ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ УСІКОВ – ПЕРШИЙ ДИРЕКТОР ІНСТИТУТУ РАДІОФІЗИКИ І ЕЛЕКТРОНІКИ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Вивчення історії науки України є одним із засобів збагачення вітчизняної історіографії. Щодо дослідження діяльності наукових установ і окремих вчених, то це має, крім того, ще і виховне значення. Незважаючи на те, що організація науково-дослідної роботи у Харкові систематично вивчається дослідниками, питання висвітлення діяльності вчених і цілих установ академічного, вузівського і галузевого профілю, особливо етапу науково-технічної революції, потребує поглибленого вивчення. Одним з таких питань є вивчення наукової і організаторської роботи одного із видатних вчених України Олександра Яковича Усікова.

О.Я. Усіков є одним з видатних вихованців Харківського фізико-технічного Інституту (ХФТІ), де почав працювати у 1932 р. під керівництвом професора А.О. Слуцкіна (згодом академіка АН УРСР). Тут на той час працювала плеяда видатних фізиків Радянського Союзу. Серед них: Л.Д. Ландау (майбутній лауреат Нобелівської премії) – учень Н.Бора. У 1932-1937 рр. Л.Д. Ландау очолював теоретичний відділ УФТІ і одночасно був завідувачем кафедри теоретичної фізики у Харківському механіко-машинобудівному інституті, а з 1936 р. – кафедри загальної фізики Харківського університету. Тут вперше в СРСР почали цілеспрямовано займатись ядерною фізикою. У харківський період учнями Л.Д. Ландау були Є.М. Ліфшиць, О.С. Компанієць, О.І. Ахієзер, І.Я. Померанчук, І.М. Ліфшиць, та ін., які згодом стали відомими ученими і заклали початок наукової школи. Л.В. Шубніков – учень В.Й. Хааса заснував першу кріогенну лабораторію в СРСР (четверту в світі). Тут працювали учні Е.Резерфорда К.Д. Синельников і О.І. Лейпунський, І.В. Обреімов та багато інших видатних дослідників. Активно у ХФТІ розроблялась також радіофізична тематика під керівництвом А.О. Слуцкіна. В Інституті працювали і приїздили за досвідом десятки іноземних учених [1, с.147-165].

У такій атмосфері творчості розпочав свою працю О.Я. Усіков. Галуззю його перших досліджень стала розробка магнетронних генераторів дециметрових хвиль, способів їх модуляції, використання цих генераторів для радіозв’язку і виявлення умов для постановки робіт в галузі радіолокації. Разом із співробітниками лабораторії електромагнітних коливань він винаходить магнетрони дециметрового діапазону з багато сегментним анодом, які генерують рекордні потужності від 30 до 100 Вт при роботі у безперервному режимі. До початку 1941 р. О.Я. Усіков вперше виявив явище перервної генерації в магнетронах і застосував його для створення потужних імпульсних магнетронів. Під його керівництвом створено перші макети станцій гарматної наводки з постійно збільшуваними потужностями передатчика. Та було створено установку «Зеніт» потужністю 1 кВт. Це була перша у світовій практиці трикоординатна радіолокаційна установка. У 1941 р. О.Я. Усіков передбачав створити установку «Рубін» з використанням потужності у 100 кВт у імпульсі. Установка «Зеніт» використовувалась в системі противоповітряної оборони Москви у 1941 р. Нею виявлялись і точно визначались три координати ворожих літаків і передавались у штаб протиповітряної оборони Москви [2, с.3-4].

В евакуації у 1942-1943 рр. О.Я. Усіков разом зі співробітниками УФТІ І.Д. Трутнем, І.М. Вигдорчиком, А.А. Чубаковим, А. П. Майдановим і співробітниками Науково-дослідного випробувального інституту зв’язку Червоної Армії (НДВІЗ ЧА) розробили і здійснили одноантенний варіант трикоординатного дециметрового радіолокатора «Рубін». У 1944-1945 рр. А.Я. Усіков створив перший в Радянському Союзі прилад радіолокаційного принципу дії для дистанційного визначення високовольтних ліній електропередач на великих відстанях, а у 1946 р. – і на підземних силових кабелях. Будучи простим за конструкцією, ці прилади забезпечували точність дослідження ліній електропередач. Прилади широко використовувались при швидкий дії і були надійними у визначенні місця пошкодження у силових підземних кабелях , відновленні повітряних і підземних електричних мереж, зруйнованих під час війни у Харкові та інших містах країни, зокрема в районах Заполяр’я. З 1945 по 1955 рр. О.Я. Усіков – завідувач радіофізичного відділу ХФТІ, створеного за його ініціативою [2, с.5–7].

Після закінчення другої світової війни стрімко почали розвиватися такі напрямки науки і техніки, як радіотехніка, радіоелектроніка та радіофізика, які були пов’язані з швидким розвитком радіолокації та радіонавігації. У 1946 р. за ініціативи академіка АН УРСР А.О. Слуцкіна і професора С.Я. Брауде, які працювали в ХФТІ, у Харківському електротехнічному інституті (з 1950 р. у складі Харківського політехнічного інституту (ХПІ)) створено радіотехнічний факультет. У 1951–1956 рр. на кафедрі теоретичних основ радіотехніки, яку очолив С.Я. Брауде, розпочались роботи зі створення іоносферної станції. На станції вперше в Україні вивчено зміни щільності іоносфери під час закриття сонячного диску 30 червня 1954 р. З цього часу у ХПІ розпочалось планомірне вивчення середньоширотної іоносфери в спокійних умовах та під час збурень штучного та природного походження (геокосмічні бурі, сонячні затемнення, сонячні спалахи тощо). Молодий дослідник Б.Л. Кащєєв вирішив чисто радіотехнічне завдання – визначив робочі частоти між конкретними географічними пунктами і захистив кандидатську дисертацію (керівник А.О. Слуцкін). Він включається в розробку і виготовлення іоносферної станції вертикального зондування. 24 червня 1954 р. вперше в Україні на станції зареєстровані радіометеори – предмет вивчення молодої науки метеорної астрономії, яка тоді ще не входила в коло наукових інтересів кафедри основ радіотехніки. Першими результатами стало: індикатор станції показав короткочасні сигнали, які відбивалися від плазмових утворень на висоті 80 – 100 км [3, с.643].

Подальша доля радіофізичних досліджень пов’язана з новоутвореною академічною установою. У 1955 р. на основі сектору електромагнітних коливань ХФТІ створюється Інститут радіофізики і електроніки АН УРСР, який очолив О.Я. Усіков. Формуванню напрямів його діяльності в галузі фундаментальних і прикладних наук нової наукової установи сприяли академіки АН УРСР А.І. Берг і І.В. Обреімов, а також А.С. Боровик і О.О. Галкін, які належали до школи Б.Г. Лазарєва, яка успадкувала кращі традиції Е. Резерфорда і П.Л. Капиці. Тут цінувалась незалежність, ясність, оригінальність мислення, ініціатива, фізична інтуіція, але саме головне – тут цінувався експеримент [4, с. 542].

Інститут радіофізики і електроніки Академіії наук УРСР розпочав плідно працювати з кафедрою радіотехніки ХНУРЕ, яку очолив Б.Л. Кащєєв. [1, с. 6].

Таким чином можна зробити наступні висновки:

1. Для розвитку таланту вченого-дослідника, яким був О.Я. Усіков, була сприятлива аура творчості, створена знаковими особистостями в науці.

2. Зростаючі потреби держави і запит на наукову продукцію, вимоги розширити фундаментальні і прикладні дослідження в галузі радіофізики і електроніки (це загально світовий аспект науково-технічної революції) мала виконувати академічна установа – Інститут радіофізики і електроніки Академії наук Української РСР.

Література:

1. Павленко Ю.В. Павленко Ю.В., Ранюк Ю.Н., Храмов Ю.А.. «Дело УФТИ». 1935-1938 - К. : «Феникс», 1998. – 324 с.

2. Александр Яковлевич Усиков / ред. колегія К.М. Сытник (председатель), П.Т. Тронько, Ф.С. Бабичев и др.. – К. : Наукова думка, 1984. – 31 с.

3. Поточне діловодство кафедри історії науки і техніки НТУ «ХПІ»: Научные школы НТУ «ХПИ». 1885-2010. История развития. – Х. : НТУ «ХПИ», 2011. – 660 с.

4. Лазарев Б.Г. Жизнь в науке. Избранные труды. Воспоминания / Б.Г. Лазарев. – Х. : ННЦ ХФТИ, 2003. – 704 с.