ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДА ЗВ'ЯЗОК У НАВЧАННІ ТЕХНІЦІ ЛИЖНИХ ХОДІВ

Постановка проблеми. В теорії технічної підготовки спортсменів розрізняють два практичних методи навчання руховим діям: загалом і по частинах [5,8]. Досвід застосування цих методів підтверджує їх високу ефективність, особливо коли навчають простим вправам чи вдосконалюються в техніці спортивних вправ (метод навчання загалом) або навчають підопічних складним вправам (метод навчання по частинах).

Однак зазначеним традиційним методам навчання властиві недоліки. Так на етапі формування початкового вміння спостерігається генералізація рухових реакцій, не завжди раціональна внутрішньо м’язова і між м’язова координація [5]. А тому якість виконання вправи низька [9]. Очевидно традиційна методика не забезпечує належного формування координаційних якостей, необхідних для ефективного оволодіння вправою. До подібного висновку прийшов Шиян Б. зауваживши, що при виконанні вправи загалом вирішується багато рухових завдань, а тому важко зосередити увагу на всіх деталях техніки [8]. Разом з тим автор звертає увагу і на іншу проблему. У зв’язку з тим, що при розучуванні частин вправи формуються окремі рефлекторні зв’язки на певні рухи, перехід від метода навчання по частинах до цілісного має бути своєчасним, оскільки запізнення зі встановленням зв’язків між окремими частинами вправи може бути дуже складним завданням при їх об’єднанні в цілісну вправу

Зв'язок роботи з важливими науковими завданнями. Робота виконана згідно теми 2.5. “ Удосконалення тренувального процесу в зимових видах спорту” Зведеного плану науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури та спорту на 2011-2015 рр. Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вкінці 20 століття в теорії і практиці фізичного виховання міцно утвердились методи практичного навчання спортивним вправам : загалом і по частинах. Провідні фахівці часто наголошують на їх раціональному співвідношенні в навчальному процесі [1,3,5]. Для оволодіння простими вправами перевага віддається методу навчання загалом, а складно координаційним - методу навчання по частинах

[4,7,8]. В останні роки були висунуті цікаві ідеї стосовно спряженого формування спортивної техніки і розвитку рухових якостей, методики вивчення гімнастичного стрибка у зв’язці з іншими елементами, використання спеціальних вправ в навчанні техніці лижних ходів, з метою ефективного зв’язування окремих частин вправи в цілісну [2,6,7].

Однак проблема ефективного оволодіння складно координаційними вправами на етапі початкового вивчення залишається не в повній мірі вирішеною. Зокрема виникають труднощі в навчанні, на етапі зв’язування окремих частин в цілісну вправу а також відсутня методика спряженого оволодіння спортивною вправою і розвитку рухових якостей в формі, необхідній для її виконання. У зв’язку з цим виникає потреба проведення додаткових наукових досліджень.

Мета роботи: підвищити ефективність навчання техніці способів руху на лижах, за рахунок впровадження в теорію і практику фізичного виховання метода зв'язок і зв’язуючих вправ.

Для досягнення поставленої мети нами вирішувались наступні завдання:

1. Дослідити актуальні проблеми теорії і практики навчання спортивним вправам загалом і в лижних перегонах зокрема.

2. Вдосконалити традиційну методику навчання спортивним вправам.

3. Розробити спеціальні зв’язуючі вправи для ефективного оволодіння технікою лижних ходів.

Методи дослідження: аналіз літературних джерел, теоретичне узагальнення, педагогічне спостереження, моделювання, відеоспостереження.

Організація досліджень. Упродовж періоду 2005-2010 рр. досліджувались проблеми сучасної теорії і практики навчання спортивним вправам, уточнювалась мета і експериментальний фактор. З 2009 по 2011 рр. на основі аналізу методики навчання складних лижних ходів розроблялись основні засади метода зв'язок і модель зв’язуючих вправ. В цей же період проводилась апробація розроблених зв’язуючих вправ на практичних заняттях студентів Львівського державного університету фізичної культури.

Виклад основного матеріалу з аналізом отриманих наукових результатів. Як правило, на першому етапі навчання спортивним вправам формуються основи їх кінематичної структури, які об’єднуються в доцільні і ефективні змагальні дії. Слід зазначити, що вже на стадії формування початкового вміння, спостерігається генералізація рухових реакцій, не завжди раціональна внутрішньо м’язова і між м’язова координація, які пов’язані з іррадіацією процесів збудження в корі мозку [1,5]. Згадані психофізіологічні особливості функціонування різних систем організму в певній мірі ускладнюють процес навчання.

Головними факторами, від яких залежить успішність і тривалість навчання технічним прийомам і способам руху можна вважати складність вправ, вимоги, які ставляться до функціональних систем організму, зрештою індивідуальні можливості систем організму. До речі, вимоги, які ставляться до функціональних систем організму, бувають як дуже простими, так і надто складними. Скажімо в лижних перегонах вільне одноопорне ковзання на лижі іноді стає важкодоступним, тоді як вільне двоопорне ковзання досить простим і легким для оволодіння.

Досвід показує, що через складність деяких спортивних вправ, оволодіти ними відразу досить важко, навіть при умові реалізації всіх можливостей методів цілісної і роздільної вправи. Зокрема часто проблема виникає тоді коли в один прийом з’єднуються окремі частини в цілісну вправу. Очевидним є той факт, що така вправа стає важкодоступною.

Ще більшою проблемою є формування рухових якостей і їх складного поєднання у такій формі, як це необхідно при виконанні спортивної вправи. Скажімо, при пересуванні на лижах позмінним чотирикроковим класичним ходом переплітається складна комбінація здатності утримувати динамічну рівновагу на одній лижі, оцінювати і регулювати силу відштовхування, ритмічно виконувати рухи руками і ногами тощо. Немає сумніву, що жодна імітаційна чи підвідна вправа або їх комплекс, не здатні відтворити такої складної комбінації прояву рухових якостей. Тому обов’язковим в навчанні є принцип спряженого формування техніки вправи і розвитку рухових якостей [7]. Це означає, що основним засобом формування необхідних рухових якостей має бути спортивна вправа, якої навчають або її частини. Зрозуміло також, що в процесі вивчення складно координаційних вправ має домінувати методичний принцип доступності, а відповідно використовуватись прості вправи.

Взявши до уваги сказане, ми розробили спеціальні вправи, які моделюють структуру вправи, якої навчають а також відтворюють рухові якості в формі, необхідній для її виконання.

Сутність таких вправ полягає в тому, що до засвоєної частини вправи поступово долучаються структурні компоненти сусідньої проблемної частини. В загальних рисах це виглядає подібно до того, як до однієї ланки нашого тіла зв’язками і суглобами послідовно приєднані одна за другою інші. А тому такий метод практичного навчання доцільно називати методом зв'язок, оскільки його ціль зв’язати окремі частини в завершену цілісну спортивну вправу а вправи зв’язуючими (рис.1).

Механізм формування структури зв’язуючих вправ передбачає наступні дії:

• визначити рухи і дії які виконуються неправильно (проблемні частини вправи);
• визначити дії і частини вправи, пов’язані з проблемною ланкою;
• проаналізувати можливі причини помилок;
• виявити граничні моменти фаз в межах яких проявляється помилка;
• розробити структуру зв’язуючої вправи, яка б включала проблемну ланку і тісно пов’язані з нею сусідні частини вправи.

Приведений алгоритм дій передбачає проведення діагностики процесу навчання, виявлення проблеми, встановлення її причини і розробку ефективної методики вирішення проблеми.

Зрозуміло, що уважне педагогічне спостереження за виконанням вправи допоможе визначити існуючу проблему. Докладний аналіз взаємозв’язку проблемної ланки із сусідніми по вправі діями дозволить виявити механізм виникнення помилки і встановити ймовірну причину проблеми. Зрештою поглиблене дослідження фазової структури вправи дасть можливість розробити доступну зв’язуючу вправу, яка б забезпечувала поступове долучення до неї елементів проблемної ланки.

Особливість зв’язуючих вправ заключається саме в тому, що до засвоєної частини вправи поступово долучаються елементи сусідньої проблемної ланки. На відміну від інших вони мають циклічну структуру, яка змінюється і ускладнюється від початку до кінця виконання вправи за рахунок долучення елементів проблемної частини. Таким чином зв’язуються окремі частини вправи в цілісну і вона стає доступною.

Прикладом може служити зв’язуюча вправа для оволодіння технікою одноопорного ковзання на лижі ( рисунок 2).

 

на місці ступаючий крок ковзний крок

Рисунок. 2. Поступовий перехід від імітації ковзного кроку на місці до ковзного кроку русі на лижах.

 

За кінематичними параметрами вона не відрізняється від початку до кінця, але насправді зв’язує три різні за динамічними характеристиками вправи в одну: імітацію класичного ковзного кроку на місці, ступаючий і ковзний крок. Така вправа, як показує досвід, успішно формує динамічний компонент, тобто тонке відчуття сили відштовхування яка забезпечує переведення тіла в положення динамічної рівноваги.

Висновки

1. Аналітичний огляд спеціальної літератури а також практика дозволили виявити, що традиційна методика навчання складно координаційним вправам не забезпечує в повній мірі ефективне оволодіння вправою на етапі початкового вивчення. Зокрема виникають труднощі в навчанні, на стадії зв’язування окремих частин в цілісну вправу а також відсутня методика спряженого оволодіння спортивною вправою і розвитку рухових якостей в формі, необхідній для її виконання.

2. З метою вдосконалення методики навчання спортивної техніки, на етапі початкового вивчення, нами розроблений і обґрунтований метод зв'язок, який служить проміжною ланкою між методами навчання по частинах і загалом і забезпечує ефективне зв’язування окремих частин в цілісну вправу.

3. На основі принципу доступності, методом моделювання розроблена структура зв’язуючої вправи для формування динамічної рівноваги на одній лижі при пересуванні позмінним двокроковим ходом.

Література:

1. Боген М.М. Обучение двигательным действиям. -М.: Физкультура и спорт, 1985. -192 с., ил.

2. Клемба А. Підвищення ефективності методики навчання лижних ходів на основі інноваційних підходів / А. Клемба, Ю. Байцар, Ю. Любіжанін // Молода спортивна наука України : зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. – Л., 2007. – Вип. 11. – т. з. – С. 151 – 154.

3. Лыжный спорт : учебник для ин-тов и техн. физ. культуры / В. Д. Евстратова, Г. Б. Чукардина, Б. И. Сергеева и др. – М. : Физкультура и спорт, 1989. – 319 с.

4. Лыжный спорт : учебник для студентов высших учених заведений / Т. И. Раменская, А. Г. Баталов – М. : Физическая культура, 2005. – 320 с.

5. Платонов В. Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и ее практические приложения / В. Н. Платонов. – К.: Олимпийская литература, 2004. – 808 с.

6. Смолевский В.М., Курысь В.Н., Вольные упражнения мужчин / Под ред. Ю.Гавердовского. – М.: Физкультура и спорт, 1976. - 103 с.

7. Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А. Обучение в спорте. – М.: Советский спорт, 1992.-192с.

8. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів / Богдан Шиян : Навчальна книга – Богдан, 2004. – 176 с.

9. Schnabel G. Grudkonzept “Sportliche Leistung” // Trainingswissenschaft. – Berlin : Sportverlag. 1994. - P. 35-92.