ДВОРЯНСТВО БЕССАРАБСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ «АЛФАВІТНОГО СПИСКУ ДВОРЯНСЬКИХ РОДІВ БЕССАРАБСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ)

З входженням Бессарабії до складу Російської імперії, влада сприяла укріпленню становища дворянства в регіоні та його приведення до загальноімперських стандартів. Першим кроком у цьому напрямку стало створення дворянських родовідних книг. Цей процес розпочався в перші роки ХІХ ст., а 29 січня 1845 р. була затверджена родовідна книга дворян Бессарабської губернії. Пізніше вона неодноразово поновлювалася. На початку ХХ ст. деякі з дворянських станових організацій приступили до публікації алфавітних списків дворян своїх губерній. Аналогічно було зроблено і в Бессарабській губернії. Аналіз цього видання, з’ясування особливостей походження, розподілу та етнічного складу дворян є завданням даної публікації.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в полі зору дослідників опинилися різні питання з історії дворянської верстви імперії. Побачили світ праці Батюшкова П. Н., Берга Л. С., Крупенського А.Н. [1], в яких були висвітлені питання складу російського дворянства, взаємовідносин з владою тощо. До робіт радянської доби відносяться праці Соловьйова Ю.Б. та Кореліна А.П. [2], в яких автори зупинилися на проблемах кількості дворянства, етнічних аспектах та політичному становищі верстви. Сучасні дослідники основну увагу звертають на регіональні особливості дворянства, правові засади оформлення, особливості нобілітації та внутрішньої стратифікації верстви.

Родовідні книги складалися для кожної російської губернії окремо й затверджувалися дворянськими депутатськими зборами. Рішення дворянської корпорації проходили процедуру затвердження в Герольдії Сенату. Списки дворянських родів постійно поновлювалися.

Лише спадкове дворянство, яке володіло нерухомим майном в губернії або було задіяне на державній службі, мало ряд важливих переваг. Претендент на зарахування до родовідної книги повинен був довести приналежність свого роду до дворянства. Доказами дворянства були: жалувані грамоти або дипломи від російських імператорів; універсали права власності на маєтності; свідоцтва про чини або нагороди; родовідна, завірена предводителем дворянства та затверджена Духовною консисторією на підставі метричних книг, яка доводила, що претендент походить по прямій лінії, в законних шлюбах, від предків, які мали право на спадкове дворянство; свідоцтво Скарбничої Палати, що не він, ні його предки не сплачували подушної податі та свідоцтво про відповідність шляхетному статусу.

Дворянська родовідна книга складалася з 6 частин. До першого розряду записували дворянські роди, що отримали дворянство в якості пожалування від імператора. Підтвердженням цього слугував спеціальний диплом або грамота завірена гербовою печаткою. До другої частини відносились дворяни, які отримали свій статус за військову службу. Третю частину дворянської родовідної книги складала цивільна аристократія. Дворянські роди іноземного походження, котрі прийняли російське громадянство, вписувалися до IV частини родовідної книги. Найбільш шанованими вважалися V та VI частини родовідної книги, до яких включалося титуловане дворянство, а також давні шляхетні роди, які вели свій родовід з часів Рюрика.

До дворянських книг вписувалося лише спадкове дворянство, а особисте дворянство було позбавлене такого привілею.

У 1901 р. у Бессарабській губернії значилося 396 дворянських родів, які були записані до шести частин родовідної книги наступним чином:

Так, найбільш чисельну групу в губернії становили дворяни, які отримали свій статус в якості пожалування імператора або за військову службу. Кількість вихідців з Бессарабської губернії вписаних до І та ІІ розрядів складала 171 особу, або 59%. Також у краї мешкало багато представників давніх дворянських родів. Це було пов’язано з інкорпорацією молдавського боярства, польського шляхетства та грецької аристократії до складу російського дворянства [3; с. 104].

Аналіз Алфавітного списку дозволяє стверджувати, що пік запису до бессарабської дворянської родовідної книги припадає на 50-ті роки XIX ст., коли до неї було внесено 69 родів. Перший запис до родовідної книги було зроблено у 1821р., саме в цей рік до родовідної книги вписали найбільшу кількість дворян (25 родів). Переважну більшість списку становили мешканці Бессарабської губернії – 19 дворянських родів (Александрі, Ботезат, Вирнав, Зілоті, Казімір, Калмуцький, Крісті, Кешко, Макареско, Стаматі та ін.) [4].

Серед тих, хто був внесений до складу першого списку родовідної книги, ми знаходимо прізвище Стурдзи Івана Михайловича, який свого часу двічі обирався на посаду предводителя місцевого дворянства (з 4 січня 1822 р. по 18 грудня 1824 р. та з 4 серпня 1841 р. по 12 червня 1850 р.). Родина Стурдз відносилась до найвідоміших і найбагатших у регіоні. Івану Михайловичу належали великі земельні ділянки у Оргєєвському та Хотинському повітах (вотчини Краснашени, Пояна, Котюжани,Чучуени, Новоселиця, Маршанци, Тарасауци). Крім того, він придбав в цих повітах вотчини Котелеу та Онцени.

Наступний сплеск запису до родовідної книги припадає на 1847 р. та 1883 р., коли було записано по 20 родів. У всі останні роки їх кількість коливалась від 1 до 15. На 1900 р. до “Алфавітного списку” було занесено лише представників 5 родів.

З’ясувавши походження дворянських родів, які до1901 р. оселилися в Бессарабській губернії ми робимо висновок, більше половини списку – 286 осіб або 72 % – складали вихідці з Бессарабської губернії (Таблиця 1). Другу за кількістю групу складали дворяни з Подільської губернії – 46 осіб або 12% від загальної кількості дворянських родів. Решту складали представники з різних українських (31 особа) та російських (32 особи) губерній. Іншими словами, наприкінці ХІХ ст. серед дворянських родів Бессарабської губернії переважали роди місцевого походження.

Таблиця 1

РОЗПОДІЛ ДВОРЯНСЬКИХ РОДІВ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ

Отже, аналіз даних “Алфавітного списку дворянських родів Бессарабської губернії”, дозволяє зробити висновок, що бессарабське дворянство протягом ХІХ ст. проходило активний процес інкорпорації і нобілітації, постійно збільшувалась кількість визнаних родів.

Література:

1. Батюшков П. Н. Бессарабия: Историческое описание / Помпей Николаевич Батюшков. – СПб. : узд. П.Н. Батюшкова, – 1892 – 177 с.; Берг Л. С. Бессарабия. Страна. Люди. Хозяйство / Лев Семенович Берг. — Петроград: Огни, 1918. — 244 с.; Крупенский А.Н. Краткий очерк о бессарабском дворянстве. 1812-1912. К столетнему юбилею Бессарабии / Анатолий Николаевич Крупенский. – СПб. : Типография Р. Голике и А. Вильборг, 1912. – 64 с.

2. Соловьев Ю.Б. Самодержавие и дворянство в конце XIX в. / Юрий Соловьев. – Л. : Наука, 1979. – 382 с.; Корелин А. П. Институт предводителей дворянства. О социальном и политическом положении дворян / Авенир Павлович Корелин // История СССР. – 1978. – № 3. – С.31– 48

3. Циганенко Л.Ф. Дворянство Півдня України (друга половина XVIII ст.. – 1917 р.) : Монографія / Лілія Федорівна Циганенко. – Їзмаїл: СМИЛ, 2009. – 384 с.

4. Алфавитный список дворянским родам Бессарабской губернии, внесенным в дворянскую родословную книгу по 1-е янв. 1901 г. – Кишинев, 1901. – 24 с.

Науковий керівник: Циганенко Лілія Федорівна