технологія нарахування норм часу у вищих навчальних закладах та на підприємстві

Постановка проблеми: Нормування є основою організації праці на підприємстві, в установі, організації. Суттю нормування праці вважається визначення об'єктивно необхідних витрат робочого часу під час проектування раціональних трудових процесів та встановлення прогресивних, науково обґрунтованих норм праці чи проектування й практичне запровадження комплексу заходів із підвищення загальної результативності праці [3].

Аналіз з останніх досліджень з теми: Аналіз наукових досліджень з питань нормування виявив недостатню інформаційно-кількісну картину результатів з нормування роботи в педагогічній галузі, зокрема науково-педагогічних працівників у вищих навчальних закладах.

На законодавчому рівні зарегульовані відповідними «Положеннями» механізми нормування навчальної роботи. Практично недосліджені і не доведені до зручної в практичному користуванні методи нормування методичної, наукової та виховної роботи, яка в сумі становить 42% від загальнорічного навантаження на науково-педагогічного працівника. Відповідно питання наукового обгрунтування нормування діяльності суб’єктів навчального процесу є актуальною проблемою.

Обґрунтованим є твердження П. Богині й О. Грішнової: нормування праці – це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання [1]; В. Прокопенко вказує, що нормуванням праці зазвичай називають встановлення норм часу на виконання певних робіт або розмірів виробітку в тоннах, кубометрах, штуках на одиницю часу [5]; нормування праці включає в себе визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення продукції) і окремими працівниками, і колективами (бригадами), зазначають Г. Чанишева, Н. Болотіна та інші [7], а на думку А. Румянцева, нормування – це встановлення нормативних витрат праці у вигляді норм часу на виконання певних операцій (робіт) або у вигляді норм виробітку, що передбачають виготовлення певної кількості виробів за одиницю часу (день, годину) [8]. За визначенням С. Новожилова, нормування – один із головних засобів оцінки різноманітних варіантів організації праці та вибору з них найраціональнішого, який дає можливість виконати роботу щонайефективніше [4]; із точки зору І. Лясникова, П. Петроченка й Г. Холодної нормування – це встановлення міри витрат праці на виконання певної роботи (операції та її елементів) у щонайраціональніших організаційно-технічних умовах виробництва [8], а на думку М. Порубова, нормування – це визначення міри праці, установлення єдиного комплексу показників, які дають цілковите уявлення про кількісну та якісну сторони праці [9]. Узагальнюючи, зазначимо, що нормування праці – це іманентна складова системи організації оплати праці, воно здійснюється на основі положень централізованого й локального законодавства задля точного визначення міри праці працівника й, відповідно, установлення науково обґрунтованого, оптимального й справедливого (з точки зору не лише правових, а й наявних соціально-економічних чинників) [2] розміру винагороди за працю.

Мета і завдання досліджень: Соціально-економічні перетворення, які характеризують сучасний стан і тенденції розвитку українських підприємств, потребують приведення в дію всіх резервів ефективності використання трудового і виробничого потенціалу, що є неможливим без успішного вирішення проблем в сфері нормування праці, особливо його удосконалення на сучасних підприємствах.

Нормування праці є складовою частиною управління виробництвом і полягає у визначенні необхідних витрат праці на виконання робіт (виготовлення продукції) як окремими працівниками, так і колективами працівників та встановлення на цій основі норм праці.

Виходячи із актуальності зазначеної наукової проблеми, специфіки навчального процесу у вищих навчальних закладах як об’єкту особливостей нормування роботи навчального процесу як предмету системного аналізу методів нормування як мети задачами досліджень є наступне:

1. Виконати аналіз нормативно-правової бази з нормування робочого часу науково-педагогічних працівників.

2. Виявити недосліджені науково та необгрунтовані нормативними документами складові режиму роботи науково-педагогічних працівників.

3. Виконати аналіз існуючих методів нормування діяльності працюючих в різних галузях народного господарства, виявити як максимально приближені до умов навчального процесу і запропонувати технологію нормування максимально адаптовану до умов вищої освіти.

4. Намітити напрями подальших наукових досліджень з питань нормування.

Виклад основного матеріалу: В умовах розвитку ринкових відносин та поглиблення економічної самостійності підприємств нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості [6].

Світовий досвід засвідчує, що ефективна робота підприємств в економіці ринкового типу можлива лише за умови високого рівня організації нормування праці. Провідні країни, такі як США, Великобританія, Швеція, Японія, Італія та ін., не лише не знижують вимоги до нормування праці, але і розширюють сферу його застосування. Широко застосовуються методи мікроелементного аналізу і нормування трудових процесів.

Метою нормування праці в сучасних умовах господарювання є удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов та скорочення затрат на випуск продукції, що, у свою чергу, підвищить продуктивність праці та сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

Науково обґрунтовані норми праці дозволяють оцінити результати трудової діяльності кожного працівника, колективу. Встановлення норм праці на окремі види робочих процесів і операцій дозволяє розрахувати та витримувати необхідні кількісні та якісні пропорції між робочими місцями, цехами, виробництвами, що сприяє зростанню продуктивності праці.

У вищих навчальних закладах для професорсько-викладацького складу в основу нормування його праці покладено річне навчальне навантаження в академічних годинах відповідно до навчального плану. До педагогічного навантаження належать: читання лекцій, проведення семінарських і практичних занять, прий­няття екзаменів, керівництво практикою, аспірантурою, підготовкою магістерських дисертацій. На всі види робіт встановлено норми в годинах, наприклад, керівництво магістерською дисертацією — 32 години, курсовою роботою — 2 години тощо. Річний обсяг педагогічного навантаження в розрахунку на одного викладача не має чітко виражених меж. Для професорсько-викладацького складу введено 36-годинний робочий тиждень. При цьому викладачі повинні виконувати всі види навчально-методичної, науково-дослідної та виховної роботи. Контроль за виконанням передбаченого індивідуальними планами обсягу робіт ведуть завідуючі кафедр, деканати, навчальні відділи та ін. служби.

Нормування праці професорсько-викладацького складу має свою специфіку: для викладача вищого навчального закладу робочий час не обмежується перебуванням у самому вузі, а продовжується й за його межами. Нормування праці у вищих навчальних закладах дає можливість правильно визначити затрати праці викладачів, порівняти різні види праці з урахуванням складності, трудових затрат, науково обґрунтувати розподіл часу між навчальною, методичною і науково-дослідними роботами, диференціювати норми навчального навантаження залежно від ученого ступеня чи звання (посади).

Учителям, вихователям та іншим педагогічним працівникам середніх, середніх спеціальних і дошкільних закладів ставки заробітної плати встановлюють за певну кількість годин педагогічної роботи на день (тиждень). Так, норма навантаження вчителів V—XII класів шкіл і шкіл-інтернатів усіх типів і найменувань — 3 години педагогічної роботи на день (18 годин на тиждень), викладачів і старших викладачів середніх спеціальних закладів - 3 години викладацької роботи в середньому на день (720 годин на рік), вихователів, вихователів-методистів дитячих дошкільних закладів — 6 годин на день (36 годин на тиждень).

Тривалість робочого дня для наукового, навчально-допоміжного та адміністративно-господарського персоналу — 7 годин.

Висновки і напрями подальших досліджень. Безпосередній зміст діяльності працівників, що займаються нормуванням праці, включає: вивчення й аналіз кожного елемента виконуваної роботи і виробничих можливостей робочого місця та підрозділу; узагальнення передового виробничого досвіду організації виробництва і праці, впровадження раціональних прийомів і методів праці; проектування складу, регламенту та послідовності виконання трудових процесів (операцій) на основі даних аналізу; обґрунтування розроблених варіантів виконання робіт з технічної, економічної і психофізіологічної точок зору; встановлення норм праці (тобто визначення нормативних величин кожного з елементів трудового процесу), перевірку та уточнення їх у виробничих умовах; створення засад для впровадження цих норм.

На підставі такого послідовного дослідження конкретної операції, її структури, методів виконання з'являється можливість розробки конкретних шляхів удосконалення та скорочення часу на виконання того чи іншого трудового елементу і як кінцевий результат підвищення продуктивності праці.

Питання нормування праці у вищих навчальних закладах потребує на даний момент більш детального аналізу. В подальшому слід приділити увагу нормуванню часу студентів на лекціях, а також під час лабораторно-практичних занять.

Література

1. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2000. - 219 с.
2. Гамаль О. В. Особливості нормування діяльності слідчих підрозділів / Трудове право України в контексті європейської інтеграції: Матеріали наук.-практ. конф., Харків, 25–27 травня 2006 р. / За ред. проф. В. С. Венедіктова. – Х.: УАФТП; ХНУВС, 2006. – С. 222 – 224.
3. Зайкин А. Д., Ремизов К. С. Экономико-правовое регулирование труда и заработной платы. – М.: Норма-Инфра, 1999. – 284 с.
4. Научная организация труда в промышленности / С. С. Новожилов, Л. А. Костин, С. Л. Смирнов и др. / Под ред. С. С. Новожилова. – М.: Экономика, 1986. – 214 с.
5. Прокопенко В. І. Трудове право. – Х.: Консум, 2004. – 342 с.
6. Завіновська Г. Т. Економіка праці. - К.: КНЕУ, 2000. - 134 - 147 с.
7. Трудове право України / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. – К.: Знання, 2000. – 362 с. 8. Экономика труда и основы нормирования / Под ред. П. Ф. Петроченко. – М.: Экономика, 1965. – 128 с.