А. Вежбицької. Е. Сепір обстоює точку зору щодо психологічної первинності компаративів щодо позитивного ступеня [3; с. 48]. А. Вежбицька вважає, що компаративи неоднорідні за походженням, і поділяє їх на три групи: а) компаративи, первинні щодо абсолютів; б) компаративи, похідні від позитива; в) жоден зі ступенів не тлумачиться іншим [4; с. 133-137].

Для вирішення питання про психологічне походження компаративів і перевірки обґрунтованості протилежних висновків А. Вежбицької й Е. Сепіра щодо компаративів необхідно здійснити аналіз аргументів при градаційних предикатах, зокрема встановити здатність предикатів впливати на семантичне прочитання аргументів і надавати їм конотативної ознаки “гарне” чи “погане”. У дослідженні семантичної взаємодії компонентів залучаються елементи оцінки паремії за принципом Дж.Б. Мілнера як конструкції, що складається з двох частин, кожна з яких містить, у свою чергу, два сегменти з певною оцінкою. Зазначений підхід дозволив не тільки уточнити семантичне потрактування градаційних конструкцій, але й інакше окреслити, порівняно з позицією А. Вежбицької, склад груп, які вона подає.

Аналізуючи конструкції з предикатами лучше/хуже, які в складі досліджуваних нами паремій є найбільш частотними (321 фіксація), А. Вежбицька вважає, що компаратив тут “тлумачиться через позитив, а не навпаки: у парі хороший – краще вихідним є хороший, а краще – семантичним похідним від нього: Х1 краще, ніж Х2 = ‘(Думаю про Х1) – не можна сказати, що [Х2 є хорошим і Х1 не є хорошим], можна сказати, що [Х2 не є хорошим, а Х1 є хорошим [4; с. 135] .

Фактичний матеріал з градаційними предикатами лучше/хуже засвідчує, що часто така семантична інтерпретація є неприйнятною. Так, у конструкціях Х1 краще Х2 виявлено такі варіанти: [+ краще +] Здоровье лучше богатства; [- краще -] Смерть лучше бесчестья; [Н краще Н] Слово лучше печати; [+ краще -] Лучше найти, нежели потерять; [+ краще Н] Честь пива лучше; [Н краще +] Час лучше мастера; [Н краще -] Остаток лучше недостатка; [- краще +] Лучше бояться, чем не бояться. Подібна ситуація спостерігається й у конструкціях Х1 гірше Х2.

Зазначене дозволяє зробити висновок, що формування компаративних паремій з лучше/хуже не передбачає наявності у суб’єкта якостей “хороший”/”поганий”, а у об’єкта відповідно “не хороший”/”не поганий”. Ці предикати виступають первинними формами, за допомогою яких здійснюється порівняння двох сутностей з точки зору їх позитивності/негативності з позиції узагальненого суб’єкта оцінки. Тому паремії Х1 краще Х2 можна інтерпретувати: *За позитивністю Х1 більше Х2; Х1 гірше Х2 – *За негативністю Х1 більше Х2.

Додаткові підтвердження виправданості здійснених семантичних експлікацій знаходимо при тлумаченні численних поширених градаційних паремій. У цих пареміях ад’єктивні та неад’єктивні поширювачі й лімітативи превалюють у загальній оцінці всього образу. Уточнюючи (звужуючи) значення аргумента, вони передають йому свою оцінність. Так, у паремії Не вовремя гость – хуже недруга суб’єкт порівняння, хоча й має оцінку “позитивне”, поєднуючись із неад’єктивним поширювачем, стає негативно забарвленим:

не вовремя гость недруг

1 етап: - + -

2 етап: - -

У конструкціях з поширеними аргументами порівнюються не просто будь-які предмети, а лише два предмети у їхній ситуативній віднесеності: Сладкая ложь лучше горькой правды / Заработанный ломоть лучше краденого каравая / Лучше с умным в аду, чем с глупым в раю.

На тлі виявленої закономірності побудови градаційних конструкцій розкриваються механізми зсуву норми, щодо якої в градаційних пареміях характеризуються порівнювані аргументи. І якщо для звичайної мови існування норми в градації припустиме, то в мові фольклору поширювачі й лімітативи переводять аргументи, що порівнюються, в інший простір, у якому з’являється й існує своя норма. І в цьому плані мова фольклору виявляється багатшою за літературну мову.

Здійснений аналіз, таким чином, засвідчує, що компаративи лучше/хуже психологічно не є похідними від відповідних позитивів. Крім розглянутих, до первинних зараховуються такі компаративи, що трапляються у 280 пареміях: больше/меньше, выше/ниже, короче (ближе)/длинней (дальше), милее/тошнее, дороже/дешевле, умнее (умней, разумнее, мудренее, мудреней)/глупее, верней, сытее, злее, опаснее, смирнее, краше та ін., у яких також, як і в пареміях з компаративами лучше/хуже, відбувається фокусування лише на ступені прояву в порівнюваних аргументах певних якостей: *У Х1, незалежно від того, наскільки він має певну якість, ця якість виявляється більшою мірою, ніж у Х2, незалежно від того, наскільки він має певну якість.

Стосовно предикатів слаще/горче (не слаще), светлее, звончее (виявлених у 16 пареміях) з’ясовано, що ці компаративи демонструють похідність від позитивної форми, оскільки передбачають наявність у суб’єкта й об’єкта градації певної позитивної якості. Ця риса зумовлює більш суворі обмеження щодо семантики суб’єкта й об’єкта порівняння: вони, хоча б гіпотетично, мають бути носіями ознаки, за якою здійснюється порівняння: Пил я воду слаще меду / Медные деньги звончее золотых.

У пареміях з часткою не відношення між порівнюваними суб’єктом й об’єктом будуються за ознакою “такий же, стільки ж”. Виходячи з цього, для тлумачення парадоксальності ситуації в пареміях типу Хрен редьки не слаще, уголь сажи не белей використовується така експлікація: *У хрону є солодкого стільки ж, скільки є солодкого у редьки; у вугілля є стільки ж білого, скільки є білого у сажі.

Отже, розгляд питання про семантичну первинність/похідність компаративів на матеріалі російських паремій дає підстави для виділення не трьох, а двох груп, які протиставляються за ознакою первинності.

Аналіз градаційних паремій, що з логічної точки зору є твердженнями, показує: серед непоширених паремій зафіксовані одиничні випадки логічно прийнятних суджень типу Перо легче сохи на тлі численних парадоксальних за формою і змістом паремій, що висвітлюють нестандартність мислення народу, яке ілюструє ознаки знакових аномалій з огляду на аналогії синтагматики, парадигматики, епідигматики, аксіології (оцінності) і прагматики мовної системи.

У пареміях, де порівнюються непоширені суб’єкт і об’єкт, парадоксальність виникає за рахунок зіставлення абстрактного поняття з конкретним. Найчастіше абстрактне поняття є суб’єктом: Сон дороже лекаря / Слово лучше печати / Голь беднее лохмотья / Правда светлее солнца та ін. Значно рідше абстрактно поданий об’єкт: Деньги лучше уговора. Підставою для формування таких порівнянь є оцінка наслідків, що виникають через реалізацію порівнюваних ситуацій. Так, наприклад, у паремії Сон дороже лекаря йдеться про те, що для людини наслідки сну можуть бути кориснішими у порівнянні з діями лікаря.

Часто об’єднання компонентів непоширених паремій зумовлене народними уявленнями, стереотипами в їхній оцінці. Наприклад, у паремії Борода дороже головы перевага віддається бороді тому, що в народному уявленні борода – “ознака мужності, втілення життєвої сили, росту, родючості”, всупереч логічному тлумаченню її як частини цілого (борода – “волосяний покрив на нижній частині обличчя” [6; с. 229]. Та ж причина – народне уявлення про другорядність аксесуарів (пор: По платью встречают, по уму провожают) – лежить в основі паремій типу Шпага дороже ножен. Рідше вони демонструють і протилежну точку зору: про пріоритетність аксесуарів. Це спостерігається у випадках, коли порівнюване розглядається з погляду можливої користі. Це, зокрема, ілюструють паремії, тлумачення яких спирається на співвідносну корисність порівнюваних суб’єкта й об’єкта, коли ситуація існування одного предмета без іншого призводить до його знищення, занепаду тощо. Так, у паремії Чехол дороже платья більш корисним є чохол за своїми функціями, оскільки це “покришка…, яка захищає його від псування, забруднення” [5; IV, с. 676]. Порівн. також: Прошва дороже шубы / Ограда выше колокольни.

Аналіз принципів побудови поширених паремій показує, що поширювачі часто перебувають в антонімічних відношеннях, наділяючи сутності, які порівнюються, контрастними властивостями. Наприклад, Свой дурак дороже чужого умника / Маленькое дело лучше большого безделья / Благословенный баран лучше неблагословенного быка / Лучше с умным потерять, чем с дураком найти / Лучше нищий праведный, чем богач ябедный / Лучше хлеб с водой, чем пирог с бедой. Серед зафіксованих поширювачів активними є як мовні антоніми: (свой – чужой, маленький – большой, добрый – худой (лихой), умный – глупый, старый – молодой, живой – мертвый, сладкий – горький, близкий – дальний, первый – последний, благословенный – неблагословенный, умный – дурак, убыток – барыш, ад – рай, друг – неприятель та ін.), так і антоніми оказіональні (малый – Синайския, праведный – ябедный, сытый – завистливый, вода – беда, домашний – заморский, цыганский – православный, гора – поле та ін.). Так, у паремії Лучше нищий праведный, чем богач ябедный поширювач праведний – “суворо дотримується правил релігійної моралі; благочестивий” [5; III, с. 352] протиставляється поширювачу ябедний, значення якого “той, хто ябедничає; донощик, навушник” [5; IV, с. 777] з погляду релігійної моралі сприймається як грішний.

Попри багатство значень поширювачів у них чітко вимальовуються спільні ознаки їх протиставлення. Переважно це попарне зіставлення трьох основних категорій: “емоційне” (своє – чуже, привабливе – відразливе, значне – незначне), “прагматичне” (корисне – марне, багатство – бідність) і “етичне” (честь – безчестя, шляхетність – низькість). Їхня реалізація спирається на встановлення відношень переваги ознак, нерідко всупереч семантиці суб’єкта й об’єкта порівняння. Наприклад, *Свій, хоча й дурний, кращий, ніж чужий, хоча й розумний, *Праведний, хоча й бідний, кращий, ніж ябедний, хоча й багатий та ін. У більшості градаційних паремій представлена пріоритетність “меншого зла”.

Отже, розгляд градаційних паремій дозволяє уточнити семантику градаційних предикатів порівняно з їх традиційним тлумаченням у мовознавчих дослідженнях. Зокрема до кола семантично первинних градаційних предикатів, за допомогою яких формується абсолютна більшість розглянутих паремій, залучаються лучше/хуже, больше/меньше, выше/ниже, короче (ближе)/длинней (дальше), милее/тошнее, дороже/дешевле, умнее (умней, разумнее, мудренее, мудреней)/глупее та ін. Їхня семантична первинність зумовлює широкі межі семантики суб’єкта й об’єкта, оскільки вона передбачає, що основа порівняння формується не за рахунок вичленовування у суб’єкта й об’єкта спільних якостей, а досить довільного приписування їм тих чи інших спільних ознак.

Оскільки при використанні первинних предикатів у градаційних пареміях загальна характеристика порівнюваних сутностей не є вирішальною, репертуар зіставлюваного може бути досить різноманітним. Розмаїтість семантики суб’єкта й об’єкта порівняння є причиною того, що більшість градаційних паремій із семантично первинними предикатами мають риси парадоксальності. Подолання її здійснюється за рахунок широкого набору засобів, головним із яких є використання різноманітних детермінантів: суб’єктних, ситуативних, локативних, темпоральних та ін. Завдяки їм обмежується сфера існування парадоксальної ситуації.

До семантично похідних від позитивів належать компаративні предикати зі значенням відчуттів: зорових, смакових, звукових проявів тощо. У градаційних пареміях трапляються похідні компаративи слаще/горче, светлее, звончее. Чисельність паремій із цими предикатами значно менша кількості паремій із первинними компаративами. Однією з причин зазначеного факту є те, що використання похідних компаративів передбачає наявність у суб’єкта й об’єкта порівняння певної спільної ознаки. У виборі об’єкта порівняння значущими є не лише семантичні чинники, але й у ряді випадків національно-культурні конотації, що закріплені за тими чи іншими лексемами.

Оскільки всі паремії будуються на співвіднесенні зовнішньої семантичної форми із внутрішньою, порівняння завжди пронизує їх. Тому звертання до градаційних паремій, в основі яких лежить порівняння – різновид співвіднесення – цікаве не лише для опису категорії компаративності, але й для розуміння семантичної специфіки всіх паремій. Крім того, оскільки в модально-семантичному плані всі прислів’я та приказки, як відомо, характеризуються узагальненістю і мають позачасове прочитання, градаційні паремії відбивають типові побудови порівняння, що дає можливість формувати погляд про градаційну модель світу.

Література:

1. Даль В.И. Пословицы русского народа: в 2 т. / В.И. Даль – М. : Худож. лит., 1989. – Т. 1. – 431 с.

2. Даль В.И. Пословицы русского народа: в 2 т. / В.И. Даль. – М. : Худож. лит., 1989. – Т. 2. – 447 с.

3. Сэпир Э. Градуирование: семантическое исследование / Э. Сэпир // Новое в зарубежной лингвистике. – Вып.16: Лингвистическая прагматика. – М. : Прогресс, 1985. – С. 43 – 78.

4. Вежбицкая А. Сравнение – градация – метафора / А. Вежбицкая // Теория метафоры / [Общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской]. – М. : Прогресс, 1990. – С. 133 – 152.

5. Словарь русского языка: В 4-х т. / АН СССР, Ин-т рус. яз. / [Под ред. А.П. Евгеньевой]. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Русский язык, 1981 – 1984.

6. Славянские древности: Этнолингвистический словарь: В 5-ти т. / [Т.А. Агапкина, Л.Н. Виноградова, А.В. Гура и др. / Отв. ред. Н.И. Топоров]. – РАН Институт славяноведенья и балканистики. – М. : Международные отношения, 1995. – Т.1: А – Г. – 584 с.