РОЛЬ РЕКЛАМИ В ПОШИРЕННІ ДРУКОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ В УСРР В 20-ТІ РР. ХХ СТ.

Нині, як і в досліджуваний період, видавнича продукція набула функціонального значення і стала товаром. Розвиток галузі відбувається на тлі серйозної конкурентної боротьби, перш за все з іноземним видавничим продуктом. Дедалі гострішими стають економічні проблеми видавничих підприємств. Скоротилися кількісні та знизилися якісні показники випущеної друкованої продукції, зростає собівартість видань, зменшується купівельна спроможність населення, слабшає інтерес до книги. В особливо критичному стані опинилася україномовна література.

Отже, питання про те, яка роль в поширенні книжок відводилась рекламі, має на сьогодні не лише науково-пізнавальне, але й практичне значення.

Хоча, деякі аспекти діяльності видавництв й були досліджені радянськими [17] та сучасними істориками [3, 4], проте, аналіз наявної літератури засвідчує, що особливості рекламної діяльності видавництв 1920-х рр. залишаються поза увагою дослідників.

В даній статті автор ставить за мету показати, як в 1920-ті рр. видавництва рекламували свою продукцію.

Як свідчив очевидець М. Биковець, «кожне з видавництв витрачає великі кошти на рекламу, вишукує стежинки до споживача, намагається зняти галас із приводу саме своїх видань. Великі видавництва видають спеціальні бюлетені, каталоги, проспекти, не шкодуючи на те коштів» [1, с.6]. Зокрема, «Книгоспілка» видавала такі каталоги: «Нова книга» та «Кооперативний книгар». Також, завдяки зусиллям І. Крекотеня, який на запрошення «Книгоспілки» повернувся з-за кордону й обійняв посаду завідувача її українського книжкового відділу та паперової крамниці [13, арк.76], в рекламних цілях видавництво у 1924 р. випустило каталог українських книжок «Книгоспілки» тиражем 5 тис. примірників. До каталогу ввійшли переважно брошури невеликого обсягу, популярно і доступно написані на актуальні для селян теми [4, с.66].

Взагалі, видавництва постійно пропонували читачам свою продукцію, вміщуючи короткі відомості про нові видання у бібліографічному розділі журналів та на останніх сторінках періодичних видань, що відводилася рекламі.

Крім того, з метою пропаганди нової літератури, або тієї, що готувалася до друку, перед видавництвами були поставлені вимоги про створення спеціальних рекламних відділів. Відповідні відділи були організовані при Держвидаві, видавництвах: «Книгоспілка», «Радянський селянин», «Пролетарий» та ін. До їх функцій входило налагодження перспективної та поточної інформації про літературу, яку випускало те чи інше видавництво. Так, у кінці 1923 р. при видавництві «Пролетарий» був створений відділ з розповсюдження періодичної літератури та реклами, що називався «Орпір», у складі якого працювало 14 осіб. Діяльність «Орпіру» поширювалася на три основні відділи: газетно-експедиційний, рекламний та комісійно-комерційний. Усі відділи знаходилися в безпосередньому віданні управляючого «Орпіру», який особисто керував усіма трьома відділами, маючи при цьому своїх помічників-співробітників. Заробітну плату усім задіяним в «Орпірі» робітникам нараховували з відсотків від загального обороту відділень [8, арк. 31-32].

Видавництво «Робітник Донбасу» також мало рекламний відділ. Основне його завдання полягало в тому, щоб якнайбільше людей та організацій привабити до продукції видавництва. Він вміщував оголошення в періодичних виданнях, що видавалися видавництвом. Окрім власної реклами, можна було помістити й оголошення інших організацій та приватних осіб, але ця послуга була платною. Так, рекламне оголошення в журналі «Супутник-календарь» за 1925 р. мав такі розцінки: попереду тексту за одну сторінку – 150 крб., позаду тексту – 100 крб. Усі замовлення на рекламу, що надходили до періодичних видань видавництва «Робітник Донбасу», спочатку реєструвалися, потім реєстратор передавав замовлення завідуючому відділом розповсюдження, який дозволяв друк, а вже згодом замовлення потрапляло до відділу оголошень [12, арк.91]. З кожного оголошення згідно з постановою Донецького губернського виконавчого комітету від 26 березня 1924 р. у бюджет держави видавництво повинно було сплатити 10% від загальної вартості оголошення. Від податку звільнялися лише безкоштовні оголошення, що характеризували попит та пропозицію на ринку праці, оголошення, подані державними органами влади, окрім тих, що носили комерційний характер [11, арк.13].

Для швидкого розвитку свого підприємства видавництва запроваджували посади рекламних агентів. Так, «Пролетарий» вводить посаду спеціального агента, у функції якого входив пошук книжкових ринків і ведення переговорів з питань купівлі та продажу книг від імені видавництва. Його заробітна плата була невисокою, від 40 до 60 крб. «Український робітник» у своєму арсеналі мав спеціальних агентів, які займалися розповсюдженням продукції видавництва у регіонах, де були відсутні філії. Торгові агенти отримували свою платню з продажу товару, який брали в торгових центрах видавництва. З кожним агентом видавництво укладало окремий договір, у якому зазначались основні умови принципу роботи агента та його права й обов’язки [10, арк.44]. «Книгоспілкою» В.П. Шабаєву була надана спеціальна довіреність, згідно з якою він мав право представляти в Радянському Союзі інтереси видавництва перед державними, суспільними, кооперативними установами то організаціями, купувати й продавати товари та майно як за готівку, так і в кредит; наймати приміщення та робітників, укладати угоди за власним бажанням, виступати в суді тощо. Договір мав силу виключно на території Радянського Союзу, окрім УСРР, і надавався на один рік [14, арк.24].

З метою реклами нових видань широко використовувались сторінки газет: «Вісті ВУЦВКу», «Літературна газета», «Робітнича газета», журналів: «Гарт», «Красне слово», «Науково-технічний вісник», «Знання», «Шлях освіти» та ін. [3, с.28].

Набуває значного розвитку й видавничо-книготорговельна періодика, яка ставила за мету інформувати про стан книжкового ринку. Її становлення пов’язане з уведенням платності літератури і переходом видавництв на госпрозрахунок у період непу. Зокрема, постійне інформування працівників книжкової торгівлі про нові видання та організація замовлень на літературу проводились за допомогою бюлетеня ДВУ, який під різними назвами виходив з 1922 по 1929 рр. Так, в 1922 р. він називався «Книга Державного видавництва України. Бюлетень торгового відділу», 1923 р. – «Бюлетень торгового відділу Державного видавництва України», 1924 р. – «Бюлетень Державного видавництва України», 1925-1926 рр. – «Щотижневий бюлетень нових книжок Державного видавництва України», 1927 р. – «Щомісячний бюлетень Державного видавництва України», 1927-1929 рр. – «Бюлетень Державного видавництва України». На сторінках бюлетеня друкувались бібліографічні списки нової літератури, «Бланки для замовлень», рекламні оголошення. Матеріал у більшості списків розташовувався у систематичному порядку; бібліографічний опис містив у собі всі необхідні відомості про автора й книгу. Як правило, він доповнювався анотаціями, які вміщували уривки з передмов та рецензій. Хоча, треба зазначити, що Бюлетень ДВУ з 1925 по 1928 рік носив суто інформаційний характер. З п’ятого номера за 1928 р. він реорганізовується і висвітлює також практичні питання пропаганди й поширення книги серед читачів. Тут з’являються нові рубрики: «Преса про наші видання», а також кореспонденції з місць, великий відділ хроніки (видавнича хроніка, книготоргівля, матеріали про роботу ДВУ). Однак, бюлетень залишався відомчим журналом, який проіснував до 1929 р. Його вихід припинився здвоєним номером (4-5), присвяченим десятій річниці Держвидаву України [3, с.28].

Аналогічна інформація інших великих видавництв України подавалася на сторінках бюлетеня торговельного відділу видавництва «Пролетарий», інформаційного бюлетеня Всеукраїнського робітничого видавництва «Український робітник», бюлетеня «Книгоспілки» - «Кооперативний книгар» та ін.

Та, наявність значної кількості бюлетенів не давала повного уявлення про всю друковану продукцію, що надходила у продаж. Інформацію про літературу всіх видавництв України надавав розділ «Книжкові новини», який друкувався додатком до журналу «Радянський книгар». Це було його великою перевагою в порівнянні з неповною інформацією, що наводилась у бюлетенях окремих видавництв з розрізненою несистематичною періодичністю. У розділі «Книжкові новини» подавався повний бібліографічний опис літератури, який доповнювався анотаціями на художню літературу тощо. Однак, інформація, яка подавалася на сторінках цього розділу, була недостатньо оперативною, оскільки журнал «Радянський книгар» виходив із запізненням. З метою підвищення його оперативності, збільшення тиражу та розширення сфери його використання, деякі працівники книжкової торгівлі пропонували видавати цей бюлетень окремо [3, с.28].

Крім поточної та перспективної інформації про нові видання, значна увага надавалась ретроспективному обліку літератури. Видавництва друкували каталоги, які вміщували літературу, видану за попередні роки. До них можна віднести «Каталог зданий. 1922-1928» (Х.: Пролетарий, 1929), «Каталог» (Х.: Український робітник, 1929), «Каталог видавництва «Радянський селянин» (Х., 1929), «Каталог видань кооперативного видавництва «Рух» (Х., 1929), «систематичний каталог видань Всеукраїнської академії наук 1928-1929» (К., 1926) та ін. Державним видавництвом України були видані такі фундаментальні каталоги універсального змісту, як «Українська книга ДВУ. Вип. 1. 1919-1924» (К., 1926) та «Каталог видань ДВУ української перекладної та російської літератури» (К., 1929).

Інколи, для налагодження партнерських зв’язків члени правління видавництв виїздили за кордон. Звісно, порядок виїзду та приїзду за кордон суворо регламентувавсь інструкціями, що були обов’язковими для виконання [9, арк.4]. Так, у 1924 р. в Празі проходила виставка української книги, присвячена 350-літтю річниці друку першої книжки на Україні – «Апостол» [5, с.9]. У лютому 1925 р. відбулася флорентійська виставка, на якій представляли свою друковану продукцію й українські видавництва, зокрема видавництво «Пролетарий» та Державне видавництво України [7, арк.187]. У червні-липні 1926 р. у Празі відбувся бібліологічний з’їзд, на якому представляли свою друковану продукцію понад 83 видавництва, серед учасників згадуються видавництва: «Книгоспілка», «Рух», «Друкар», «Пролетарий» [15, арк.3]. Від Артемівської друкарні видавництва «Український робітник» 17 жовтня 1927 р. до Москви було надіслано двох представників, де представили свою поліграфічну продукцію всі друкарні СРСР. У вересні 1927 р. завідуючий видавничим відділом «Українського робітника» Г.І. Штоке відвідав виставку, що проходила в місті Лейпцигу. На виставці представляли свою продукцію різноманітні видавництва, що діяли за кордоном [10, арк.80]. За кордоном члени видавництв знайомилися з методами та засобами торгівельної роботи своїх колег і партнерів, які вдало використовували будь-які можливості, щоб привернути увагу клієнта: спеціальну пресу, журнали, газети, листівки, радіо й телебачення, виставки книги тощо. На думку М.З. Штернгарца, «для рекламы книги за рубежом характерным является стремление к тесному взаимодействию всех лиц, заинтересованных в продаже книги, – автора, издателя, оптового и розничного торговца» [17, с.34], до цього прагнули й члени видавництв УСРР.

Свої рекламні акції видавництва часто проводили й на зборах та з’їздах різних організацій, заздалегідь попередивши про це їхнє правління. Вони проводились у вигляді виставок, симпозіумів, ярмарок. Де учасники зібрань могли придбати за значно нижчими цінами різноманітну літературу. Одну з таких виставок у грудні 1922 р. в приміщенні театру Березіль провів «Пролетарий» [6, арк.60]. У Харкові 21 квітня 1929 р. при музеї Українського мистецтва відбулася виставка української графіки, де представляли свою продукцію й видавництва. На цій виставці особливо відзначилася книжка видавництва «Пролетарий». Як зазначає Д. Чурін, «видавництво орієнтує на обкладинку конструктивну, приємне враження, добрий папір і прекрасні кліше» [16, арк.130].

Також видавництва успішно практикували рекламу й на кінематографічних стрічках, наприклад, під час перегляду кінофільму, на початку або в кінці стрічки, глядачі проглядали короткий рекламний ролик, де показували продукцію того чи іншого видавництва та проводили книжкову лотерею. «Щасливчик» усього за 20 коп. міг виграти книжку або навіть цілу бібліотечку вартістю в 50 крб. [2, с.3].

Отже, в 1920-ті 7р.. з метою реклами своєї продукції видавництва створюють спеціальні рекламні відділи, запроваджують посади рекламних агентів й видають спеціальні бюлетені, каталоги, проспекти. Крім того, видавництва постійно пропонували читачам свою продукцію, вміщуючи короткі відомості про нові видання у бібліографічних розділах журналів та на останніх сторінках періодичних видань. Представляли свою друковану продукцію й на закордонних виставках Також свої рекламні акції у вигляді виставок, симпозіумів, ярмарок, видавництва часто проводили й на зборах та з’їздах різних організацій. Та вже у середині 1920-х років більшовики обмежили право довільного вміщення реклами, а потім зовсім поставили його під свій контроль.

Література:

1. Биковець М. Бібліографія / М. Биковець // Культура і побут (додаток до газети «Вісті ВУЦВК»). – 1927. – 10 серпня.

2. Доценко І. Книжку в маси / І. Доценко // Культура і побут (додаток до газети «Вісті ВУЦВК»). – 1928. – 19 травня.

3. Загуменна О. Книготорговельна бібліографія 20-х років ХХ ст. / О. Загуменна // Вісник книжкової палати. – 1999. – №2. – С. 27-29.

4. Левчук О.М. Книгоспілка: Становлення кооперативного книговидання в Україні / О.М. Левчук. – К.: Наук. думка, 1992. – 182 с.

5. Лотоцький О. Українська книга / Виставка книжкової культури при міжнародному з’їзді бібліотекарів і приятелів в Празі / О. Лотоцький. – Прага, 1926. – 13 с.

6. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВОВ України). – Ф. 168. – Оп. 1. – Спр. 9. – 149 арк.

7. ЦДАВОВ України. – Ф. 168. – Оп. 1. – Спр. 173. – 721 арк.

8. ЦДАВОВ України. – Ф.168. – Оп. 1. – Спр. 527. – 811 арк.

9. ЦДАВОВ України. – Ф. 174. – Оп. 1. – Спр. 119. – 21 арк.

10. ЦДАВОВ України. – Ф. 174. – Оп. 2. – Спр. 1. – 83 арк.

11. ЦДАВОВ України – Ф. 174. – Оп. 2. – Спр. 53. – 18 арк.

12. ЦДАВОВ України. – Ф. 174. – Оп. 2. – Спр. 54. – 11 арк.

13. ЦДАВОВ України. – Ф. 292. – Оп. 1. – Спр. 8. – 139 арк.

14. ЦДАВОВ України. – Ф. 337. – Оп. 1 – Спр. 814. – 53 арк.

15. ЦДАВОВ України. – Ф. 4465. – Оп. 1 – Спр. 372. – 11 арк.

16. Чукін Д. Виставка нової української графіки в Харкові / Д. Чукін // Бібліологічні вісті. – 1929. – № 2-3. – С. 128-130.

17. Штернгарц М.З. Книжная торговля за рубежом / М.З. Штернгарц. – М.: Издательство Центросоюза, 1958. – 64 с.