ЕТАПИ становлення історичної інформатики В СВІТІ ТА УКРАЇНІ

Сучасний етап розвитку наукових знань є постнекласичним [1; с. 57–62]. Використання інформаційних та комп’ютерних технологій в 1960–1970 рр. при пошуку, аналізі та вивченні історичної інформації привело до виникнення і становлення провідних радянських шкіл квантитативної історії, яка об’єднала різні сфери історичного дослідження, сцієнтизма, переходу до точного, верифікованого виміру інформації і подальшого (статистичного) аналізу. Квантитативний підхід в історичних дослідженнях привів до багатьох позитивних наслідків: пошуку закономірностей, уваги до чіткості в оцінках, перевірки результатів. Найбільш успішними виявилися дослідження, в яких вдалося знайти постановку нових проблем і більш високий рівень узагальнення, це знаменувало перехід від тематики джерела до проблемно–орієнтованих історичних досліджень [2; с. 151]. Достатньо згадати колективні монографії І.Д. Ковальченка та його співавторів за результатами дослідження соціально–економічного устрою Російської імперії. Ці праці вже стали класичними стосовно поставлених проблем, великих масивів даних і використання складних методів багатовимірного статистичного аналізу, що було можливе тільки завдяки комп’ютерним технологіям.

В цей час в Інституті історії АН СРСР завдяки зусиллям І.Д. Ковальченка з’явилася нова лабораторія, що використовувала математичні методи та ЕОМ в історичних дослідженнях. Її штат складався з 12–13 молодих математиків, що мали схильність до гуманітарних наук, та молодих істориків, які виявили цікавість до точного знання [3].

Потужна школа квантитативної історії І.Д. Ковальченка розробила інформаційні аспекти джерелознавства з позиції семіотики, концепції і методи аналізу масових джерел інформації. Теоретичні проблеми квантитативної історії всебічно проаналізовано в узагальнюючій монографії І.Д. Ковальченка [4]. До кінця 1970–х рр. коло методів квантитативної історії розширилося: почалася розробка дослідницьких підходів, орієнтованих на роботу з текстами. Особливе місце зайняли методи і технології створення електронних архівів даних, пізніше баз і банків даних. Важливою частиною дослідження стало перетворення інформації в електронну форму [2; с. 152].

Наступний етап в розвитку історичних досліджень з використанням кількісних методів та ЕОМ відкрила «мікрокомп’ютерна революція» другої половини 1980–х рр. Розповсюдження перших персональних комп’ютерів (ПК) та введення інформатики як загальнообов’язкової дисципліни для всіх спеціальностей в вищих навчальних закладах значно розширили можливості квантитативних істориків [5].

Кінець 1980–х рр. характеризується зростанням використання СКБД як конкретної реалізації джерельно–орієнтованої концепції історичних досліджень [2]. Наприклад, в галузі просопографічних досліджень істориками були розроблені бази даних, що включали біографічні відомості сотень тисяч чоловік для аналізу колективних біографій специфічних груп населення.

Революція інформаційно–комунікаційних технологій(ІКТ) та поширення мережі Інтернет (третій етап – 1990–ті – наш час) в усіх сферах суспільства визначають остаточне становлення історичної інформатики.

Історична інформатика до певного часу розвивалася всередині квантитативної історії [6]. Як самостійна наукова дисципліна вона виникла в 1980–х рр., коли в Західній Європі були створені її професійні об’єднання. В СРСР на рубежі 1980–1990–х рр. Л.І. Бородкін сформулював програму розвитку історичної інформатики [3; 5]. В 1986 р. була утворена міжнародна асоціація «History and Computing»(AHC), а з 1992 р. в Росії та СНД діє її національна «гілка» АІК(«Історія і комп’ютер»). Сьогодні на пострадянському просторі працює 20 центрів історичної інформатики [7; с. 144].

В Україні на початку 1960-х рр. ЕОМ було вперше використане для дослідження проблем історії техніки засновником української школи наукознавства Г.М. Добровим [8; с. 23]. Основний напрям сучасних досліджень Центру ім. Г.М. Доброва – наукознавство в контексті «удосконалення соціальних, економічних, організаційних і інформаційних механізмів формування та ефективного використання науково-технологічного та інноваційного потенціалів України» [9].

Сьогодні в Україні також діють Лабораторія історичної інформатики історичного факультету ХНУ ім. В.Н. Каразіна (основним науковим проектом є «Індустріальний розвиток Наддніпрянської України в др. пол.. ХІХ – на поч. ХХ ст.»[10]) та Науково–дослідна лабораторія історичної інформатики при ХДУ, ( «Шляхами козацької слави», «Історія України. Всесвітня історія ХХ ст.» і мультимедійна енциклопедія «Пам'ятки козацької історії та культури» [11].

За ініціативи Державного комітету архівів України, Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського, Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського в Україні здійснюється державна програма «Архівна та рукописна Україніка [12].

В Інституті історії України Національної академії наук України існує Відділ спеціальних галузей історичної науки та електронних інформаційних ресурсів, співробітники якого виконують дослідження в картографії, археографії, бібліографії та ін. [13].

Завідувач кафедри історичної інформатики МГУ ім. М.В. Ломоносова Л.І. Бородкін визначає історичну інформатику як наукову дисципліну, що вивчає закономірності процесу інформатизації історичної науки та освіти. Теоретичною основою історичної інформатики є сучасна концепція інформації, включаючи соціальну інформацію та теоретичне джерелознавство, а її прикладна частина – інформаційно–комунікаційні технології [14; с. 12]. Таким вином, можна стверджувати, що об’єктом історичної інформатики є загальне історичне знання, її предмет – це історична інформація в електронній формі, яку можна збирати, оброблювати та аналізувати за допомогою інформаційно–комунікаційних технологій – її методів.

На Заході тривають дискусії щодо визначення історичної інформатики, різні країни використовують різні назви: «History and computing» (Велика Британія), «Cliometrics» (США, стосується більше економічної історії), «Historische Fachinformatik» (Німмечина, дослівно «Історія в галузі комп'ютерних наук»), «Historische informatiekunde» (Нідерланди, «історична наука інформації»), існують варіанти «E–history», «Historical information science», «Historical information processing», на просторах СНД – «історична інформатика». Ці розбіжності є результатом різного розумінням об’єкта, предмета та методів даної дисципліни. Одні вчені (Л. Маккренк) вважають, що «історична інформатика порівну об’єднує предмет історичного дослідження, квантитативної соціальної історії, лінгвістичні методи дослідження, комп’ютерно–інформаційні технології та інформатику, і концентрується на історичних джерелах, структурах та зв’язках», інші вчені (Ч. Гарві) стверджують, що «історична інформатика пов’язана зі створенням моделей минулого чи уявленням минулих реальностей» [15; с. 18].

Напрямок розвитку історичної інформатики є важливим питанням міжнародної дискусії. [15; с. 92]. Вчені–гуманітарії стверджують, що в історичних дослідженнях слід зосередитись саме на пошуку нової історичної інформації, постановці проблем і використовувати стандартне програмне забезпечення («plain IT»), оскільки воно є універсальним (наприклад, СКБД dBase), сумісним з будь–якими обчислювальними засобами (від звичайних ПК до складних комп’ютерних систем) і відносно доступне, а також існує безліч вільних програмних продуктів («freesoft»).

Вчені–технологи вважають, що спеціалісти з історичної інформатики мають займатися розробкою власних спеціальних історичних програмних продуктів («enchanced IT»), яскравим прикладом є спеціалізована система KLEIO, яку розробив М. Талер із Геттінгену, вона була гібридом класичної структурної СКБД, повнотекстової пошукової систем та документальної пошукової системи, мала базу знань і механізм логічного виводу для семантичного пошуку і інтерпретації даних [2; с.154]. Технічний напрямок вимагає певних професійних навичок у дослідника в області ІКТ, а також складно поширювати оригінальні «історико–орієнтовні» продукти поза межами свого дослідження, що підвищує витрати.

В своїй книзі «Минуле, теперішнє і майбутнє історичної інформатики» О. Боонстра, Л. Брере і П. Доорн зробили спробу визначити найбільш перспективні напрямки історичної інформатики [15]: моделювання даних, їх стандартизація; електронна публікація джерел за допомогою технології XML; комп'ютеризований контент–аналіз тексту та аналіз зображень; використання складних статистичних технологій; розробка спеціальних інформаційно–пошукових систем для роботи з історичними даними; рефлективне та імітаційне моделювання: ГІС (геоінформаційні системи), 3D–реконструкції, графіка та ін.; електронні публікації історичних досліджень, on–line музейні експозиції. Л.І. Бородкін, погоджуючись з цим переліком на конференціях АНС, додає ще один вельми важливий пункт: мультимедійні технології в навчальному процесі [16; 17].

На думку Л.І. Бородкіна, історична інформатика в ряді напрямків зробила справжні прориви. Наприклад демографічна історія, озброєна сучасними ІКТ та електронними архівами, переживає справжню революцію. Стало можливо проводити генеалогічні дослідження в десятках поколінь за секунди пошуку.

Водночас на думку О. Боонстра, Л. Брере, П. Доорна, незважаючи на значні успіхи, за останні 20 років історична інформатика не виправдала усіх очікуваних сподівань [15; с. 99–101]: «Методологічний прогрес був менш енергійним, а широке розповсюдження офісного програмного забезпечення в суспільстві призвело до ілюзії, що історики набули високої освіченості та професійних навичок в ІКТ». Продовжує існувати професійний розрив за інтересами і методами між істориками та комп’ютерними інженерами, яким ще далеко до об’єднання в спеціалістів з історичної інформатики, використовуються стандартне програмне забезпечення а також має місце ідеологічний вплив на історичну інформатику.

Література:

1. Добронравова І.C. Філософія та методологія науки : підручник / І.С.Добронравова, Л.І. Сидоренко. – К.: Видавничо–поліграфічний центр «Київський університет», 2008. – 223 с.

2. Гарскова И.М. Источниковедческие проблемы исторической информатики // Российская история, 2010, 3. С. 151–161.

3. Расцвет исторической информатики – Леонид Бородкин о клиодинамике и моделировании прошлого [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://exlibris.ng.ru/person/2011–05–26/2_informatic.html?insidedoc.

4. Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования. М., 1987.

5. Общая информация. Кафедра исторической информатики Исторического факультета МГУ им. М.В. Ломоносова [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://www.hist.msu.ru/Departments/Inf/info.htm.

6. Бородкин Л.И. Методологические проблемы исторической информатики и квантитативной истории // Новая и новейшая история. 1997. № 3, 5

7. Гарскова И.М. Новые тенденции развития исторической информатики: по материалам конференций 2000–х годов // Вестник Челябинского государственного университета. 2011. № 9 (224). История. Вып. 44. С. 144–153.

8. Добров Г.М. Наука о науке. Начала науковедения. – 3-е изд., доп. и перераб. / Отв. ред. Н.В. Новиков. – Киев : Наук. Думка, 1989. – 304 с. : ил.

9. Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://stepscenter.ho.ua/napr.htm.

10. Лабораторія історичної інформатики. Історичний факультет Харківського Національного університету ім. В.Н. Каразіна [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www–history.univer.kharkov.ua/index.php?id=27&lang=u.

11. Науково–дослідна лабораторія історичної інформатики при Херсонському державному університеті [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.histnova.narod.ru/lab.htm.

12. Історична інформатика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://histua.com/slovnik/i/istorichna–informatika.

13. Відділ спеціальних галузей історичної науки та електронних інформаційних ресурсів. Інститут історії України Національної академії наук України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/index.php?urlcrnt=structure/select.php&dep=v_it.

14. Бородкин Л.И. Историческая информатика: этапы развития // Новая и новейшая история. –1997. № 1

15. Boonstra O., Breure L., Doorn P. Past, Present and Future of Historical Information Science. — Amsterdam, 2004. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.hist.msu.ru/Departments/Inf/Stud/Heuristics/Reader/PPFofHIS.pdf.

16. Информационный бюллетень Ассоциации «История и компьютер». Информационные ресурсы, технологии и модели реконструкции исторических процессов и явлений — 2010. — №36: Материалы ХII конференции ассоциации «История и компьютер». — Москва, 22–24 октября 2010 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://aik–sng.ru/text/bullet/36/bull36.pdf.

17. Бородкин Л.И. Историческая информатика в точке бифуркации: движение к Historical Information Science // Круг идей: алгоритмы и технологии исторической информатики. Труды IХ конференции Ассоциации "История и компьютер" / Под редакцией Л.И. Бородкина, В.Н. Владимирова. М.–Барнаул, 2005. C.7–21.

Науковий керівник: доктор історичних наук Литвинко Алла Степанівна