ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЛІЦЕНЗУВАННЯ В УКРАЇНІ

Ряд сфер господарської діяльності підлягає особливому державному контролю, одним із проявів якого є ліцензування, стандартизація і сертифікація різноманітних видів діяльності, товарів, робіт і послуг.

Ліцензування є одним із провідних інститутів у системі регулювання господарської діяльності, що набуває важливого значення в процесі переходу від адміністративно – командної до ринкової економіки в Україні. Наразі cистема ліцензування знаходиться в процесі становлення: закладено її нормативну базу, продовжується формування системи органів, які здійснюють ліцензування. Однак цей процес йде досить складно і суперечливо, з невиправданими витратами і збоями, що відображає проблеми і труднощі української економіки [2, с. 5].

Питанням правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності в науці господарського права приділяється недостатньо уваги, тому метою даної роботи є дослідження проблем ліцензування господарської діяльності України. Відповідно до мети основними завданнями є:

1)визначення поняття «ліцензування», його ознак та особливостей;

2)виявлення прогалин господарського законодавства щодо здійснення ліцензування та розробка шляхів вирішення цих проблем.

Відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»(далі - Закон) ліцензування – це видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування [1]. Тривалий час у законодавстві не було визначено дане поняття із переліком усіх істотних ознак ліцензування. Крім того законодавець, вживаючи термін "ліцензування", часто підмінює його словосполученням "видача ліцензій, що є неприпустимим.

Хоча законодавець врегулював питання ліцензування відносно недавно, існують важливі проблеми, що гальмують процес видачі ліцензії. Закон визначає підстави для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії, у разі відсутності яких орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії. Ці підстави можуть бути встановлені лише певними способами. Так, невідповідність заявника згідно з поданими документами встановлюється на підставі суто формальної (документальної) оцінки доданих до заяви матеріалів. У свою чергу, недостовірність даних у документах, поданих заявником для отримання ліцензії встановлюється як шляхом формальної перевірки (порівнянням змісту заявлених документів із інформацією з інших джерел), так і фактичної перевірки (наприклад, обстеженням за місцем господарської діяльності заявника). Необхідно відмітити, що в останньому випадку необхідність проведення фактичної перевірки чітко не передбачається законодавством. Вчені вважають, що таке законодавче регулювання не дає органу ліцензування достатніх можливостей провести безпосереднє дослідження фактів на місці, тому потрібно вирішити цю прогалину [3, с.10].

У структурі органу ліцензування діє лише експертно – апеляційна рада, правовий статус якої регулюється ст. 7 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» до повноважень якої не відноситься перевірка та контроль достовірності поданої інформації суб’єктами господарювання. Тому, на нашу думку, необхідно створити спеціальний підрозділ щодо здійснення попередніх фактичних перевірок суб’єктів господарювання. Це дасть змогу:

1) економити на створенні спеціально уповноваженого органу щодо здійснення перевірок;

2)орган ліцензування може здійснювати постійний контроль за підрозділом, оскільки остання знаходиться в його складі.

Повноваження такого підрозділу, його правовий статус потрібно закріпити у Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Підрозділ повинен складатися з осіб, які компетентні у здійснення контрольних функцій. Це можуть бути особи, які входять до органів, які здійснюють контроль за господарською діяльністю [3, с. 56].

Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що ліцензування виступає важливим інститутом господарської діяльності, оскільки є одночасно способом державного регулювання підприємницької діяльності і механізмом реалізації прав суб’єктів господарювання. Слід зазначити, що існують складнощі у правовому регулюванні ліцензування в Україні. Їх можна усунути шляхом:

1)прийняття нових нормативно – правових актів, які регулюватимуть дане питання;

2)внесення змін до існуючих норм про ліцензування.

Література:

1. Про ліцензування певних видів господарської діяльності [Текст]: [Закон України: станом на 15 жовтня 2011 року]. – К.:Відомості Верховної Ради України, 2011, №36. – 8 с.

2. Григор'єв Є.М. Ліцензування в Україні, проблеми та перспективи / Є.М Григор'єв - Національний університет Києво-Могилянська академія: Зб. наук. пр. – Миколаїв, 2008. – Т. 4. – 156 с.

3. Багандов А. Б. Проблеми ліцензування. / А. Б Багандов – Право України. – 2007. -№ 5. – С. 25-29.