Увага! Всі конференції починаючи з 2014 року публікуються на новому сайті: conferences.neasmo.org.ua
Наукові конференції
 
Головна

ДО ПИТАННЯ ПРО ПОНЯТТЯ КОМПЕТЕНТНОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ

Автор: 
Михайло Целуйко (Одеса, Україна)

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями.
Багатовимірний підхід до культури, розуміння її як способу людської життєдіяльності створює передумови для диференціації цього поняття. Різноманіття видів людської діяльності дозволяє говорити про розмаїття різновидів культури (політична, правова, екологічна, культура управління і т.д.). Компетентна культура значною мірою визначає рівень розвитку суспільства, цивілізації.
Перехід від розгляду правової культури до аналізу компетентної культури, компетентно-правової культури та компетентно-моральної здійснюється у роботі при реалізації одного з обраних методологічних підходів - діяльнісного.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор.
Загальним і найбільш значущим в проаналізованих нами визначеннях є те, що тут акцентується увага на таких факторах, як творча діяльність людини і розкриття її творчого потенціалу в процесі діяльності.
Розуміння культури як способу діяльності в тій чи іншій мірі простежується в концепціях багатьох мислителів. Так, Г. Гегель у своїх творах вживав поняття «культура думки», «культура розуму», «культура мислення», «культура свідомості» [4, с. 353 ], але в той же час він підкреслював, що без «загальнозначущих умінь» ніяка діяльність неможлива. «Невмілий створює завжди не те, що він хоче зробити, тому що він не пан над своїм власним діянням» на відміну від культурного виробника. Цей розвиток індивідуальних особливостей до «загальнозначущого вміння» Г. Гегель називав практичної культурою [4, с. 222 ].
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Поняття компетентна правова культура потребує деяких уточнень: з одного боку, запропонована структура виходить неповною, тому що не можна залишати поза сферою правової культури норми права та правові відносини, а з іншого боку, ця структура передбачає виокремлення тих її характеристик, які не утворюють самостійних елементів. Навряд чи буде доцільним виділяти в якості самостійних структуруючи елементів такі, як рівень досконалості законодавства та юридичну практику. Саме формулювання «рівень досконалості законодавства» уявляється вельми розпливчатим і одночасно з цим передбачає пошук і обґрунтування критеріїв цього рівня досконалості, що вносить елемент суб'єктивності у вивчення цього явища і ставить його в залежність від оціночних орієнтацій дослідника.
Формулювання цілей статті (постановка завдання). Мета дослідження полягає в тому, щоб висвітлити питання щодо повної характеристики поняття, змісту і ознак компетентно-правової культури у вітчизняній правовій науці для дослідження в механізмі формування та реалізації сучасного українського права, описавши предмет компетентно-правової культури як наукової дисципліни, охарактеризувавши та висвітливши проблеми, що постають у ході її вивчення та виконати досконалий аналіз таких понять, як «професія», «культура» та «діяльність».
Виклад основного матеріалу дослідження з повним обгрунтуванням отриманих наукових результатів.
Аналіз сутності та змісту компетентної культури, багато в чому пов'язаний з філософською інтерпретацією поняття «професія». Професія (лат. professio) – основний рід занять, трудова діяльність, яка вимагає певної підготовки і яка зазвичай є джерелом існування.
Як абстрактна, об'єктивно необхідна діяльність існує у вигляді накопиченої на сьогодні традиції, зберігає й передає досвід, знання, цінності, норми та інші характеристики даного виду діяльності соціального індивіда. У цій формі вона наділена відомим пріоритетом по відношенню до суб'єкта компетентної діяльності, тому що змушує його слідувати певним зразкам, еталонам і навіть способам поведінки, здійснювати необхідні операції.
Діяльність соціального суб'єкта має двоїстий характер: у ній діалектично пов'язані система речей і система ідей. Професія в цій ситуації представляється у формі спеціалізованої діяльності, також включає в себе матеріальні і ідеальні компоненти. Кожна професія має свої конкретні сторони: історичну, соціальну, економічну, технологічну, правову, психофізіологічну, психологічну, етичну, культурологічну. Іншими словами, в даному контексті професія об'єднує ряд базових елементів культури, які, у свою чергу, сприяють виникненню системності у феномені професії, тому що надають їй певну цілісність, стратегічну і тактичну спрямованість, гуманістичну характеристику діяльності соціального індивіда.
Межі професії, кількість спеціальностей, з яких вона складається – мінливі. Наростаюча спеціалізація праці поєднується і взаємодіє з формуванням груп споріднених професій, появою «наскрізних» професій, властивих різним галузям виробництва. В процесі інтелектуалізації трудової діяльності зростає спеціалізація усередині професії інтелектуальної праці, в той же час багато його види «технізуються» завдяки застосуванню сучасних комп'ютерів та іншої техніки. У результаті зростаюча кількість професій займає прикордонне місце в суспільному поділі праці, поєднуючи в собі різні його види [1, с. 142 ].
Об'єднання соціальних індивідів однієї професії як специфічної соціальної групи, посилення внутрішніх і зовнішніх зв'язків між ними та іншими професіями тягнуть за собою необхідність наявності цілого механізму функціонування, що передбачає і забезпечує їх існування і підготовку. Процес створення і розвитку такого механізму можна назвати інституціалізацією професії [4, с. 10 ].
Останнім часом проблема діяльності привернула найпильнішу увагу представників суспільних наук. Змінилося і продовжує змінюватися саме поняття «діяльність» у сучасному житті. За своєю сутністю діяльність - «специфічна людська форма активності, змістом якої є доцільна зміна і перетворення навколишнього світу» [1, с. 151]; це специфічно людський спосіб ставлення до світу [1, с. 108-109]. Вона виступає в якості проекції суб'єкта на об'єкт, зміни об'єкта відповідно до заданої системою цілей і програм [1, с. 16-18]. Діяльність включає в себе мету, засоби, результат і сам процес.
Діяльність універсальна, в ній можуть бути змінені будь-які об'єкти – фрагменти природи, соціальні інститути, індивіди і стан їх свідомості, знакові об'єкти, що фіксують ті чи інші феномени духовного життя суспільства. Різноманіття проявів суспільного життя передбачає різноманіття видів діяльності. Для того, щоб деяка діяльність відтворювалася, необхідний певний спосіб взаємодії її компонентів [3, с. 17]. Пусковим механізмом будь-якої діяльності, на думку М. С. Кагана, виступають потреби [2, с. 143].
У трактуванні компетенції спостерігаються різні підходи. Досить часто конкуруючими поняттями є права та обов'язки, повноваження, функції і предмети відання, юрисдикція, підсудність і підвідомчість. Справді, визначити їх співвідношення між собою за обсягом та змістом складно, до того ж для різних видів суб'єктів. Наприклад, розглядаємо компетенцію органу управління як його право і обов'язок здійснювати конкретні управлінські функції в певній сфері.
Одним з найважливіших видів діяльності є трудова діяльність людини, соціальних груп, суспільства в цілому, що призводить до зміни засобів і предметів праці, перетворення зовнішнього світу і розвитку самої людини, задовольняючи її потреби. Сучасна діяльність соціальних індивідів породжує розподіл занять між учасниками трудових правовідносин, тобто відбувається поділ праці. Він призводить до закріплення суб'єктів за певними видами трудової діяльності, що призводить до становлення професії. Таким чином, компетентна діяльність індивідів, соціальних груп, суспільства наповнює змістом ті чи інші форми праці і в кінченому випадку визначає рівень розвитку цивілізації.
Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Виходячи з вищенаведеного здається, що кожен підхід має право на існування.
У сучасній цивілізації культура втілює в собі, перш за все, компетентні досягнення в матеріальному та духовному виробництвах. Професіоналізація – закономірність розвитку індустріального і постіндустріального суспільства. Професія і культура взаємопов’язані, відтіняючи тим самим багатство змісту і першого, і другого соціального явища.
Таким чином, категорія «компетентна культура» є діалектичний синтез понять «культура» і «професія». Професія взаємодіє з культурою в трьох відношеннях:
1. Вона засвоює культуру, будучи об'єктом культурного впливу,
2. Функціонує в культурному середовищі таким чином, коли професіонал виступає як носій і виразник культурних цінностей;
3. Людина за допомогою компетентної діяльності створює культуру. І, навпаки, за допомогою професіоналізації культура вторгається в сферу праці. Цей процес є універсальною формою «окультурення» людської діяльності, набуття нею нової якості, нового рівня, нових рис, функцій і можливостей.

Література:
  1. Вичев В. Нравственная культура руководителя / В. Вичев. – М., 1988.
  2. Медведь Г.М. Формування професійної комунікативної культури майбутніх інженерів зв'язку: автореф. дис... канд. пед. наук. – К., 2010.
  3. Модель И.М. Профессиональная культура (социологический аспект): автореф. дис. ... канд. филос. наук / Модель И.М. – Свердловск, 1983.
  4. Сливка Степан Степанович. Філософсько-правові проблеми професійної культури юриста: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.12 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2002.