ЧИСЕЛЬНІСТЬ І РОЗМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ БЕССАРАБІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

З-поміж інших українських регіонів національний склад Бессарабії (південь Одеської та східна частина Черновецької областей) завжди відрізнявся своєю різноманітністю. Формування та становлення поліетнічної структури населення цього краю - багатогранний та складний процес, який тривав багато століть. Досить цікавою з наукової точки зору є перша половина ХІХ ст. – час зародження та трансформації етносоціальної структури бессарабського суспільства. Саме в цей період регіон починає розвиватися в нових для себе соціально-економічних і політичних умовах, що в значній мірі вплинуло на характер його подальшого розвитку. Вивченням етнічної історії Бессарабії займався ряд вітчизняних і зарубіжних дослідників, однак їх увага приділялася окремому колу питань. Пряме відношення до нашої теми мають праці дореволюційних учених: О. І. Защука [2], А. О. Скальковського [8], П. Кеппена [9]. Значний вклад у подальше дослідження демографії бессарабського краю зроблено молдавськими вченими В. С. Зеленчуком [5], І. Г. Будаком і Я. С. Гросулом [1], а також російським (радянським) дослідником В. М. Кабузаном [4]. Цікаві дані, з означеної проблеми, знаходимо на сторінках роботи сучасної вітчизняної дослідниці О. А. Бачинської, предметом спеціального дослідження якої були українці [7].

Мета даної статті – прослідити динаміку чисельності бессарабського населення, визначити місця його компактного проживання.

Після входження в 1812 р. до складу Російської імперії в етносоціальному розвитку Бессарабії відбуваються кардинальні зміни. На початку ХІХ ст. цей край являв собою малозаселену територію. За різними даними тут проживало близько 240 тис. осіб, переважна більшість із яких у північних повітах (Хотинському, Сорокському та Бєльському). Однак вже в перші роки після приєднання починається інтенсивне заселення регіону різними народами: молдаванами, українцями, росіянами, болгарами, гагаузами, німцями, євреями, циганами та ін. Увагу переселенців привертали не тільки вигідне природно-географічне положення краю, а також ряд тих пільг, які вони отримували в разі оселення на бессарабських землях: звільнення на ряд років від сплати податків і виконання повинностей, надання матеріальної допомоги та земельного наділу, право на вільне сповідування своїх релігійних поглядів тощо.

Заселення Бессарабії відбувалося декількома шляхами: повернення назад із Запрутської Молдавії корінних жителів, стихійні переселення кріпосних українських і російських селян, а також цілеспрямована урядова колонізація краю державними селянами, козаками та іноземними переселенцями [1; с. 52-53 ].

Всі ці фактори позитивно вплинули на ріст чисельності населення краю та формування його поліетнічної структури. Так, у 1816 р., за даними російського дослідника О. І. Защука, в Бессарабії проживало вже 461,6 тис. чол. Протягом 1816-1817 рр. із регіону на територію Молдавських князівств рятуючись від злиднів втекло 3 тис. молдавських і болгарських родин. Внаслідок чого протягом наступних трьох років чисельність населення скоротилася більше ніж на 50 тис. чол. Крім того в 1819 р. році царський уряд призупиняє іноземну колонізацію. В 1823 р. за рахунок переселення українських і російських селян чисельність бессарабського населення знову зростає до 550 тис. чол. Але епідемії чуми та холери, що лютували в краї протягом 1823-1828 рр. забрали життя близько 140 тис. осіб.

Після чергової російсько-турецької війни 1828-1829 рр. чисельність населення Бессарабії неспинно росте. Саме в цей період відбувається інтенсивне заселення краю задунайськими переселенцями, в переважній більшості болгарами та гагаузами. В 1830 р. тут проживало вже 469,783 чол., у 1843 р. - 785,175, а в 1856 р. вже 990,274 особи [2; с. 494-498].

Дещо інші цифри приводить молдавський вчений Я. С. Гросул. Так, згідно з підрахунками історика в 1817 р. у Бессарабії проживало близько 465 тис. чол., у 1834 р. – 784,6 тис., у кінці 50-х рр. ХІХ ст. тут нараховувалося 903 817 жителів, без урахування тих 128 тис. чол., які проживали на землях, що в 1856 р. відійшли до Молдавського князівства (Ізмаїльський та частина Кагульського повіту) [3; с. 54].

Приведені дослідниками дані не співпадають, однак на їх основі можна виділити загальні особливості динаміки росту чисельності населення Бессарабської області протягом всього досліджуваного періоду. Так, найбільший приріст населення спостерігається з 1812 по 1816 рр. – 221, 6 тис. чол., а також протягом 30-х-40-х рр., коли населення регіону виросло більше ніж на 315,3 тис. чол. У цілому трохи більше ніж за 40 років (1812-1856 рр.) населення краю виросло більше ніж на 750 тис. осіб. З 1817 р. по 1834 р. Бессарабія виходить на перше місце по темпам приросту населення серед усіх губерній та областей Російської імперії. З 30-х по 50-ті рр. ХІХ ст. кількість бессарабських жителів, по нашим підрахункам, збільшилося більше ніж у 2 рази. За даними російського дослідника В. М. Кабузана - на 32,3%, а з 1851 р. по 1858 р. - на 14,8% [4; с. 147].

Найбільш заселеними були Хотинський та Кишинівський повіти. Так, якщо протягом всієї першої половини ХІХ ст. чисельність бессарабського населення в цілому зросла більше ніж у 4 рази, то в Хотинському повіті – в 10,4 рази. Саме цей повіт був тісно пов’язаний із сусідніми українськими областями – Буковиною, Галичиною та Поділлям із яких на його територію був направлений основний потік мігрантів.

В цей час швидкими темпами зростає чисельність населення південних повітів регіону (Акерманського, Бендерського та Ізмаїльського). Однак не дивлячись на те, що показники природного приросту населення на півдні були досить високими, в порівнянні з загальною чисельністю проживаючого в них населення, вони все ж таки уступали північним районам. Наприклад, у 50-х рр. у Хотинському повіті нараховувалося 160,5 тис. чол., у Бендерському – 111 тис. [5; с. 100].

В першій половині ХІХ ст. Бессарабія мала чітко виражену поліетнічну структуру населення. Не зважаючи на те, що в 30-х рр. перехід молдаван із турецьких території було обмежено, їх чисельність у краї неспинно росте. Так, в 1835 р. на території всієї області нараховувалося близько 411 тис. осіб молдавської національності, в 1858 р. цей показник збільшується до 570,7 тис. чол., які складали 53,2% від загальної кількості мешканців області, т. т. в етнічній структурі населення вони займали перше місце. Ареалом їх розселення були Оргіївський, Хотинський, Бєльський, Кишинівський, Сорокський та Бендерський повіти [6; с. 22].

Наступною найчисельнішою етнічною групою Бессарабії були українці. Більшість із них проживала в Хотинському та Акерманському повітах. Крім того, значна їх частка осіла в Ізмаїльському, Сорокському та Бендерському повітах. Внаслідок постійних міграцій чисельність і питома вага українців постійно зростає. В 1817 р. у краї проживало близько 30 тис. українців. Визначити ж точну чисельність українського населення на кінець досліджуваного періоду досить важко. Дані щодо цієї групи населення доволі суперечливі. Так, О. І. Защук вказував, що в цей період тут проживало 126 тис. українців. Ці дані повторюються й молдавським дослідником В. С. Зеленчуком. Історик також відмічав, що на той момент в етнічній структурі населення вони складали 13,4%. Більш високу цифру вказує В. М. Кабузан. За підрахунками російського вченого в краї проживало 202,8 тис. українців, питома вага яких складала 18,9% від загальної кількості мешканців. Враховуючи масштаби міграцій українців у Бессарабію, ці дані, на нашу думку, найбільше відображають тогочасну реальність [7; с. 103].

Росіяни проживали на території всієї Бессарабської області, однак найбільше представників цієї групи населення було в Кишиневі, Ізмаїлі, Бендерах і Акермані. Відомості щодо загальної чисельності росіян у краї знаходимо в працях як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. За їх підрахунками чисельність російськомовного населення в регіоні в середині ХІХ ст. коливалася від 40 до 60 тис. чол.

Південні райони Бессарабії були місцем проживання задунайських переселенців. Болгари та гагаузи оселялися переважно в степах Буджаку, неподалік від міст Ізмаїл, Кілія, Акерман і Рені. На початку ХІХ ст. у краї проживало вже близько 8,5 тис. болгар і гагаузів. У 1821 р. у болгарських округах нараховувалося вже 38 тис. осіб із них болгар - 24 тис. У 1837 р. тут проживало вже близько 58 тис. представників цього народу. До кінця досліджуваного періоду населення болгарських колоній, за даними історика А. О. Скальковського, збільшилося до 87,8 тис. осіб із них болгар близько 73 тис. [8; с. 39]. Російський дослідник П. Кеппен приводить дещо інші відомості. За його підрахунками в цей час у Бессарабії проживало 69 525 болгар із них більше третини або 21 525 чол. були гагаузами [9; с. 25-26]. Більш ймовірна цифра представлена М. В. Кабузаном – 77,7 тис. болгар, які складали 7,2% від усіх жителів краю. В цілому протягом всього досліджуваного періоду чисельність болгарського та гагаузького населення зросла в середньому в 8,6 разів.

Німецькі колоністи селилися спочатку в Акерманському повіті, однак потім територія зайнята німцями ввійшла до складу Бендерського повіту. В 1815 р. у Бессарабії проживає близько 7,6 тис. осіб німецької національності, до 1841 р. їх чисельність зросла практично в 2 рази – більше 15 тис. осіб. У середині ХІХ ст. в трьох колоністських округах проживало вже більше 24 тис. німців, питома вага яких становила 2,3% [10; с. 437].

Єврейське населення головним чином було сконцентроване в Хотині, Кишиневі та в північних районах краю. З 1835 р. Бессарабська область увійшла в рису єврейської осілості. З цього часу чисельність євреїв тут неспинно росте. В 1818 р. на бессарабських землях проживало близько 20 тис. євреїв, у 1847 р. їх чисельність зростає майже в 2,5 рази й становить близько 49 тис. чол. У 50-х рр. ця цифра збільшується до 80 тис. чол., які складали 7,8% від усіх жителів регіону [11; с. 105].

Циганське населення Бессарабії поділялося на дві категорії: кріпосних і державних. Визначити загальну кількість циган, які проживали в краї досить проблематично. Цей народ відрізнявся своїм кочовим способом життя, нерідко його представники уникали офіційної статистики, а також самовільно тікали за кордон. У 1813 р. у краї проживала 221 родина державних циган, у 1839 р. їх чисельність збільшується - 1 135 сімей. В цьому ж році згідно з урядовим наказом усі державні цигани були зараховані до Дунайського війська. На початку 50-х рр. їх питома вага там становила близько 22,7% або 2 724 особи. Згідно з ІХ ревізією (1851 р.) в Бессарабії проживало чоловічої статі 1 375 дворових кріпосних циган, 2 506 поселених кріпосних циган та 17 міських жителів. У 1858 р. тут числиться - 5 459 кріпосних і 5 615 державних циган. Всього 11 074 чол. За іншими даними - 14,5 тис. осіб, які складали 1,5% від усіх жителів області. Циганське населення проживало в основному в Акерманському та Хотинському повітах [12; с. 437].

Отже, протягом всього досліджуваного періоду Бессарабія заселялася представниками різних народів. Це в значній мірі вплинуло на ріст чисельності населення регіону та формування його поліетнічної структури. Основні міграційні потоки були направлені на південь, а також у Кишинівський та Хотинський повіти. Протягом всієї першої половини ХІХ ст. молдавани в етнічній структурі населення краю займали перше місце. На другу після них сходинку виходили українці. Бессарабське населення проживало на території всього регіону, однак найбільш заселеними були його північні та центральні повіти.

Література:

1. Будак И. Г. Очерки истории народного хозяйства Бессарабии (1812-1861) / И. Г. Будак, Я. С. Гросул. – Кишинев: Карта молдавенескэ, 1967. – 399 с.

2. Защук А. Этнография и статистика Бессарабской области / Александр Иосифович Защук // Записки одесского общества истории и древностей. – 1863. - Т. V. – С. 491-594.

3. Будак І. Г., Гросул Я. С. Вказ. праця. – С. 54.

4. Кабузан В. М. Украинцы в мире / Владимир Максимович. – М.: Наука, 2006. – 658 с.

5. Зеленчук В. С. Население Бессарабии и Поднестровья в ХІХ в. / Валентин Степанович Зеленчук. – Кишинев: Штиинца, 1979. – 287 с.

6. Комунальна установа «Ізмаїльський архів». – Ф. 56. – Оп. 1. – Спр. 532. – Переписка с правлением Измаильского центрального карантина о порядке приёма переселенцев из-за границы. – Арк. 22.

7. Бачинська О. А. Українське населення Придунайських земель ХVІІІ -початок ХХ ст. / Олена Анатоліївна Бачинська. – Одеса: Астропринт, 2002. – 328 с.

8. Скальковский А. А. Болгарские колонии в Бессарабии и Новороссийском крае / Аппалон Александрович Скальковский. – Одесса: типография Т. Неймана и Ко., 1848. – 156 с.

9. Кеппен П. Девятая ревизия: исследование о числе жителей в Российской империи в 1851 г. / Пётр Кеппен. – Санкт-Петербург: типография Имперской Академии наук, 1857. – 298 с.

10. Кабузан В. М. Вказ. праця. – С. 437.

11. Военно-статистическое обозрение Российской империи. – Т. ХІ. -Бессарабская область. – Санкт-Петербург: типография Департамента Генерального Штаба, 1849. – 339 с.

12. Кабузан В. М. Вказ. праця. – С. 437.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор Лебеденко Олександр Михайлович