ВПЛИВ СІМ’Ї НА ЕМОЦІЙНУ СФЕРУ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

Однією з небажаних ознак сьогодення є те, що сім’я переживає кризу, наслідком якої є виникнення нових, нетипових виховних проблем, спричинених усілякими соціально-психологічними й матеріальними труднощами. Це, у свою чергу, послаблює її виховні можливості.

Сімейне виховання - тривалий процес впливу на особистість дитини, що полягає у спрямованих діях з боку батьків для досягнення певного результату. Це й несвідомий вплив на дитину, який відбувається повсякчас у процесі спілкування батьків і дитини, і вплив, який чинить на дитину поведінка й приклад батьків. Складність ситуації щодо соціально-психологічних та матеріальних умов сучасного сьогодення накладає свій відбиток на сім’ю. У більшості випадків це позначається на втраті довірливих стосунків, відчуженості, жорсткості, навіть жорстокості. За цих умов актуалізується дослідження проблеми впливу сім’ї на розвиток особистості та, зокрема, збереження емоційного здоров’я дітей і молоді.

У дослідження проблеми розвитку особистості в сім’ї, характеру взаємовідносин між батьками та дітьми важливий внесок зробили видатні зарубіжні та вітчизняні психологи і педагоги Е. Фромм, Д. Бомринд, Е. Еріксон, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін, С.Л. Рубінштейн, А.П Гречишкіна , Т.В.Кравченко та ін.

Зважаючи на те, що в літературі недостатньо розкритою є проблема емоційного розвитку дитини у сім’ї, мета нашого дослідження полягає у тому, щоб дослідити характер впливу сім’ї на емоційну сферу особистості дитини.

У своєму дослідженні Т.В.Кравченко наводить чинники, які впливають у сім’ї на особистість дитини. Умовно автор поділяє їх на три групи: 1) рівень інтелектуального розвитку в сімейному оточенні; 2) емоційний вплив значущих інших на особистість дитини; 3) духовний вплив на дитину [3] . Зокрема, емоційний вплив є джерелом і, водночас, сферою прояву почуттів. Спілкуючись з іншими, дитина одержує перший позитивний і негативний досвід, пізнає зміст таких понять, як любов, ніжність, душевний спокій і навпаки - страх, гнів, образа. Перед нею розкривається весь діапазон відчуттів – від теплоти, близькості, співчуття, турботи до холодності, жорстокості, байдужості.

Т.Ф. Алексеєнко всі умови за результатом впливу на дитину поділяє на чотири типи, а саме: сприятливі умови, умови напруження, умови ризику, несприятливі умови. Автором охарактеризовано особливості кожної з них.

Так, сприятливі умови виховання дітей виникають, в основному, якщо сім'я повна, існує взаємоповага та любов між членами родини. У таких сім’ях наявні соціально-побутові умови, які забезпечують повноцінність її функціонування та повноцінність розвитку дитини. При цьому батьки мають високий рівень педагогічної культури та відповідальності. Як правило, в родині панує загальний позитивний мікроклімат. Це допомагає дитині зрозуміти цінність свого "Я" та свою недосконалість, яка відкриває шлях до розвитку. Усі ці умови сприяють формуванню в дитини адекватної самооцінки, яка регулюється не тільки її ставленням до себе, але й до інших.

Умови напруження можуть спричинятися структурними змінами сім'ї, а саме розлученням, новим шлюбом, смертю когось із членів сім'ї; несприятливими соціально-побутовими умовами; невмінням батьків налагоджувати довірливі стосунки між собою та між собою і дітьми; невисоким рівнем педагогічної культури. Найчастіше розрядка напруження в таких сім'ях відбувається саме за рахунок дітей, але різними способами. Одні батьки всю силу своєї любові спрямовують на дитину, тим самим компенсуючи втрату іншої близької людини, і що зустрічається досить часто, у своїй любові стають егоїстами. Такі батьки не залишають дитині ніяких прав на самостійний вибір: за неї все вирішують, усе роблять, за неї намагаються нести відповідальність. Інші, навпаки, замикаються, в основному, на своїх проблемах і спілкування з дитиною зводять до догляду за нею, не турбуючись про її внутрішні і духовні потреби. Треті маніпулюють дитиною та її почуттями залежно від настрою. Четверті зривають на ній свій поганий настрій і тим самим роблять її, якоюсь мірою, відповідальною за свої невдачі. Деформована батьківська любов може спровокувати в дитини внутрішній конфлікт між реальним та ідеалізованим "Я", яке формується на основі завищеної або заниженої самооцінки дитини.

Умови ризику виникають тоді, коли немає любові і взаємоповаги між членами сім'ї, коли відсутні належні соціально-побутові умови, а натомість наявною є аморальна особистісна поведінка хоча б одного з батьків (пияцтво, зрада, вживання наркотиків, лінощі, неробство тощо.) Загальний мікроклімат постійно напружений. У таких родинах вимоги батьків непослідовні, часто хтось із дорослих використовує дитину в своїх інтересах проти іншого. Через це в неї немає стійких орієнтирів поведінки, наслідком чого є формування рис протесту.

Несприятливі умови виникають у неблагонадійних сім'ях, де батьки характеризуються антисуспільною поведінкою. Це можуть бути лайки, бійки, приниження, фізичні покарання дитини. Найчастіше в таких родинах немає потрібних для нормального розвитку й виховання дитини соціально-побутових умов. Батьки не зацікавлені у формуванні особистої педагогічної культури, не здатні аналізувати виховні дії й результати виховної діяльності [1].

Але не всі діти усвідомлюють складність свого сімейного становища. Так, Т. В. Кравченко зазначає, що одні з них дуже чутливі до байдужості батьків, грубощів, настанов, фізичних покарань, постійних конфліктів. Другі ж через обмеженість свого життєвого досвіду ні на що інше не претендують. Але і ті та інші знають, що таке страждання.

Треба зазначити, що це умовний поділ, оскільки сім'я - складна структура для дослідження через свою закритість. Зустрічаються випадки, коли зовні благонадійна родина насправді зовсім не така: просто її члени дотримуються закону "не виносити сміття з хати" і тільки досвідчений спеціаліст може відчути приховане неблагополуччя. Окрім того, результат впливу сім’ї може залежати від індивідуальних особливостей дітей, зокрема від ступеня вразливості їхньої нервової системи.

Доцільність характеру стосунків батьків і дітей значною мірою визначаються ціннісними орієнтаціями та пріоритетами в системі цінностей як у сім'ї в цілому, так і її окремих членів. Так, цінність дитини для сім'ї, а отже, і виявлення любові до неї є різним.

За визначенням Т.Ф. Алексеєнко, найпоширенішими типами любові батьків до дітей є любов екзистенційна і любов атрибутивна. У першому випадку дитину люблять тільки за те, що вона є, висовують адекватні до її можливостей вимоги і завжди бачать у ній хороші потенції. У другому випадку - люблять за щось, а особливо за успіхи, яких вона домагається і яких від неї очікують батьки, і якщо їхні сподівання в чомусь не справджуються, вони ставляться до дитини дуже критично, в ставленні до неї проявляються елементи прихованої нелюбові. Приблизно такі самі тенденції спостерігаються і у виявленні любові дітей до батьків[ 1, с.58].

Е. Фромм, розглядаючи відносини між батьками та дітьми як основу розвитку дитини, провів якісну різницю між відмінностями материнського та батьківського ставлення до дитини. Ця відмінність краще простежується на основі таких понять як умовність - безумовність, контрольованість - не контрольованість. Материнська любов безумовна, мати любить свою дитину за те, що вона є. Материнська любов непідвласна контролю з боку дитини, її не можна заслужити, любов або є, або її немає. Любов батька обумовлена –він любить за те, що дитина виправдовує його сподівання. Любов батька є контрольованою, її можна заслужити, але можна і позбавитись. При цьому Е. Фромм підкреслює, що йдеться не про конкретного батька, а про материнський та батьківський початок, які в певному ступені присутні в особистості матері та батька [4; с. 207].

Аналіз психологічної літератури показує, що батьківські відносини від природи містять у собі два протилежних моменти : безумовний ( прийняття, любов, співучасть) і умовний (об'єктивна оцінка, контроль, спрямованість на виховання певних якостей).

З одного боку, в силу первинної єдності, глибинного зв'язку матері та дитини, материнська любов є найвищим виявом альтруїзму. Це породжує стійку та безумовну любов, сильний емоційно-афективний зв'язок. З іншої, глобальна відповідальність за майбутнє дитини породжує оціночну позицію, контроль за її діями, перетворюючи дитину в об'єкт виховання.

Все це передбачає більш або менш жорстку виховну стратегію, яка містить у собі певну спрямованість батьківського впливу на майбутнє, на формування певних якостей, цінних з точки зору батька, об'єктивну оцінку дій та станів дитини. Специфіка батьківських відносин полягає також у постійній зміні з віком дитини і неминучому відокремлені дитини від батьків.

Зважаючи на вищезазначені чинники, які впливають у сім’ї на особистість дитини, нами було проведено дослідження саме щодо емоційного впливу. Не принижуючи значення інших чинників, ми вважаємо, що тенденції у сім'ях, пов'язані з регресією щодо взаємоповаги, симпатії, турботи один про одного, теплоти взаємовідносин співчуття, любові, а також зростанням душевного неспокою, страху, болі, гніву, образи, жорстокості, холодності, байдужості пов'язані саме з проблемою недооцінки позитивного емоційного впливу близьких людей на дитину та, як правило, відсутність зворотнього зв'язку з боку дитини.

З метою дослідження впливу сім'ї на емоційну сферу особистості дитини нами було розроблено анкету, яка містила чотири блоки питань закритого типу, які дозволили проаналізувати: а) характер впливу матері та батька на дитину; б)характер відносин з матір'ю та батьком; в) найбільш характерні почуття у дитинстві та у дорослому віці. Крім того було проаналізовано тенденції щодо впливу на емоційну сферу дітей, які виховувались у повних та неповних сім'ях.

Дослідження було проведено серед студентів Українського гуманітарного інституту. Особливістю батьківських сімей саме цих студентів є те, що 54,5% - це батьки віруючі християнського віросповідання і 76,4 % - це повні сім'ї .

Вивчаючи вплив батьків на емоційну сферу особистості дитини, нами було запропоновано охарактеризувати чинники позитивного впливу через такі прояви : говорив слова любові, опікувався, турбувався, виділяв окремий час для спілкування, говорив про свої почуття, приймав до уваги бажання дитини, підбадьорював, співчував, заспокоював, являв приклад єдності слова та діла, створював умови для прояву відповідальності. Чинники негативного впливу було зазначено через наступний характер вчинків: нав'язував свою волю, пригнічував, командував мною, зривав на мені свою злість, говорив образливі слова, позбавляв можливості займатися улюбленими справами, допускав насильство. Аналіз отриманих даних свідчить про те, що мати, порівняно з батьком, значно частіше виявляє свої почуття до дитини, турботу, виділяє окремий час для спілкування з нею, переважно показує єдність слова та діла. Водночас з цим, як батько, так і мати більшої половини дітей майже порівну створюють умови для того, щоб дитина зростала відповідальною за свої вчинки.

Більш детальний аналіз показує, що, зокрема, лише 80% матерів говорили своїм дітям слова любові. Виділяли окремий час для спілкування з дитиною 62% матерів, говорили про свої почуття лише 56%, що не може не позначитися на емоційному стані, звичках та діях дорослих дітей. Це свідчить про те, що, наслідуючи рольову модель, принаймні, 20% дорослих дітей, не будучи навченими через приклад батьків, позбавлять цього своїх дітей, 38 % майбутніх батьків не будуть вважати за потрібне приділяти окремий час для своїх дітей, 44 % - не будуть вважати за потрібне говорити про свої почуття. Зрештою, все спілкування може зосередитися на контролі за порядком, режимом, вивченими уроками, турботою про матеріальне забезпечення тощо. Прояви негативних емоцій, як свідчать результати анкетування, з боку батька і матері у середньому мали місце в житті кожної четвертої дитини у вигляді пригнічення та ігнорування. При цьому батько удвічі частіше ігнорує своєю дитиною порівняно з матір'ю.

Ми вважаємо, що тенденції у сім'ях, пов'язані з регресією щодо взаємоповаги, симпатії, турботи один про одного, теплоти взаємовідносин співчуття, любові, а також зростанням душевного неспокою, страху, болю, гніву, образи, жорстокості, холодності, байдужості пов'язані саме з проблемою недооцінки позитивного емоційного впливу близьких людей на дитину та, як правило, відсутності зворотнього зв'язку з боку дитини.

З метою узагальнення наслідків впливу матері та батька на взаємовідносини з дітьми, нами було запропоновано студентам охарактеризувати їх через наступні ознаки: теплі та близькі, дружні, відкриті, довірливі, формальні, недовірливі, відчужені.

Аналізуючи відповіді студентів щодо характеру взаємовідносин з матір’ю та батьком, нами отримано значно вищі позитивні показники у відносинах дітей з матір'ю, порівняно з батьком. Так, стосунки як теплі та близькі з батьком встановилися лише у 40% дорослих дітей, у той час як з матір'ю - у 80%; як відкриті з батьком - у 45%, у той час як з матір'ю - у 62%; як довірливі з батьком - у 22%, у той час як з матір'ю - у 71% дорослих дітей. З батьком приблизно удвічі, порівняно з матір'ю, у дітей встановлюються формальні, недовірливі навіть, відчужені взаємовідносини.

Таким чином, порівняння результатів впливу батьків на своїх дітей та характер взаємовідносин мають взаємопов'язані результати. А саме, у середньому у 24%, тобто кожної четвертої дитини з батьками встановилися дуже формальні взаємовідносини, що може стати у самостійному житті перешкодою до побудови взаємовідносин як у власній сім'ї так і у трудовому колективі, оскільки такі люди, у більшості випадків, з недовірою ставляться до тих, які намагаються встановити з ними більш тісні, дружні стосунки.

Оскільки у студентів, як у дорослих людей, розвинена здатність до здійснення аналізу своїх почуттів, порівняно з тими, які супроводжували їх у дитинстві, нами було запропоновано наступні: любов та повага до батьків, бажання наслідувати найкращі якості характеру, невпевненість, образа, розчарування, самотність, незахищеність, біль, страх, комплекс неповноцінності, провина. Студентам було надано можливість позначити свої емоційні декількома найбільш характерними емоційними станами. Тому пропонуємо визначити загальні тенденції щодо емоційної сфери особистості студентської молоді. При цьому почуття любові, поваги до батьків та бажання наслідувати їхні найкращі якості характеру у теперішній час у середньому становить 77,5 % порівняно з тим, що у дитинстві цей показник становив 67,5%. При цьому образу на батьків відчувало 16% дітей, у той час як у теперішній час - 11%, що свідчить про тенденцію щодо переосмислення деяких подій з урахуванням вікових особливостей. У середньому ж якості, характерні для особистості із заниженою самооцінкою ( невпевненість у собі, образа, розчарування, самотність, незахищеність, страх, комплекс неповноцінності) у дитинстві відчувало 17,6% молоді, у теперішній час - 15,7%. Слід зазначити, що біль, як усвідомлене почуття, зазначило 9% студентів і у дитинстві, і у теперішній час. Враховуючи той факт, що біль, перенесена у дитинстві та вчасно не опрацьована, особливо у сім'ях, в яких про почуття говорити було не прийнято, може залишатися у підсвідомості назавжди.

Зважаючи на отримані результати, в Українському гуманітарному інституті, в основу діяльності якого покладено цінності: Бог, людина, сім'я, батьківщина, досліджуються та реалізуються можливості для підготовки студентів до створення здорової сім'ї, побудови сімейних стосунків на засадах безумовної любові та взаємоповаги. Так, у практику навчально-виховної діяльності запроваджено спецкурс "Етика сімейних стосунків". Для бажаючих студентів здійснюються індивідуальні бесіди з дошлюбного консультування капеланом Інституту. Два психологи систематично здійснюють індивідуальні консультації, приділяючи особливу увагу тим студентам, хто має особистісні проблеми, пов'язані з емоційною нестабільністю, комплексом неповноцінності та неадекватною самооцінкою. Причиною цього є у багатьох випадках психологічні проблеми у сім'ях батьків цих студентів. За власними бажаннями студенти мають можливість відвідувати семінар "Секрети сімейного щастя" разом із співробітниками Інституту. Провідною ідеєю цих семінарів є розгляд способів побудови здорових стосунків у сім'ї, які базуються на принципах поваги та любові.

Студенти, які мають достатньо глибокі психологічні проблеми, пов'язані з порушеннями в емоційній сфері особистості, беруть участь у духовно-психологічних тренінгах. Такі тренінги дозволяють їм виявити, усвідомити причини емоційних травм у їхньому житті та отримати "інструменти", завдяки яким можна позбутися наслідків небажаних емоційних станів і стати особистостями, які б не допускали у своїх майбутніх сім'ях помилок щодо формування емоційної сфери своїх дітей.

Література:

1. Алексеєнко Т.Ф. Інтегровані умови сучасного сімейного виховання і коефіцієнт їхньої корисної дії / Алексеєнко Т.Ф. // Педагогіка і психологія. - 2002.-№1-2. - С.53-61.

2. Аметова Є. Р. Про значення сім'ї у формуванні вільної особистості дитини / Аметова Є.Р. // Педагогіка і психологія. - 2006. -№ 2. - С.36-43.

3. Кравченко Т.В. Сім’я та її вплив на соціалізацію дитини / Т.В. Кравченко //Педагогіка і психологія. - 2009. - №3. - С. 32-42.

4. Фромм Э. Душа человека. / Э. Фромм [Общ. ред. П. С. Гуревича]. - М.: Республика, 1992. - 429 с.