ОТРИМАННЯ У ВЛАСНІСТЬ НЕРУХОМОСТІ ЗА ПОЛІСОМ НАКОПИЧУВАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ

Відносини страхування є цивільно-правовими за своєю сутністю. Регулюються ці відносини як Цивільним кодексом України, так і спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема, Законом України «Про страхування».

Як зазначається в літературі, при виникненні питань під час застосування ЦК України і ЗУ «Про страхування» слід керуватися нормами ЦК України в силу пріоритету, закріпленого ч. 2 ст. 4 ЦК України. При цьому, слід враховувати, що ЦК України не містить спеціальних норм – визначень основних страхових понять [6; с. 651]. Визначення цих понять зазначене у ст. ст. 8-10 ЗУ «Про страхування». Цим же законом визначено і момент набрання чинності договором страхування (ст. 18), і конкретизацію істотних умов договору (ст. 16).

Договори страхування укладаються згідно з правилами страхування, які розробляються страховиком для кожного виду страхування та підлягають реєстрації спеціальним органом при видачі страховику ліцензії. Договори страхування поділяються на види залежно від предмета страхування, тобто інтересів, які підлягають захисту [6; с. 652]. При цьому, лише договір особистого страхування може мати накопичувальний характер, тобто мати на меті не тільки компенсувати шкоду, завдану особі, але і забезпечити визначений прибуток (відсоток) на вкладений капітал (страхову премію). Відповідно, договори особистого страхування поділяють на ризикові та накопичувальні (ощадні). Найбільш поширеним прикладом накопичувального договору особистого страхування є страхування життя.

Сучасний український ринок страхування життя почав свій розвиток на початку 90-х років ХХ століття та до теперішнього часу перебуває на стадії формування.

Розвиток ринку страхування перебуває під наростаючим тиском процесів глобалізації та міжнародної інтеграції. Тобто, на даний час вже не існує в чистому вигляді національних страхових ринків і всі вони злилися в єдиний страховий простір, зазнаючи суттєвих змін. При цьому, загострились проблеми, пов’язані із забезпеченням економічної і фінансової стійкості страхових компаній, забезпечення їх конкурентоспроможності в новому економічному середовищі [8, с. 86].

За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг [3] в Україні у галузі страхування життя свою діяльність здійснюють вітчизняні та іноземні страхові компанії. Страхування життя на українському ринку страхових послуг становить найменшу частку (близько 0,5%), в той час як у західноєвропейських країнах цей показник досягає 40% [5, с. 39].

Але, українські страхові компанії досить активно розширюють перелік своїх послуг та останнім часом, в Україні з’являються інноваційні страхові програми, спрямовані на розширення можливості операцій з нерухомістю через накопичувальне страхування життя.

Так, у ст. 31 ЗУ «Про страхування» вказується, що кошти резервів по страхуванню життя можуть використовуватись для довгострокового кредитування житлового будівництва, в тому числі індивідуальних забудовників, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому, правила розміщення страхових резервів не дозволяють компаніям по страхуванню життя активно робити інвестиції в нерухомість. Відповідно до цих правил, страхові компанії можуть інвестувати тільки до 20% резервів в нерухомість та інвестиції в один об’єкт не повинні перевищувати 5% загального обсягу резервів страхувальника. У зв’язку з цим, компанії по страхуванню життя в Україні на теперішній час не мають змоги виділяти значні суми коштів на фінансування будівництва та купівлю готового житла. За таких умов, стає очевидним, що страхувальники повинні створювати новітні фінансові продукти для розширення переліку своїх послуг для клієнтів.

Зокрема, нещодавно, фізичні особи отримали можливість отримувати житло в рамках програми довгострокового накопичувального страхування життя. Фактично, страхувальники пропонують програми, які дозволяють накопичити суму, яка дорівнює вартості нерухомого майна та внаслідок цього отримати це майно у власність.

У 2006 році СК «УСГ «Життя» розробила програму «Ваш дім», в межах якої клієнти, купуючи довгостроковий поліс страхування життя отримували можливість придбати власне житло. В 2010 році аналогічна програма, яка отримала назву «Родинна домівка» була запроваджена СК «Юпітер Вієнна Іншуранс Груп» [4; с. 33].

Пропонуючи програми накопичувального страхування життя з перспективою отримання у власність нерухомості страхові компанії наголошують на тому, що страхувальник купує нерухомість фактично у розстрочку на термін від 10 до 30 років, сплачуючи лише вартість нерухомості на момент купівлі, відсутні будь-які відсотки, комісії, приховані платежі.

Як правило, зазначені страхові програми мають наступні етапи: 1) клієнт укладає із страховою компанією договір накопичувального страхування життя; 2) клієнт в якості агента залучає до страхової компанії платежі, необхідні для купівлі об’єкта нерухомості в забезпечення резервів страхувальника; 3) страхова компанія придбаває нерухомість; 4) клієнт вселяється до придбаного страховиком об’єкта нерухомості та продовжує вносити кошти за укладеним договором накопичувального страхування життя, при цьому між клієнтом та страховою компанією укладається довгостроковий договір оренди з фіксованою орендною платою; 5) страхова компанія передає клієнту майнові права на нерухомість в обмін на суму, накопичену за страховим полісом.

З наведеного вбачається, що на першому етапі страхувальник укладає зі страховиком поліс (договір) добровільного накопичувального страхування життя за обраною програмою.

На наступному етапі стає зрозумілим, що страховики створюють ситуацію обернену кредитуванню, коли страхувальник, який стає на певний час фінансовим консультантом, купує нерухомість за собівартістю, оскільки сума, яка була витрачена страховою компанією на купівлю нерухомості, була залучена ним самостійно [1; с. 66]. При цьому, програми накопичувального страхування життя з наступним придбанням нерухомості передбачені для фінансових консультантів, які, виконуючи певні обсяги продажів страхових продуктів, не отримують комісійного винагородження. Розробниками програм така ситуація обґрунтовується тим, що економія на кредиті (у випадку, якщо б клієнт отримував кредит на придбання нерухомості в банку та сплачував відсотки по цьому кредиту) є покриттям потенційно зароблених комісійних [4; с. 33].

На третьому етапі, після накопичення страхових платежів у розмірі не меншому вартості обраного нерухомого майна, страхувальник здійснює пошук цього майна, а страховик, після виконання необхідних, передбачених договором перевірок, купує нерухоме майно, обране страхувальником. Далі, страхувальник отримує можливість використовувати нерухоме майно, придбане страховиком.

Таким чином, страхувальник дійсно не сплачує страховій компанії відсотків, оскільки кредиту на купівлю житла від страхової компанії він не отримує. Але, клієнт і не отримує права власності на житло, оскільки нерухомість придбавається страховою компанією та весь строк дії програми нерухомість враховується як страхові резерви компанії, тобто, знаходиться у власності страховика до закінчення дії договору страхування.

Порівнюючи придбання нерухомості у власність за договором накопичувального страхування життя із іпотечним кредитуванням може здаватися, що властивості житла для клієнта нічим не відрізняються від властивостей нерухомості, придбаної у кредит: страхувальник має право оформити на своє ім’я особові рахунки в комунальних службах, зареєструвати місце свого проживання за адресою об’єкта нерухомості, виконувати поточний ремонт.

Але, принципова відмінність полягає в тому, що в разі купівлі нерухомості в кредит позичальник стає власником об’єкта нерухомості, а не володільцем. Так, згідно ст. 1054 ЦК України за договором кредиту кредитодавець (банк або інша фінансова установа) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, в даному випадку, нерухомість придбавається самостійно позичальником за надані йому кредитні кошти та передається в іпотеку.

Натомість, в разі придбання нерухомого майна за договором накопичувального страхування життя це майно знаходиться у власності страховика та передається у власність страхувальнику, який сплачує впродовж строку, визначеного договором страхові внески, шляхом укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна. При цьому, у страхувальника немає гарантій, що це майно через 10-30 років дійсно буде передано йому у власність страховиком, наприклад, в разі істотної зміни політичної чи економічної обстановки, ліквідації юридичної особи-страховика.

Крім цього, порівняємо правові наслідки невиконання кредитних зобов’язань та зобов’язань за договором накопичувального страхування життя.

Відповідно до вимог ст. 525 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Тобто, в разі несплати платежі відповідно до графіку погашення кредиту, кредитна заборгованість може бути стягнута з позичальника в судовому порядку, в тому числі і достроково. При цьому, чинне законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з ухваленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов’язань та не виключає відповідальності та порушення строків розрахунків [7]. Таким чином, норма ст. 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов’язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення боргу.

За таких обставин, в разі неможливості погашення кредитної заборгованості та звернення кредитодавцем стягнення на предмет іпотеки, коштів отриманих від продажу цього предмета іпотеки може не вистачити на погашення усієї заборгованості та позичальник може залишитися без придбаного за кредитні кошти об’єкта нерухомості, маючи боргові зобов’язання за невиконання умов договору.

В цей же час, за договором накопичувального страхування життя в разі, якщо особа втрачає можливість накопичувати кошти за програмою, то дія договору достроково припиняється. В такому разі, страхувальник має звільнити займане ним житлове приміщення, якщо таке приміщення надане та отримати викупну суму – кошти, внесені ним за договором страхування в період його дії. Звичайно, така ситуація може здаватися невигідною, оскільки страховик фактично отримує від страхувальника «безпроцентний кредит» - користується його коштами, а потім повертає їх, без урахування інфляційних витрат. Але, будь-якому разі, страхувальник залишається власником полісу (договору) страхування життя та має можливість накопичувати кошти, отримуючи інвестиційний прибуток.

Література:

1. Гусев Ю. Покупка жилья за счет накопительных программ страхования жизни. - Бизнес. - №47. – 2007. – С. 66-68.

2. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. – Вид. 2, змінене і доп. / За ред. В.М.Коссака. – К.: Істина, 2008. – 992 с.

3. Офіційний веб-сайт Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua.

4. Рябкова Д. Страховка плюс жилье. – Майбутнє. - №3. – 2010. – С. 32-33.

5. Страхування життя. Тенденції та прогнози. Міжнародний досвід // Страхова справа (укр.). - 2009. - № 3. - С. 37 – 44.

6. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. – 856 с.

7. Щодо застосування окремих норм цивільного законодавства: Інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2011 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sc.gov.ua/ua/informacijni_listi.html.

8. Ярошенко С.Л., Куделя Л.В. Проблеми становлення та розвитку страхового ринку життя в Україні: Економічні проблеми розвитку галузей та видів економічної діяльності // Формування ринкових відносин в Україні. - №4(83). – 2008. - С. 86-93.